Українсько-російський конфлікт 5 страница

5. Отаманщина

Трагічний перебіг військово-політичних подій в Україні поглиблювала руйнівна сила отаманщини.

Серед отаманів, які мали найбільший вплив, виділялася фігура П.Болбочана, кадрового офіцера, командувача Запор­ізького корпусу, що тримав під контролем території Харків­щини й Полтавщини. У листопаді 1918 р. він розігнав

променшовицький робітничий з'їзд, розстріляв кількох його організаторів. Отаман вважав, що робітники Донбасу, Слобо­жанщини, Херсонщини, які прибули на з'їзд, мають про-російську орієнтацію і тому становлять загрозу українській владі. На Полтавщині П.Болбочан діяв більш «м'якими» ме­тодами: за його наказом делегатів з'їзду Селянської спілки лише випороли різками й розігнали.

На вимогу В.Винниченка надіслати до П.Болбочана комі­сара Директорії С.Петлюра відповів незгодою, взявши його під свій захист.

На відміну від П.Болбочана, отамани М.Григор'єв (Хер­сонщина) та Зелений (контролював територію на південь від Києва) більше схилялися до радянської форми влади і зго­дом перейшли на бік більшовиків.

Отаманське свавілля охопило цілі губернії: на Чернігів­щині тероризував місцеве населення «червоний курінь смерті» отамана Ангела, на Волині - «чорний курінь смерті» отамана Гуцоля, на Поділлі «володарював» загін під командуванням ІПепеля.

Широкі верстви українського суспільства були обурені розгулом анархії, терору та безвладдя. Директорія втрачала авторитет, що особливо виявлялося на півдні та сході Украї­ни, де сильніше відчувалися вплив більшовиків і диктаторські дії отаманів. Робітники і селяни дедалі частіше зі зброєю у руках виступали проти місцевих сатрапів, які здебільшого займалися грабіжництвом та насильством.

Невдоволення режимом особистої влади С.Петлюри зрос­тало і серед військових. У день річниці гетьманського пере­вороту, 29 квітня 1919 p., командувач Південно-західним фронтом В.Оскілко підняв заколот, спрямований проти го­ловного отамана й уряду. В наказі «Військам Української Народної Республіки» він оголосив про свій вступ у команду­вання всіма збройними силами Наддніпрянщини. Поділяючи позицію соціалістів-самостійників та народних республі­канців, В.Оскілко засудив ліві соціалістичні партії за пере­говори з радянською Росією та їхню згоду на введення радянської форми правління. У відозві «До губернських, по­вітових, волосних управ, до всіх земельних управ, до міських

самоврядувань» В.Оскілко пропонував негайно обрати голову Директорії «з правами тимчасового президента республіки», щоб «при першій змозі» скликати народне представництво типу Установчих зборів.

Заколот було придушено. Однак ці події згубно вплинули на становище УНР у зв'язку з розвалом фронту й демораліза­цією війська.

Розуміючи хиткість свого становища, головний отаман поспішив зміцнити інститут особистої влади. Після переїзду уряду Б.Мартоса і членів Директорії Ф.Швеця, А.Макаренка до Радивилова С.Петлюра був обраний 9 травня 1919 р. голо­вою Директорії.

Ці зміни, хоча й законодавчо закріпили одноосібні повнова-С.Петлюри, проте не змогли істотно вплинути на розви­ток подій. У середині травня 1919 р. польська армія під командуванням генерала Галлера почала наступ на Волині про­ти збройних сил УНР і захопила Луцьк. Директорія, уряд та залишки війська перебралися спочатку до Красного, Золочева, а потім - до Тернополя. Але 2 червня польські жовніри захопили і це місто, витіснивши Директорію на клаптик території завшир­шки 20 км, який розділяв польську й більшовицьку армії.

В той час отаманщина знову завдала С.Петлюрі удару в спину. 9 червня у Проскурові П.Болбочан зробив спробу за­колоту проти головного отамана, але її вдалося придушити. Отаманщина засвідчила ще раз неготовність українських демократичних сил до співпраці, до позитивних державо­творчих дій. Псевдореволюційна «вольниця» тих, хто мав зі зброєю у руках захищати молоду Українську державу, ство­рила сприятливі умови для її внутрішніх та зовнішніх во­рогів. Суперництво політичних лідерів за владу відволікало керівництво Директорії від вирішення вкрай назрілих соціаль­но-економічних завдань.

В той критичний період історії України, коли доля УНР, здавалося, вже висіла над прірвою, командування здійснило реорганізацію збройних сил на засадах регулярного війська. Результати не забарилися: на початку червня українська ар­мія відкинула більшовиків на лінію Старокостянтинів-Про-скурів-Кам'янець-Подільський. З 6 червня уряд УНР знову

перебував у Кам'янці-Подільському. Саме в той час виникли сприятливі умови для поширення впливу Директорії на те­риторію Наддніпрянщини, де відбувались антибільшовицькі виступи. У березні повстання проти більшовиків охопило Киї­вську і частину Полтавської губерній, Волинь, Поділля. З метою координації дій українські есери та соціал-демократи створили Всеукраїнський революційний комітет і Головну військову раду, яка з часом стала Головним повстанським штабом. Директорії вдалося підписати угоду про спільні дії з повстанцями. Цікаво, що одним з пунктів угоди була органі­зація влади шляхом утворення місцевих рад.

Ще один крок, який зміцнив позиції Директорії, було зроблено 20 червня у Львові, де військова делегація УНР уклала з польським командуванням тимчасову угоду про при­пинення військових дій та встановлення демаркаційної лінії.

Перевір себе Початковий рівень:

1. Дайте відповідь:

Під час антигетьманського повстання кого проголосили голов­ним отаманом? Є.Коновальця; Г.Тютюнника; С.Петлюру.

2. Виберіть правильну відповідь. У грудні 1918 р. було відновлено:

Українську державу Українську Народну Республіку Центральну Раду

3. Вкажіть дату

Трудовий конгрес відбувся у: січні 1918 p.; грудні 1918 p.; січні 1919 р. Середній рівень:

4. Розкажіть про антигетьманське повстання, використовуючи план

відповіді: а) Хто брав участь? б) Які революційні гасла були про­голошені? 6) Хто очолив повстання? Який характер мав цей ви­ступ? Що засвідчило це повстання?

5. Трудовий конгрес доручив Директорії та Раді Народних Міністрів

працювати в напрямі вирішення ряду завдань. Назвіть їх.

6. Встановіть послідовність подій:
Відновлення УНР
Утворення Директорії
Проведення Трудового конгресу

Достатній рівень:

7. Використовуючи текст навчальної книги, доберіть факти, що
свідчать про розпорошеність, неузгодженість українських сил під
час національно-визвольної боротьби (кінець 1918 - початок 1919).

8. Дайте визначення поняття «Директорія».

9. Першим офіційним програмним документом Директорії була Декларація (грудень 1918). Схарактеризуйте основні положен­ня цього документу? Який політичний резонанс він мав?

Високий рівень:

10. С.Петлюра і В.Винниченко були сучасниками. Які риси харак­
теру, на ваш розсуд, зближають їх, роблять людьми однієї епо­
хи? Висловіть своє ставлення до цих історичних осіб. Що вам
відомо про їх життя та діяльність з інших джерел? Назвіть їх.

11. «... Це була група молодих, енергійних... пройнятих національ­
ним чуттям людей. Вся вага військових операцій проти геть­
манщини лягла їм на плечі, й через те вони вважали себе
визволителями України. Не довіряючи політичним діячам
партіям, будучи мало освіченими в політичних питаннях, маю­
чи психіку і світогляд звичайних обивателів демократів, з дру­
гого боку, гадаючи, що треба виявити «тверду, залізну владу»,

ці молоді люди взялися й політично «визволяти Україну»................... І

через те декрети Директори, її благі наміри, її декларації були собі хорошими словами, а в дійсності були отаманські діла з поганими наслідками...о, - писав В.Винниченко.

Чи поділяєте ви погляд В.Винниченка на отаманщину в Україні? Дайте власну оцінку цьому рухові.

§11. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)

«Вже сьогодні рекламуємо найсвятіше для нас, як для кожного народу: право на з'єднання всіх українських земель в самостійну українську державу і домагаємося прилучення всіх українських земель австро-угорської монархії, отже, також української землі в Угорщині, до української держави», - писав Є.Петрушевич.

(П.Гунчак. Україна: перша половина XX століття).

О Відслідкуйте події, що зумовили проголошення ЗУНР.

Дата добавления: 2015-05-22