Поняття та сутність традиції

Традиції - це елементи соціального і культурного спадщини передаються з покоління в покоління, і що зберігаються в певному співтоваристві протягом тривалого часу. А ось яке визначення традиціям дає І.В. Суханов: Традиції - це не регламентуються юридичними установами, підтримувані силою громадської думки форми передачі новим поколінням способів реалізації склалися в життя даного класу, суспільства ідеологічних відносин (політичних, моральних релігійних, естетичних). Кінцева мета традицій зводиться до того, щоб ввести діяльність нового покоління в те русло, по якому розвивалася діяльність старших поколінь вважає І. В. Суханов. Між тим попередньому поколінню важко передати весь соціально накопичений досвід, адже діяльність пов'язана з традиціями настільки багатогранна, що покоління намагається спрямовувати розвиток у руслі цих традицій, а не слідуючи в точності по стопах батьків.

Тобто традиція не детально регламентує поведінку в конкретних ситуаціях, а вирішує завдання через регламентацію духовних якостей, необхідних для правильного, з точки зору даного класу, суспільства, поведінки в тій чи іншій сфері суспільного або особистого життя. Таким чином, традиції передають, закріплюють і підтримують різноманітний соціальний досвід і тим самим здійснюється духовний зв'язок поколінь.

Традиції виконують дві соціальні функції: вони є засобом стабілізації усталених у даному суспільстві відносин і здійснюють відтворення цих відносин в життя нових поколінь. Ці функції традиція здійснює таким шляхом: традиції звернені до духовного світу людини, вони виконують свою роль засобів стабілізації та відтворення суспільних відносин не безпосередньо, а через формування духовних якостей, необхідних цими відносинами. Ідейним змістом, формулою традицією виступає безпосередньо норма чи принцип поведінки. Останні, на відміну від правил, не дають детальних приписів вчинку. Вони вказують напрям поведінки (чесність, правдивість, простота і скромність, працьовитість і ощадливість і т.д.). Традиції, за своєю суттю, не мають жорсткого зв'язку з конкретною дією в певній ситуації, оскільки ті духовні якості, які прищеплює нам традиція, необхідні для будь-яких конкретних дій і реалізація цих дій не самоціль, а лише засіб для формування духовного обличчя людини.

Традиція прямо і безпосередньо встановлює зв'язок між діями і духовними якостями. Причому дуже важливо, що в зв'язку з цим духовну якість завжди стає в положення причини відповідної дії. Наприклад, хтось незмінно тримає своє слово, точно виконує дані ним зобов'язання. Причину такої поведінки ми вбачаємо в порядності, обов'язковості людини. Дії в традиції підпорядковані свідомої мети виховання. «Покажи мені, - говорить індійська прислів'я, - як ти виховуєш дітей, і я скажу що в тебе на думці».

Традиція - це найбільш ранній спосіб забезпечення єдності поколінь і цілісності суб'єктів культури. Традиція не допускає будь-якого логічного опоследованія, і не потребує раціональних доказах для існування і законності, і в економічних проявах їй стабільність і стійкість [7].

Традиційні форми діяльності та поведінки орієнтовані не на досягнення певної мети, а на повторення заданого зразка або стереотипу, в цьому сенсі традиція забезпечує стійкість будь-якого соціуму. Схиляння перед традицією її культури, це характерні риси таких товариств і культур, які розрізняються традиційними рисами культур в найбільшій мірі мають первісні, азіатські і патріархальні соціальні форми. Їх особливістю є нетерпимість до всяких нововведень в механізмі традицій. А також збереження і зміцнення відповідного громадського порядку, нетерпимість навіть до найменших проявів індивідуалізму і духовної самостійності. Очевидно, ці риси в найбільшою мірою були притаманні іншим культурам таким, як культури Індії, Японії, Китаю і д.р. Характерна особливість традиційних культур є їх так званий антиісторизм, заперечення можливості історичного розвитку та будь-які зміни взагалі. Час у традиційних суспільствах як би згорнуто у кільце, тобто відбувається обертання по колу.

Однак традиції, не дивлячись на свою стійкість, консерватизм, руйнуються. У процесі розвитку суспільства традиція доповнюється іншими засобами відтворення і піддається цілісності та стійкості культури (ідеологія, право, релігія, політика та інші форми духовного). Звідси і виникло історичний напрямок, яке так і називається - традиціоналізм, сутність якого можна звести до припущення про існування деякої «споконвічної традиції» виражає загальний, глибинний сенс світобудови і в ході історичного розвитку певним чином проявляє себе «початкова традиція» вважається єдиним у всіх культур і що стоїть у їхніх витоків в якості початкового стану світу, постулюється єдність усіх культур, а множинність і поділ культур, як регрес, занепад, відхід до початкової позиції [20].

Дата добавления: 2015-05-22