Нормативність моральної традиції

Народні традиції в моральній культурі особи

Розуміння культури як природного процесу саморозвитку людини, накопичення і передання досвіду як живого, спадкоємного зв’язку поколінь пов’язане з особливим типом детермінації, сутність якої полягає в унормуванні людської діяльності в межах певних життєвих циклів. Культурні норми повторювані, вони виражають сталі зв’язки в життєдіяльності людей, координують їх практичний досвід.

Так, М.Костомаров вважав, що уявлення людей про норму набули адекватного відображення у фольклорі. Ось чому, вивчаючи традиційну народну культуру, мистецтво, на його думку, можна реконструювати систему ціннісних орієнтацій етносу, нації на певному історичному проміжку їх функціонування. Він сформулював тезу про моральні установки, що складають внутрішній зміст, сутність національного менталітету українців.

У вітчизняних та зарубіжних дослідженнях з філософії, культурології і психології розкриваються погляди на норми культури, їх місце й роль в людській діяльності. Деякі дослідники (С.Арутюнов, Б.Кузнєцов, Ш.Монтескьє, А.Назаретян та ін.) інтерпретують культурні норми як різновиди соціальних норм, вважаючи головною їх ознакою імперативність, настановчий характер, завдяки чому вони й визначають спектр можливих дій індивідів. З точки зору інших дослідників (Е.Маркарян, К.Сарингулян та ін.) культурні норми є різновидами інформаційних моделей поведінки індивідів.

Від фольклорно-етнографічного обґрунтування українського менталітету ряд вчених (В.Антонович, Ф.Вовк, М.Грушевський, М.Драгоманов та ін.), переходить до його наукового осмислення на рівні нормотворчих моральних аспектів. На їх переконання, найхарактерніші ознаки менталітету українського народу – різноманітність, неоднозначність, поліфонічність ментальних орієнтацій - складалися протягом століть під впливом певних геополітичних та соціально-економічних чинників, зокрема, в умовах поліетнічного складу населення України. Закономірно, це сформувало й моральну установку на терпимість до “інакомислення”, до різних звичаїв і релігійних орієнтацій, мистецьких смаків і уподобань.

Поняття норми як “генералізованого вираження очікування” було введене в науковий обіг Т.Парсонсом в його роботі “The structure of social action”. “Основні риси теорії соціальної дії” і сьогодні широко використовується в західній науці.

Відомий французький вчений Е.Дюркгейм вважав, що мораль і уявлення про неї необхідно черпати із соціальної дійсності. Вбачаючи в етичних принципах дієву практичну силу, він вважав кожне соціальне питання, в тому числі й економічне, похідним від моралі.

В культурній реальності діють тільки ті норми, що є відображенням індивідуальних практик, осмисленої повсякденної діяльності індивідів. Якщо ж норми втрачають зв’язок із щоденним людським буттям, здатність визначати актуальний для індивідів досвід, що простежується в конкретних обставинах часу і місця, то вони втрачають свій смисл, тобто спроможність орієнтувати людину в нових обставинах. Це рівноцінно тому, що норма втратила здатності акумулювати новий досвід, набутий життєвою практикою, нові можливості людського буття. При цьому і новий досвід, і нові можливості залишаються людськими, тобто осмисленими орієнтирами індивідуальних дій і вчинків у світі доти, доки вони здатні “вилитися” в нову норму, на яку як на природний базис можуть спиратися індивіди в теперішньому і майбутньому [20].

Вступаючи у відносини з іншими людьми в різних сферах життєдіяльності, людина керується насамперед власними інтересами, а водночас і певними принципами, нормами, оцінками. Норма, таким чином, виконує загальнокультурну функцію регулювання відносин між людиною і суспільством, причому ці відносини є універсальними: вони можуть бути як міжособистісними (трудовими, політичними), так і міжнародними.

Норма є основою моральної свідомості і пов’язана з визнаними в суспільстві морально-культурними цінностями. Йдеться про змістовні компоненти культури, що мають значимість для людини, - тобто потреби та інтереси, духовні мотиви діяльності. Культура, її цінності певним чином унормовують світ, що визначає перспективи індивідуального розвитку особистості.

У дослідженні зазначається, що останнім часом питання духовних цінностей все частіше привертають увагу науковців, які намагаються осмислити їх багатозначність і багатовимірність.Так, звертається увага насамперед на загальнолюдські цінності,громадянські і суспільні,національні, родинні, соціально-групові, християнські. Акцентується, що цінності формують світоглядне сприйняття (ментальність) на основі осмислення набутого життєвого досвіду [18].

Дата добавления: 2015-05-22