Сутність соціальної безпеки держави

Тема 8. СОЦІАЛЬНА БЕЗПЕКА

Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні з моменту набуття нею статусу незалежності, поставили комплекс теоретичних та практичних питань стосовно національної безпеки держави та, зокрема, її соціальної складової, що в умовах поєднання тенденції глобальної та національної трансформації вимагає дослідження та використання системи сучасних принципів, методів та факторів забезпечення соціальної безпеки.

Сучасні тенденції розвитку продуктивних сил та відповідної їм системи виробничих відносин, ускладнення та стрімке удосконалення техніко-технологічних компонентів функціонування економічних систем, загострення протиріч як в відносинах суспільства до природи так і власне в системі суспільних відносин вимагає використання нових науково-теоретичних та практичних підходів к побудові критеріїв, факторів та форм подальшого розвитку соціальної сфери. В цих умовах на перший план висувається проблема безпеки як комплексної, інтегральної характеристики, що задає напрями і межи подальшого розвитку, визначає параметри життєздатності соціально-економічних структур в ході глобальних та локальних трансформацій. З’ясування сутності та ролі безпеки в сучасному соціально-економічному житті вимагає розгляду її антиподу – небезпеки як такого явища що реально або потенційно здатне впливати на якісні та кількісні параметри розвитку, виступати формою загострення суспільних протиріч. В ході дослідження соціально-економічних структур небезпека розкривається як об'єктивно існуюча можливість негативного впливу на соціальний організм, внаслідок якого йому може бути заподіяний будь який збиток, шкода, що погіршує його стан, і додає розвитку об’єкта небажані динаміку або параметри (характер, темпи, форми і т.п.). Джерелами небезпеки при цьому виступають умови і чинники, які за певних обставин самі по собі або в різній сукупності виявляють ворожі наміри, шкідливі властивості, деструктивну природу і мають природне, техногенне або соціальне походження. У сучасній теорії безпеки прийнято розрізняти небезпеку - як таку що в цілому усвідомлюється, але не фатальну імовірність нанесення шкоди, що визначається наявністю об'єктивних і суб'єктивних чинників, які володіють вражаючими властивостями; і загрозу як найбільш конкретну і безпосередню форму небезпеки або сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку інтересам громадян, суспільства і держави, національним цінностям і національному образу життя.

Відповідно категорію безпеки слід охарактеризувати як стан об'єкта в системі його зв'язків з точки зору здібності до виживання і розвитку в умовах внутрішніх і зовнішніх загроз, а також дії непередбачуваних і важкопрогнозуємих чинників.

Складність, та численність функціональних сфер в яких відбувається розвиток параметрів безпеки а також наявність системи взаємозв’язків між ними обумовлює розвиток цілостної системи національної безпеки, що констатується і забезпечується державою як координатором соціально-економічних процесів і явищ в суспільстві, її економічним центром. Тому з’ясування змісту, структури та напрямків забезпечення соціальної безпеки вимагає передусім дослідження її місця і ролі в структурі національної безпеки держави.

Національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. В якості національних інтересів розглядаються життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Національна безпека виступає концентрованим виразом сукупності умов, що розвиваються в воєнній, внутрішньо і зовнішньополітичній сфері, інформаційному, екологічному, науково-технічному та цілому ряду інших напрямів суспільного розвитку. Відповідно розрізняють технологічні, політичні, екологічні, інтелектуальні, криміногенні, правові та інші підвиди національної безпеки. Разом з тим існує по меншій мірі дві сфери національної безпеки які визначають об’єктивні можливості розвитку всіх інших її підвидів. Мова йде про економічну і соціальну сфери формування загального рівня безпеки. Розглядаючи ті або інші сторони безпеки, не можна обійти їх економічні аспекти. Ряд загальних умов і чинників висуває економічну безпеку в число категорій, що формують системний погляд на сучасне життя суспільства і держави. По-перше, це відмінності в соціально-економічних потребах і інтересах, прагнення до найбільш повного їх задоволення в рамках виробничих відносин між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. По-друге, обмеженість природних ресурсів, різна міра забезпеченості ними окремих економічних суб'єктів містить потенційну можливість для загострення економічної і політичної боротьби за користування цими ресурсами. По-третє, зростає значення чинника конкуренції у виробництві і збуті товарів і послуг. При цьому зростання конкурентноздатності одних економічних суб'єктів може розглядатись іншими як реальна або потенційна небезпека, загроза їх власним інтересам. Тому категорія економічної безпеки носить системоутворюючий характер, і виступає не тільки центральним структурним компонентом в системі національної безпеки, але і однією з ключових характеристик економічної сфери держави, що ставить дану категорію в один ряд з базовими категоріями економічної теорії.

Разом з тим економічна безпека здатна розвиватись лише в площині забезпечення соціально необхідних умов відтворення суспільного продукту, в системі складних зв’язків і взаємозалежностей обумовлених соціальною структурою суспільства, глибиною соціальних протиріч та об’єктивними можливостями їх подолання засобами економічної політики. Сьогодні високий рівень соціальної безпеки входить в систему першочергових пріоритетів країн що вирішують різні задачі економічного розвитку і функціонування. У своїй основі даний процес, на нашу думку, має об'єктивні тенденції, зумовлені всім ходом суспільного розвитку протягом 20 сторіччя, і спрямовані в кінцевому результаті на розвиток людини, як кінцевої мети будь-якої соціально-економічної активності. Реалії соціально-економічного життя людства свідчать про те, що на рубежі ХХІ століття почалися стрімкі якісні перетворення в суспільних відносинах, пов'язані з усвідомленням нової парадигми прогресу - розвитку людини, особистості з всім багатством її здатностей і потреб. Завдяки такому підходу в концептуальному плані на зміну людині економічній приходить людина соціальна.

Орієнтація на задоволення потреб людини стає абсолютно необхідною умовою побудови політики забезпечення національної безпеки. У зв'язку з цим необхідним вважаємо указати на ті зміни в суспільному розвитку, які дозволили сформувати нову домінанту соціально-економічних відносин. Визначальними серед них є:

1. Придбання працею творчого характеру, який в умовах стрімкого збагачення свого змісту перетворюється в основний чинник прогресивних соціально-економічних змін, виступає своєрідною рушійною силою науково-технічної революції.

Дата добавления: 2015-05-22