Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Соціальна орієнтація технологічного прогресу




Забезпечення інтенсивного типу відтворення з відповідним використанням найсучасніших технологій, притаманного традиційному індустріальному суспільству, а також залучення можливості розвитку постіндустріального інтенсивного відтворення у перехідній економіці України постають її головними завданнями, найкоротшими шляхами здійснення яких соціалізація економічного життя, яка розкріпачує пригнічений тоталітарно-бюрократичними гальмами творчий потенціал людини і здатна тим самим до зміни системи економічних відносин у сферах науки, виробництва, освіти, культури. Конкретними механізмами вирішення цього завдання можуть бути:

1) відповідні інституційні перетворення і соціальна підтримка розвитку та використання творчого потенціалу кожного працівника;

2) стимулювання науково-технічного та гуманітарного прогресу державними засобами, забезпеченням суспільної та приватної підтримки різних форм інноваційної діяльності;

3) забезпечення свободи створення різного роду колективів, творчих союзів, партнерства в науці, педагогічній та соціальних сферах, надання пільг для піонерних форм такої діяльності для найповнішого використання творчого потенціалу людини та НТП;

4) створення системи освіти для формування творчої особистості, здатної, перш за все, до швидкого перенавчання, перекваліфікації, наділеної широкими різнобічними знаннями та високим потенціалом інноваційної діяльності;

5) створення системи відносин у суспільстві, колективі, які забезпечують вивільнення інноваційного потенціалу всіх працівників: йдеться про партисипативне управління, створення сімейних фірм, запровадження “людських відношень”, це, власне, той досвід, який частково запроваджувався у формі соціалістичного змагання, яке переважно було бюрократичним механізмом централізованого спонукання працівників. Такі форми сприяють запровадженню і удосконаленню методів організації праці, виробничого процесу всього економічного механізму;

6) запровадження методів самоуправління колективами для вирішення завдань стимулювання інновацій кожного працівника;

7) підтримка підприємницької діяльності як засобу демократичної організації управління технологічним процесом;

8) вироблення і запровадження системи пільг науково-технологічним, економічним і соціальним новаторам (особам і колективам, фірмам, суспільним об’єднанням, державним структурам, приватному колективному і державному бізнесу) для запровадження досягнень науково-технологічного та гуманітарного прогресу;

9) формування цільових програм структурної перебудови економіки та засобів здійснення науково-технологічного і гуманітарного прогресу.

До таких механізмів можуть належати суспільні фонди, конкурси, спеціальні програми, спрямовані на підтримку окремих осіб, зайнятих творчою діяльністю, різних суспільних організацій, науково-технічних колективів, великих науково-технічних комплексів та науково-дослідних інститутів.

Не менш важливо створення інформаційних систем, що забезпечують загальний доступ до інформації (банків даних), для інноваційної творчої діяльності, і це забезпечення повинно бути безоплатним, на відміну від комерційного використання інформації, коли інформація використовуються на умовах платності для одержання грошового, матеріального доходу.

В Україні вирішення цих завдань передбачає необхідність зламу механізмів гальмування науково-технологічного прогресу корпоративно-бюрократичною системою перехідної економіки (із збереженням досягнутого раніше науково-технологічного потенціалу) шляхом здійснення демократичної реформи власності, подолання монополізму і розвитку асоційованих а не корпоративних форм великих виробництв і підтримки асоційованих форм дрібного підприємництва, руху до демократичного регулювання ринку і розвитку соціального забезпечення людини.

Соціальна орієнтація НТП передбачає націленість науково-технологічної системи на вирішення глобальних завдань соціального розвитку: підвищення якості життя, управління людськими ресурсами, інформатизація суспільства, конкурентоздатність, забезпечення сталого розвитку економіки, вирішення проблем енергозабезпечення, охорона довкілля. Очікується, що держава у найближчі десятиріччя, як і раніше, буде відігравати важливу роль щодо стимулювання, регулювання та координації НТП, та ще більше сконцентрує свої зусилля щодо формування національних інноваційних систем включно з каналами західноєвропейської науково-технологічної співпраці.

Нині інтелектуальні зусилля світової науки спрямовані на удосконалення інформаційних технологій, біології, найновіших методів біоінженерії, досліджень геному людини (включно з генною терапією) та засобів боротьби із найбільш поширеними хворобами – особливо за сферами трансплантології та імунології. Людство прагне засобами біології повернутися до своїх основ, подовжити активну життєдіяльність людини та максимально удосконалити якість існування, на підтримку якого і спрямовані інформаційні технології. Очікується, що подальша глобалізація НТП і пов’язані з ним зміни суспільних потреб призведуть до створення і широкого запровадження у найближчі 40-50 років більш досконалих інформаційних технологій, із використанням яких розпочнеться перехід до нового технологічного укладу, який, за оцінками експертів, буде базуватися на неречових (польових) технологіях та засобах передавання інформації за допомогою квантових комп’ютерів.

Таким чином інформація стане найціннішим ресурсом розвитку за ноосферою перспективою людства і переходом до інформаційного суспільства, в якому більшість людей працюватиме у сфері інформаційного, а не матеріального виробництва, внаслідок чого питома вага інформаційних продуктів і послуг у загальній структурі валового продукту зросте масштабно. Це означатиме зростання соціального значення цих проблем у зв’язку необхідністю досягнення необхідного рівня зрілості економіки і всієї соціальної практики для перебудови інформаційної структури суспільства, оскільки нині навіть економічно найрозвинутіші країни ще далекі від такого рівня забезпечення інформаційного прогресу.

Соціалізація економіки, її орієнтація на розвиток людини постають як процеси постійного пошуку і удосконалення засобів її реалізації на шляхах НТП. Тут діє загальне правило щодо того, що чим вищий економічний потенціал суспільства, тим більше можливостей для розвиту людини, її творчості й віддачі у загальний і технологічний прогрес, які збільшують можливості для зростання економічної сфери, суспільного добробуту, а отже і розвитку самої людини.

Для перехідної економіки України властиве існування специфічної технологічної структури, яка залучає доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні складові. Розвинуті індустріальні технології, що наближаються до автоматизованих, відзначаються вже так необхідною гнучкістю і здатністю до переналагодження відповідно до швидкозмінюваних потреб виробництва, отже і у суспільній технологічній структурі такі виробництва потребують форсованого розвитку і припинення процесів оновлення доіндустріальних виробництв для сприяння прискореного оновлення фондів тих галузей, де можливе найшвидшим часом запровадження гнучких технологій.

Це дасть змогу здійснити перехід від технологічних диспропорцій, властивих попередній економічній моделі, до нової соціально-економічної та технологічної якості суспільства, тобто постіндустріальні технології стають базовими для здіснення виходу перехідної економіки із кризи. Для України під такими технологіями мається на увазі наука, освіта, культура і низка високих технологій (мікробіологія, електроніка, інформаційні технології, літако- і ракетобудування тощо).

Щодо технологічно відсталих виробництв повинна застосовуватися політика згортання із одночасним перенавчанням і перекваліфікацією працівників для використання в індустріальних та постіндустріальних галузях. У цьому сенсі освіта і культура постають технологічними факторами економіки. Іншим шляхом підтягування технологічно відсталої частини економіки є модернізація та якісні зміни технологій у таких відсталих галузях, як будівництво, сільське господарство, переробна, харчова, легка промисловість, переважаючими технологічними укладами яких залишаються ранній індустріальний і доіндустріальний, а для цього теж необхідний випереджальний розвиток гнучких технологій та налагодження виробництва обладнання для забезпечення цих галузей. Зростання у таких галузях може активізувати прогрес інших сфер донині диспропорційної структури економіки.

Для забезпечення руху сучасної економіки України до постіндустріального, постринкового суспільства, орієнтованого на прогрес людини повинна бути здійснена перебудова її галузевої структури з пріоритетом 1) соціокультурних сфер, що забезпечують безпосереднє відтворення людини, 2) розвитку сфер, що забезпечують технологічні умови такого відтворення: наукомістка обробна промисловість, високі технології; 3) розвитку інфраструктури та інформаційних технологій. Це передбачає не тільки якісні зміни технологій важкої промисловості, машинобудування, легкої та харчової промисловості, сільського господарства, але й відносне скорочення чисельності зайнятих у них.

Проте здійснення всіх цих заходів здатне породити низку інших проблем, якщо не враховувати такий важливий складник суспільного багатства, як здатність людини, суб’єкта економічних відносин, до соціальної творчості – створення нових форм економічної поведінки та життєдіяльності. Сьогодні нездатність більшої частини населення ефективно брати участь у процесах розбудови і використання ринкових інститутів, залучатися до системи ринкових відносин постає гальмом розвитку ринку, а низький рівень здатності брати участь у самоуправлінні і формуванні організацій для захисту своїх прав (працівника, споживача, мешканця) гальмує сучасні постринкові, соціалізовані форми економічного життя. Власне, ці параметри і визначили розвиток сучасного українського суспільства не в напрямі економіки для людини, а в напрямі номенклатурного капіталізму.

Загалом соціальну творчість людини необхідно означити як більш широке поняття, що залучає більш вузьке – підприємницьку діяльність, тобто йдеться про те, що інноваційні здібності людини, колективу, повинні бути спрямовані на цінності сучасного ринку, збільшення грошового багатства, досягнення макроекономічної рівноваги тощо.

Інша справа, що у дійсності триває відтворення корпоративно-номенклатурної влади, яка супроводжується розпадом тоталітарної форми поєднання виробників із споживачами, працівників із засобами виробництва і продовжує відтворення відносин відчуження працівника із засобами виробництва, властивих попередній економічній моделі, і цей процес загнізджений створенням відповідних інституційно-правових форм. Однією із закономірностей формування нинішньої форми корпоративно-номенклатурного капіталізму є підпорядкування інтересів особистості інтересам структури та асоціальний тип відтворення для самозбереження корпоративно-номенклатурної системи, а не споживання і збільшення прибутків визначають рух такої системи, що до того ж має тенденцію до монополізації ринку. Соціальні завдання така система вирішує як елемент, що забезпечує стабільність системи. Звичайно, що механізми боротьби працівників за вирішення своїх соціальних проблем і здійснення соціальних прав номенклатурний капіталізм активно придушує.

Внаслідок всіх цих процесів невідворотно відбувається відторгнення економікою сучасних постіндустріальних технологій та культурного прогресу, які базуються на можливостях вільного розвитку особистості у соціально орієнтованому виробництві.

І разом з тим, корпоративно-номенклатурним тенденціям протистоять тенденції соціалізації, що породжуються інтересами найманих працівників, які мають певний досвід соціальної творчості у минулому – і така соціальна творчість становить загрозу руйнування номенклатурного капіталізму та подолання відчуження працівників від засобів виробництва.

У перехідній економіці України боротьба цих двох тенденцій відтворювального процесу становить сутність сучасної економічної кризи, що має наслідком глибоку депресію соціальної, наукової сфер включно з досягненнями НТП та культури. Для перехідної економіки України типовим стало відтворення відносин архаїчного капіталізму: жорстка експлуатація за рахунок інтенсифікації праці, широке використання ручної праці, позаекономічні форми примушування до праці, придушення інноваційного потенціалу, становлення примітивних форм організації праці, практична відсутність системи соціального захисту (соціального страхування, гарантій у разі непрацездатності, отримання пенсій тощо).

Тенденції номенклатурного капіталізму активно протистоїть розвиток у ньому деяких форм соціалізації у колективних та державних підприємствах, що застосовують методи самоуправління. Розвиток асоціювання постає нині як загальносвітова тенденція соціалізації в межах колективних підприємств “народного” сектора у загальному поступу до “економіки для людини” і перетворення здібностей людини на економічний потенціал, матеріальне суспільне багатство. Така економіка створює стимули та переборює перешкоди для науково-технологічного, соціального і гуманітарного прогресу.

Саме НТП постає засобом забезпечення зростання соціально гарантованого мінімуму, поліпшення соціального захисту, скорочення робочого часу, збільшення вільного часу та полегшення процесу праці, і саме НТП сприяє реалізації практичної здатності трудівників брати участь у вирішенні питань ефективного використанні інноваційного потенціалу (перш за все - самих працівників) для забезпечення науково-технологічного прогресу. Тобто реальні власники в економіці на мікро- та макрорівнях, якими постають у колективних підприємствах більшість трудівників включно з професійними менеджерами, і дрібні приватні власники, зацікавлені у реалізації інновацій, забезпечують ініціювання застосування досягнень НТП в економіці.

У той час як нинішня економічна ситуація в Україні з її величезними диспропорціями та інституційною незабезпеченістю створили протилежну мотиваційну атмосферу, коли більш вигідною формою використання капіталу постає посередницька діяльність, а не науково-технологічний прогрес. Номенклатурні структури, що мають владу в економіці, більше зацікавлені у консервації технологічного та гуманітарного розвитку, а наявний у країні науковий і технологічний потенціал подавлений, зберігається монополізм і економіка має екстенсивний характер відтворення.

Практика перехідної економіки підтвердила, що переборення тоталітарно-бюрократичного гальмування науково-технологічного прогресу є основною проблемою економіки, подолати яке можливо із усуненням монополізму та корпоративних форм організації економічного життя, оскільки вони відтворюють номенклатурно-корпоративні тенденції не тільки стосовно власності, але й у формах економічної організації суспільства, ринку, технологічних, економічних і соціальних інновацій, та зацікавлені у консервації нинішнього стану справ для збереження корпоративних переваг.

Обмеження монополізму повинно залучати заходи: 1) усунення тоталітарно-корпоративних форм із збереженням, якщо це технологічно та економічно ефективно, великих господарських систем, що концентрують науковий та інноваційний потенціал; 2) формування контрмонополій споживачів та працівників; 3) демократичне суспільне регулювання конкурентного ринкового середовища; 4) розвиток самоуправління тощо.

Для реалізації НТП необхідно стимулювання припливу інвестицій, ресурсів і, перш за все, людей у сфери науки, освіти, високих технологій. У той час, як впродовж 90-х рр. в Україні відзначалося скорочення фінансування наукової сфери, глибокі структурні диспропорції, корпоративно-монополістична організація ринку, відсутність цілеспрямованої структурної та науково-технологічної політики, що призвело до концентрації капіталу, людських і технологічних ресурсів у сфері посередницької діяльності, втечі капіталу за кордон, консервації його у нерухомості. Інші форми нагромадження капіталу – довгострокові капіталовкладення у людські здібності, науково-технологічний прогрес виявилися в економічному відношенні невигідними. Для зламу системи гальмування НТП, особливо щодо зламу бар’єрів до запровадження його досягнень у реальну економіку необхідна інша система відносин відтворення, інша організація ринку, оскільки вони повинні забезпечувати об’єктивну зацікавленість інвесторів у розвитку НТП та людини як суб’єкта творчої діяльності, розвитку фундаментальних та прикладних галузей науки, освіти, культури.

Все це потребує подолання кризи у сфері НТП шляхом зміни системи економічних відносин у науковій галузі, системі освіти, культури розвитком як ринкових, так і постринкових форм організації: вільне асоціювання діячів науки та культури, розвиток пошукових досліджень за формами вільної творчої самоорганізації, форм співтворчості з державною підтримкою та демократичному соціальному регулюванні розвитку науки.

Скорочення державного фінансування науки, примітивні комерційні форми організації науки мають наслідком ще більше гальмування НТП, ніж це було у недалекий застійний період. Важливо не руйнувати потенціал великих науково-виробничих комплексів, у яких сконцентровані залишки науково-технологічного потенціалу української економіки, а застосовувати цілеспрямовану суспільну і державну підтримку найважливіших наукових центрів та центрів наукових технологій, центри освіти, культури, оскільки існує реальна загроза їх знищення в умовах номенклатурного капіталізму. Тільки тенденція соціалізації здатна запобігти знищенню науково-технологічного, інноваційного та культурного потенціалів.

Слід нагадати, що для цивілізованих країн характерні постринкові соціальні стимули щодо інноваційної діяльності і форми відносин, що забезпечують розвиток і підтримку особистостей і колективів з інноваційним потенціалом, створення системи відносин, які активізують творчий потенціал осіб, колективів, соціальних груп на основі партисипативного управління, доктрини ”людських відносин”, сімейних фірм, комплексні цільові програми.

Номенклатурно-бюрократична спадщина створює величезне коло проблем щодо запровадження ринкових форм, несе загрозу конкуренції, але номенклатурний капіталізм здатний знищити певні постринкові досягнення щодо стимулювання НТП, які виникли у минулому. Проте їх вдасться подолати, якщо вирішити суперечності відтворення перехідної економіки, які полягають у тому, що найважливішими складниками такого відтворення постає певна система суспільного регулювання відтворювальних процесів включно з відтворенням відносин власності, та динаміка їх перетворень. Основним питанням тут є регулювання відносин поєднання працівника із засобами виробництва та процесів зайнятості. Проте найважливішою складовою постає людина, яка є головною метою економічного розвитку, головним ресурсом і може виявитися суб’єктом соціально-економічної творчості, творцем суспільного багатства. Людина може бути підпорядкована законам ринку і вести себе як homo economicus і може бути творцем нових суспільних відносин, отже рухатися до асоційованих форм поєднання працівника із засобами виробництва, за яких буде переборюватися їх відчуження, а звільнення робочої сили буде мати наслідком лише необхідність перенавчання, а не збільшенню безробіття. І тут на допомогу прийде така знайома форма стимулювання, як соціальне замовлення науково-технологічному прогресу, оскільки перехідна економіка зберігає можливості щодо соціальної переорієнтації НТП за загальнолюдським напрямом розвитку економіки, орієнтованої на розвиток людини: економія праці та прогрес її творчого змісту; зміна макроекономічної структури для забезпечення розвитку людини; зростання тривалості та якості вільного часу; забезпечення прогресу науки, освіти, культури; підвищення якості продукції; вирішення екологічних проблем довкілля.

Саме згадані цілі постають визначальними щодо НТП, який є засобом їх вирішення, проте необхідна нова якість НТП з огляду на системну кризу економіки України, яка характеризується відсутністю стимулів і недостатньою матеріально-технічною базою НТП, існуванням проблем диспропорцій, труднощами соціально-культурної кризи та зниження інноваційного потенціалу населення. Така нова якість може бути досягнута як соціально-економічне замовлення НТП у перехідній економіці – розвиток науки і технологій як засобу для зростання соціально-економічної ефективності, тобто розвиток людини із скороченням матеріальних витрат. Не менш важливо забезпечити гуманітарний (соціально-культурний) прогрес за такими сферами: педагогіка, медицина, культура, охорона природи; соціальні інновації – створення нових сфер соціально-економічної організації суспільства; науково-технологічні інновації та їх впровадження.

Слід нагадати, що якихось особливих стимулів НТП стосовно соціальної орієнтації, які діють окремо, не існує в економіці, крім стимулів економічного розвитку.


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Абалкин Л. Современное состояние экономического мышления в России //Российский экономический журнал.– №11-12.– 2002. – с.78-84.

2. Атлас М.С., Лебедцев К.Н. О теоретических основах экономической науки // Вестник финансовой академии. –2000. – №3. – с. 74-81.

3. Базылев Н.И., Гурко С.П., Базылева М.Н. Экономическая теория. Учебник. - М.: ИНФРА – М., 2003. -679с.

4. Бальцерович Л. Социализм, капитализм, трансформация: очерки на рубеже зпох. М.:1999.

5. Башнянин Г.І. Методологічні основи реорганізації постсоціалістичної економіки в умовах національної незалежності.– К.: Державність, - 1996. -№ 2.-С. 26-27.

6. Бєляєв 0.0., Бебело А.С. Економічна система суспільства // Політична економія: Навч. посіб. - К.: КНЕУ. 2001.

7. Бєляєв 0.0., Бебело А.С. Політична економія. Навч. посібн. - К.: КНЕУ, 2001.-328с.

8. Бузгалин А. Мутантний капитализм как продукт полураспада мутантного социализма // Вопросы экономики. 2000. - №6.

9. Голанский М.М. Современная политэкономия. М.: Эдиториал УРСС. -1998.-152с.

10. Гончарук Л. Про основні інтерпретації та типи соціалізації економічних

систем.

11.Государственное регулирование экономики и социальный комплекс:

Учебн. пособие / Под ред. проф. Т.Г. Морозовой и А.В. Пикулькина. -

Финанстатинформ, 1997. - 224 с.

12. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество / Пер с англ. М.: 1969.

13. Диба М.І. Моделі ринкової економіки та їх характерні ознаки // Вчені записки: Науковий збірник. - К.: КНЕУ, 2001. - Вип. 3. - С. 39-44.

14. Диба М.І. Проблеми формування соціальне орієнтованої економіки // Збірник наукових праць. К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - Вип. 27. - С. 53-60.

15. Диба М.І. Регулювання в сучасній економічній системі: Монографія. - К.:

КНЕУ, 2000.-220с.

16. Диба М.І. Соціальна політика в перехідній економіці // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвузівський збірник наукових праць, Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. - Вип. 37. - С. 53-64.

17. Диба М.І. Соціальні аспекти перехідної економіки україни // Стратегія економічного розвитку україни: наук. зб. - Вип. 6 / Відп. ред. О.П. Степанов - К.: КНЕУ, 2001. - с. 23-31.

18. Диба М.І. Соціальні аспекти перехідної економіки України // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. - Вип. б. - К.: КНЕУ, 2001. - 484 С.

19. Дридзе Т.М. Орлова 9-А. Прогнозное социальное проектирование в условиях ускорения научно-технического прогресса. М., 1994.

20. Єременко В.Г. Основи соціальної економіки: Популярний курс. – К.: МАУП, 1997. – 168 с.

21. Евстигнеева Л. Новая эпоха - новая наука. // Вопросы экономики, 2001. -

№4-с.148-153.

22. Йонг Х.Ф. Европейский капитализм: между свободой и социальной справедливостью // Вопросы экономики. - 1994. - № 5. - С. 106-109.

23. Калашников С.В. Функциональная теория социального государства / С.В.Калашников. – М.: ЗАО «Изд-во «Экономика», 2002. – 190 с.

24. Кларк Дж.Б. Распределение богатства. М.: 2000.

25. Кузнецов А. Преодоление отсталости в экономических дисциплинах. Финансовые риски №4 31. 2002 - с.13-17.

26. Кутидзе Л.С. Институциональное преобразование отношений собственности в условиях глобализации. Наукові праці Донецького національного технічного університету Серия: Экономика. Випуск 55. -Донецьк, Д. НТУ, 2003, - с. 88-94.

27. Лагутін В.Д. Людина і економіка: Соціоекономіка. - К.: Просвіта, 1996 -336 с.

28. Ламперт X. Социальная рыночная экономика / Пер. с нем. М.: Дело, 1994.

29. Ламперт X. Социальная рыночная экономика: Немецкий путь: Пер. с нем. -М.: Дело, 1993.-224с.

30. Майминас Е. Информационное общество и парадигма экономической теории // Вопросы экономики, 1997, - №11. - с. 86-95.

31. Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология / Маркс К., Знгельс Ф. Соч. Т. 3. С. -19-26.

32. Мочерный С.В., Симоненко В,К., Секретарюк В.В., Устенко А.А. Основи экономический теории. Под общ. ред. С.В. Мочерного - К.: «Знание», КОО, 2000.-607с.

33. Нестеренко А. Социальная рыночная экономика: концептуальные основы, исторический опыт, уроки для России // Вопросы экономики. - 1998. - №8.

34. Печерских Н. Проблема субъекта эволюционной экономики // Вопросы экономики. - 2002.

35. Пигу А.С. Экономическая теория благосостояния. М., 1987.

36. Пияшева Л.И. Международная экономическая теория и практика социал-реформизма. -М.: Международные отношения, 1983. - 216 с.

37. Плевако П.С. Швеция: реформизм против реформ. К проблеме экономической демократии в 60-80 гг. -М.: Наука, 1990. - 122 с.

38. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория,

мировая экономика. - М.: ЗАО «Бизнес школа» «Интел - синтез», 400 с. 39. Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді і повідомлення 3 Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України. За ред. М.О.Шульги, В.М.Ворони. – К., 2003. – 464 с.

40.Рибалкін В.О., Лазня І.В. Теорія власності. - Київ: - Логос - 200 - 279 с.

41. Сакс И. К демократическому регулированию «смешанной экономики» // Мировая экономика и международные отношения. - 1993. - № 10. - С. 106-113.

42. Сименчук Е.В. Средний класс: люди и статусы. – К.: Інститут соціології НАН України, 2003. – 464 с.

43. Слезингер Г.З. Социальная экономика. М., «Дело», 2001.

44. Тарасова С.В. Экономическая теория благосостояния. М., 2001.

45. Тимошенко Ю.В. Методичні основи трансформації власності. Вчені записки. Наук. зб. - вип. 4. - К.: КНЕУ. 2002 - с. 18-26.

46. Хайек Ф.А. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. М.: Новости, 1992. 304 с.

47. Хейне Пол. Экономический образ мышления. - М. Новости, 1991. - 704 с.

48. Шумпетер Й. Капитализм, социализм и демократия. - М., 1995. - С. 125.

49. Шумпетер Й. Капіталізм, соціалізм, демократія. - К.: Основи, 1995. – 528 с.

50. Юрьева Т.В. Социальная рыночная экономика. Учебник для вузов. - М.: Русская Деловая Литература, 1999. - 416 с.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 551; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.077 сек.