Тема 10. Соціальна визначеність технологічного прогресу

Революційні зміни в продуктивних силах що обумовлюють відповідні перетворення в системі соціально-економічних відносин, зв'язуються передусім з зростанням якості людського чинника, активним нагромадженням і реалізацією інтелектуального потенціалу.

3. Різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний розвиток глобалізаційних процесів, що приводять до виникнення і поглиблення проблем пов'язаних з природними, природно-антропогенними, антропогенними (в тому числі економічними і соціальними) явищами, які виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загально планетарний характер як за масштабами і значущістю, так і по засобах їх вирішення. Розуміння глобальних проблем в сфері взаємодії природи і суспільства, в сфері суспільних взаємовідносин, розвитку людини і забезпечення його майбутнього вимагає певного пом'якшення соціально-економічних протиріч, орієнтації на “загальнолюдські цінності" і є важливою метою сучасного соціально-економічного і суспільного розвитку загалом.

Посилення взаємоообумовленісті соціальної та економічної складових розвитку також зумовлене рядом наступних тенденцій. По-перше, економічна безпека, як комплексна характеристика розвитку і функціонування економічної системи синтезує в собі всі форми проявів суспільних відносин, здатних викликати реальний або потенційний конфлікт інтересів. При цьому соціальна сфера в умовах кризового розвитку перетворюється в дестабілізуючий чинник і вимагає як об'єктивної діагностики і моніторингу в системі критеріїв національної економічної безпеки, так і реалізації невідкладних заходів по забезпеченню необхідного рівня показників-індикаторів соціальної сфери. По-друге, характер процесів які протікають в структурі соціуму дозволяє віднести протиріччя в даній сфері до числа стратегічних загроз економічної безпеки, що торкаються ключового компонента національного багатства - людського капіталу. При цьому соціальний аспект забезпечення економічної безпеки починає переважати як на тактичному, так і на стратегічному рівні системи безпеки держави. В цих умовах правомірним є ствердження, що економічна безпека органічно переростає в соціально-економічну, критерії оцінки соціальної сфери з позицій безпечного впливу на всі форми прояву відносин що обумовлюють базові цінності і інтереси суспільства перетворюються в ключові чинники оцінки рівня безпеки. Таким чином, соціальна домінанта стає найважливішою метою процесів забезпечення національної безпеки на всіх суб’єктних рівнях і функціональних напрямах такої діяльності. Розвиток економічної і соціальної сфери формує єдиний взаємообумовлений процес в межах якого здійснюється вплив на параметри національної безпеки по всьому спектру проявів перетворюючої активності людини. Соціальний компонент економічної безпеки перетворюється в передумову забезпечення високого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин виходячи з основоположних державних і суспільних інтересів, що констатуються в системі критеріїв національної безпеки країни. Разом з тим, соціальний прогрес виступає не тільки передумовою але і ключовою задачею діяльності по забезпеченню високих параметрів безпеки. Така подвійна роль соціальних чинників, вимагає посилення уваги саме до соціально-економічних аспектів проблем безпеки на сучасному етапі суспільного розвитку. Але разом з тим, концептуальна єдність економічних та соціальних підвидів безпеки не дозволяє ігнорувати їх внутрішні відмінності, що обумовлюють їх специфічні риси, місце і роль в системі національної безпеки. Якщо економічна безпека має своїм об’єктом розвиток економічної структуру суспільства, вдосконалення господарського механізму, то соціальна безпека спрямована передусім на захист людей як найвищої цінності будь-якої країни. Захист життя, здоров’я, добробуту, прав і свобод людини утворює внутрішній зміст соціальної безпеки. По мірі соціалізації економічного розвитку соціальна безпека підпорядковує своїм завданням всі форми відносин з приводу безпеки як в економічній так і в політичній сферах суспільства, та обумовлює динаміку і напрями руху соціальної системи регулювання та життєзабезпечення. Відповідно об’єктами соціальної безпеки виступають люди, їхні спільноти і відносини, прогресивні соціальні потреби, системи соціалізації людини і соціальні інфраструктури: освіта, виховання, культура, торгівля, охорона здоров’я, спосіб життя. Таким чином соціальна безпека – це надійна захищеність життєво важливих інтересів соціальних суб’єктів макро- та мікрорівнів, збереження і розвиток людського потенціалу, підтримка ефективного стимулювання діяльності людей, систем їхньої соціалізації та життєзабезпечення, цінностей, моральності і т.п.

Важливою ознакою наявності високого рівня соціальної безпеки є можливість самостійно (без зовнішнього впливу) реалізовувати заходи розвитку соціальної сфери відповідно до системи усвідомлених національних інтересів.

Найважливішими національними інтересами України в соціальній сфері є:

- гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

- розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

- створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

- забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства.

Реалізація наведених соціальних інтересів вимагає запобігання реалізації руйнівних загроз, найнебезпечнішими серед котрих в соціальній сфері України є наступні:

- невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

- неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

- криза системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

- загострення демографічної кризи;

- зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

- прояви моральної та духовної деградації суспільства.

Таким чином соціальна безпека виникає як соціальний феномен в ході вирішення суперечності між такою об'єктивною реальністю, як небезпека і потребою соціального індивідуума, соціальних груп і спільностей запобігти їй, локалізувати, усунути наслідки небезпеки, реалізувати свої соціальні інтереси найбільш адекватними засобами. Побудова цілеспрямованої діяльності в напрямі забезпечення високого рівня соціальної безпеки як в межах політики соціально-економічних реформ держави, так і в ході реалізації механізмів самозабезпечення з боку соціальних суб’єктів потребує визначення критеріїв, показників, факторів зміни стану безпеки. Звідси виникає гостра потреба в науково обґрунтованому дослідженні рівня соціальної безпеки та її констатації в системі параметрів здатних виконувати функцію спрямування практичних заходів на досягнення цілей безпеки в соціальній сфері.

2. Діагностика рівня соціальної безпеки.

Дослідження рівня соціальної безпеки виступає важливим засобом констатації і формалізації якісних та кількісних параметрів суспільного розвитку. Будучи за своєю суттю цілеспрямованою діяльністю по встановленню ступені відповідності характеру розвитку соціально-економічних процесів критеріям реалізації національних інтересів в соціальній сфері та запобіганню відповідних загроз, діагностування покликано вирішити дві найважливіші задачі в області соціальної безпеки будь-якої держави. По-перше, розкрити логіку і методологію дослідження, оцінки рівня соціальної безпеки на основі аналізу системи глибинних причинно-наслідкових зв'язків її формування. По-друге, визначити методи і механізми, що дають можливість максимально ефективно впливати на параметри соціальної безпеки, приводити її рівень у відповідність з вимогами економічного розвитку України.

Процес дослідження рівня соціальної безпеки, та тенденцій його формування розгортається в площині субстанціонального та структурно-функціонального рівнів.

Перший з наведених рівнів інтегрує в собі базисні прояви відносин з приводу безпеки соціально-економічного функціонування та розвитку. Дослідити субстанціональні сторони процесу формування рівня соціальної безпеки означає виділити найбільш суттєві сторони системи виробничих відносин, з’ясувати систему суспільних протиріч та тенденцій їх вирішення. Логіка такого дослідження має базуватися на виявленні особливостей взаємозв’язку “соціально-економічні інтереси – соціальні загрози”. Динамічне співвідношення наведених категорій – важливий спонукальний мотив перетворюючий діяльності, який обумовлює хід розвитку соціальних явищ незалежно від суб’єктного рівня або окремих функціональних напрямів дослідження стану безпеки. Відповідно структурно - функціональний рівень дослідження безпеки акцентує увагу на суб’єктній структурі соціуму, функціональних сферах та формах прояву соціально-економічних відносин. Якщо змістовну сторону субстанціонального рівня демонструє співвідношення “соціально-економічні інтереси - соціальні загрози”, то на структурно-функціональному рівні це співвідношення трансформується во взаємозв’язок “суб’єкт соціальної безпеки – функціональна сфера прояву його ролі”. Отже наведений рівень досліджень має розгортатись як в напряму з’ясування специфічних ролей окремих суб’єктів і соціальних структур в механізмі національної безпеки, так і по сферах соціально-економічної активності. Наявність зв’язку наведених рівнів дослідження обумовлює можливість руху процесів пізнання відносин з приводу безпеки як в напряму від загального, абстрактного (субстанціональний рівень) до одиничного, конкретного (структурно-функціональний рівень) так і в зворотному напряму відповідно до обраних цілей і критеріїв. Взаємообумовленість та відносна самостійність субстанціональної та структурно-функціональної ланок єдиної методології досліджень – важливий фактор розвитку наукових підходів до визначення рівня безпеки соціальної сфери.

Характеризуючи змістовну сторону субстанціонального рівня дослідження слід визначити важливу методологічну посилку - необхідність задоволення всієї сукупності потреб на основі реалізації системи економічних інтересів. Феномен і ієрархія потреб детально розглядається в трудах таких вчених як А.Маслоу, Ф.Герцберг, К. Альдерфер. У рамках розроблених ними моделей ієрархії представлені такі їх види як потреби в безпеці і захищеності (у Маслоу безпосередньо як елемент ієрархії, в моделях Герцберга і Алдерфера опосередковано). Сучасна соціальна проекція потреб в безпеці обумовлює підвищення їх ієрархічного рівня, розгляду як важливого елемента соціальних потреб. Разом з тим соціальний рівень потреб вимагає і їх соціальної рефлексії, усвідомлення необхідності їх задоволення в системі виробничих відносин. У цьому аспекті потреби виявляються в формі усвідомленого прагнення економічних суб'єктів здійснити діяльність по їх задоволенню, тобто в формі соціально-економічного інтересу.

Найчастіше економічні інтереси розглядаються як базові цінності що виражаються у вигляді ідеального або нормативного комплексу цілей. Такий підхід виражає вже практичний аспект дослідження рівня соціальної безпеки. Соціальні інтереси формалізовані у вигляді системи цілей є основою діяльності по їх досягненню, в ході якої і формується рівень соціально-економічної безпеки. Система соціальних цілей може як в повній мірі характеризувати соціально-економічні інтереси, так і відображати їх окремі сторони в залежності від міри сформованості механізмів реалізації інтересів.

Разом с тим слід зазначити що розгляд соціально-економічних інтересів констатованих в системі цілей соціальної діяльності як єдиної субстанціональної основи дослідження рівня економічної безпеки є дещо спрощеним. Сучасна економічна система несе в собі весь спектр взаємодій в рамках виробничих відносин, включає підсистеми ринкового, державного, саморегулювання, зумовлює і наявність різних чинників які в тій або іншій мірі ускладнюють або роблять неможливою реалізацію соціально-економічних інтересів, досягнення поставлених цілей функціонування і розвитку. Сукупність таких явищ в ході концептуального аналізу соціальної безпеки визначають категорією загрози. Саме загрози в співвідношенні з економічними інтересами виступають на нашу думку другим найважливішим об’єктом дослідження субстанціонального рівня соціальноної безпеки. Раніше ми розглядали загрозу як одну з форм інтенсивності прояву небезпеки. Однак виявлення змісту даної категорії відповідно до сфери соціальної безпеки вимагає його деталізації. Так аналіз сучасної економічної літератури дає змогу привести декілька трактувань загроз:

- зумовлене природною, зовнішньою або внутрішньою соціальною, економічною, або будь-якою іншою ситуацією, виникнення можливості нанесення шкоди соціальним інтересам, або формування виразної тенденції виникнення такої можливості;

- сукупність умов і чинників що створюють небезпеку життєво важливим соціальним інтересам особистості, суспільства і держави;

- явні або потенційні дії, що ускладнюють або роблять неможливою реалізацію національних інтересів, створюють небезпеку для соціально-економічної і політичної системи, національним цінностям, життєзабезпеченню нації або окремої особи.

В якості джерел загроз доцільно виділити, по-перше, відмінності в соціально-економічних інтересах і механізмах їх реалізації, по-друге, обмеженість природних ресурсів, різну міру забезпеченості ними, відмінності в умовах здійснення господарської діяльності, та встановлення соціального статусу.

В процесі дослідження рівня соціальної безпеки загрози виступають, з одного боку, як об’єктивний чинник спрямування соціально-економічної активності внаслідок об’єктивних обмежень економічного середовища, а з другого, як суб’єктивна інтерпретація можливих наслідків її реалізації. Зазначимо, що зв’язок “соціально-економічні інтереси - соціальні загрози” на субстанціональному рівні дослідження стану соціальної безпеки доцільно розглядати як загальну тенденцію домінування тих чи інших сторін соціально-економічних відносин та напрямів її реалізації. З’ясування стану безпеки на вказаному рівні означає, перш за все, виділення базисних протиріч соціального життя, загального рівня конфліктності соціально-економічної взаємодії та принципових можливостей по вирішенню вказаних протиріч. Такий абстрактно-теоретичний напрям досліджень має виявити рушійні сили встановлення рівня соціальної безпеки, сформувати спектр загально методологічних підходів до оцінки становища в соціальній сфері. Разом з тим субстанціональний рівень досліджень невзмозі охопити весь спектр проявів багатогранної системи відносин з приводу соціальної безпеки. Важливі питання визначення функціональної сфери реалізації соціальних протиріч, виявлення факторів, якісних і кількісних параметрів оцінки стану безпеки, необхідність використання висновків досліджень стану соціальної безпеки в ході здійснення практичної діяльності об’єктивно вимагають конкретизації досліджень, реального посилення зв’язку з економічною практикою. Вирішення цих задач здійснюється на структурно-функціональному рівні дослідження. Спрямованість аналізу на цьому рівні обумовлює розгляд процесів формування рівня соціальної безпеки відповідно до особливостей суб’єктної структури соціуму, та окремих функціональних напрямів реалізації соціально-економічних інтересів. Такий підхід обумовлює вельми широку предметну область пізнання соціальної безпеки, різноманіття наукових підходів і методів щодо виявлення її рівня. Врахування особливостей ролі окремих соціальних суб’єктів в суспільних відносинах, вирішення конкретних протиріч в рамках конкретних функціональних сфер соціально-економічної діяльності в процесі відтворення, забезпечення на цій основі інтегрального впливу на рівень соціальної безпеки – всі ці важливі проблеми стають об’єктом уваги на структурно-функціональному рівні розгляду соціальної безпеки. Відповідно змінюється і інструментарії досліджень: від абстрактно-теоретичного до функціонально-практичного з широким застосування розгалуженої системи критеріїв, параметрів, показників соціальної безпеки.

Під критерієм соціальної безпеки слід розуміти оцінку стану соціальної сфери з точки зору найважливіших процесів, що відображають характер і напрями її зміни. Критеріальна оцінка соціальної безпеки включає в себе оцінки:

- стабільності соціальних відносин і структури;

- наявності умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів;

- позбавлення економічного підґрунтя процесів десоціалізації суспільства.

Наведені критерії диктують вибір певних показників соціальної безпеки, які найбільш адекватно характеризують соціальну сферу держави, рівень кількісних і якісних параметрів її розвитку. При цьому показники соціальної безпеки мають відповідати наступним вимогам:

- наявність високої міри інформативності;

- наявність зв'язку показників з суттєвими тенденціями і процесами розвитку соціально-економічної сфери на кожному етапі функціонування і розвитку;

- можливість їх застосування в практичної діяльності суб'єктів економічної системи.

Як найважливішу вимогу що висувається до показників соціальної безпеки слід назвати їх системний характер, розгляд у взаємозв'язку з показниками, що відображають інші прояви стану національної безпеки, їх структурованість, що підкреслює з одного боку специфічні межі об'єкта дослідження, а з іншою виявляє свою концептуальну єдність з ним.

В ході побудови системи показників соціальної безпеки слід враховувати що процес діагностики рівня соціальної безпеки багато в чому визначається рівнем дослідження. Макро, мезо, мікроекономічний рівень, рівень сім'ї, особистості вимагає використання різних систем показників і принципів діагностики. При цьому суб'єкти більш високого рівня описуються показниками все більш агрегованого характеру. Тому система показників соціальної безпеки повинна включати в себе показники різної міри агрегованості, які мають задовольняти вимогам аналізу різної міри глибини. Зазначимо, що найбільшого поширення в національних системах дослідження рівня соціальної безпеки знайшли загальні макроекономічні показники. Ця група показників включає найбільш значущі взаємозалежні і специфічні параметри, які дають максимально повну характеристику стану соціально-економічної сфери загалом. Найбільше поширення в системах національних спостережень рівня соціальної безпеки отримали наступні показники: рівень зайнятості населення, рівень (норма) безробіття, мінімальна погодинна заробітна плата, питома вага зайнятих що отримують плату на рівні неоподаткованого мінімуму, індекс людського розвитку (тривалість життя, рівень освіти, реальний ВВП на душу населення, в тому числі за паритетом купівельної спроможності), розрив між прибутками 10% самих високодохідних і 10% самих низькодохідних груп населення та інші.

Широке застосування систем показників на структурно-функціональному рівні дослідження економічної безпеки актуалізірує проблему критеріїв оцінки стану безпеки які набувають форми порогових значень параметрів безпеки. Порогові значення показників соціальної безпеки розглядаються як граничні величини, недотримання яких перешкоджає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворення, приводить до формування негативних, руйнівних тенденцій в соціальній сфері. Важливо підкреслити, що найвища міра безпеки досягається за умов, що весь комплекс показників знаходиться в допустимих межах своїх рубіжних значень, а задовільні значення одного показника досягаються не в збиток іншим. При цьому показники соціальної безпеки набувають властивості індикатора соціально-економічних явищ і процесів.

Прикладами порогових значень показників соціальної безпеки є наступні: частка в населенні громадян, що мають прибутки нижче прожиткового мінімуму - 7%, тривалість життя - 70 років, розрив між прибутками 10% самих високодохідних і 10% самих низькодохідних груп населення - 8 разів, граничне значення по рівню безробіття - 10 -12%. Обсяг ВВП на душу населення - 50% від середнього по “сімці” і 100% від середньосвітового показника ВВП.

Реальний стан відповідності деяких величин показників соціальної безпеки України їх пороговим значенням проілюстровані в таблиці 1.

Доповнюють картину незадовільного стану соціальної безпеки України наступні цифри. За даними фахівців Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України у 2000 р. до 5% населення використало до 30% коштів, що знаходяться в обігу, переважно тіньового або кримінального походження. При цьому 25% населення України використало лише 8% коштів. По офіційній статистичній інформації питома вага вартості харчування в структурі витрат в продовж 1991-2000рр. збільшилася майже в 2 рази і досягла рівня 64%. Для економічно розвинених країн ситуація з витратами третини сімейного бюджету на харчування вважається порогом бідності. Для порівняння підкреслимо, що за різними оцінками у відповідний період розвитку в США питома вага витрат на продукти харчування в загальній масі грошових прибутків становила 15-25%, Франції- 13-25%, ФРН 32%, Японії- 24%.

Таблиця 1.

Показники соціально-економічноїї безпеки України за 1999 рік.

	Порогові значення	Фактичний стан в Україні	Співвідношення фактичного і граничного значень.
1. ВВП на душу населення: від рівня розвинених країн	50 %	10,1 %	0,201
2. ВВП на душу населення: від середньосвітового рівня	100 %	13,2 %	0,132
3. Співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати	1:3	1:2,4
4. Розрив між грошовими доходами 10% найбільш і 10% найменьш забезпечених груп населення, разів	8 %	13 %	0,62
5. Частка населення яка має доходи нижче межі малозабезпеченості (по грошових витратах)	7 %	53,2 %	0,13
6. Рівень злочинності (кількість злочинів на 100 тис населення), тис		6,2	0,8
7. Рівень безробіття	7 %	11 %	0,636

Джерело: Сухоруков А.І. Програмно-ціловий підхід до забезпечення економічної безпеки України//Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. – Вип.2-3 / Відп. ред. О.П. Степанов. – К.:КНЕУ. – 2000. – С.14-21.

Згідно із звітом складеним Організацією об'єднаних Націй за 2002 р. по показнику рівня життя Україна займає 80 місце серед 173 країн світу. У опублікованої у 2002 р. доповіді Нюрнбергського інституту вивчення ринку про життєвий рівень в європейських країнах вказується, що по цьому показнику Україна входить в трійку країн з самим низьким прожитковим рівнем (прибуток на душу населення 379 євро на рік), нарівні з такими країнами як Албанія (563 євро) і Молдова (223 євро).

В цих умовах констатація параметрів соціальної безпеки має доповнюватись побудовою ефективних механізмів запобігання реалізації загроз, формуванням дієздатної системи забезпечення соціальної безпеки як визначального фактора успішності соціально-економічної трансформації на національному та глобальному рівні.

Сучасна діагностика рівня соціальної безпеки обумовлює необхідність розвитку методології досліджень безпеки. Зокрема зростає необхідність більш широкого впровадження методів оптимізації, аналізу і обробки сценаріїв, методів теорії нечітких систем, теоретико-ігрових та інших специфічних методів з’ясування тенденцій та рівня соціальної безпеки. Наряду з методами спостереження основних макроекономічних показників, оцінки темпів економічного зростання країни; методів опису кількісних і якісних характеристик процесів, що досліджуються, вони мають сформувати загальну методологію дослідження соціальної безпеки здатну оперативно реагувати на динамічні зміни задач наукового пізнання.

§ 3.Механізм забезпечення соціальної безпеки: сутність, функції, принципи функціонування

Дослідження соціальної безпеки в рамках єдиного концептуального підходу вимагає розгляду напрямків та умов ефективного впливу на рівень соціальної безпеки. розкриття суті процесів забезпечення соціальної безпеки є необхідною умовою побудови цілеспрямованої практичної діяльності в сфері формування стану безпеки суспільства, держави та особистості. тому можна стверджувати, що саме в ході реалізації діяльності по забезпеченню економічної безпеки виявляється її безпосередній зв'язок з реальними процесами економічного життя.

В ході з’ясування сутності процесу забезпечення соціальної безпеки слід враховувати ряд наступних положень. По-перше, забезпечення соціальної безпеки є організованою, цілеспрямованою діяльністю. По-друге, ключовим критерієм процесу забезпечення соціальної безпеки є захист національних інтересів. По-третє, забезпечення соціальної безпеки носить характер комплексної діяльності, що одночасно охоплює різні сфери як власно соціальної так і економічної, політичної та інших видів активності (фінансову, енергетичну, працересурсну, продовольчу, екологічну, техногенну, науково-технологічну, зовнішньоекономічну і т.п.). По-четверте, ключова роль в забезпеченні безпеки соціальної сфери належить державі.

Забезпечення необхідного рівня соціальної безпеки потребує виявлення важливіших зв'язків і взаємозалежностей в сучасному житті суспільства, що виступають об'єктом цілеспрямованого впливу з метою підвищення рівня безпеки суб'єктів господарювання, наданню даним процесам системного характеру. Засновуючись на положеннях концепції національної безпеки зазначимо, що системність виявляється в ході реалізації важливіших функцій забезпечення соціальної безпеки: створення і підтримки в готовності сил і засобів забезпечення соціальної безпеки, а також управлінні системою забезпечення національної безпеки.

За сучасних умов система безпеки набуває юридичної форми закріплення особливостей, цілей і задач діяльності по забезпеченню соціально-економічної безпеки. У категоріях системи безпеки держава прагне формалізувати діяльність по формуванню належного рівня розвитку соціально-економічної сфери, законодавче закріпити її як одну з найважливіших функцій в сучасних умовах. Однак, на нашу думку, розгляд тільки формальної сторони процесів забезпечення безпеки, юридичних форм їх прояву невиправдано звужує об'єкт дослідження даної проблеми. Побудова системи забезпечення безпеки і її юридична констатація визначається передусім особливостями виробничих відносин в суспільстві. Тому об’єктивною основою забезпечення соціальної безпеки виступають процеси що протікають в економічному базисі. Сукупність таких процесів є результатом дії механізму забезпечення соціально-економічної безпеки. Зазначимо, що і в ході аналізу механізму забезпечення безпеки не можна повністю абстрагуватися від його юридичних форм і організаційно-правових проявів, однак їх доцільно розглядати в даному контексті як необхідний компонент регулювання соціально-економічного життя, елемент організаційно-управлінських відносин.

Механізм забезпечення соціальної безпеки - це система організаційно-економічних і правових заходів по запобіганню соціально-економічним загрозам, що включає в себе наступні елементи: об'єктивний і всебічний моніторинг економіки і суспільства з метою виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз соціальної безпеки; вироблення гранично допустимих значень соціально-економічних показників, недотримання яких приводить до нестабільності і соціальних конфліктів; діяльність держави по виявленню і попередженню внутрішніх і зовнішніх загроз безпеки соціальної сфери. Як основу механізму забезпечення соціальної безпеки слід розглядати сукупність об'єктивних залежностей і зв'язків між явищами і процесами соціально-економічного життя в їх саморозвитку і саморуху. Тому механізм забезпечення безпеки здатний динамічно змінюватися, носити адаптивний характер, тобто адекватно відображати зміни у виробничих відносинах та продуктивних силах суспільства. Нарівні з наявністю об'єктивних процесів соціального життя в своїй основі, механізм забезпечення соціальної безпеки випробовує на собі вплив суб'єктивних чинників. Останнє твердження означає наявність взаємозв'язку не лише з процесами економічного базису, але і надбудовними відносинами, особливо в частині формалізації механізму безпеки відповідно до цілей, задач, ідеології суспільного розвитку.

В структурі механізму забезпечення соціальної безпеки слід виділити наступні підсистеми в рамках єдиного механізму:

- підсистема самозабезпечення необхідних параметрів соціальної взаємодії і розвитку;

- підсистема державного регулювання стану соціальної безпеки.

Механізм забезпечення соціальної безпеки здатний ефективно функціонувати лише при виконанні ряду вимог:

- комплексність, тобто необхідність обліку всіх напрямів і форм прояву відносин що впливають на стан безпеки;

- системність, тобто врахування як внутрішніх взаємозв'язків і взаємозалежності, так і зовнішніх чинників, як елементів соціально-економічного простору більш високого рівня, що з одного боку накладають певні обмеження на функціонування механізму соціальної безпеки, а з іншого відкриває додаткові можливості для його більш ефективної побудови;

- варіантність (альтернативність), тобто виявлення і обґрунтування декількох варіантів вирішення протиріч, розрахунку траєкторій соціально-економічного розвитку в рамках функціонування єдиного механізму забезпечення економічної безпеки;

- безумовний пріоритет вирішення задач і здійснення заходів направлених на збереження здоров'я і життя людини, підтримки нормальних умов її існування;

- прийнятний ризик, тобто реалізації доступних заходів, направлених на захист людини в ринковому середовищі і недопущення подолання граничних ситуацій;

Необхідним представляється розгляд структурних компонентів що відносяться до складу механізму забезпечення соціальної безпеки. Охарактеризуємо основні з них.

1. Моніторинг являє собою інформаційно-аналітичну систему спостережень за динамікою показників соціально-економічної безпеки країни. Така робота проводиться в багатьох країнах світу. Однак для України вона має особливе значення в зв'язку з тим, що перехідна економіка характеризується цілим рядом серйозних диспропорцій та протиріч і гострою недостачею ресурсів, надмірною нестійкістю соціальних показників. У зв'язку з цим зростає роль і вимоги до державної статистики, її об'єктивності, компетентності і масштабності обхвату об'єктів спостереження, якості інформації і т.п.

2. Діяльність по запобіганню загрозам соціальної безпеки і відшкодуванню понесених збитків, пов'язаних з перевищенням граничних значень по тих або інших показниках безпеки.

3. Найважливішим структурним елементом механізму забезпечення економічної безпеки суспільства є діяльність держави по виявленню і попередженню внутрішніх і зовнішніх загроз безпеки соціальної сфери. Найбільш типовими напрями державної діяльності в цьому напряму є:

- виявлення випадків, коли фактичні або прогнозні параметри економічного розвитку відхиляються від граничних значень соціальної безпеки; розробка комплексних державних заходів по виходу країни із зони небезпеки;

- організація роботи по реалізації комплексу заходів з метою подолання або недопущення виникнення загроз соціальної безпеки;

- експертиза рішень, що приймаються з фінансових, і господарських питань з позиції соціальної безпеки. (Законодавчі і інші нормативні правові акти обов'язково повинні пройти експертизу на предмет соціальної безпеки);

- організація системи контролю за виконанням заходів по усуненню загроз соціальної безпеки.

З цих позицій соціальну безпеку правомірно розглядати не тільки як захищеність національних інтересів, але і готовність і здатність держави створювати механізми реалізації і захисту національних інтересів, розвитку вітчизняної економіки, підтримки соціально-політичної стабільності суспільства.

Роль держави проявляється ще і в тому що сам хід процесів сучасного соціально-економічного саморозвитку не гарантує не тільки скоординованих дій в сфері забезпечення безпеки, але і встановлення суспільно-необхідних цілей використання відповідних механізмів. Без зовнішнього регулюючого впливу цільова спрямованість механізму безпеки носить ситуативний характер, виражаючи переважно тактичні пріоритети окремих суб'єктів соціально-економічної системи. Тому ключова роль держави полягає, передусім, в задані вектора забезпечення безпеки, системи узгоджених цілей, які б розділялися всіма господарюючими суб'єктами як цілі здійснення власної соціально-економічної діяльності. Базою таких регулюючих впливів виступає узгодження соціально-економічних інтересів. Саме узгодження інтересів є основою побудови механізму забезпечення соціальної безпеки, його найважливішим принципом. Свої характерні риси механізм узгодження придбає в процесі взаємодії і взаємореалізації соціально-економічних інтересів, вибору одного з можливих шляхів їх об'єднання. Серед шляхів об’єднання інтересів слід виділити два основоположних і, певною мірою, взаємовиключаючих напрями:

1. Субординоване підкорення одних соціально-економічних інтересів іншим. Такий напрям узгодження інтересів реалізовується за допомогою централізованого директивного державного впливу, а також на основі ідеологічної пропаганди. При цьому в основу побудови механізму забезпечення безпеки закладається сувора ієрархія інтересів “держава - колектив - особистість”.

2. Координоване узгодження різноманітних інтересів всіх соціальних суб'єктів. Механізм забезпечення безпеки побудований на даному принципі виходить з пріоритетності особистого інтересу громадянина, соціального суб’єкта, споживача. У цьому випадку суспільство приходить до розуміння того, що не субординація, а координація соціально-економічних інтересів є найбільш ефективним засобом їх узгодження і реалізації.

Зазначимо що в основі ефективного механізму забезпечення соціальної безпеки повинно лежати комбіноване використання процесів координації і субординації, яке максимально відповідає специфіці вибраної ринкової моделі, особливостям соціально-економічних відносин, рівню соціального, політичного, культурного розвитку нації.

В сучасних умовах функціонування механізму забезпечення соціальної безпеки досить часто розглядається з точки зору необхідності забезпечення економічного розвитку як найбільш актуального імперативу сьогодення. Забезпечення необхідних темпів економічного зростання вважається головним економічним завданням, вирішення якого пов'язане з абсолютним і відносним збільшенням ВВП, подоланням бідності, формуванням ефективного середнього класу, як основи соціально-економічної стабільності в країні. Економічне зростання приводить до комплексного удосконалення соціально-економічних відносин в суспільстві, що, безумовно, відповідає цілям забезпечення соціальної безпеки. Слід зазначити і концептуальну єдність рушійних сил економічного зростання і механізму забезпечення безпеки соціальної сфери. І в першому і у другому випадку ними є протиріччя соціально-економічного життя. Однак, на нашу думку, досягнення економічного зростання не можна повністю ототожнювати з процесами і механізмами забезпечення соціальної безпеки, але не можна заперечувати і наявність тісного діалектичного взаємозв'язку між ними. Важливим є врахування тенденцій розвитку соціальних процесів, покращення рівня життя населення, вирішення проблем продовольчої та працересурсної безпеки, забезпечення умов ефективного соціального партнерства, які мають супроводжувати економічний прогрес суспільства та згодом перетворюватись в його основу.

У зв'язку з комплексністю, різноманітністю і складністю задач соціального розвитку і функціонування, механізм забезпечення соціальної безпеки доцільно розглядати в розрізі наступних рівнів:

1. Стратегічний рівень. Полягає в ліквідації соціальних протиріч або як мінімум їх локалізацію і ослаблення. Даний рівень характеризується виробленням системоформуючих соціально-економічних рішень, що знаходять свій вираз в стратегіях, перспективних програмах забезпечення соціальної безпеки і є основою побудови економічної політики держави.

2. Тактичний рівень. Полягає в вирішенні задач пов'язаних з ліквідацією конкретних видів загроз або запобіганню їх впливу на соціальну сферу. Включає комплекс превентивних заходів.

3. Оперативний рівень. На цьому рівні функціонування механізму забезпечення соціальної безпеки має знаходити свій вираз в ліквідації наслідків загроз і негативних впливів, відшкодуванні понесених збитків. Даний рівень містить в собі комплекс оперативних заходів забезпечення безпеки соціальної сфери.

Наявність приведеної рівневої градації в структурі механізму соціальної безпеки не може не відбитися і на системі забезпечення безпеки. Саме система безпеки соціально-економічної сфери наповнює дані рівні конкретним змістом, дозволяє формалізувати цілі і методи їх досягнення. На практиці такий взаємозв'язок механізму і системи знаходить свій вираз в розробці політики, концепції, стратегії забезпечення національної безпеки, а також у вигляді документів що характеризують окремі компоненти забезпечення стану безпеки держави.

В умовах постійної наявності деструктивних впливів економічного, політичного и соціального походження зростає необхідність безперервного здійснення діяльності по забезпеченню соціальної безпеки, розвитку і вдосконаленню її форм і напрямів. При цьому діяльність по забезпеченню безпеки органічно переростає в систему відтворення соціальної безпеки. Відтворення соціальної безпеки виступає як безперервний процес здійснення всіма суб'єктами комплексу заходів по досягненню соціально безпечного стану функціонування і розвитку. Необхідність відтворювального характеру забезпечення соціальної безпеки доводить і аналіз матеріальної основи даної діяльності, а саме економічного кругообігу доходів і витрат в масштабах як національної економіки, так і окремих її суб’єктних рівнів. Основними стадіями відтворення економічної безпеки є:

- моніторинг стану соціальної безпеки;

- визначення конкретних заходів по збереженню або зміні параметрів соціальної безпеки на основі застосування методів науково-обгрунтованого планування і прогнозування соціально-економічної ситуації загалом і окремих її аспектів;

- реалізація заходів по забезпеченню соціальної безпеки.

Вочевидь, що безперервне поновлення такої діяльності в свою чергу вимагає відтворення: ресурсної бази забезпечення соціальної безпеки; системи умов конструктивного забезпечення безпеки, що включає організаційно-управлінські, політичні, зовнішньоекономічні, правові, ідеологічні, культурні аспекти; системи взаємозв'язків між всіма компонентами системи забезпечення безпеки в рамках соціально-економічних та організаційно-економічних відносин.

Таким чином слід констатувати що забезпечення соціальної безпеки перетворюється в визначальний комплекс заходів спрямованих на: запобігання всьому спектру соціально-економічних загроз з точки зору стану, поведінки та настроїв населення; інтенсивне формування середнього класу як гаранта суспільної стабільності на ґрунті розширення адаптаційних можливостей населення; всебічну підтримки сім'ї як визначального соціального інституту; державний протекторат прожиткового мінімуму, який би забезпечував громадянам споживання на рівні простого відтворення; державні гарантії мінімальних заробітної плати, пенсій, виплат та забезпечення умов їх зростання, посилення тенденцій самозабезпечення громадянами високої соціальної мобільності висхідного характеру.

Технологічний прогрес, інновація завжди відігравали роль головної рушійної сили економічної системи. На думку представників еволюційної теорії, зокрема, Й. Шумпетера – інновації мають визначальне значення в економічній історії капіталістичного суспільства.

Багатогранний гармонійний розвиток людини є кінцевою метою процесу виробництва матеріальних благ; зростання ефективності суспільного виробництва і науково-технічний прогрес направлені на рішення суспільних задач. Людина є творцем технології, і необхідно, щоб її створення служило задачам розвитку людини.

Дата добавления: 2015-05-22