Загальна характеристика педагогічної діяльності

Тема 1

У сучасній концепції організації інформаційних систем у різних предметних сферах виокремлюють дві частини: забезпечуваль­ну та функціональну. Кожна з них у свою чергу складається з підсистем.

Забезпечувальна частина ІС охоплює підсистеми, що реалізують технологію автоматизованого оброблення інформації.

Склад цих підсистем однорідний у різних інформаційних системах і відповідно до Державного стандарту охоплює: інформаційне, технічне, програмне, математичне, організаційне, правове забезпечення.

Автоматизована інформаційна система
Забезпечувальна частина	Функціональна частина
Підсистема	Комплекс задач
· Інформаційне забезпечення · Технічне забезпечення · Програмне забезпечення · Математичне забезпечення · Організаційне забезпечення · Правове забезпечення

Рис. 1.2. Загальна структура АІС

Інформаційне забезпечення (ІЗ). Інформація формується в результаті оброблення даних і є важливим елементом комп’ютер­них інформаційних систем.

Організація інформаційного забезпечення в інформаційних системах має особливе значення.

Система інформаційного забезпечення передбачає створення єдиного інформаційного фонду, систематизацію та уніфікацію показників і документів, розроблення засобів формалізованого опису даних тощо.

Інформаційне забезпечення охоплює:

Ø методичні та інструктивні документи;

Ø єдину систему класифікації та кодування;

Ø інформаційну базу, яка у свою чергу поділяється на нормативно-довідкові документи, інформаційні повідомлення, інформаційні масиви.

Технічне забезпечення. Технічні засоби служать основою побудови ІС. Потужність засобів значною мірою визначає склад задач, що розв’язуються в даній предметній сфері. До технічного забезпечення ІС належать комп’ютерна техніка, засоби комунікації та оргтехніка. Іншими словами, технічне забезпечення — це комплекс взаємопов’язаних технічних засобів, призначених для збирання, нагромадження, оброблення, передавання, обміну та відображення інформації, потрібної для управління системою.

Технічне забезпечення сучасних інформаційних систем — це комплекс різних видів техніки: обчислювальна техніка, периферійні пристрої, засоби автоматичного зчитування даних, офісне обладнання, комунікаційне обладнання, засоби передачі та обміну даними, комунікаційне обладнання, мережеве обладнання, засоби мультимедіа тощо.

Програмне забезпечення (ПЗ) — це сукупність програм, які реалізують мету й завдання інформаційної системи та забезпечують функціонування технічних засобів системи.

Програмне забезпечення охоплює сукупність програм, що реалізують функції та задачі автоматизованих інформаційних технологій і забезпечують стабільну роботу комплексів технічних засобів.

До складу ПЗ входять загальносистемні та спеціальні програми.

До загальносистемного програмного забезпечення належать програми, розраховані на широке коло користувачів і призначені для організації облікового процесу та для розв’язання задач оброблення інформації, які часто зустрічаються.

Спеціальне програмне забезпечення — це сукупність програм, які розробляються для створення інформаційних технологій конкретного функціонального призначення.

Охоплює: пакети прикладних програм (ППП), які здійснюють організацію даних і їх оброблення у процесі розв’язання функціональних задач.

Математичне забезпечення — це сукупність економіко-мате­матичних методів, моделей та алгоритмів оброблення інформації, які є в інформаційній системі.

Організаційне забезпечення передбачає власний апарат управління, що забезпечує функціонування всіх його підсистем як єдиного цілого. Як правило, персонал ІС складають працівники відділу розроблення, відділу впровадження та супроводу нових програм, відділу експлуатації.

У теорії комп’ютерних систем оброблення інформації в інфор­маційному забезпеченні виокремлюють:

Ø зовнішнє інформаційне забезпечення, яке охоплює систему показників даної предметної сфери, систему класифікацій, первинні документи;

Ø внутрішнє забезпечення, що охоплює інформаційну базу даних на машинних носіях.

Правове забезпечення — це сукупність норм, виражених у нормативних актах, які встановлюють і закріплюють організацію цих систем, їх цілі, завдання, структуру, функції та правовий статус ІС.

Правове забезпечення на етапі розроблення автоматизованих інформаційних систем та інформаційних технологій охоплює нор­мативні акти, пов’язані з договірними взаєминами розробника й замовника у процесі створення ІС та ІТ, із правовим регулюванням різних відхилень у ході цього процесу, а також зумовлені потребою забезпечення процесу розроблення ІС і ІТ різними видами ресурсів.

Економічне забезпечення — сукупність методів і засобів, призначених для створення оптимальних умов ефективної та безпомилкової діяльності людини в інформаційній системі та її освоєння.

Функціональна частина інформаційної системи реалізує розв’язання задач предметної сфери.

Підсистема — це сукупність компонентів системи, виокремлених за певною ознакою. Кожна функціональна підсистема має свій склад комплексів задач, призначений для реалізації функцій управління.

Основні принципи виокремлення самостійних функціональних підсистем (комплексів задач):

Ø відносна самостійність кожної з них;

Ø наявність відповідного набору функцій і функціональних задач із чітко виявленою локальною ціллю функціонування;

Ø мінімізація складу елементів, що входять у підсистему.

В основі інформаційної системи бухгалтерського обліку лежать розв’язання облікових задач, об’єднаних у комплекси, які виконують окремі ділянки обліку. Комплекс задач характеризується визначеним економічним змістом, веденням затверджених синтетичних рахунків, первинними та зведеними документами, взаємопо­в’язаними алгоритмами розрахунків, а також методичними матеріалами й нормативними документами конкретної ділянки обліку.

Інформаційна система бухгалтерського обліку традиційно охоплює такі підсистеми:

Ø облік основних засобів та нематеріальних активів;

Ø облік матеріальних цінностей;

Ø облік праці та заробітної плати;

Ø облік готової продукції та її реалізації;

Ø облік фінансово-розрахункових операцій;

Ø облік витрат на виробництво;

Ø зведений облік та складання звітності.

Взаємозв’язок комплексів облікових задач закладено в самій методології бухгалтерського обліку, системі ведення рахунків і виконання проводок, де кожна господарська операція відображається двічі: у кредиті одного рахунку та дебеті іншого.

Інформаційні зв’язки комплексу облікових задач дають можливість виокремити три основні фази оброблення, закладені в основу програмних продуктів. На першій фазі виконуються: первинний облік, складання первинних документів, їх оброблення та складання відомостей аналітичного обліку за кожною ділянкою обліку (наприклад, по обліку заробітної плати складається розрахунково-платіжна документація, звіти нарахувань та утримань заробітної плати тощо).

Наступна фаза оброблення — складання проводок та їх розміщення в регістри аналітичного та синтетичного обліку, журнали-ордери за номерами рахунків. Комп’ютерне оброблення дає можливість повністю автоматизувати цей процес, формувати проводки, закінчивши розв’язання кожної дільниці обліку.

Третя фаза оброблення — це складання зведеного синтетичного обліку звітно-сальдових відомостей за рахунками головної книги, балансу та форм фінансової звітності.

1. Які основні типи організації ІС обліку?

2. Що означає форма бухгалтерського обліку?

3. Які основні завдання внутрішньогосподарського контролю та аналізу в умовах застосування ІС обліку?

4. Основні типи організації інформаційних систем обліку. Дайте їх характеристику.

5. Як класифікуються ІС обліку?

6. Як класифікуються ІС за сферою застосування?

7. Дайте визначення автоматизованої ІС обліку, встановіть мету її створення.

8. Із яких основних частин складається ІС обліку?

9. Що таке технічне, програмне, організаційне, правове, математичне забезпечення ІС обліку?

10. Що входить у поняття «інформаційне забезпечення»? Яка роль інформації в ІС обліку?

Психологія педагогічної діяльності

План лекції

1. Загальна характеристика педагогічної діяльності.

2. Специфіка і структура педагогічної діяльності.

3. Зміст професійної діяльності.

4. Індивідуальний стиль діяльності педагога.

5. Адаптація молодого вчителя до педагогічної діяльності.

6. Діагностика домінуючого стилю керівництва молодого педагога.

Питання, що виносяться на самостійне опрацювання

1. Стилі педагогічної діяльності.

2. Психологічний зміст стилів керівництва.

Література

1. Власова О.І. Педагогічна психологія, Київ, 2005, с. 312 – 315.

2. Заброцький М.М. Педагогічна психологія, Київ, 2000, с. 69 – 71.

3. Завалевський Ю. Сучасний вчитель: вимір часу, Київ, 2008, с. 11 – 64.

4. Проколієнко Л.М. педагогічна психологія, Київ, 1991, с. 164 – 172.

5. Поліщук В.М. Вікова та педагогічна психологія, Суми, 2007, с. 256 – 266.

6. Чайкіна Н.О. Комплекс психологічних методів дослідження професійної адаптації молодого вчителя, журнал «Практична психологія та соціальна робота», №2, 2009, с. 16 – 36.

Одним із головних завдань сучасної педагогічної освіти є формування висококваліфікованого, компетентного, конкурентоздатного вчителя фахівця і професіонала, без якого немож­ливо здійснювати модернізацію освіти в школі третього тися­чоліття.

Учитель сьогодні є ключовою фігурою у вирішенні багатьох пріоритетних завдань суспільства, і не лише освітньої галузі. Саме вчитель стимулює інноваційний розвиток у соціальному житті, культурі; йому належить визначальна роль у творенні духовного і морального потенціалу країни; він готує нову ін­телектуальну еліту України, яка у найближчому майбутньому покликана забезпечити прорив у економіці, політиці, при реалі­зації різноманітних стратегічних проектів.

Закономірно, що учитель визначений головною дійовою осо­бою на шляху реалізації пріоритетних напрямів розвитку осві­ти, окреслених Указами Президента України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні" та "Про додаткові заходи щодо підвищення якості осві­ти в Україні", у яких поставлено завдання розроблення сучас­них теоретико-методологічних засад формування вчителя нової генерації, здатного до реалізації освітньої політики як головної функції держави.

Вирішення цих завдань вимагає врахування змін, які відбу­ваються в Україні на етапі побудови демократичного суспіль­ства, переходу від індустріальних до інформаційних техноло­гій, формування ринкових відносин. Адже сучасний фахівець - це людина, яка володіє системним мисленням, здатна не лише досягати визначених завдань, але й забезпечити перспективний розвиток з урахуванням інтересів суспільства, окремих груп і свої особисті; вміє створювати комфортні умови для спілкуван­ня, життєдіяльності, підгримувати працездатність і стійкість у роботі різних систем. Такий погляд на особистість сучасного фахівця обумовлює перелік професійно й особистістю значу­щих якостей: інтерес до професійної діяльності, уміння і на­вички рефлексії, сформованість духовних цінностей, ступінь усвідомленості дій, опору в діяльності на знання особливостей дітей, сформованість найважливіших моральних якостей (лю­дяність, доброта, милосердя, тактовність, чуйність, щирість, відповідальність, честь, гідність, працьовитість), дослідницьку сміливість і креативність, здатність працювати за різними тех­нологіями і методичними системами тощо.

Мережа гімназій, ліцеїв, коледжів, яка нині виникла в сис­темі освіти, вимагає нового вчителя, здатного до зміни самого себе, до утвердження особистісних цінностей своїх учнів і ко­лег, зосередженого на потребах дитини, держави, суспільства.

Отже, потреба у конкурентоспроможних педагогічних ка­драх продиктована, насамперед, соціально-економічними умо­вами, що визначаються ринковими відносинами у всіх сферах життя.

Ситуація конкуренції стає невід'ємною частиною взаємо­відносин суб'єктів системи освіти: батьки і діти обирають тип навчального закладу, кращого вчителя на основі отриманих ре­комендацій. Предмет "за вибором" старшокласники найчастіше обирають на основі особистісного визначення кращим конкрет­ного вчителя. Традиційним став конкурсний набір учителів на вакантні місця у престижні навчальні заклади. Конкурентні від­носини між освітніми закладами різних форм власності, розма­їття навчальних програм, розширення рівного доступу до всіх рівнів освіти - все це сприяє розвитку ринку освітніх послуг, а, отже, розширенню конкурентності серед учителів.

Такий підхід вимагає розв'язання проблеми зростання про­фесійної компетентності вчителя, його здатності постійно на­вчатися, прагнути до самовдосконалення, без чого сьогодні неможливо бути конкурентоспроможним на ринку праці. Вчи­телеві необхідно бути освіченою людиною в галузях культури, педагогіки, психології, конкретної методики. Без цих знань він втрачає професійні якості, головні з яких - здатність до педа­гогічної творчості й науково-педагогічного мислення; заці­кавленість в удосконаленні своєї майстерності; усвідомлення значення інноваційної діяльності та володіння елементами пе­дагогічного пошуку.

Вчитель сучасного навчального закладу в нових умовах ор­ганізації навчально-виховного процесу покликаний експериментувати, здійснювати творчий пошук оригінальних, нестан­дартних підходів вирішення педагогічних проблем. Продуктом таких пошуків можуть бути новітні технології навчання, оригі­нальні педагогічні ідеї, інноваційні методи, прийоми, засоби і форми організації пізнавальної діяльності учнів, якісне оволо­діння навчальною діяльністю, в ході якої вчитель розвиває себе як висококласний спеціаліст, конкурентоспроможний фахівець на ринку освітніх послуг.

Також сьогодні за відсутності необхідного історичного і власного досвіду молоді вчителі проявляють безпорадність. Разом з розумінням необхідності змін у системі освіти приносять у школу масу необхідних тенденцій: недбалість у роботі, часто відсутність бажання до індивідуальної роботи з дітьми у позаурочний час, прагнення до конфронтації з педагогами старших поколінь за принципом «то було колись» тощо. Водночас не можна не помітити тенденцію до зниження інтелектуального рівня молодого вчительського поповнення, яке недостатньо орієнтується в інформаційному масиві навчальної дисципліни навіть у рамках шкільної програми, низький рівень самокритичності і особливо – майже повну відсутність прагнення до самовдосконалення. Саме тому на сучасному етапі розвитку системи освіти набуває особливої актуальності питання психологічної підготовки вчителів до педагогічної діяльності.

Успіх розв’язання складних завдань навчання і виховання дітей найбільшою мірою залежить від учителя, його професійної майстерності, культури, ерудиції. Формування молодого покоління повинно внести докорінні зміни в зміст і форми діяльності вчителя школи.

Педагогічна праця – це один із найскладніших видів людської діяльності. Ефективне здійснення її вимагає наявності певних психологічних якостей, а також оперування широкими і різнобічними професійними знаннями й вміннями, на основі яких педагог виробляє власне практичне рішення.

Педагогічна діяльність – це цілеспрямований виховуючий та навчаючий вплив вчителя на учнів з метою особистісного, інтелектуального та діяльнісного його розвитку, а також основа його саморозвитку та самовдосконалення.

Педагогічна діяльність має ті самі характеристики, що й інші види людської діяльності: це цілеспрямованість, вмотиво­ваність предметність, продуктив­ність. В залежності від продуктивності в педагогічній діяль­ності виділяють п'ять рівнів:

1 репродуктивний (мінімальний) педагог вміє переда­ти іншим те, що знає сам;

2 адаптивний (низький, малопродуктивний) педагог вміє пристосувати своє повідомлення відповідно особливостям аудиторії;

3 локально-моделюючий (середній, середньо продуктив­ний) - педагог володіє стратегіями навчання учнів знанням, умінням, навичкам з окремих розділів курсу (тобто формулю­вати педагогічну мету, розуміти бажаний результат та добира­ти систему і послідовність включення учнів в учбово-пізнаваль­ну діяльність);

4 системно-моделюючий знання учнів (високий, продук­тивний) - педагог володіє стратегіями формування необхідної системи знань, умінь та навичок з даного предмету в цілому;

5 системно-моделюючий діяльність та поведінку учнів (най­
вищий, високопродуктивний) - педагог володіє стратегіями перетворення свого предмету в засіб формування особистості учня, його потреб у самовихованні, самоосвіті, саморозвитку.

Психологічний зміст педагогічної діяльності включає мотиви, мету, предмет, засоби, продукт та результат.

Предметом педагогічної діяльності є організація навчальної діяльності учнів, яка спрямована на засвоєння предметного соціокультурного досвіду.

Засобами педагогічної діяльності є наукові (теоретичні та емпіричні) знання, за допомогою яких формується тезаурус учнів.

Носіями знань можуть бути тексти підручників, а також відповідні уявлення, які виникають у учнів під час цілеспрямо­ваного спостереження (на лабораторних, практичних) заняттях. Допоміжними є технічні, комп'ютерні, графічні та ін. засоби.

Засобами передання є пояснення, показ (ілюстрація), спільна робота з учнями під час вирішення учбових задач, безпосередня практика, тренінги.

Продуктом педагогічної діяльності є індивідуально сформо­ваний досвід учня. Він перевіряються та оцінюється на екзаменах, заліках. Під час вирішення учбових задач, контрольних робіт.

Результатом педагогічної діяльності повинен бути особистісний індивідуальний розвиток учня, його вдосконалення.

Одним з важливих компонентів педагогічної діяльності є її мотивація.

В педагогічній діяльності виділяють ті ж мотиваційні орієнтації, що і в учбовій. У першу чергу, зовнішні мотиви (наприклад мотив досягнення, престижу роботи у відповідних навчальних закладах) та внутрішні мотиви (орієнтація на процес і результат своєї діяльності, особистісно-професійного росту, самоактуалізації). Специфічним мотивом виступає орієнтація на домінування, мотив влади.

2. Специфіка і структура педагогічної діяльності

Специфічним в педагогічній діальності вчителя в психологічному аспекті є те, що ті знання по психології, які в педагогічному навчальному закладі одержує вчитель або вихователь, володіють двома не дуже приємними властивостями. Вони, по-перше, не включають усього того, що може знадобитися педагогові на практиці, тому що обсяг годин, які приділяються на вивчення психологічних дисциплін у педагогічному вузі, обмежений. По-друге, ці знання досить швидко застарівають і вимагають відновлення принаймні один раз у п’ять років за рахунок самоосвіти й підвищення кваліфікації.

Психологічна самоосвіта педагога включає його систематичне ознайомлення з новітніми досягненнями різних галузей психологічної науки, прямо або побічно пов’язаних з навчанням і вихованням. Це психологія научіння, психологія виховання, психологія вікового розвитку, диференціальна психологія, соціальна психологія, психологія пізнавальних процесів і особистості, а також ряд дисциплін, що перебувають на стику психології й інших наук, у тому числі медицина, патопсихологія, психофізіологія й психотерапія.

Структура педагогічної діяльності

1. Комунікативний компонент. Комунікативна діяльність учителя виявляється в навчально-виховних контактах з учнями, учительським колективом, з батьками, з громадськістю. Вона здійснюється в безпосередніх або опосередкованих контактах і зв'язках із своїми учнями і вихованцями.

2. Організаторський компонент. Організаторська діяльність здійснюється в різно­манітних видах організації навчально-виховного про­цесу: організація умов навчання і виховання, плану­вання, проведення і перевірка його успіхів, організа­ція навчальної класної і позакласної роботи, різно­манітних видів виховання, організація громадської діяльності учнів і своєї власної.

3. Конструктивний компонент. Конструктивна діяльність виявляється у повсяк­часному перетворенні умов, змісту і процесу навчально-виховної роботи. Праця педагога характери­зується постійним творчим її конструюванням залеж­но від завдань, змісту і умов навчання та виховання учнів. Конструктивна діяльність учителя завжди спря­мовується на те, щоб у найнесприятливіших умовах навчання і виховання були ефективними. Науково-технічний прогрес, необхідність запровадження в на­вчальну і виховну роботу комп'ютерної системи, но­вих технічних засобів навчання, проектування навчан­ня і виховання на ближчу і дальшу перспективу ставить великі вимоги до конструктивної діяльності вчителя.

4. Проектувальний компонент. Проектування віддалених, перспективних цілей навчання та виховання, а також стратегій та способів їх досягнення.

5. Гностичний компонент. Гностична діяльність учителя полягає в плануван­ні пізнавальної діяльності учнів і своєї власної. Щоб успішно виховувати особистість нової людини, учи­тель повинен багато знати і вміти, бути ерудованим, іти в ногу з життям. Навчаючи інших, віддаючи знан­ня іншим, він повинен постійно навчатися, поповню­вати свої знання. «Учитель живе доти, поки він учить­ся. Як тільки він перестає вчитися, в ньому вмирає вчитель»,— писав К. Д. Ушинський.

6. Дидактичний компонент. Дидактична діяльність учителя полягає в повсяк­денній навчальній роботі, в її плануванні і органі­зації, в доборі ефективних методів і засобів навчан­ня, в активізації розумової діяльності учнів. Викла­дання, облік і оцінка знань потребують глибоких знань вікових і індивідуальних особливостей учнів, щоб досягти можливо більших успіхів при найменшій затраті сил учителя і учня. Це є одним з основних положень оптимізації навчання і виховання.

7. Виховний компонент. Виховна діяльність пронизує кожний крок праці вчителя. Учня виховує все — умови навчання, харак­тер контактів учителя з учнями (його мова, жести, міміка і пантомімічні рухи, звертання, доручення, про­хання, вимога, вигляд учителя і класної та шкільної обстановки). Всі ці моменти виховного процесу по­винні відповідати віковим та індивідуальним особли­востям учнів, умовам навчання і виховання дітей.

3. Зміст професійної діяльності

Професійна діяльність учителя сучасної школи складна і багатогранна. Він виконує функції вихователя зростаючого по­коління, організує навчальну та позаурочну діяльність учнів, бере участь у пропаганді суспільно-гуманістичних і психолого-педагогічних знань серед батьків і населення. Характеризуючи педагогічну діяльність з точки зору головного загального змісту та найзначніших результатів, до яких вона прагне, її можна ви­значити як прояв милосердя, гуманізму та індивідуалізованої педагогічної дії.

Професійна діяльність сучасного вчителя має ряд особли­востей, зумовлених складністю процесів, які відбуваються в сучасній Україні та в цілому у світі.

За всіх часів учитель навчав, виховував і розвивав дитину, тобто виконував певні соціально-педагогічні функції. Нині перелік функцій учителя значно розширився (у науковій літе­ратурі називають діагностичну, орієнтаційно-прогностичну, конструктивно-проектувальну, організаторську, нформаційно-пояснювальну, комунікативно-етичну, аналітико-оцінювальну, дослідницьку, інноваційну функції). Окремі автори визначають також презентаційну, соціалізаційну, посередницьку, інсентивну, корекційну, діагностичну функції, які виконує вчитель у процесі професійної діяльності.

Також слід звернути увагу на цінності педагогічної діяльності, серед яких виділяють:

1) фізичне здоров’я і високу працездатність;

2) врівноваженість психічних процесів;

3) спокійний характер та стійку (розвинуту) волю;

4) ініціативність;

5) організаційні здібності й навички;

6) високий рівень загальної освіти і належну фахову підго­товку;

7) прагнення до самовдосконалення, постійного поповнення знань;

8) знання споріднених наук про людину;

9) знання останніх досягнень науки;

10)знання методики викладання фахового предмету;

11)розуміння учнів, уміння спілкуватися з ними;

12)володіння сучасними технологіями навчання і вихован­ня;

13)дисциплінованість та відповідальність;

14)суспільну активність.

Нині виділено кілька груп цінностей професійної діяльнос­ті вчителя.

Перша група цінностей - цінності вищого порядку. Через них виявляється ставлення до професії, прагнення через неї служити суспільству, бути корисним державі, народному госпо­дарству. Вказані цінності характеризують ступінь альтруїстич­ної спрямованості соціальної поведінки членів суспільства.

Друга група цінностей - цінності, зумовлені специфікою пе­дагогічної праці, тобто такими її характеристиками, що задо­вольняють потребу людини жити для інших.

Третя група цінностей - цінності професії, що виникають на основі різних видів винагород: матеріальних, моральних ви­знань суспільством у цілому, оточуючим середовищем; можли­вості професійного зростання для більшого виявлення власних здібностей; специфічні умови відпочинку (тривала відпустка у літній час) тощо.

Четверта група цінностей - цінності самовияву й профе­сійної діяльності. До них належать ціннісні уявлення про про­фесії: можливість самовираження, розкриття особливостей особистості, які відповідають професії.

Дата добавления: 2015-05-22