Риси характеру в структурі картини хвороби

Особливості темпераменту в детермінації відношення до хвороби

Професія і хвороба

Людина, особливо зрілого віку, дуже часто оцінює тяжкість хвороби, виходячи з впливу симптомів захворювання на його дійсну і майбутню прцездатність. Значимим стає професійно обумовлена цінність того чи іншого органа.

Наприклад, оперний співак може психологічно більш тяжко відноситися до ангіни чи бронхіту, ніж гастриту та виразки шлунка. Це пов’язано з тим, наскільки суттєво впливають симптоми хвороби на якість виконання професійних обов’язків.

Для спортсмена чи людини, зайнятої активною фізичною працею, підвищено значимим може стати скоріше остеохондроз хребта, ніж депресія, а для людини творчої професії – навпаки.

Цілком можливо, що машиніст башенного крана більш гостро буде переживати гіпертонічну хворобу і церебральний атероскоероз, ніж представники сидячих наземних професій.

Темперамент - це характеристика індивіда зі сторони динамічних особливостей його психічної діяльності тобто темпу і ритму і інтенсивності окремих психічних процесів і станів.

До значимих для вироблення певного типу психічного реагування на захворювання параметрам відносять такі залежні від темперамента особливості, як емоційність, переносимість болю і безрухливості.

Відомо, що екстраверти сприймають всі рівні стимуляції (в тому числі больової) менш інтенсивно, ніж інтроверти.

Нірідко поріг больової чутливості корелює з рівнем емоційності. В рамках чотирьох (по Гіпократу) типів темпераменту більш низькі больові відчуття у холериків і меланхоліка, в порівнянні із сангвініком та флегматиком.

Наступною складовою частиною темперамента являється параметр загальної рухової активності. Звідси обмеження рухливості, викликані хворобою (прикованість до ліжка, необхідність дотримуватись постільного режиму) можуть слугувати психологічною фрустрацією для людей, руховий режим яких націлений на швидкість дій, схильність до інтенсивних фізичних навантажень – це перш за все холерики та сангвініки.

Якщо темперамент -це характеристика того, як людина переважно діє, то характер – це відповідь на питання про те, в якому напрямку вона діє.

Характерологічно обумовлене суб’єктивне відношення до хвороби формується головним чином в процесі сімейного виховання. Причому існує дві протилежні сімейні традиції виховання суб’єктивного відношення до хвороби – «стоїчна» та «іпохондрична».

В рамках першої дитина постійно нагороджується за поведінку, направлену на самостійне подолання недугів і поганого самопочуття. Її хвалять, коли вона, не звертає уваги на існуючу біль, продовжує займатися тим, чим займалася до її виникнення.

Протилежна їй «іпохондрична» сімейна традиція націлена на формування зверхцінного відношення до здоров’я. Батьками заохочується уважне відношення до стану свого здоров’я, виявлення в себе нових ознак захворювання. В сім’ї дитина звикає при незначних змінах самопочуття звертати власну увагу і увагу оточуючих (спочатку батьків, а потім вихователів, вчителів) на хворобливі симптоми.

Сімейні традиції визначають своєрідне ранжування хвороб за ступенем їх тяжкості. Наприклад, до найбільш тяжких можуть віднести не «об’єктивно тяжкі», а ті, від яких помирали чи якими частіше за все хворіли члени родини. Внаслідок цього суб’єуктивно найбільш значимою хворобою може бути гіпертонічна хвороба, а не рак і психічне захворювання. Виходить, що психологу незайвим знати і сімейний анамнез.

Дата добавления: 2015-05-22