Та доби еллінізму

Тема 3: Ідеї класичного періоду античної філософії

Анамнезис – термін платонівської філософії (з гр. – пригадування), який означає стан людської душі, що згадує все бачене нею у трансцендентному світі ідей.

Апатія – безпристрасність; стоїки розуміють як душевний спокій, що сприяє досягненню вищої мудрості через відстороненість від проблем соціального і приватного життя.

Атараксія – незворушність, безпристрасність; душевний стан, до якого повинен спрямовувати своє самовдосконалення кожний, хто прямує до мудрості.

Гедонізм – філософсько-етичне вчення, згідно з яким найвищим благом і метою життя є задоволення, насолода

Деміурґ – у давньогрецькій філософії (Платон) – божество як творець світу, творча сила.

Детермінізм – визнання загальної об’єктивної закономірності й причинової зумовленості всіх явищ природи і суспільства.

Діалектика – в давньогрецькій філософії: 1) мистецтво ведення бесіди, полеміки; логічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подолання суперечностей у судженнях супротивника; 2) вбачання у речах, явищах дійсності протилежно спрямованих тенденцій, рис, властивостей (Анаксимандр, Геракліт, Емпедокл). 3) У Сократа – діалогічний спосіб міркування через протиставлення двох протилежних суджень і на цій основі виведення третього судження, що є ближчим до істини. Діалектика Сократа включає два моменти: негативний – іронію і позитивний – маєвтику.

Евдемонізм – поняття, що означає моральний принцип прагнення людини до щастя.

Ентелехія – у Аристотеля – фінальна (кінцева) внутрішня причина речей явищ світу, що спрямовує їх до напередвизначеної буттєвої мети.

Епікуреїзм – моральне вчення, що виходить із етичних ідей давньогрецького філософа Епікура, згідно з яким, людське щастя досягаються через уникнення незадоволення.

Ідея – 1) основне поняття Платона, що позначає трансцендентні духовні ієрархізовані родові сутності, які постають прообразом, взірцем речей, явищ дійсності; 2) поняття, уявлення, що відтворює у свідомості людини дійсність і виражає водночас її ставлення до навколишнього світу.

Іронія – елемент діалектичного методу у Сократа, який полягає в легкому кепкуванні зі співбесідника, з метою самоусвідомлення ним хибного розуміння предмету розмови.

Калокагатія – (грецьк. kalos – гарний, agathos – хороший) – у філософії Платона: поняття, що означає ідеальне поєднання в людини фізичних і духовних здатностей у гармонії з благородством і багатством її душі.

Маєвтика – позитивний елемент діалектичного методу Сократа, суть якого допомогти народженню істини за аналогією дій повитухи, яка допомагає в народженні дитини.

Матерія (за Аристотелем) – пасивний первинний матеріал, що дає можливість формуватися речі завдяки формі.

Метафізика – вчення про перші сутності, вищі первні всього сутнього, недосяжні досвідному знанню, які відкриваються лише розумові або інтуїції.

Об‘єктивний ідеалізм – один із напрямів філософії, який визнає первинність духу (ідеї) щодо матеріального світу.

Платонізм – напрям в античній філософії, що ґрунтується на вченні Платона, згідно з яким буття тотожне ідеям і визначається ними.

Платонічний – духовний, нематеріальний.

Пневма – у давньогрецькій натурфілософії і медицині сила, що регулює дихання і пульс; у стоїцизмі – життєва сила, тотожна лоґосу, який стоїки інтерпретують як першовогонь, космічне «дихання», дух.

Світова душа – сформована Деміурґом з ідей та матерії (небуття) духовна сутність, що містить у собі множинність речей світу на основі чотирьох елементів (води, землі, вогню, повітря).

Скептицизм – течія елліністичної філософії, яка виходила зі сумніву щодо пізнавальної цінності чуттєвої сфери. Засновник течії Піррон вважав, що не можна віднайти раціональну основу для того, щоб віддати перевагу якомусь одному порядкові. Наприклад, не можна раціонально обґрунтувати моральні норми.

Стоїцизм – одна з провідних течій елліністичної та римської філософії, заснована в кінці ІV ст. до н. е., що розробляла поняття міцної і розумної основи морального життя. Завдання стоїка – жити згідно з природою і Лоґосом, що є основою вироблення власної доброчинності. Доброчинним належить бути не для того, щоб робити добро, а навпаки, робити добро, щоб бути доброчинним.

Фатум – у стоїків – доля, як ланцюг причин, що виражає непорушний світовий порядок та непорушний зв’язок; розум або закон усього сутнього, що керується Провидінням.

Форма (за Аристотелем) – одна з чотирьох причин існування речей, явищ світу; субстанція, сутність речі, дієва внутрішня сила змін.

Дата добавления: 2015-05-22