Онтологічна природа права. Правова реальність

Правова онтологія: природа і структура права

Правова онтологія – це розділ філософії права, в якому досліджуються проблеми природи права і його підстав, буття права і форм його існування, зв'язки права з соціальним буттям і його місцем в суспільстві.

Право з'являється перед нами як своєрідний непізнаний об'єкт. Складні запитання про природу права трансформуються в запитання про те, що означає «бути» для права взагалі, тобто де існує право: у зовнішньому світі чи виключно в людському досвіді? Іншими словами, до якого типу реальності належить право?

Питання про специфіку правової реальності і онтологічної структури права - основне питання правової онтології, оскільки воно є модифікацією основного питання філософії права. Стосовно права це питання про те, чому існує право як деяке буття, відмінне від інших, і як воно можливе.

Розгляд права в онтологічному аспекті припускає аналіз його структури чи, іншими словами, відповідь на запитання: як улаштований світ права, з яких конструкцій він зведений, а точніше - як він повинен бути побудований, аби відповідати своєму призначенню - захисту і охороні людини?

Право з'являється перед нами як своєрідний непізнаний об'єкт. Складні запитання про природу права трансформуються в запитання про те, що означає «бути» для права взагалі, тобто де існує право: у зовнішньому світі чи виключно в людському досвіді? Іншими словами, до якого типу реальності належить право?

Питання про специфіку правової реальності і онтологічної структури права - основне питання правової онтології, оскільки воно є модифікацією основного питання філософії права. Стосовно права це питання про те, чому існує право як деяке буття, відмінне від інших, і як воно можливе.

Концепція правової реальності («картина світу права») повинна задаватися образом права, репрезентованим в існуючій правосвідомості. Вона складається із взаємодії таких моментів:

а) теорій різного рівня, у тому числі філософського, а також правової ідеології, включаючи її втілення в чинній конституції;

б) нормативних документів, що належать до різних рівнів правового регулювання;

в) повсякденного досвіду, що має справу з проявами правового життя - правопорушеннями, практикою додержання прав людини, угод тощо і дозволяє будувати гіпотези, версії та відчувати, що виражене в них відбулося і відбувається насправді.

У широкому розумінні під правовою реальністю розуміється вся сукупність правових феноменів: правових норм, інститутів, наявних правовідносин, правових концепцій, явищ правового менталітету тощо; у вузькому сенсі - маються на увазі лише базові правові реалії, відносно яких всі інші правові феномени виявляються похідними, і тоді під правовою реальністю в різних напрямах і наукових школах прийнято розуміти або правові норми (нормативізм), або правовідносини (соціологічний напрям), або правові «емоції» (психологічний напрям).

У той же час треба враховувати специфічність онтології права, оскільки буття права - це буття належності. Право - сфера належного, тобто того, чого в звичному сенсі немає, проте реальність якого є значущою для людини.

Що ж виступає онтологічною підставою права або чому зобов'язане право своїм походженням? Вочевидь, що фундаментом права не можуть бути природа та її закони, чи космос у цілому, хоча і зараз трапляються спроби відродити характерні для античності уявлення про космічні підстави права.

Головне в реальності права в цілому і кожного з правових феноменів зокрема полягає в особливому способі прояву права - у тому, що воно діє на людину. Це особливий вид дії, тобто дії не із зовнішньої причини, а із внутрішнього спонукання.

Таким чином, на рівні сутності право - це ідеальна реальність відносин між людьми. Вона є особливим видом буття - ідеальним буттям, сутність якого - належність. Зміст права також виражається в ментальних установках, ідеях і теоріях, знаково-символічній формі норм та інститутів, людських діях і відносинах, тобто в різних проявах правової реальності.

6. Природне і позитивне право як основні структурні правові елементи правової реальності, їх зміст і співвідношення

Історичні передумови, що передують формування права як самостійної науки, свідчать: філософське осмислення правовій реальності почалося з розмежування права на природне (jusnaturale) і позитивне (juscivile).

З точки зору першого підходу природне право розумілася як сукупність апріорних моральних вимог, що пред'являються до позитивного права, як критична інстанція, що дає моральну оцінку позитивного права з точки зору його справедливості чи несправедливості (Платон, Кант). З позиції ж другого підходу природний право розуміється як необхідна та незмінна основа чинного законодавства, не існує поза ним, тобто природні принципи шукалися всередині чинного права, що мислилося як реалізується в історії надприродна ідея права (Арістотель, Гегель).

Під природним правом можна розуміти сукупність об'єктивних соціальних цінностей і потреб людського буття (свободу, рівність, справедливість і т. д.), а також універсальних норм і принципів, що знаходяться в підставі всіх правових систем світовій цивілізації.

Позитивне право виступає як інший, необхідний й істотний елемент правової реальності. Він є, на думку В. Бачення, правові норми, які «оформлені як система законодавства, що підтримується силою даної держави в даний історичний період»

Основні відмінності між ним и, як їх представляє В. Бачення:

1. Природне право вважається похідним від природного порядку речей, тобто від ладу світобудови і природи людини, яка є невід'ємною частиною світового порядку. Позитивне право ж - штучне створення, створене людьми, вірними інтересам такого штучного формоутворення, як держава.

2.За допомогою природного права, його норм та принципів індивідуальне правосвідомість пов'язує своє існування з універсальними, загальними першооснову буття. За допомогою ж позитивного права воно пов'язує своє буття з конкретною державою та її інститутами.

3. Природне право виникає разом з першими паростками людської цивілізації та культури. Позитивне ж право виникає значно пізніше, одночасно з формуванням державності.

4. Природничо-правові норми виражені, крім юридичних документів, у вигляді неписаних звичаїв і традицій, присутні в змісті релігійних і етичних вимог. Позитивно-правові ж норми завжди припускають письмову фіксацію у вигляді формалізованих нормативних актів юридичного характеру.

5.Відповідно до природничо-правовими доктринами права людини на життя, свободу, власність, особисту гідність вважаються що належать йому від початку і безумовно. Згідно ж позитивно-правовій логіці, свободи і права людина отримує з рук держави, яка їх відмірює в тій мірі, в якій вважає за потрібне, і яке може не тільки дати права, але й забрати їх, якщо вважатиме це за необхідне.

6.Норми і принципи природного права мають релігійні і етичні обгрунтування. Позитивне ж право відмовляється от них. Воно спирається н

волю держави і переконане в необхідному і достатньому характер такого обгрунтування.

Дата добавления: 2015-05-22