Карл Поппер

Карл Поппер

ПРИПУЩЕННЯ І СПРОСТУВАННЯ

Знання – і передусім знання наукові – прогресують завдяки необґрунтованим (і таким, які й не можуть бути обґрунтовані) сподіванням; вони відгадують, вони шукають розв'язань, вони формують припущення. Останні контролюються засобами критики, тобто спробами спростування, які включають у себе тести високої критичної спроможності. Вони можуть витримати ці тести, але не будуть обґрунтовані в позитивному плані: неможливо з певністю визначити, що вони істинні чи бодай що вони «ймовірні» (в тому значенні, якого надає цьому терміну теорія ймовірностей). Критика наших припущень є визначальною: виводячи на світло наші помилки, вона допомагає нам зрозуміти труднощі, які постають на шляху розв'язання нашої проблеми. Саме в такий спосіб ми краще усвідомлюємо суть своєї проблеми і дістаємо змогу запропо­нувати більш узгоджені рішення: спростування теорії – тобто тієї чи тієї серйозної спроби розв'язати поставлену проблему – завжди є прогресом, який наближає нас до істини. І саме в цьому розумінні наші помилки можуть бути повчальними.

Мірою того, як ми навчаємося на своїх помилках, наші знання розвиваються, навіть у тому випадку, якщо ми так ніколи й не будемо знати того, що прагнемо взнати, тобто ніколи не знатимемо напевне. Оскільки наші знання мають тенденцію зростати, ми не маємо жодних підстав зневірюватися в силі раціонального розуму. А що ми ніколи не матимемо цілковитої впевненості, то й не маємо жодного права виставляти себе авторитетами в цьому питанні, претендувати на виключну роль у його розв'язанні й робити його предметом пихи.

Ті з наших теорій, які чинять найбільший опір критиці і які, з нашого погляду, пропонують у даний момент найпереконливіші докази істинності, порівняно з іншими доступними нам теоріями, можуть, на підставі протокольної інформації своїх тестів, бути визначені як «наука» даної конкретної епохи. А що жодна з них ніколи не здобуде позитивного обґрунтування, то саме їхній критичний характер і прогрес, який вони дозволяють – той факт, що ми можемо обговорювати їхні претензії на краще розв'язання наявних проблем, ніж на те спроможні інші теорії, – і становлять раціональну основу науки.

[Popper Karl. Cojectures et refutations, Payot, 1963-1972, avant-propos, - Рp. 9 sq.].

Проблемне завдання 5

1. Наскільки переконливою є аргументація стосовно природи експериментальної індукції?

2. Яке б ви хотіли поставити запитання до тексту, на яке у вас немає відповіді?

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ІНДУКЦІЯ – ТО МІФ

Згідно з широко розповсюдженим поглядом, який, проте, заперечується в цій книжці, можна виділити емпіричні науки за тією ознакою, що вони користуються «методами», які дістали назву «індуктивних».

Відповідно до цієї концепції, логіка наукового відкриття має бути тотожна індуктивній логіці, тобто логічному аналізу цих індуктивних методів.

Заведено називати «індуктивним» висновок, якщо його виведено з одиничного висловлювання (іноді також кажуть «окреме висловлювання»), що являє собою ніби звіт про проведені спостереження чи експерименти, і представлено у вигляді висловлювання універсального, в якому йдеться про певну гіпотезу чи теорію.

Проте аж ніяк не очевидно з погляду логіки, що ми маємо розумні підстави виводити універсальні висловлювання з висловлювань одиничних, хоч би як багато їх у нас було; адже будь-який висновок, добутий у такий спосіб, завжди може виявитися хибним; скажімо, ми бачили хай і безліч білих лебедів, але з цього зовсім не випливає, що всі лебеді білі.

Питання про те, чи індуктивні висновки істинні або за яких умов вони будуть істинними, як відомо, становить так звану проблему індукції. Можна експліцитно виразити проблему індукції, сказавши, що вона еквівалентна проблемі з’ясування істинності універсальних висловлювань, заснованих на досвіді та експериментальних даних, що являють собою гіпотези та теоретичні системи емпіричних наук. Річ у тому, що багато людей справді дивляться на ці універсальні висловлювання як на істини, «підтверджені експериментами й досвідом»; а проте цілком очевидно, що так звані результати досвіду – скажімо, дані одного спостереження або одного експериментального досліду, – можна подати спочатку тільки у формі окремого, одиничного висловлювання, а не висловлювання універсального. Безперечно, ті, хто вважає, що ми спроможні встановити істинність універсального висловлювання, виходячи з експериментального досвіду, хочуть цим звичайно довести, що існує спосіб вивести істинність цього універсального висловлювання з істинності висловлювань одиничних і що істинність цих останніх нами доведена через експеримент, а це еквівалентно твердженню, що універсальне висловлювання побудоване на індуктивних висновках. Таким чином виходить, що проблема з’ясування істинності законів природи – це лише друга версія проблеми з’ясування того, чи індуктивні висновки логічно виправдані.

Одначе, якщо ми хочемо знайти засіб підтвердження істинності індуктивних висновків, ми повинні, насамперед, спробувати встановити принцип індукції. Цей останній буде висловлюванням, за допомогою якого ми зможемо робити індуктивні висновки в логічно прийнятній формі. З погляду прихильників індуктивної логіки подібний принцип мав би кардинальне значення для наукового методу. «Цей принцип, – каже Райхенбах, – визначає істинність наукових теорій. Викинути його з науки означало б ні більше, ні менше, як позбавити її спроможності робити висновки про істинність чи хибність її власних теорій. Цілком очевидно, що без такого принципу наука недовго зберігатиме право відрізняти свої теорії від породжених фантазією і цілком свавільних витворів поетичного духу».

Виходить, що такий принцип індукції не може бути істиною в суто логічному розумінні, як, наприклад, тавтологія або аналітичне висловлювання. Справді, якби існувало щось подібне до суто логічного принципу індукції, то ми не мали б жодної проблеми, пов’язаної з індукцією, бо в такому випадку всі індуктивні висновки мали б розглядатися як суто логічні або тавтологічні трансформації на зразок тих, що застосовуються в дедуктивній логіці.

Отже, принцип індукції має бути синтетичним висловлюванням, тобто висловлюванням, неґація якого не є суперечливою, а логічно можливою. Тобто проблема полягає в тому, щоб з’ясувати, навіщо, в кінцевому підсумку, ми повинні прийняти такий принцип і як раціонально обґрунтувати його запровадження.

Чимало з тих людей, які вірять у індуктивну логіку, вважали за потрібне заявити, разом з Райхенбахом, що «всі без винятку вчені приймають принцип індукції без жодних застережень» і що «так само й у повсякденному житті ніхто всерйоз не ставить цього принципу під сумнів». Якщо ми навіть припустимо, що так воно і є – бо, зрештою, «всі без винятку вчені» можуть і помилитися, – я все ж таки схильний вважати, що принцип індукції зайвий і неминуче призводить до логічних неузгодженостей.

Творчість Г’юма, здавалося б, мала ясно засвідчити, що принцип індукції дуже легко породжує неузгодженості, уникнути яких – якщо це можливо – надзвичайно важко. Тому що принцип індукції сам по собі має бути універсальним висловлюванням. Якщо ми спробуємо розглядати його істинність як обґрунтовану експериментальним досвідом, ми постанемо перед проблемами, схожими на ті, задля розв’язання яких і було запроваджено даний принцип. Щоб обґрунтувати його, нам би довелося робити індуктивні висновки, а щоб обґрунтувати ці останні, ми мусили б запроваджувати індуктивний принцип вищого порядку і так далі, і так далі, і так далі. Отже, спроба обґрунтувати принцип індукції, виходячи з експериментального досвіду, неминуче зазнає краху, оскільки вона втягла б нас у регресивний рух до нескінченності.

Щоб обминути цю перешкоду, Кант спробував прокласти собі іншу дорогу, проголосивши принцип індукції (сформульований ним як «принцип універсальної причинності») «дійсним a priori». Але я не думаю, Що його винахідливі думки, покликані дати апріорне обґрунтування синтетичних висловлювань, справді розв’язали б обговорювану нами проблему.

Особисто я вважаю, що розмаїті труднощі, пов’язані із запровадженням індуктивної логіки, неподоланні».

[Popper Karl. La logique de la découverte scientifique, Payot, 1935–1973. - Рp. 23 sq.].

Проблемне завдання 6

1. Чому позитивісти відмовляють у смислі метафізичним висловлюванням?

2. Яке б ви хотіли поставити запитання до тексту, на яке у вас немає відповіді?

Дата добавления: 2015-05-22