Зігмунд Фройд

АҐРЕСИВНІСТЬ – НЕВІД’ЄМНА ОЗНАКА ЛЮДСЬКОЇ ПРИРОДИ

Приховану під цим частку істини, яку так часто й так охоче заперечують, можна резюмувати так: людина аж ніяк не є тією лагідною істотою з люблячим серцем, про яку кажуть, що вона тільки борониться, коли на неї нападають; ні, навпаки, це істота, що, виходячи з її інстинктивних уподобань, певно, носить у собі чималу порцію аґресивності. Тому ближній для неї є лише помічником та можливим сексуальним об’єктом, а також і об’єктом спокуси. Людина насправді відчуває спокусу задовольнити свою потребу в агресії коштом ближнього, скористатися результатами його праці без належного відшкодування, використати його для погамування своєї сексуальної хоті, не питаючись, чи він на це згоден, заволодіти його майном, принизити його, завдати йому страждань, віддати його на тортури, забрати в нього життя. Homo homini lupus – хто осмілився б після всієї тієї науки, яку дало йому життя та історія людства, заперечити слушність цього прислів’я? В загальному випадку, ця жорстока агресивність або чекає слушного приводу, або ставить себе на службу тому чи тому задумові, здійснити який можна було б і більш мирними засобами. Але за певних сприятливих обставин, коли, наприклад, моральні сили, що стримували її прояви і досі пригнічували, якимось чином відключаються, агресивність виявляє себе також цілком несподівано, демаскуючи схованого під людською оболонкою дикого звіра, що втрачає тоді всяку терпимість чи жалість до своїх біологічних родичів.

Кожен, хто згадає про жахіття великого переселення народів, про вторгнення гуннів, про навалу грізних монголів обо походи Тамерлана, про здобуття Єрусалима благочестивими хрестоносцями або про те, що відбувалося під час останньої світової війни, муситиме визнати слушною нашу концепцію і не зможе заперечувати її обґрунтованість.

Ця схильність до агресії, яку ми можемо виявити в собі й можливість існування якої припускаємо в інших людях, становить головний фактор негараздів у наших взаєминах зі своїми ближніми; саме через її наявність цивілізації доводиться докладати у своєму розвитку чимало зусиль. Унаслідок такої первісної ворожнечі, що настроює одних людей проти інших, цивілізованому суспільству постійно загрожує небезпека краху».

Приховану під цим частку істини, яку так часто й так охоче заперечують, можна резюмувати так: людина аж ніяк не є тією лагідною істотою з люблячим серцем, про яку кажуть, що вона тільки борониться, коли на неї нападають; ні, навпаки, це істота, що, виходячи з її інстин­ктивних уподобань, певно, носить у собі чималу порцію агресивності. Тому ближній для неї є лише помічником та можливим сексуальним об'єктом, а також і об'єктом спокуси. Людина насправді відчуває спокусу задовольнити свою потребу в агресії коштом ближнього, скористатися результатами його праці без належного відшкодування, використати його для угамування своєї сексуальної хоті, не питаючись, чи він на це згоден, заволодіти його майном, принизити його, завдати йому страж­дань, віддати його на тортури, забрати в нього життя. Homo homini lupus (Людина людині вовк) – хто осмілився б після всієї тієї науки, яку дало йому життя та історія людства, заперечити слушність цього прислів’я? В загальному випадку, ця жорстока агресивність або чекає слушного приводу, або ставить себе на службу тому чи тому задумові, здійснити який можна було б і більш мирними засобами. Але за певних сприятливих обставин, коли, наприклад, моральні сили, що стримували її прояви і досі при­гнічували, якимось чином відключаються, агресивність виявляє себе також цілком несподівано, демаскуючи схованого під людською оболонкою дикого звіра, що втрачає тоді всяку терпимість чи жалість до своїх біологічних родичів. Кожен, хто згадає про жахіття великого переселення народів, про вторгнення гуннів, про навалу грізних монголів або походи Тамерлана, про здобуття Єрусалима благочестивими хрестоносцями або про те, що відбувалося під час останньої світової війни, муситиме визнати слушною нашу концепцію і не зможе заперечувати її обґрунтованість.

Ця схильність до агресії, яку ми можемо виявити в собі й можливість існування якої припускаємо в інших людях, становить головний фактор негараздів у наших взаєминах зі своїми ближніми; саме через її наявність цивілізації доводиться докладати у своєму розвитку чимало зусиль. Унаслідок такої первісної ворожнечі, що настроює одних людей проти інших, цивілізованому суспільству постійно загрожує небезпека краху.

[Freud Sigmund. Malaise dans la civilisation, PUF, 1929-1971 -, Рp. 64 sq.]

Проблемне завдання 4

1. Чи справді агресивність являє собою атрибут людської істоти?

2. Чим вмотивоване віднесення батька та матері до архетипів?

Яке б ви хотіли поставити запитання до тексту, на яке у вас немає відповіді?

Дата добавления: 2015-05-22