Характер і форми суспільних змін

Характер суспільних змін відбивається у поняттях "еволюція" і "революція". У соціально-філософському значенні еволюція є поступовим розвитком суспільства без змін його соціальних якостей, тобто соціально-економічного стану. Революція (від латин. revolutio - переворот, різка зміна)

являє собою стрибкоподібну якісну зміну суспільства, його сутності, є етапом розв'язання історичних суперечностей, конфліктів. Отже, на відміну від еволюції, поняття революції має більш вузьке, спеціальне застосування, воно пов'язане із суспільним життям, означає докорінні якісні зміни як

суспільства в цілому (маємо на увазі соціальні революції), так і окремих його сторін - науки (мова йде про наукові революції), техніки (звідси - технічні революції), культури (культурні революції) тощо.

Будь-яка революція є стрибком, але далеко не кожний стрибок можна вважати революцією. У процесі революційного стрибка вирішується основна суперечність суспільства як системи, поступове загострення якої на еволюційній стадії розвитку й призводить до стрибка як оновлення. Стрибкоподібні зміни у розвитку суспільства супроводжуються запереченням старого новим, внаслідок чого ліквідується все те, що віджило у старій системі, і водночас відбувається збереження окремих елементів старого у новому, тобто відбувається спадкоємність у розвитку, а також породження таких елементів суспільного життя, яких не було у старому суспільстві.

Революція співвідноситься лише з прогресивним розвитком, тобто з переходом від нижчого до вищого стану. Отже, революція і розвиток за низхідною лінією несумісні (для визначення регресивного стрибка вживається поняття "контрреволюція").

Ідеї осмислення суті революційних та еволюційних процесів у само-

розвитку суспільства, їх ролі діаметрально протилежні: від

"локомотивів історії", які завершують класову боротьбу (Ф. Енгельс)

- а певною мірою це відображало історичне минуле людства XVIII

- початку XX ст., - до повного заперечення революції, абсолютизації

лише еволюційного шляху суспільного розвитку.

Виходячи із сучасних реалій розвитку людства, можна зробити висновок, що воно не може собі дозволити "великих соціальних революцій", які здатні привести його до передчасної загибелі. Отже, всі процеси, що відбуваються у сучасному світі, приводять до суттєвих змін у співвідношенні революційного й еволюційного,революційного і реформаторського.

І революція, і еволюція є засобом вирішення соціальних

конфліктів, адже процес саморозвитку суспільства дає безліч прикладів дисгармонії. Історичний процес є процесом постійного виникнення й вирішення різноманітних суперечностей, зіткнення інтересів, цінностей, відносин. Завершальним же етапом процессу виникнення суперечностей у суспільних відносинах є конфлікт, який виступає як форма встановлення або зміни пріоритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин в цілому.

Кожен із них має специфічні причини й витоки і водночас дещо спільне, повторювальне на кожному етапі розвитку історії. Італійський мислитель Н. Макіавеллі основу соціального конфлікту вбачав у матеріальному, майновому, тобто економічному інтересі людини. Англійський економіст А. Сміт вказував на економічне суперництво класів як основне джерело

соціального конфлікту. К. Маркс також обґрунтовував теорію соціального конфлікту (класової боротьби, революцій, війн) як породженого економічними чинниками. Водночас у середні віки, наприклад, джерелом хрестових походів та релігійних війн були розбіжності у вірі, а не матеріальні чи соціальні інтереси. Світова історія свідчить, що в основі конфлікту може бути територія, майнові претензії, духовно-релігійні пріоритети, соціально-політичні прагнення, етносоціальні відмінності народів та інші чинники.

Отже, соціальна філософія й наука виявили й обґрунтували основну причину та джерела соціального конфлікту - розбіжність суспільного, групового й індивідуального інтересів людей і соціальних груп, що охоплюють усі сфери людських відносин, і насамперед економічних, соціально-політичних, духовних, культурно-побутових, особистих.

Аналіз суспільних відносин як конфліктних дозволяє зробити висновок про їх процесуальний характер, адже суспільні відносини - це і є динаміка суспільства, його рух, процес постійних змін одного соціального стану іншим. Яскравим свідченням цього є людство на межі тисячоліть.

Висновки

Історія як реальність людини та її виявлень виглядає різнорід­ним, складним і парадоксальним процесом. Філософія історії по­кликана дати людині загальні орієнтації в історії, допомогти їй оцінити можливості та умови свого соціально-історичного життєвого самоутвердження.

Як особливий напрям філософських досліджень філософія історії виникла у XVIII - XIX ст. Але її проблематика пронизує собою усі основні етапи розвитку історії філософії.

Серед найважливіших проблем філософії історії на першому плані є: визначення особливої якості соціально-історичного проце­су, його спрямованості, характеру здійснення, вирішення питання про скінченність або нескінченність історії.

Переконливим, варіантом розв'язання проблеми суб'єкта історії постає окреслення його як людської особи, що концентрує у собі унікальні якості індивіда та характеристики соціальних відносин. Через віднесення до особи як самодіяльної активної оди­ниці історичного процесу вихідних умов та чинників людської діяльності можна окреслити зміст найболючіших питань у дос­лідженні історії.

Рекомендована література:

1.С.П. Щерба, О.А.Заглада.Філософія: підручник/ С.П.Щерба, О.А.Заглада. –[ 5-е вид.] – К.: Кондор, 2011. – 548с.

2.Черній А.М.Філософія:навч.посіб.для самостійної роботи студента /А.М.Черній. – К.:Академвидав, 2011. – 392с.

3.Основи філософських знань.Підручник./В.А.Буслинський, П.І.Скрипка.За ред. В.А.Буслинського.-Львів: “Новий світ – 2000, ” 2010.- 352с.

4.ПетрушенкоВ.Л.Філософія: Підручник. –Львів:”Магнолія 2006”, 2010. -506 с.

5.ШрамкоТ.І, ШрамкоЮ.Т. Філософія: Навчальний посібник. –Львів: Новий світ -2000,2010. -346с.

Дата добавления: 2015-05-22