Основні наукові концепції походження культури

Культура – це спосіб і технологія створення, збереження і передачі нащадкам “людськості” в суто людських способах діяльності.

Культура – це сукупність цінностей та ідеалів, породжених людською творчістю.

Культура має знаково-символічну природу.

Культура – це спосіб суто людської діяльності, що здійснюється за надбіологічними програмами.

Культура – це штучна, вторинна сфера реальності, друга природа, що створюється діяльністю людини.

Якщо тварина у своєму житті приречена існувати у досить вузькій екологічній ніші природного середовища, то людина змінює свою природу під себе – створює штучну сферу – культуру. У широкому аспекті – штучна сфера ототожнюється з соціальним життям загалом, включаючи засоби і результати людської праці, технології, вірування, науку, мову, цінності.

Культура є своєрідним механізмом, системою інформаційних кодів, за допомогою яких здійснюється, зберігається і передається суспільний досвід. Людина поряд з генетичним кодом, що задає біологічну програму організму, людина має і культурний код, код соціального досвіду. Елементами цього культурного коду є вміння, навички, знання, цілі і цінності, ідеали, переконання, зразки поведінки, ідеї, норми.

Зокрема Еліот під культурою розумів спосіб життя певного народу і вважав, що сучасна цивілізація пригнічує в людині творчі засади. Щоб зберегти животворчу енергію людства слід підтримати культурну еліту.

Сорокін наголошував на тому, що у людини є вроджене прагнення людини до культурного розвитку.

Універсальною мовою культури є мова символів – специфічна знакова система: мова міфу, мистецтва, релігії, науки. Вся культура є символічним відбитком людини. Німецький філософ Кассирер назвав людину як “істоту символічну”.

Цей універсальний ціннісний сенс притаманний всій культурі людства, хоча кожна культура (певної епохи, народу, індивіда) має свою шкалу цінностей, уявлень про життя і смерть, добро і зло, відношення до природи, праці, до особистості.

Культура – це ще не є сукупність готових цінностей, що очікують використання або споживання, скарбниця культури людства ще не є гарантією високої культури людини чи суспільства. Цю скарбницю з допомогою людських здатностей і можливостей потрібно привласнити і продовжити у духовному досвіді людини.

Культура – це філософська категорія, яка дана для визначення творчої діяльності особистостей, спрямованої на створення, збереження, розповсюдження, обмін і використання сукупності матеріальних і духовних цінностей суспільства, які служать усебічному розвитку самої особистості.

Витоки і закономірності розвитку культури були предметом дослідження багатьох учених, які й запропонували різні теорії. Найґрунтовнішими серед них є еволюціоністська, антропологічна, соціологічна, теологічна теорії та теорія циклічного колообігу. Оригінальні версії з’явилися у XX ст.: концепції культури-цивілізації Ф Ніцше, О. Шпенглера, А. Тойнбі; ролі несвідомого в культурі К. Юнга, К. Леві- Строса, а також “культури як гри” Й. Хейзинги, X. Ортеги- і- Гассета.

Еволюціоністська теорія культури викладена у працях американського вченого Л. Моргана та англійського історика Е. Тейлора.

Провідні ідеї еволюціонізму – єдність людського роду, прямолінійність культурного прогресу, спорідненість, на які культура відповідає у своєму формуванні, а також спільність цінностей, які народжуються в цьому процесі

Л. Морган виокремлює тільки такі стадії у розвитку культури: дикість, варварство, цивілізація.

Антропологічну концепцію культури розробляли англійський етнограф і соціолог Б. Малиновський, американський етнограф А. Кребер та ін. Рушієм виникнення та розвитку культури є потреби. Відмінність між культурами зумовлена різними способами задоволення цих потреб. При цьому кожна культура залишається цілісною, будь-яка традиція чи звичай (вірування) виконують важливу для культури функцію, кожен елемент культури є незамінним.

Основоположником концепції циклічного розвитку культури (циклічного колообігу) є італійський філософ Дж. Віко (XVII‒XVIII ст.). Він вважав, що всі. народи проходять абсолютно однаково і постійно через три доби: Добу Богів, Добу Героїв, Добу Людей. Перша з них ‒ груба і темна. Головну роль у Добу Героїв відіграють Батьки сімейств, які вирізняються розумом і енергією. Доба Людей ‒ час розуму, в якому долається національна обмеженість, виникають ідеї рівності й інших демократичних форм. Але далі людина перетворюється на зманіжену і розпусну істоту. Саме тоді виникає потреба в силі, що зможе скріпити цілісність культури, яка розпадається. Ця сила ‒ монарх, при якому законодавець ‒ розум. Пізніше елементи цієї конструкції бачимо у М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі.

Соціологічна концепція культури представлена французьким культурологом Т. Адорно, американським соціологом П. Сорокіним, італійським культурологом Г. Маркузе. Вони розглядають культуру як складну єрархічну структуру. П. Сорокін сформулював теорію суперсистем як систем зміни цінностей, у кожній з яких обов’язковими є такі типи культур: чуттєвий (сприйняття дійсності), ідеаціональний (домінує раціоналізм), ідеалістичний (переважає інтуїція).

Теологічні концепції культури включають католицьку, православну, протестанську та ісламську (Ж. Марітен, М. Бердяєв, П. Флоренський, К. Карсавін). Основи культури містяться в релігійному культі, Корані та Біблії.

Істотний відгук у художній культурі XX ст. знайшли зазначені нижче надзвичайно оригінальні теоретичні моделі генезису і розвитку культури.

Ф. Ніцше: є два начала, які на його погляд; тільки в єдності породжують факт культури: “аполлонівське” та “діонісійське”. “Аполонівське” (просвітлене, гармонійне, рефлективне) відгороджується від тіньових аспектів життя за допомогою мрій та солодких сновидінь, це світ і спокійного артистизму і врівноваженості; “діонісійське” (стихійне, оргіастичне, екстатичне) ‒ сп’яніння від переживання могутності життя, вакхічна розбещеність, коли всі демони природи “зриваються зі своїх ланцюгів”. Однак у протиборстві цих сил їхня єдність: титанічне, варварське вдирається у світ гармонійних образів, несучи надмірність у радощах, пізнанні і стражданні.

Шпенглер: культура розглядається як “організм”, що народжується, досягає найвищого розвитку (кожному “організму”, за Шпенглером, відміряний певний життєвий строк ‒ приблизно 1 тис. років), а далі починається етапи вмирання, на якому культура перероджується в цивілізацію. Культура як організм є: 1) цілісною в усіх своїх виявах (межі певної культури на етапі становлення і розквіту включають і філософію, і поезію, і способи ведення війни, і фінанси, і еротику та ін.); 2) відокремленою від інших, подібних їй організмів.

Виділяє такі типи культур: єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, алоллонівська (греко-римська), магічна (візантійсько-арабська), фаустівська (західноєвропейська) та культура майя; очікувалася ще ненароджена російсько-сибірська культура.

Вбачання у несвідомому необхідної умови формування культури характерне для шведського психіатра К. Юнга та французького культуролога К. Леві- Строса. В центрі юнгівської концепції ‒ колективне несвідоме ‒ сукупність архетипів, яка ідентична у всіх людей і є спільною основою їхньої психіки. Юнг був переконаний, що люди мають не тільки однакову тілесність, але і однаковий внутрішній світ. Різноманітність культур ‒ це причина непорозумінь людьми свого несвідомого, різне бачення картини світу.

Дата добавления: 2015-05-22