Поняття “культурного шоку” та моделі виходу з нього

За визначенням американського анторополога Ф. Бока: “Культура – це те, через що ти стаєш чужим, коли залишаєш свою домівку. Але, перебуваючи у чужому суспільстві, ти зазнаєш труднощів, відчуваєш безпорадність та дезорієнтованість, це можна назвати культурним шоком”.

Тому актуальним є розгляд феномену культурного шоку, який зумовлюється процесами культурної комунікації, культурної модернізації та глобалізації. Посилення процесів взаємодії культур в ХІХ‒ХХ сторіччях призвело до підвищеної уваги розгляду феномену культурного шоку, що в кожну історичну добу виражався по-різному в залежності від способів та рівнів комунікації.

Культурний шок яскраво проявив себе вже в час великих географічних відкриттів та знайомства з іншими типами культур. Проблема розуміння “іншого” залишається не вирішеною і до сьогодні. Сучасне людства не вміє розуміти “не своє”, терпляче ставитися до чужого, і перетворювати чуже на “своє”, хоча й інше. Все більше сучасних науковців схиляються до думки, що на зміну донедавна актуальним міжнаціональним та міжкласовим конфліктам приходять міжкультурні конфлікти, які стають новою глобальною проблемою людства, і саме такі конфлікти можуть бути причиною світових війн XXI сторіччя.

Культурний шок – це конфлікт старих та нових установок і орієнтацій, старих – до яких звик індивід у певному суспільстві, і нових – з якими йому доведеться зіткнутись у новому середовищі; це протистояння двох культур на рівні індивідуального осмислення.

Феномен культурного шоку вивчається на стику одночасно декількох взаємопов’язаних дисциплін соціології, психології, соціальної антропології, етнології. Для сучасного стану науки характерний глобальний підхід у розгляді даного феномену. Саме в ХХ сторіччі, згадані науки ввели тлумачення культурного шоку, у зв’язку з масовими процесами міграції, як результату розпаду економічних систем країн третього світу, регіональних війн та етнічних конфліктів. Також у зв’язку з модернізацією, яка являється успішною, якщо вона не руйнує глибинних структур свідомості, змінюючи лише її змістовий компонент, а не увесь “культурний код” націй. Та модернізація у ХХІ сторіччі, це аж ніяк не зміна змістового компоненту свідомості чи культури ‒ це культурний шок, який загрожує втратою здатності до продуктивної взаємодії культур.

Кожна культура має багато символів та образів, а також стереотипів поведінки, за допомогою яких людина автоматично діє у різноманітних ситуаціях. Коли людина знаходиться в умовах нової культури, то зазвичай її звична поведінка є неадекватною, оскільки вона базується на дещо інших уявленнях про світ, норми поведінки та сприйняття, цінності. Це відчувається коли людина стикаєтсья з іншою культурою. Як результат, вона отримує психологічний, а нерідко і фізичний дискомфорт – культурний шок. Симптомами культурного шоку є дратівливість, підвищенний критицизм по відношенню до нової і невиправдана ідеалізація старої країни, страх бути ошуканим, відчуття безпорадності і непотрібності. Але культурний шок має не тільки негативні наслідки. Він є частиною процесу адаптації, а як відомо, це не легкий процес, який супроводжується певною реакцією на зовнішні фактори. Крім того, під час цього процесу людина набуває не тільки нового досвіду, але й становиться більш розвиненою культурно, з більшим світоглядом, хоча і зазнає деяких емоційних труднощів.

У західній науці розроблені різні моделі виходу із ситуації культурного шоку. Так, на думку американського антрополога Ф. Бока, існує кілька способів рішення цього конфлікту.

Перший спосіб умовно названий геттоізацією (від гетто). Уникаючи всіляких контактів з чужою культурою, що наносить їй емоційні травми, людина намагається відтворити власне культурне середовище в оточенні одноплемінників, відгороджується від зовнішнього світу. Так, у гуртожитку іноземні арабські студенти оформляють кімнату в національному стилі навіть до переробки м’яких меблів до звичної висоти.

Другий спосіб ‒ асиміляція (протилежна геттоізації). У цьому випадку індивід цілком відмовляється від власної культури і прагне засвоїти необхідний для життя в нових умовах багаж іншої культури. Для цього, наприклад, іноземці часто вдаються до шлюбу, бажаючи цілком асимілюватися в іншій країні і мати дітей, які вже зможуть повністю асимілюватися в нових умовах.

Третій спосіб вирішення культурного конфлікту ‒ проміжний між двома першими. Він виявляється у поєднанні культурного обміну. Цей шлях найскладніший, але він може виявитися максимально продуктивним. Прикладом є творча діяльність В.Набокова, Й.Бродського, які зуміли писати чужою мовою, зберігаючи і розвиваючи традиції російської культури і літератури.

Четвертий спосіб ‒ часткова асиміляція, коли людина сприймає вимоги іншої культури в якійсь одній чи декількох сферах своєї життєдіяльності. Наприклад, на роботі керується нормами іншого культурного середовища, а вдома ‒ нормами своєї традиційної культури. Така практика подолання культурного шоку найбільш поширена. Так, емігранти найчастіше асимілюються частково, розділяючи своє життя мовби на дві частини, зберігаючи свою прихильність до традиційних форм комунікації в колі родини, в суспільстві своїх одноплемінників, у релігійній сфері та відмовляючись від них скрізь, де домінує інше культурне середовище, ‒ на роботі, у громадських місцях тощо.

Часткова асиміляція є досить вдалим способом подолання культурного шоку. Це свідчить про те, що індивід вміє пристосуватися до різних умов навколишнього середовища, хоча його свідомість містить у собі подвійний ціннісний масштаб, виступаючи формою маргінальної свідомості. Досвід розуміння іншої культури приходить, як осяяння і включає усвідомлення тих змін, що відбулися з людиною, здатність зрозуміти міру впливу на себе своєї власної культури, а також оцінити і зрозуміти специфіку поглядів людей, які належать до іншої культури. Новий досвід самопізнання виступає похідною від міри усвідомлення взаємозв’язку між поведінкою людей, їх цінностями, відносинами, поглядами на навколишній світ і культуру.

Досвід міжкультурного розуміння включає такі параметри:

Ø особистісні зміни, пов’язані з переходом індивіда з одних культурних умов в інші, несхожі на ті, до яких він звик у себе на батьківщині;

Ø розвиток здатності до самоспостереження.

Людина випробовує нові форми поведінки. її поведінка стає більш раціональною, вона краще враховує специфіку кожної унікальної ситуації, краще розуміє і себе, і іншу культуру. Вона стає обізнаним культурним суб’єктом і, як наслідок, починає дійсно розуміти й усвідомлювати, що: кожна культура має свій власний внутрішній контекст і свою логіку; жодна культура не є кращою за іншу; будь-яка культура є прийнятною доти, доки зберігає здатність до функціонування.

Індивід, що пережив культурний шок, вчиться диференціювати і легітимізувати різні культурні системи, при цьому він переміщується на зовсім інший рівень сприйняття і розуміння дійсності.

Зрозуміло, що кожна людина є продуктом соціального середовища, тобто тих культурних рамок, що її оточують і в яких вона звикла жити. Кожна культура забезпечує індивіда відчуттям власної ідентичності, своїм розумінням сенсу життя (пов’язаним з тим місцем, яке займає людина в культурі) і віддзеркалюється у поведінці та спілкуванні. Для людського існування необхідні рамки ціннісних орієнтацій, свого роду соціально-психологічні механізми осмислення свого місця у світі. Тільки потрапивши в стан культурного шоку, індивід починає розуміти, наскільки велика залежність людей від власної культури, він стає більш толерантним, тому що поведінка інших людей, їх цінності та переконання вже не здаються йому неприйнятними.

Розвиток і формування міжкультурної поінформованості відбиває ступінь особистісного пізнання того етноцентризму, що забарвлює відносини людей у ситуаціях міжкультурного спілкування. Осмислення цього факту пов'язане з появою глибшого розуміння власної особистості.

Переживши культурний шок, індивід вчиться розуміти, що:

Ø його власна поведінка грунтується на системі цінностей, яка багато в чому визначається культурою і тому не є абсолютною;

Ø його почуття теж похідні від ситуації спілкування. Ці почуття можуть впливати на результати спілкування і на продуктивність його особистісних контактів (тому більш оптимальною є поведінка, що не відбиває власних почуттів і внутрішніх мотивів).

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. У чому полягає проблема трактування поняття “культура”?

2. Які Ви знаєте етапи культурної еволюції людства?

3. Чи правомірний поділ народів на культурні і некультурні, історичні і неісторичні?

Дата добавления: 2015-05-22