Форми культури

Складність структури культури визначає плюралізм думок філософів про кількість, зміст і назву компонентів, які до неї входять. Одні включають до неї лише духовні цінності, інші – дві сторони: матеріальну і духовну. Треті – три виміри: матеріальний, духовний і художній.

Щодо носіїв культуру можна розглядати в аспекті її масовості або елітарності. Часто ми чуємо: “масова культура”, “елітарна культура”. Які їх основні характеристики?

Масова культура – це певний тип мислення, суспільної свідомості, який є провідним для певної маси людей. Масова культура стверджує тотожність матеріальних і духовних цінностей.

Умови виникнення масової культури:

1. Розвиток засобів масової комунікації: радіо, кіно, телебачення, дешевих “кишенькових книг” і т.ін.

2. Індустріально-комерційний тип виробництва і розподілу стандартизованих духовних благ.

3. Відносна демократизація культури, зростання рівня освіченості мас.

Серійність продукції масової культури, яка має ряд специфічних ознак:

Ø примітивність характеристики відносин між людьми;

Ø розважливість, сентиментальність комплексів;

Ø натуралізм у смакуванні насилля, порнографії, сексу;

Ø орієнтованість на підсвідоме, інстинкт-бажання оволодіння, культ, успіхи;

Ø примітивність символіки.

Елітарна культура, на відміну від масової, – це культура вибраних. Виробником і споживачем елітарної культури, з точки зору представників цього напрямку в культурології, є вищий привілейований прошарок суспільства ‒ еліта (від фр. еlite ‒ краще, добірне, обране).

Еліта є в кожному суспільному класі, соціальної групи. Основні елементи елітарної концепції культури містяться у філософських творах Артура Шопенгауера (1788‒1860) і Фрідріха Ніцше (1844‒1900). У праці “Світ як воля і уявлення”,А. Шопенгауер в соціологічному плані поділяє людство на дві частини: ‒ “Людей генія” (тобто здатних до естетичного змісту та художньо-творчої діяльності); ‒ “Людей користі” (тобто орієнтованих тільки на чисто практичну утилітарну діяльність). У культурологічній концепції Ф. Ніцше, сформульованої ним у відомих працях: “Народження трагедії з духу музики” (1872), “Людське, занадто людське” (1878), “Весела наука” (1872), “Так говорив Заратустра” (1884), елітарна концепція проявляє себе в ідеї “надлюдини”. Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях:

1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;

2) існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”);

3) сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабів).

У XX столітті ідеї А. Шопенгауера і Ф. Ніцше були продовжені в концепції X. Ортега-і-Гассета. Еліта, за Ортегою, ‒ це не родова аристократія і не привілейовані верстви суспільства, а та частина суспільства, яка володіє особливим “органом сприйняття”. Саме ця частина суспільства сприяє суспільному прогресу. Еліотділив суспільство надуховну еліту і неосвічену масу.

У вітчизняної суспільної думки проблеми еліти і елітарної культури найбільш послідовно представлені, наприклад, в роботах М. Бердяєва, який виступив проти ідеї соціальної рівності, яке, на його думку, веде до зникнення еліти, аристократії, а, значить, принципів організації суспільства. Вища культура потрібна лише небагатьом. Для середньої маси потрібна лише середня культура.

Елітарна культура, включаючи її езотеричні (внутрішні, таємні, призначені для присвячених) напрямки, входить в різні сфери культурної практики, виконуючи в ній функції (ролі): інформаційно-пізнавальну, поповнюючи скарбницю знань, технічних досягнень, мистецьких творів; соціалізаційні, включаючи людину в світ культури; нормативно-регулятивну та ін.

Дата добавления: 2015-05-22