Список літератури 1 страница

АБСОЛЮТ ‒ духовна першооснова і одночасно вища, верховна цінність, першооснова всього сущого.

АБСОЛЮТНА ІСТИНА ‒ повне, вичерпне знання про дійсність, яке виступає лише як мета наукового пізнання. До абсолютних істин відносяться відомості, які правильно відображають ті чи інші властивості досліджуваних об’єктів і не можуть бути спростовані з подальшим розвитком науки, а також твердо встановлені власні факти і знання про події, що відбулися.

АБСТРАКЦІЯ ‒ результат процесу абстрагування, тобто відвернення, уявного виділення однієї сторони і відкидання всього, що заважає розгляду об’єкта дослідження.

АВТЕНТИЧНІСТЬ (з гр.) ‒ достовірність, відповідність самому собі.

АВТОРИТАРИЗМ ‒ політичний режим особистої влади.

АГНОСТИЦИЗМ ‒ вчення в гносеології, яке заперечує можливість достовірного пізнання навколишнього світу.

АЛЬТЕРНАТИВА ‒ одне з двох, як правило протилежних, рішень; один з багатьох варіантів.

АЛЬТРУЇЗМ ‒ етичне вчення і принцип поведінки, що полягає в безкорисливому відношенні до людей і готовності жертвувати своїми інтересами заради інших.

АНТИНОМІЯ ‒ суперечності між рядом положень, кожне з яких має законну силу. З погляду Канта, вибір суб’єктом тієї чи іншої точки зору залежить від початкових посилок суб’єкта, а не від ступеня істинності положень.

АНТРОПОЛОГІЯ ‒ філософський, науковий напрям, предметом дослідження якого є людина і весь комплекс проблем, з нею пов’язаних.

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (з гр.) ‒ переконання, згідно якого людина ‒ це центр Всесвіту і вища мета всього, що здійснюється в світі.

АПОЛОГЕТИКА ‒ захист і виправдання положень будь-якого вчення чи теорії. Спирається на логічні, звернені до розуму докази та аргументи.

АПРІОРНІСТЬ ‒ знання, яке передує досвіду і незалежне від нього. Апріорними, за Кантом, є ті поняття, які не можуть бути доведені або спростовані досвідом. У XX столітті вважають, що апріорні положення є початковими постулатами науки, вони умовні і відносні.

АРТЕФАКТ (з лат.) ‒ зроблене штучно. Процес, предмет, річ створена людьми, те, що виникає тільки під впливом людей.

АРХЕТИП ‒ прообраз, первинна форма, взірець. К. Юнг визначає цим терміном структурні елементи колективного несвідомого, яке лежить в основі психіки людини і етносів.

АСКЕТИЗМ ‒ спосіб життя, заснований на максимальній відмові від земних благ, стриманість у задоволенні матеріальних потреб, найчастіше в ім’я релігійних ідеалів.

АТРИБУТ ‒ невід’ємна істотна властивість.

БУТТЯ ‒ об’єктивна і суб’єктивна реальності в своїй сукупності. Все те, що існує.

БУДДИЗМ – одна з трьох світових релігій. Вчить про перевтілення душі (сансара); про закон відплати за вчинені проступки (карма). Метою життя буддиста є досягнення нірвани – злиття з божественною першоосновою Всесвіту.

ВЕРИФІКАЦІЯ ‒ перевірка наукових висловів досвідним шляхом.

ВІДНОСНА ІСТИНА ‒ неповнота знань, їх незавершеність, знання, зміст яких може бути уточнений або переглянутий подальшим розвитком науки.

ВІДЧУЖЕННЯ ‒ соціальний процес, у ході якого діяльність людини разом з її результатами перетворюється на самостійну силу, яка панує над ним.

ВІРТУАЛЬНИЙ ‒ що можна створити, здатне бути, існувати.

ВОЛЮНТАРИЗМ ‒ філософський напрям, що розглядає волю як першооснову буття.

ГЕДОНІЗМ ‒ етика насолоди; напрям в етиці, що вважає задоволення, насолоду сенсом буття людини

ГЕРМЕНЕВТИКА ‒ тлумачення текстів чи мистецтво перекладу.

ГЛОБАЛІСТИКА ‒ міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізації, інших глобальних процесів і проблем, пошук шляхів утвердження позитивних та подолання негативних для людини і біосфери наслідків цих процесів.

ГНОСЕОЛОГІЯ ‒ вчення про знання, теорія пізнання.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ‒ це це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об’єднання, асоціації) та різні об’єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

ГУМАНІЗМ ‒ це течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, яка визнає людину найвищою цінністю у світі, де здійснюється повага до гідності та розуму людини, право на щастя в житті, вільний вияв природних почуттів і здібностей.

ДЕДУКЦІЯ ‒ логічний шлях від загального до часткового.

ДЕЇЗМ ‒ релігійне вчення, що визнає існування Бога, але відкидає ідею його втручання в життєдіяльність людини.

ДЕТЕРМІНАЦІЯ (з лат. визначати) ‒ причинна обумовленість явищ дійсності, наявність закономірності в явищах природи і суспільства.

ДЕТЕРМІНІЗМ ‒ вчення про загальну обумовленість природних, суспільних і психічних явищ.

ДІАЛЕКТИКА ‒ вчення про розвиток, метод пізнання явищ і процесів в їх розвитку і безперервному взаємозв’язку.

ДОГМАТИЗМ ‒ некритичний, односторонній тип мислення, що оперує незмінними поняттями без урахування об’єктивних умов.

ДУАЛІЗМ ‒ філософське учення, яке визнає духовне і матеріальне начало рівноправними: принципами людського буття і світу.

ДУХ ‒ поняття ідеального початку в людині і світі, протилежне матеріальному.

ДУША ‒ поняття, що виражає індивідуальне психічне життя, внутрішній світ людини.

ЕВДЕМОНІЗМ ‒ світоглядний принцип, згідно якого життя – це прагнення до щастя як справжнього призначення людини.

ЕВОЛЮЦІЯ ‒ поступова і безперервна зміна або розвиток.

ЕВРИСТИКА ‒ те, що стимулює активний пошук рішень.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНЕ ‒ те, що відноситься до життя, його основ і цілей.

ЕКЗИСТЕНЦІЯ ‒ існування як факт буття. Центральне поняття в екзистенціалізмі, що вважає, що існування передує суті людини і по-різному визначає цю суть.

ЕКОЛОГІЧНИЙ ІМПЕРАТИВ ‒ це сукупність таких неприпустимих порушень рівноваги природи, які можуть спричинити за собою подальші неконтрольовані зміни характеристик біосфери, зробити існування на Землі людини неможливим.

ЕМПІРИЗМ ‒ філософський напрям, що вважає чуттєвий досвід основою знання.

ЕПІСТЕМОЛОГІЯ ‒ розділ теорії пізнання, що розглядає проблеми наукового пізнання.

ЕСТЕТИКА ‒ філософська дисципліна про закони створення і освоєння художніх цінностей; філософське вчення про прекрасне.

ЕСХАТОЛОГІЯ ‒ релігійне вчення про кінцеві долі людства і світу.

ЕТИКА ‒ філософське вчення про моральність, мораль.

ЗАКОН ‒ об’єктивний, необхідний, загальний, такий, що повторюється, істотний зв’язок між явищами і подіями.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ – це закон діалектики, який відображає об’єктивний, закономірний зв’язок, спадкоємність між тим, що заперечується і тим, що заперечує. Основою діалектичного заперечення є суперечність.

ІДЕАЛІЗМ ‒ філософський напрям, який випливає з принципу первинності духовного, розумового, ідеального початку над матеріальним, природним, фізичним.

ІМАНЕНТНИЙ (що перебуває в чому-небудь) ‒ те, що внутрішньо властиво даній речі, явищу, процесу.

ІМПЕРАТИВ ‒ безумовна вимога, наказ, закон.

ІНДЕТЕРМІНІЗМ ‒ заперечення причинності або взаємозв’язку між явищами і подіями.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ‒ тлумачення, розкриття сенсу, змісту чого-небудь.

ІНТУЇЦІЯ ‒ безпосередній розсуд істини без попереднього аналізу і доказу.

ІРРАЦІОНАЛІЗМ ‒ філософський напрям, який випливає з того, що в світі панують сліпий випадок, хаос, безлад. Тому пізнавальні можливості розуму обмежені, а пізнання можливе лише на рівні інтуїції, інстинкту.

ІСТИНА (ОБ’ЄКТИВНА ІСТИНА) ‒ адекватне відображення об’єкта суб’єктом, що пізнає; знання, зміст якого не залежить від суб’єкта, що пізнає.

КАТЕГОРІЯ ‒ максимально узагальнене поняття.

КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ – це фундаментальний моральний принцип Канта. За Кантом, існує єдиний фундаментальний моральний принцип: чинити так, аби завжди розглядати інших людей як цілі, а не як засоби. Він є класичним прикладом етичних теорій, систем моралі, що зосереджуються радше на істинному характері поведінки (і намірах особи), аніж на наслідках цих дій.

КРЕАЦІОНІЗМ – це віра в те, що світ, людина та різні форми життя на Землі створені вищою, надприродною силою. Креаціонізм не є цілісною доктриною ‒ існує багато різновидів креаціонізму з різними уявленнями про час акту творіння та різним ставленням до сучасних наукових поглядів на біологічну та геологічну еволюцію.

КУЛЬТУРА – це (лат. сulture ‒ обробіток, обробляти) – сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації. Культура є складною системою буття.

КУЛЬТУРНИЙ ШОК – це конфлікт старих та нових установок і орієнтацій, старих – до яких звик індивід у певному суспільстві, і нових – з якими йому доведеться зіткнутись у новому середовищі; це протистояння двох культур на рівні індивідуального осмислення.

ЛІБЕРАЛІЗМ ‒ ідейно-духовна і соціально-політична течія, заснована на принципах цивільних, політичних і економічних свобод особи і суспільства.

ЛІБІДО ‒ термін з філософії психоаналізу 3. Фройда, що означає стихійну силу бажання, психічну енергію взагалі.

ЛОГОС ‒ слово, закон, щось, що лежить в основі.

МАТЕРІАЛІЗМ ‒ філософський напрям, що визнає матерію початком світу.

МАТЕРІЯ ‒ об’єктивна реальність, що існує незалежно від людської свідомості і відображається нею.

МЕТАФІЗИКА (з гр. після природи) ‒ з часів Аристотеля ‒ першофілософія, основна філософська наука, яка шукає постійне і зв’язок всього, що є насправді. Позитивізм ХІХ ст. оголосив метафізику помилковим знанням, але в XX ст. відроджується прагнення людей до простого, єдиного і цілісного знання, яке дає метафізика, що тлумачить зв’язок всього сущого в світі.

МОНІЗМ ‒ філософський принцип, що стверджує як початок світу матеріальну або духовну субстанцію.

МОРАЛЬ ‒ система цінностей і імперативів, які орієнтують людей на духовно-піднесений ідеал людського єднання, що виражається в примиреності, солідарності і братській (милосердній) любові.

НЕСВІДОМЕ ‒ ті явища і процеси, властивості і стани, які роблять вплив на поведінку людини, але не усвідомлюються нею.

НІГІЛІЗМ (від лат. nihil – ніщо)–світоглядна позиція, що виражається в запереченні осмисленості людського існування, значущості загальноприйнятих моральних і культурних цінностей; невизнання будь-яких авторитетів.

НООСФЕРА ‒ сфера розуму, цілеспрямований, розумний розвиток біосфери, який здійснюється на користь людини і її майбутнього.

ОБ’ЄКТИВНЕ ‒ те, що існує незалежно від людини, її волі, знань, рівня розвитку і свідомості.

ОНТОЛОГІЯ ‒ вчення про буття, про основні начала всього, що існує.

ПАНТЕЇЗМ ‒ вчення про те, що все є Бог. Обожнювання Всесвіту, природи приводить практично до зникнення Бога як Творця і Вседержителя.

ПАРАДИГМА ‒ зразок, або схема, яка задає спосіб бачення того або іншого предмета; ідеальна теорія, що визначає спосіб пояснення явищ, що вивчаються.

ПАТРИСТИКА ‒ етап розвитку середньовічної філософії, пов’язаний з діяльністю так званих отців церкви.

ПЕРФЕКЦІОНІЗМ ‒ етика особистої досконалості.

ПІЗНАННЯ ‒ процес мислення, що відображає і відтворює в людській свідомості об’єктивну реальність.

ПОЗИТИВІЗМ (з лат. стійкий, позитивний) ‒ філософська школа, що заснована О. Контом, вважає філософію узагальненням наук, заснованих на досвіді.

ПРАГМАТИЗМ ‒ образ думки і дій, зорієнтованих тільки на успіх, на неодмінне здійснення зробленої справи.

ПРАКТИКА ‒ суспільна матеріально-практична діяльність по зміні і перетворенню природи і суспільства.

ПРАЦЯ ‒ цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона за допомогою знарядь праці впливає на навколишнє середовище з метою задоволення своїх потреб. Виділяють працю фізичну і розумову, управлінську і виконавську, аграрну та індустріальну і т.д.

ПРОГРЕС СОЦІАЛЬНИЙ (ІСТОРИЧНИЙ) ‒ поступальний хід суспільства (людства) від нижчих ступенів до вищих.

РАЦІОНАЛІЗМ -‒ філософське учення, згідно якого всяке достовірне знання можна вивести тільки з самого людського розуму і понять, створених розумом.

РАЦІОНАЛЬНЕ ‒ розумно (аналітично, логічно) обґрунтоване, доцільне.

РЕЛЯТИВІЗМ ‒ філософське вчення, яке перебільшує момент відносності в людському пізнанні, а значить утверджує неможливість отримання об’єктивного знання.

РЕФЛЕКСІЯ ‒ самоаналіз, думка про думку, самозвітне міркування.

РИГОРИЗМ ‒ надмірна строгість у дотриманні яких-небудь принципів.

РІЧ ДЛЯ НАС ‒ у філософії І. Канта явище, яке сприймає людина і яке може бути нею пізнано.

РІЧ У СОБІ ‒ у філософії І. Канта суть предмета, яка не може бути пізнана.

РОЗВИТОК ‒ кількісно-якісна зміна об’єкта або його стану, яка характеризується спрямованістю, певними закономірностями і безповоротністю.

РУХ ‒ зміна взагалі; спосіб існування матерії і духу.

САКРАЛЬНЕ ‒ все священне в житті людини, пов’язане з її уявленнями про вище, ідеальне, божественне.

СВІТОГЛЯД ‒ сукупність поглядів і переконань, оцінок і норм, ідеалів і установок, які визначають відношення людини до світу і її поведінку.

СВІДОМІСТЬ – це вища форма відображення дійсності, властива людям і пов’язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.

СВОБОДА ‒ специфічний спосіб буття людини, пов’язаний з її здатністю вибирати рішення і здійснювати вчинки відповідно до своїх цілей, інтересів, ідеалів і оцінок. Свобода безпосередньо пов’язана з відповідальністю особи за свої дії, вчинки і т.д. Свобода без відповідальності перетворюється на свавілля.

СЕНСУАЛІЗМ ‒ філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття.

СИНЕРГЕТИКА ‒ область знання, що вивчає закономірності самоорганізації, становлення стійких структур у відкритих системах.

СКЕПТИЦИЗМ ‒ філософська концепція, що висловлює сумнів у можливості досягнення об’єктивної істини.

СОФІЙНЕ ‒ мудре, таке, що відноситься до мудрості.

СОФІСТИКА ‒ спосіб ведення суперечок, диспутів, дискусій, що ставить своєю метою досягнення перемоги будь-якими засобами.

СУБЛІМАЦІЯ ‒ у філософії 3. Фройда позначає перемикання лібідо на вищі, переважно духовні види діяльності ‒ політику, мистецтво, науку.

СУБСТАНЦІЯ ‒першооснова, першопричина сущого. Те, що в своєму бутті нікого і нічого не потребує.

СУСПІЛЬСТВО ‒ частина матеріального світу, що відокремилася від природи, є формою життєдіяльності людей, що історично розвивається; певний етап людської історії (ранньофеодальне, буржуазне, соціалістичне суспільство).

СУТНІСТЬ ‒ внутрішній і найбільш глибокий зміст предмета.

СЦІЄНТИЗМ (з лат. наука) ‒ абсолютизація ролі науки в житті суспільства, особливо характерна для сучасної індустріальної цивілізації.

ТЕОДИЦЕЯ ‒ вчення про виправдання Бога у зв’язку з існуванням у світі не тільки добра, але і зла.

ТЕОЦЕНТРИЗМ – філософська концепція, в основі якої лежить розуміння Бога як абсолютного, досконалого, найвищого буття, джерела всього життя і будь-якого блага. При цьому основою моральності служить шанування Бога і служіння йому, а наслідування і уподібнення Йому вважається вищою метою людського життя.Найпоширенішим теоцентризм був у Середні віки.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ ‒ терпимість, пошана іншої позиції, іншої думки.

УНІВЕРСУМ -філософське поняття, що позначає “світ як ціле”, або “все існуюче”.

УТИЛІТАРИЗМ ‒ вузький практицизм, прагнення отримувати зі всього вигоду або користь; вчення, яке вважає, що цінність людської дії повинна визначатися за її кінцевим результатом; етична система, заснована на уявленні про корисність як основну цінність.

ФАТАЛІЗМ ‒ світоглядна концепція, яка вважає, що в основі всіх вчинків людини, світових подій і процесів лежить визначена необхідність, що не залишає місця свободі волі, творчій активності людини.

ФЕНОМЕН ‒ певне явище; те, що людина сприймає в безпосередньому чуттєвому досвіді.

ФЕТИШИЗМ – це одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи ‒ фетишам, які ніби-то наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів, (наприклад, хрестиків у християн), віра в чудодійність ікон, ідолів, тощо.

ФУТУРОЛОГІЯ – це наука прогнозування майбутнього, в тому числі шляхом екстраполяції існуючих технологічних, економічних або соціальних тенденцій чи спробами передбачення майбутніх тенденцій.

ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ – це філософський напрямок, який зародився в другій половині ХІХ ст. у Німеччині та Франції, визначними представниками якого вважаються Фрідріх Ніцше, Вільгельм Дільтей, Георг Зіммель, Анрі Бергсон.

ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ – розділ філософії, що займається проблемами сенсу історії, її закономірностями, основними напрямками розвитку людства та історичним пізнанням. Філософія історії покликана відповісти на питання про те, що є історія.

ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ (КУЛЬТУРОСОФІЯ) – це розділ філософського знання, головною метою якого є пояснення суті, специфіки культури, її взаємовідносин із природою й суспільством; система метафізичних тверджень про суть, генезис та найзагальніші закони культури, що прямо не спираються на емпіричні факти. Термін було введено в науковий обіг в рамках філософії Просвітництва німецьким романтиком А. Мюллером.

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ – це філософське пояснення релігії. В сучасній філософській думці існують два напрями обгрунтування філософії релігії: ідеалістичний (релігія визначається як центральне суспільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів) і матеріалістичний (релігія є суспільно-історичним продуктом з її внутрішніми закономірностями розвитку). Від ідеалістичної філософії слід відрізняти релігійну філософію.

ФОРМАЛІЗАЦІЯ – це метод у математичній логіці, процес подання інформації про об’єкт, процес, явище в формалізованому вигляді; це метод відображення певної області у вигляді формальної системи, коли форма виділяється у якості особливого предмета дослідження незалежно від змісту. Такий метод полегшує вивчення предмета.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ – синонім культури; ступінь суспільного розвитку, наступний за варварством; замкнутий, відносно ізольований соціально-історичний організм, в основі якого лежать культурні особливості.

ЦІННІСТЬ ‒ соціально і культурно значущі для людини явища і предмети навколишньої дійсності.

Філософ	Праці
Абеляр П’єр	“Так і ні” “Історія моїх бід”
Августин Аврелій (Августин Блаженний)	“Про град Божий” “Сповідь”
Адорно Теодор	“Діалектика Просвітництва” “Естетична теорія”
Аквінський Тома (Томас)	“Сума теології”
Аристотель	“Метафізика” “Органон” “Про душу” “Нікомахова етика”
Белінський Вісаріон	“Лист до Гоголя”
Бергсон Анрі	“Творча еволюція”
Берклі Джордж	“Трактат про принципи людського знання”
Бердяєв Микола	“Сенс творчості” “Філософія свободи” “Призначення людини”
Боецій Северин	“Утіха філософією”
Бруно Джордано	“Про нескінченність, Всесвіт і світи”
Булгаков Сергій	“Філософія господарства” “Світло невечірнє”
Бекон Френсіс	“Новий Органон”
Вебер Макс	“Протестантська етика і дух капіталізму”
Вернадський Володимир	“Біосфера і ноосфера”
Вітгенштейн Людвіг	“Логіко-філософський трактат”
Вольтер	“Філософські листи”
Габермас Юрген	“Філософський дискурс Модерну” “Філософська розмова про новітні часи”
Гайдеггер Мартін	“Буття і час”
Гадамер Ганс-Георг	“Істина і метод” “Актуальність прекрасного”
Гегель Георг Вільгельм Фрідріх	“Феноменологія духу” “Наука логіки” “Енциклопедія філософських наук” “Філософія права”
Геракліт	“Про природу” або “Музи”
Герцен Олександр	“Дилетантизм в науці” “Листи про вивчення природи”
Гоббс Томас	“Левіафан”
Гольбах Поль	“Система природи, або про закони світу, фізичного і духовного”
Горкгаймер Макс	“Діалектика раціонального розуму” “Потьмарення розуму. Критика індустріального розуму”
Гуссерль Едмунд	“Філософія як строга наука” “Логічні дослідження” “Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія” “Картезіанські роздуми”
Декарт Рене	“Міркування про метод”
Джеймс Вільям	“Прагматизм” “Різноманіття релігійного досвіду”
Жільсон Етьєн Анрі	“Томізм” “Філософ і теологія”
Камю Альбер	“Бунтівна людина” “Міф про Сизіфа” “Есе про абсурд”
Кант Іммануїл	“Критика чистого розуму” “Критика практичного розуму” “Критика здатності судження”
Кассирер Ернест	“Пізнання і дійсність”
К'єркегор Сьорен	“Насолода і обов’язок” “Страх і трепет”
Конт Огюст)	“Курс позитивної філософії”
Конфуцій	“Лунь-юй” (“Бесіди і думки”)
Кузанський Микола	“Про вчене незнання”
Кун Томас	“Структура наукових революцій”
Ламетрі Жульєн	“Людина-машина”
Лао-цзи	“Дао де Цзин”
Ляйбніц Готфрід	“Монадологія”
Ленін (Ульянов) Володимир	“Матеріалізм і емпіріокритицизм” “Три джерела і три складові частини марксизму”
Локк Джордж	“Досвід про людський розум”
Лосський Микола	“Умови абсолютного добра”
Лосєв Олексій «Філософія імені»	“Історія античної естетики” “Діалектика міфу”
Лукрецій Кар	“Про природу речей”
Лютер Мартін	“Про свободу християнина” “Про рабство волі” “Про вавилонське полонення церкви”
Макіавеллі Нікколо	“Державець”
Маркс Карл	“Економіко-філософські рукописи 1844 року” “Капітал” “Німецька ідеологія” “Злиденність філософії” “Святе сімейство”
Маркузе Герберт	“Одновимірна людина” “Ерос і цивілізація”
Марсель Габріель	“Бути і мати” “До трагічної мудрості”
Мілль Джон Стюарт	“Система логіки” “Огюст Конт і позитивізм”
Монтень Мішель	“Досліди”
Мор Томас	“Острів Утопій”
Ніцше Фрідріх	“Так говорив Заратустра” “По той бік добра і зла” “Переоцінка цінностей” “Антихристиянин” “Воля до влади”
Оккам Уїльям	“Сума логіки”
Ортега-і-Гассет Хосе	“Бунт мас” “Що таке філософія” “Дегуманізація мистецтва”
Паскаль Блез	“Думки”
Піко делла Мірандола Джованні	“Промова про гідність людини”
Платон	“Банкет” “Держава” “Горгій” “Апологія Сократа”
Плеханов Георгій	“Нарис з історії матеріалізму” “До питання про розвиток моністичного погляду на історію” “Про матеріалістичне розуміння історії” “До питання про роль особи в історії”
Поппер Карл	“Відкрите суспільство і його вороги” “Злиденність історицизму” “Логіка наукового відкриття”
Рассел Бертран	“Мудрість Заходу” “Історія західної філософії” “Чому я не християнин”
Руссо Жан Жак	“Про суспільний договір”
Сартр Жан Поль	“Буття і Ніщо” “Екзистенціалізм ‒ це гуманізм”
Сенека Луцій	“Листи до Луцилія”
Соловйов Володимир	“Виправдання добра: моральна філософія” “Російська ідея” “Три розмови” “Життєва драма Платона”
Спіноза Бенедикт	“Етика” “Теологічно-політичний трактат”
Тейяр де Шарден	“Феномен людини”
Тойнбі Арнольд	“Дослідження історії”
Фіхте Йоганн Готліб	“Науковчення” “Призначення людини”
Фічино Марселіо	“Платонівська теологія про безсмертя душі”
Флоренський Павло	“Стовп і затвердження істини”
Фоєрбах Людвіг	“Сутність християнства” “Основні положення філософії майбутнього” “До критики філософії Гегеля”
Фройд Зігмунд	“Я і Воно” “Лекції з психоаналізу” “Майбутнє однієї ілюзії” “Тлумачення сновидінь”
Фромм Еріх	“Мати або бути” “Втеча від свободи” “Мистецтво любити”
Фуко Мішель	“Слова і речі” “Історія сексуальності. Турбота про себе”
Цицерон	“Трактати про ораторське мистецтво”
Чаадаєв Петро	“Філософічні листи”
Чернишевський Микола	“Естетичне відношення мистецтва до дійсності” “Антропологічний принцип у філософії”
Швейцер Альберт	“Культура і етика”
Шелер Макс	“Положення людини в космосі” “Рессентімент у моралі” “Філософський світогляд”
Шеллінг Фрідріх Вільгельм Йозеф	“Філософія релігії” “Філософія мистецтва”
Шопенгауер Артур	“Світ як воля і уявлення”
Шпенглер Освальд	“Занепад Заходу”
Енгельс Фрідріх	“Діалектика природи” “Людвіг Фоєрбах і кінець класичної німецької філософії” “Походження сім'ї, приватної власності і держави”
Епікур	“Лист до Геродота”
Еразм Роттердамський	“Похвала глупоті”
Юм Девід	“Трактат про людську природу”
Юнг Карл	“Архетип і символ” “Душа і міф. Шість архетипів” “Проблеми сучасної душі”
Ясперс Карл	“Духовна ситуація часу”