Онтологічна сторона основного питання філософії полягає в постанові і рішенні проблеми:що первинно – матерія або пізнання?
Основним у філософії традиційно вважають питання про відношення мислення до буття, а буття - до мислення (пізнання).
В зв’язку з цим існують дві сторони основного питання філософії - онтологічна і гносеологічна.
Матеріалізм – визначальний напрям у розвитку філософії, який твердить, що світ існує сам по собі, ніким не створений і не знищуванний, закономірно змінюється, розвивається в силу своїх власних причин; що він становить єдину і останню реальність, яка виключає будь-яку надприроду силу, що матерія, буття є первинним, а свідомість, мислення – вторинним, похідним, що свят і його закономірності пізнавані.
Ідеалізм – філософський напрям, що визначає ідею, дух, свідомість, відчуття первинним, вихідним, а природу, буття – вторинним, похідним.
Ідеалізм протистоїть матеріалізмові у розв’язанні основного питання філософії. Ідеалізм спорідниний з релігією.
Дуалізм – принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявнсті в ньому двох першоджерел – духу і матерії, ідеального і матеріального.
Термін “дуалізм“ у філософії запровадив у ХVІІ ст. Х. Вольф.
Раціоналізм – у широкому розумінні – філософський напрям, що протиставляє містиці, теорії, ірраціоналізмові переконання у здатності людського розуму пізнати закони розвитку природи і суспільства.
Емпіризм – напрям у теорії пізнання, який, на противагу раціоналізмові вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід, а в формах мислення вбачає лише суто суб’єктивний засіб систематизації уявлення.
Агностизм – філософське вчення, яке заперечує можливість пізнаня сутності речей і закономірностей розвитку дійсності.
6. Філософія Стародавньої Індії
В основі періодизації давньоіндійськоїфілософії лежать різні джерелафілософської думки, відомі як в давнину, так і в сучасну епоху. Згідно з даними джерел в давньоіндійській філософії виділяються три основних етапи:
· ХV – VI ст. до н.е. – ведичний період;
· VI – II ст. до н.е. – епічний період;
· ІІ ст. до н.е. – VII ст. н.е. – епоха сутр.
Веди (знання) – релігійно-філософські трактати, які були створені племенами арійціст.
7. Філософія Стародавнього Китаю
Філософія Китаю в своєму розвитку пройшла три основні етапи:
o VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. – зародження і становлення стародавніх національних філософських шкіл;
o ІІІ-ХІХ ст. н.е. – проникнення в Китай із Індії буддизму (ІІІ ст. н.е.) і його вплив на національні філософські школи;
o ХХ ст. н.е.– сучасний етап – поступове подолання замкнутості китайського суспільства, збагачення китайської філософії досягненнями європейської та світової філософії.
8. Філософія Стародавньої Греції
Давньогрецькою називається філософія, вироблена грецькими філософами, що проживали на території сучасної Греції, а також в грецьких полісах. В своєму розвитку вона пройшла чотири основних етапи:
Ø досократівський – VII – V ст. до н.е.;
Ø класичний (сократівський) – середина V – кінець IV ст. до н.е.;
Ø елліністичний – кінець IV – II ст. до н.е.;
Ø римський – І ст. до н.е. – V ст. до н.е.
До досократівського періоду відноситься діяльність так званих філософів-досократиків:
· мілетська школа;
· Геракліт Ефейський;
· елейська школа;
· атомістики;
· деякі інші філософи.
Класичний період – час розквіту давньогрецької філософії. Філософи цього часу також намагалися пояснити сутність Космосу, але робили це глибше “досократиків”.
Відомі філософи:
F Аристотель,
F Платон,
F Сократ.
Для елліністичного періоду характерно:
- розповсюдження анти суспільної філософії кініків;
- зародження стоїчного напрямку філософії;
- діяльність “сократичних” філософських шкіл;
- філософія Епікура та ін.
Взагалі давньогрецька філософія має наступні особливості:
Ø матеріальною основою розквіту даної філософії був економічний розквіт полісів (торгово-промислових міських центрів);
Ø вона була відірвана від процесу матеріального виробництва;
Ø головною ідеєю цієї філософії є космоцентризм;
Ø на пізніх етапах – зміщення космоцентризму і антропоцентризму;
Ø допускалося існування богів;
Ø давньогрецькі боги були частиною природи і близькі до людей;
Ø людина не виділялася із навколишнього світу, була частиною природи;
Ø були закладені два напрямки у філософії – ідеалістичний і матеріалістичний.
9. Філософія Платона
Платон (427-347 рр. до н.е.), кращий учень Сократа.
Перш за все, його філософія є оригінальним вченням про ідеї. Найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого – джерело істини, краси і гармонії.
Філософія характеризується також своєрідними протиставленнями тіла і душі. Тіло – смертне, а душа безсмертна. На протиставлення тіла і душі ґрунтується гносеологія Платона.
Суть теорії пізнання Платона полягає в тезі, що “знання – це пригадування“ того, що колись душа знала, а потім забула.
Оригінальні думки Платона у трактуванні такого явища, як держава. Спостерігаючи недосконалість державного устрою, Платон висуває власний зразок державної досконалості, яка в історії філософії отримала назву “Ідеальна держава Платона“.
¨ вперше у філософії залишилося ціле зібрання фундаментальних творів;
¨ покладено початок ідеалізму як великому філософському напрямку;
¨ вперше розглянуто проблеми не лише природи, а й суспільства, держави, закони;
¨ були закладені основи понятійного мислення, зроблена спроба виділити філософські категорії;
¨ була створена школа (Академія), яка проіснувала близько 1000 років, де виросло багато видатних наступників Платона.
10. Філософія Аристотеля
Аристотель(384-322 рр. до н.е.) провів в Академії Платона близько 20 років і мав славу одного з найкращих його учніст. Але, прийнявши цілу низку думок учителя, Аристотель не прийняв його теорії ідеї.
v вніс значні корективи в ряд положень філософії Платона, критикує
вчення про “чисті ідеї“;
v дав матеріалістичне трактування походження світу і людини;
v виділив 10 філософських категорій;
v дав визначення буття через категорії;
v відділив сутність матерії;
v виділив 6 типів держави і дав значення ідеального типу – поліції;
v вніс значний вклад в розвиток логіки.
11. Середньовічна філософія
Гуманізм – ідейний напрям культури епохи Відродження, який утведжував у філософії, літературі й мистецтві моральне право людини на земне щастя, на чуттєві радощі, боровся за визволення науки і людської особистості від церковних обмежень. Тісно пов’язаний з матеріалізмом. Видатними гуманістами тієї епохи були Леонардо да Вінчі, Петрарка.
Неоплатонізм - містичний ідеалістичний напрям у філософії, що виник у період занепаду Римської імперії (ІІІ-VІ ст.). Згідно з неаплатонізмом, творцем світу є надчуттєве абстрактне “єдине“, що може бути сприйняте людиною лише в екстазі.
Натурфілософія – система умоглядних і часом фантастичних уявлень про природу, якими заповнювались прогалини в її пізнанні при низькому рівні розвитку суспільно-історичної практики, особливо техніки, експеременту та засобів комунікації. Обмеженість научних знань про природу.
Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя
· політеїзм (багатобожжя);
· боги є частиною природи або уособленням природних стихій;
· вихідні якості богів: сила, могутність;
· боги впорядковують та оздоблюють світ;
· космос, природа – загальні умови існування богів і людей;
· людина спирається у своїх вчинках на знання;
· головне життєве завдання людини – здійснення подвигу;
· у сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє;
· люди поділяються за етнічними та родовими ознаками;
· панування натуралістичного світосприйняття.
· монотеїзм (єдинобожжя);
· Бог є духовною сутністю, яка перебуває за межами світу;
· Вихідна якість Бога – любов до людини;
· Бог творить світ із нічого;
· природа не має власної сутності і не може існувати без припливу божественної енергії;
· людина в усьому покладається на віру в Бога;
· головне життєве завдання людини – спасіння душі;
· у сприйнятті дійсності акцент падає на внутрішнє; зовнішнє радше заважає правильно думати, зрозуміти внутрішнє;
· всі люди є рівними перед Богом;
· панування символічного світосприйняття.
12. Філософія Августіна Блаженного
Можна виділити наступні основні
положення філософії
Августина Блаженного:
C хід історії, життя суспільства - це боротьба двох протилежних царств - Земного і Божественного;
C Земне царство представляється в державних установах, владі, армії, бюрократії, законах, імператорі;
C Божественне царство представлено священнослужителями – особами, наділеними благодаттю і близькими до Бога, які об’єднані в християнську Церкву;
C Земне царство погрузло в гріхах і буде рано чи пізно подолане Божественним царством;
C у зв’язку з тим, що більшість людей грішна і далека від Бога, світська (державна) влада необхідна і існуватиме далі, але буде підпорядкована духовній владі;
C королі і імператори повинні виражати волю християнської Церкви і підкорятися їй, а також безпосередньо Папі Римському;
C Церква - єдина сила, здатна об’єднати світ;
C бідність, залежність від інших (лихварів, землевласників і т. д.), підпорядкування не від Бога, але, поки ці явища існують, з ними треба змиритися і терпіти, сподіватися на краще.
13. Філософія Томи Аквинського
Тома Аквінський став засновником томізму – одного з найвпливовіших напрямків християнської філософії.
Тома висуває 5 власних доказів існування Бога:
² рух: все, що рухається, рухається кимось іншим – і тому первинним двигуном всього є Бог;
² причина: все, що існує, має причину – і тому, першопричиною всього є Бог;
² випадковість і необхідність: випадкове залежить від потрібного – отже, першопочатковою необхідністю є Бог;
² ступені якості: все, що існує, має різні ступені якості – отже, повинен існувати вищий ідеал – Бог;
² ціль: все в навколишньому світі має яку-небудь ціль, напрямок до цілі, має розуміння всього – це Бог.
існують істини, які можна осягнути природним розумом (царина науки та філософії);
існують істини, які перевищують людські можливості (вони даються лише в божественному одкровенні і торкаються питань створення світу, спасіння та безсмертя душі);
існують істини, що їх можна розуміти як з допомогою розуму, так і з допомогою віри (тут філософія і теологія повинні співпрацювати, але філософія повинна узгоджуватись із теологією).
14. Основні напрямки і характерні риси філософії епохи Відродження
Філософією епохи Відродження називається сукупність філософських напрямків, що виникли і розвивалися в Європі в XIV – XVII ст., які об’єднував антицерковнні і антисхоластичнні напрямок, спрямованість до людини, віра в її великий фізичний і духовний потенціал.
15. Філософія Нового часу
Філософія Нового часуісторичними передумовами свого формування має утвердження способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію ХVI–XVII ст., становлення експериментального природознавства.
Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формується в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм.
16. Раціоналістична філософія Декарта. Вчення про субстанцію
Засновником раціоналізму вважають Рене Декарта – видатний французький філософ і вчений-математик.
Раціоналісти вважали, що емпіричний досвід має мінливий, нестійкий характер. За допомогою відчуття людина сприймає світ залежно від обставин, і тому надії слід покладати на розум. Р. Декарт стверджував, що “пізнання речей залежить від інтелекту, а не навпаки“.
Заслуга Декарта перед філософією в тому, що:
- обґрунтував провідну роль в пізнанні;
- висунув вчення про субстанцію, її атрибути і модуси;
- став автором дуалізму, чим спробував примирити матеріалі-стічний і ідеалістичний напрямок в філософії;
- висунув теорію про науковий метод пізнання і про “вроджені ідеї“.
4 єдине, що може бути надійним джерелом “природного світла”, є Бог;
4 Бог – основа світобудови і пізнання;
4 світ складається з двох окремих субстанцій: матеріальної і духовної;
4 першоосновою матеріальної субстанції є протяжність;
4 протяжність необмежена, необмежений і Всесвіт;
4 матеріальна субстанція єдина і всюди одна й та сама, нескінчено-подібна;
4 духовна субстанція непротяжна й неподільна;
4 головним атрибутом духовної субстанції є мислення;
4 взаємодія між субстанціями в світі зумовлена посередництвом Бога.
17. Філософія Френсіса Бекона
Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626). В основі пізнання лежить винятково досвід. Головні задачі знання і досвіду – допомога людині у здобутті практичних результатів в її діяльності; сприяння новим винаходам, розвитку економіки; планування людства над природою.
В зв’язку з цим Бекон висунув афоризм, який стисло виразив все його філософське кредо: “Знання - сила“.
Бекон висунув новаторьку ідею, в відповідності з яким головним методом пізнання повинна стати інтуїція.
Під інтуїцією філософ розумів узагальнення суспільних висновків.
Метод індукції Бекон протиставив методу дедукції, запропонованому Декартом, істинне значення знання можна отримати, спираючись на достовірну інформацію за допомогою чітких логічних прийомів.
Перевага інтуїції Бекона над дедукцією Декарта - в розширенні можливості, інтенсифікація процесу пізнання. Недолік інтуїції - її недостовірність, вірогідний характер.
Визначивши головний метод пізнання - індукцію, філософ виділяє конкретні шляхи, з допомогою яких може приходить пізнавальна діяльність. Це:
! “шлях павука“,
! “шлях мурашки“,
! “шлях бджоли“.
Виділяє причини, які перешкоджають людині отримати істині знання.
18. Філософія Лейбніца. Вчення про монади
Готфрид Лейбніц(1646-1716) – німецький учений-математик, юрист, філософ – вважають останнім представником філософії Нового часу і попередником німецької класичної філософії.
Лейбніц належить до філософського напрямку раціоналізму. В сфері його дослідження основними є проблеми субстанції, пізнання.
Центром філософії Г. Лейбніца є вчення про монади як прості неподільні субстанції – монадологія. Лейбніц наголошує, що субстанція – безкінечна кількість монад, вони є носіями сили та активності і мають духовну природу. Кожна монада є самостійною одиницею буття, здатною до активної діяльності. Монади вічні, вони не виникають і не зникають природним шляхом, а є породженням безперервних “випромінювань божества“. Монади є індивідуальними і неповторними, незалежними одна від одної, вони не можуть впливати на внутрішнє буття одна одної. Єдине відношення, яке існує між монадами - це гармонія.
19. Основні напрямки та ідеї німецької класичної філософії
Німецька класична філософія ХІХ ст. - унікальне явище світової філософії.
У цілому в німецькій філософії XIX ст. можна виділити наступні основні напрямки:
· німецька класична філософія (перша половина XIX ст.);
· матеріалізм (середина і друга половина XIX ст.);
· ірраціоналізм (друга половина і кінець XIX ст.),
“філософія життя“.
Німецька класична філософіяособливо поширилась наприкінці XVIII ст. - першій половині XIX ст. Її основу склала творчість п’яти найбільш видатних німецьких філософів того часу:
· Іммануїла Канта (1724-1804);.
· Йогана Фіхте (1762 - 1814);
· Фрідріха Шеллінга (1775 - 1854);
· Георга Гегеля (1770 -1831);
· Людовика Фейєрбаха (1804 - 1872).
У німецькій класичній філософії були представлені три провідних філософських напрямки:
· об’єктивний ідеалізм (Кант, Шеллінг, Гегель);
· суб’єктивний ідеалізм (Фіхте);
· матеріалізм (Фейєрбах).
20. Філософія Іммануїла Канта
Засновником німецької класичної філософії вважається Іммануїл Кант(1724 - 1804):
¨ дав пояснення виникненню Сонячної системи в силу природних причин на основі законів Ньютона - з обертової туманності розряджених у просторі часток матерії;
¨ висунув теорію про наявність меж здатності людини пізнавати і неможливості пізнати внутрішню сутність речей і явищ навколишнього ("речей у собі");
¨ висунув вчення про категорії- основні, гранично загальні поняттях, якими оперує філософія;
¨ сформулював моральний закон (“категоричний імператив“);
¨ висунув ідею про “вічний світ“ у майбутньому, заснованому на економічній неефективності війни і її правовій забороні.
21. Філософія Гегеля
Георг Гегель (1770 - 1831) ототожнив буття і мислення, висунув вчення про абсолютну ідею, незалежну від свідомості і що є першопричиною всього сущого, матеріального світу, і тим самим глибоко обґрунтував концепцію об’єктивного ідеалізму, розповсюджену в ряді країн Заходу.
Виняткова заслуга Гегеля перед філософією - розробка діалектики - навчання про загальний розвиток, його основних законів і принципіст. Йоганн Фіхте (1762 - 1814), навпаки, вніс великий вклад у розробку концепції суб’єктивного ідеалізму, відповідно до якої єдиною і головною реальністю для людини є він сама, його свідомість (так звана “Я-концепція“).
Ø принцип тотожності мислення і буття (все, що є породжене мисленням може бути зведеним до нього);
Ø принцип усезагального зв’язку (все пов’язане з усім);
Ø принцип розвитку.
Діалектика за Гегелем - основоположний закон розвитку і існування Світового духу і створеного ним навколишнього світу.
Сенс діалектики в тому, що:
Ä все - Світовий дух, “кінцевий дух“ – людина, предмети і явища навколишнього світу, процеси - мають в собі протилежні начала;
Ä дані начала знаходяться в протилежності відносно один одного, але, одночасно, єдині по своїй суті і взаємодії;
Ä єдність і боротьба протилежностей - основа розвитку і існування всього в світі.
22. Філософія Йогана Готліба Фіхте
Особливий внесок в розробку системи суб’єктивного ідеалізму вніс Йоган – Готліб Фіхте (1762-1814) – представник Німецької класичної філософії, професор Берлінського університету.
Ключовим моментом філософії Фіхте було висунення так званої “Я-концепція“.
Фіхте іде ділі свого вчителя Канта
¶ Відкидає саму ідею “речей в собі“ – непізнаваної розумом зовнішньої реальності;
¶ єдиною реальністю проголошує внутрішнє, суб’єктивне, людське “Я“, в якому зосереджується весь світ;
¶ вважає, що життя навколишнього світу відбувається тільки всередині суб’єктивного “Я“;
¶ поза мисленням, поза “Я“ самостійної навколишньої реальності немає;
¶ саме “Я“ - не просто свідомість людини, це рух, це сила, що творить, вмістилищем навколишнього світу, над дійсність, фактично вища субстанція;
¶ абсолютне Я підлягає самому собі;
¶ “Я“ полягає “не-Я“ - внутрішню навколишню дійсність;
¶ “Я“ взаємодіє з “не-Я“ всередині абсолютного Я;
¶ практичним;
¶ теоретичним.
23. Філософія Шеллінга
Фрідріх Шеллінг (1775 - 1854) глибоко обґрунтував розуміння природи з позицій об’єктивного ідеалізму, висунув ідею, відповідно до якої воля і правовий лад споконвічно закладені в природі.
Головна ціль філософії Шеллінга - зрозуміти і пояснити “абсолютне“, воно є початком буття і мислення.
g колишня концепція пояснення природи неістинне, оскільки в першому випадку природа виводиться зі свідомості людини, а в усіх останніх додається обмежене тлумачення природи;
g природа є “абсолютна“ – першопричина і першооснова всього; те, що охоплює все останнє;
g природа є єдність суб'єктивного й об'єктивного, вічний розум;
g матерія і дух єдині і є властивостями природи, різними станами абсолютного розуму;
g природа є цілісний організм, що має душу.
24. Філософія Людвига Фейєрбаха
Філософська система Л.А. Фейєрбаха закінчує період німецької класичної філософії. Вона є нетрадиційною як у самій постановці проблем, так і в їх вирішенні, і в цьому полягає її своєрідність.
Головний напрямок філософії Фейєрбаха - критика німецького класичного ідеалізму і обґрунтування матеріалізму.
ó людина вірить у богів не лише тому, що має фантазію та почуття, а також і тому, що їй притаманне прагнення бути щасливою;
ó вона вірить у досконалу істоту тому, що сама хоче бути досконалою;
ó людина вірить у безсмертну істоту тому, що сама не бажає помирати.
єдино існували реальності природи і людини;
людина є частиною природи;
людина є єдністю матеріального і духовного;
людина повинна стати головним інтересом філософії;
ідея існує не сама по собі, а є продуктом пізнання людини;
Бога як окремої і самостійної реальності не існує; Бог – плід уяви людини;
природа вічна і безкінечна, ніким не створена;
все, що нас оточує - різні прояви матерії.
25. Філософія марксизму
Класичний матеріалізм XIX ст. представлений марксизмом,комплексним вченням, до складу якого входили:
¨ марксистська філософія;
¨ політекономія (економічне вчення);
¨ науковий комунізм (соціально-політична теорія).
Засновниками марксизму були німецькі вчені і філософи Карл Маркс (1818 - 1883) і Фрідріх Енгельс (1820 - 1895). Марксистська філософія:
§ висунула послідовно-матеріалістичну картину світу;
§ показала роль економіки, виробництва для матеріального і суспільного буття;
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав!Последнее добавление
7. Філософія Стародавнього Китаю
8. Філософія Стародавньої Греції
Аристотель(384-322 рр. до н.е.) провів в Академії Платона близько 20 років і мав славу одного з найкращих його учніст. Але, прийнявши цілу низку думок учителя, Аристотель не прийняв його теорії ідеї.
v вніс значні корективи в ряд положень філософії Платона, критикує
вчення про “чисті ідеї“;
v дав матеріалістичне трактування походження світу і людини;
v виділив 10 філософських категорій;
v дав визначення буття через категорії;
v відділив сутність матерії;
v виділив 6 типів держави і дав значення ідеального типу – поліції;
v вніс значний вклад в розвиток логіки.
15. Філософія Нового часу
висунув теорію про науковий метод пізнання і про “вроджені ідеї“.
4 єдине, що може бути надійним джерелом “природного світла”, є Бог;
4 Бог – основа світобудови і пізнання;
4 світ складається з двох окремих субстанцій: матеріальної і духовної;
4 першоосновою матеріальної субстанції є протяжність;
4 протяжність необмежена, необмежений і Всесвіт;
4 матеріальна субстанція єдина і всюди одна й та сама, нескінчено-подібна;
4 духовна субстанція непротяжна й неподільна;
4 головним атрибутом духовної субстанції є мислення;
4 взаємодія між субстанціями в світі зумовлена посередництвом Бога.
18. Філософія Лейбніца. Вчення про монади
принцип тотожності мислення і буття (все, що є породжене мисленням може бути зведеним до нього);
Ø принцип усезагального зв’язку (все пов’язане з усім);
Ø принцип розвитку.
Діалектика за Гегелем - основоположний закон розвитку і існування Світового духу і створеного ним навколишнього світу.
Сенс діалектики в тому, що:
Ä все - Світовий дух, “кінцевий дух“ – людина, предмети і явища навколишнього світу, процеси - мають в собі протилежні начала;
Ä дані начала знаходяться в протилежності відносно один одного, але, одночасно, єдині по своїй суті і взаємодії;
Ä єдність і боротьба протилежностей - основа розвитку і існування всього в світі.
Головний напрямок філософії Фейєрбаха - критика німецького класичного ідеалізму і обґрунтування матеріалізму.
ó людина вірить у богів не лише тому, що має фантазію та почуття, а також і тому, що їй притаманне прагнення бути щасливою;
ó вона вірить у досконалу істоту тому, що сама хоче бути досконалою;
ó людина вірить у безсмертну істоту тому, що сама не бажає помирати.
єдино існували реальності природи і людини;
25. Філософія марксизму