Як співвідносяться між собою поняття «підсвідоме» «надсвідоме» та «сублімація» ?

Як співвідносяться між собою поняття «людина»,»особа», «особистість»?

У буденній мові поняття «людина», «особа», «особистість» уживаються як рівнозначні поняття.

Поняття «людина» означає перш за все біологічну характеристику суб'єкта. Людина-це жива істота, що володіє здібністю до праці, мислення і мови. Кожна людина народжується з ознаками приналежності до людського роду і рядом індивідуальних рис, які властиві лише їй І змінюються впродовж всього життя (вік, зовнішність, розум, звички І т. д.). У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості. Біологічне в людині, яка частиною матеріального світу, складається з її природної основи, що характеризується наявністю тіла, органів чуття, природної фізичної сили та інших біологічних якостей. Соціальне в ній характеризується концентрованим виразом тих суспільних відносин, які відображають взаємозв’язок людини і зовнішнього світу. Без біологічного змісту людини не можна охарактеризувати її соціальні якості. Проте само лише біологічне в людини не визначає її як особистість. Поняття «особа» має декілька значень: по-перше особа це суб’єкт і об’єкт соціальних стосунків тобто той від кого продукуються соціальні дії та до кого вони спрямовані. Особа постає в певних соціальних ролях (керівник, сумлінний працівник, енергійний підприємець) також особа постає як представник певних соціальних верств(особа лицаря, селянин, міщанин); по-друге особа характеризується через особливий неповторний світ людини з її темпераментом, знаннями та ідеалами; по-третє особа постає перед нами як людська замість, вісь, центр зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей. Якщо людська особистість усвідомлює свою унікальність, вади та переваги т вона стає людською особистістю- самдіяльною, соціальною та інтелектуальною одиницею. Існують такі атрибути особистості як Воля, Свобода, Розум,Почуття.

Суть особистості визначається розвиненістю суспільства. Особистість несе в собі риси цивілізації, історичної епохи і певного способу життя. Людина будучи включеним у практичну діяльність, у навчання та виховання, в різні сфери соціальної практики стає носієм суспільного життя, джерелом її розвитку, представником колективу, соціальної групи, класу.

Свідоме- це процес відображення новітнього буття, що засвоює обєкт. За допомогою свідомого відбувається процес поповнення знань.

Окрім процесів, котрі контролюються людиною і є свідомими, є дії, котрі здійснюються несвідомо і нею не контролюються.

Несвідоме – це певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутності явної причини, свідомого контролю і регулювання.

Несвідоме виявляється в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях, гіпнотичних станах і т.д.

Несвідоме – це дії, котрі здійснюються автоматично, рефлекторно, коли причина їх ще не встигла дійти до свідомості (наприклад, реакція захисту і т.п.). Несвідоме в широкому розумінні слова – це сукупність психічних процесів, котрі не представлені у свідомості суб’єкта.

Проблема несвідомого завжди була предметом гострої дискусії між вченими, різними філософськими напрямками. Одні філософи (матеріалісти) стверджували, що психічні процеси, котрі здійснюються несвідомо, мають фізіологічну, матеріальну обумовленість.

У поведінці людини, її духовно-практичній діяльності провідну роль відіграє свідомість, а не інстинкти (несвідоме). Інші (З.Фрейд та його учні), навпаки, у діяннях людини пріоритет віддавали несвідомому.

За Фрейдом, наприклад, поведінка, характер, культура людини визначається вродженими емоціями, інстинктами, потягами – несвідомим.

СУБЛІМАЦІЯ(СУБЛІМАЦІЯ) - процес і механізм перетворення енергії сексуального потягу, що характеризується заміною сексуальної мети на мету віддаленішу і ціннішу в соціальному відношенні. С. - процес, що відбувається з об'єктом лібідо, і полягає в тому, що потяг переходить на іншу мету, далеку від сексуального задоволення; суть при цьому полягає у відверненні від сексуального. По Фрейду, здатність до С. мають усі люди. Але при цьому багато людей володіють їй лише в незначному ступені. Фрейд вважав,що сублімація –це спосіб розв’язання протиріччя між свідомим та несвідомим. Головною формою сублімації він вважав творчість. Відповідно й мистецтво він тлумачив як загальнолюдську форму сублімації сексуальних і руйнівних інстинктів.

83. Як співвідносятьсяпоняття «дух», «душа», «духовність»

Дух — цеоб'єктивноіснуюче, надіндивідуальне нача­ло, здатнеспрямовуватидіяльністьлюдини і суспільства. Поняття "дух" ("духи") у міфологіївиникає як не­обхідністьозначенняпитання про те, що чихтоскеровуєдіяльністьлюдини, як цескеровуваннявпливає на харак­тер, спосібжиттялюдини.в релігії дух розглядається як об'єктивноіснуючеявище, основною здатністюякого є можливістьтворитилю­дину, її життя, характер і спосібдіяльності.об'єктивний характер існування духу релігіяпов'язує з лю­диною, суб'єктомсуспільно-історичногопроцесу. Цейзв'язок приводить до виникненняпоняттядуші як "іскорки" Божественного Духа. Тобторелігіяпідкреслює, що душа — цеокресленийіндивідуаль­нимлюдськиміснуванням дух. Це те у внутрішньомусвітілюдини, щостворенеБожественним Духом. Отже, душа — це індивідуалізований дух, суб'єктивноіснуюче начало Душа як внутрішнєджерелолюдськогоісну­вання з необхідністю, як і все людське, потребуєсвободи, суверенності, незалежності. І тоді вона реалізується у праг­неннівийти за межівнутрішньогосвітулюдини, "вихлюпу­ючись" у виглядісили, яка реально скеровуєжиттялюдини і суспільства. Ця сила окреслюєтьсяпоняттям "духовності". Духовність — цепочуття й усвідомленняреальності, яка безпосередньочиопосередкованоспрямовуєжиттє­діяльністьлюдини. Прикладами релігійногоуособленняявищадуховності є віра у Бога, любов до Бога, надія на Бога.У кінцевомупідсумкупоняття "дух" вказує нам на існуванняоб'єктивного начала, яке можевизначальновпли­вати на життєдіяльністьокремоїлюдини. Поняття "душа" вказує на неповторністькожноїлюдини, її феноменальність у відношенні до соціального і природного начала. Поняття "духовність" показує,що в об'єктивномуплинісвітовихподійлюдина та людствомаютьунікальнуможливістьке­руватись як об'єктивноіснуючимичинниками, так і своїмивласнимипочуттями та думками, поєднуватичуттєве і раціо­нальне в організаціїсвоговласногожиття.

84. Який зміст ми вкладаємо в поняття «особистість»? З якими поняттями вона співвідноситься?

Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства або спільності. Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна характеристика людини в нього не входить.Поняття особистості визначає уявлення про людину як істоту цілісну, яка об'єднує в собі особисті, соціальні і природні якості.

Особистість співвідноситься з поняттям індивідуальності,адже вони тісно зв'язані між собою. Індивідуальність виступає тут як суттєва характеристика конкретної особистості, що відбиває спосіб її буття як суб'єкта самостійної діяльності і творчості. Індивідуальне Я складає духовно-змістовний центр структуриособистості, її внутрішнє ядро. На основііндивідуального Я формуютьсяіншісоціальні та індивідуальніякості. Особистість та індивідуальність не тількивзаємопов'язані, а і взаємообумовлені: формуванняякостейособистостітіснозв'язане з індивідуальноюсамосвідомістюлюдини, змістом її цінностей, залежить не тількивід становища індивіда у суспільстві, але й відособистогоставлення до свого становища, власноїпозиції. Цепояснює той факт, що в умовах одного соціальногосередовищаформуютьсярізнітипиособистостей.

Дата добавления: 2015-05-22