Загальна характеристика понять

Логічні операції з поняттями.

Основні відношення між поняттями.

Загальна характеристика понять.

План

Тема 2. Поняття як форма раціонального мислення

Теми для написання рефератів

1. Мислення як предмет вивчення логіки.

2. Чуттєве пізнання та абстрактного мислення.

3. Форми правильних міркувань та їх детермінованість законами логіки.

4. Діалектична логіка і логіка формальна.

5. Становлення логіки в античності.

6. Розвиток логіки у середньовіччі.

7. Розвиток логіки у період Нового часу.

8. Логічні курси у Києво-Могилянській академії.

9. Логіка Дж. Буля.

10. Логічні ідеї Г. Фреге.

11. Логіка оцінок як один з розділів некласичної логіки.

12. Логіка змін як один з розділів некласичної логіки.

13. Логіка дії як один з розділів некласичної логіки.

Література

1. Байиф Ж. К. Логические задачи. – М., Мир, 1983.

2. Гетманова А. Д. Логика: Словарь и задачник: Учебн. Пособие для ВУЗов. – М.: Гуманитарное изд. Центр ВЛАДОС, 1998 – С. 137 – 143, С. 172 – 194.

3. Гетманова А. Д. Логика: Учебник для студентов пед. ВУЗов. – М.: Высшая школа, 1986 – С. 4 – 22.

4. Горский Д. П. Логика. – М., 1963., С. 24 – 27.

5. Жоль К. К. Вступ до сучасної логіки. – К.: Вища школа, 1992.

6. Иванов Е. А. Логика. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1998., С. 54 – 68.

7. Ивин А. А. Логика: учебник для ВУЗов. – М.: Гардарика, 1999 – С. 7 – 21.

8. Кальман Э., Зих О. Занимательная логика.- М.: Наука, 1966.

9. Логика: наука и искусство. – М.: Мир, 1992.

10. Хоменко І. В., Алексюк І. А. Основи логіки. – К.,1996., С.7 – 20.

2. Зміст, обсяг та види понять.

За давньою усталеною традицією людство виділяє два основні джерела знання та пізнавального процесу: відчуття (або чуття) та мислення. Але їхня взаємодія у процесі пізнання виявляється досить складною. Зокрема, визнано, що людські чуття ніколи не бувають "чистим чуттям", бо їх неодмінно певним чином "завантажують" розум, мислення, міркування, тобто у людини не існує простого біопсихічного чуття, воно визначено предметно, ціннісно, інтелектуально.

Першим, вихідним рівнем пізнання, поза яким неможливе формування знання, є чуттєве пізнання: це фіксація окремих властивостей та ознак речейорганами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей.

Чуттєвий рівень пізнання ще не творить знання (тому, наприклад, побачити річ – ще не значить її пізнати або зрозуміти), але дає пізнанню такий його компонент, поза яким пізнання неможливе. Навіть у занадто раціоналізованих концепціях гносеології чуттєвий рівень розглядають принаймні як імпульс до пізнання. Чуттєве пізнання здійснюється у таких формах:

· відчуття фіксують окремі властивості речей (холодне, світле, гладке та ін.);

· сприйняття постають поєднанням відчуттів та створенням певного образу або певної проекції речей;

· уявлення постають відтворенням образу без безпосереднього контакту з річчю.

Слід наголосити, що вже на рівні відчуття у діяльність чуття втручаються розумові операції, бо з’єднувати елементи відчуття у сприйнятті можна по-різному. Основне ж полягає у тому, що чуттєве пізнання не може задовольнити людину, бо воно має цілу низку очевидних недоліків: відчуття мають свої межі, тобто далеко не все ми можемо бачити, відчувати й т. ін.; відчуття мінливі, нестійкі, відносні; самі відчуття не дають нам надійного критерію для розмежування суттєвого та несуттєвого. Уявлення завжди одиничне й конкретне, це так би мовити, «мислення у картинках», але щоб від нього перейти до справжнього мислення, потрібно вживати поняття, які вже є певним ступенем абстрактності.

Отже, названі недоліки надолужуються подальшим рівнем пізнання: раціонально-логічним (або абстрактним) мисленням. Форми абстрактного мислення досить чітко виражають його особливості:

· поняття – це слова (терміни), що фіксують суттєві характеристики, як звичайно, класу предметів (але інколи – і окремих унікальних предметів);

· судження – це речення, які зв’язують між собою поняття так, що хід мислення у суттєвих моментах збігається з процесами реальності;

· умовиводи – сукупність речень (суджень), пов’язаних між собою законами логічного виведення.

Зауважимо, перш за все, що при переході до абстрактного мислення (раціонального пізнання) відбувається зміна об’єкту пізнання: якщо чуттєве пізнання фіксує окремі ознаки та властивості предметів, то абстрактне мислення постає спрямованим на виявлення та дослідження зв’язків, функцій та відношень між речами (або всередині окремих речей). Завдяки тому, що абстрактне мислення відділяє певні прояви речей від самих речей і розглядає їх окремо, завдяки тому, що на перший план виходить дослідження зв’язків, функцій та відношень, абстрактне мислення фіксує суттєві (стійкі, сталі) характеристики та ознаки цілих класів предметів.

Тому абстрактне мислення виходить за межі як окремих предметів, так і певних органів чуття. Воно, рухаючись з усвідомленням власних актів, є стабільним, упорядкованим, а отже, таким, що здатне відділяти суттєве від несуттєвого. Але водночас воно також має певні недоліки. В основі їх лежить те, що надає абстрактному мисленню переваги: дистанціювання від наявної реальності. Через це положення абстрактного мислення не можуть бути безпосередньо застосовані до реальних речей, подій, явищ. Коли ми, наприклад, кажемо "стіл", "дерево", то вказуємо не на якісь конкретні столи або дерева, а на "столи" та "дерева" як такі; тобто ці поняття фіксують дещо суттєве, притаманне будь-яким столам та деревам (зокрема й таким, яких ми ще ніколи не бачили).

Поняття – одна з форм раціонального мислення, у якій узагальнюється зміст предмета або явища. Елементами змісту поняття виступають істотні для того чи іншого класу предметів чи явищ їх загальні риси, властивості, перетворені в голові людини, тобто такі, які одержали ідеальну мислену форму існування.

Риси, що виражають подібність або відмінність предметів, називають їхніми ознаками.

Ознаки, що належать багатьом предметам (класові предмети), називаються загальними.Ознаки, притаманні тільки окремому предметові, називаються відмітними.

У загальних і відмітних ознаках можуть фіксуватись як істотні, так і неістотні властивості предметів.

Існування предмета як предмета першого роду неможливе, коли відсутня хоча б одна з таких істотних ознак. Істотні ознаки другого роду, якщо вони беруться у сукупності, достатні для вираження суті предмета, а кожен з них окремо є необхідним для неї.

Ознаки предметів поділяють на основні і похідні, необхідні і випадкові.

Основні ознаки – це ті істотні ознаки, в яких виводяться як необхідний наслідок інші істотні ознаки. Похідні ознаки – це ознаки, що виводяться з основних. Наприклад, у понятті «рівносторонній трикутник» рівність сторін є основною ознакою, а рівність кутів – вже похідною. Необхідні ознаки – це ті самі істотні ознаки, але взяті у відношенні до тих ознак, які не є ні основними, ні необхідними висновками з них. Поняття «необхідні ознаки» означає, що без них не може існувати жоден індивідуум даного класу предметів. У самих предметів можуть існувати і випадкові ознаки, тобто такі, що належать або тільки деяким представникам класу, або усім представникам, але які не є необхідним наслідком основних ознак. Наприклад, світле волосся, високий зріст, знання кількох іноземних мов тощо – це випадкові ознаки першого роду. Як приклад другого роду випадкових ознак, що характеризують весь клас предметів, можна назвати чорний колір пір’я у ворон.

Змістом будь-якого складного поняття є синтез елементів, їх єдність. Особливість цієї єдності характеризує структуру поняття, у якій істотним є різниця між родовою ознакою (головною частиною) змісту поняття і видовою ознакою (побічною частиною змісту поняття).

Головна частина відповідає на запитання: «хто?» або «що?», а побічна частина – «який?». Побічна частина може бути близькою або віддаленою, залежно від того, як приєднуються відповідні ознаки до головної частини змісту поняття – безпосередньо чи за допомогою інших ознак.

Наведене вище визначення передбачає, що утворення понять пов’язане з певними діями в мисленні, які дозволяють встановлювати загальні ознаки у предметів, виділяючи в них істотні та неістотні ознаки, утворювати з виділених істотних ознак певну єдність.

До таких дій належать:

1) аналіз – мислене розчленування змісту предмета та його складових властивостей, ознак;

2) порівняння – встановлення подібності і відмінності між предметами, що розглядаються;

3) синтез – мислене поєднання ознак та властивостей предмета, які відображаються в змісті поняття;

4) абстрагування – виділення з усієї сукупності ознак предметів єдності найбільш істотних ознак, що становлять зміст поняття;

5) узагальнення – дія, подібна до абстрагування і пов’язана з ним. Виділення ознак певного роду фактично є абстрагуванням стосовно цих виділених ознак. Водночас воно є і узагальненням, якщо мається на увазі більш широка сукупність ознак, що їх мають різні види предметів, які відповідають утворюваному поняттю.

2. Зміст, обсяг та види понять

Зміст поняття – це сукупність ознак, які мисляться у даному понятті. Обсяг поняття – це сукупність елементів, які мисляться у даному понятті.

Між обсягом і змістом існує таке співвідношення: із збільшенням обсягу зменшується зміст поняття і навпаки, із зменшенням обсягу, збільшується зміст. Тобто зміст і обсяг поняття перебувають в оберненому відношенні. У цьому суть закону оберненого відношення між обсягом і змістом понять.

Якщо складові обсягу поняття містять один елемент, то вони називаються індивідуумами, а якщо декілька – видами.

Гранично загальні поняття називаються категоріями. У них найбільший обсяг і найменший зміст. Приклади категорій: «сутність», «форма», «свідомість», «буття», «простір», «час», «рух». Це основні філософські категорії, але в окремих науках існують терміни: «живий організм» у біології, «молекула» у фізиці, «фігура» в геометрії тощо. У рамках філософії категорії менш загальної філософської теорії можуть бути видовими відносно категорій більш загальної філософської теорії. Наприклад, буття і суспільне буття, свідомість і суспільна свідомість.

З філософських категорій для формальної логіки найбільше значення мають категорії «річ», «зміст», «відношення». Категорія «річ» уособлює в собі сукупність властивостей, а останні знаходяться в тих самих просторових межах, у яких існує сама річ. Річ може втрачати ту чи іншу властивість, продовжуючи самостійно існувати в ролі особливого об’єкта, але зовсім без властивостей речей не існує.

Річ може бути позбавленою окремих відношень з іншими речами, залишаючись сама собою. Що стосується зв’язку властивостей і відношень, то слід зазначити те, що властивості речей проявляються у відношеннях речей між собою або у відношеннях однієї частини речі до іншої.

У змісті понять можуть мислитися або ознаки однієї категорії речей, явищ дійсності, або ознаки предметів інших категорій, наприклад категорій речі, властивості, відношення, часу, простору і т.д. Залежно від цього, а також від ступеня загальності поняття поділяються на такі види.

А. Реєструючі й нереєструючі. Основою цього поділу є наявність або відсутність у побічній частині змісту поняття таких ознак, які відповідають на запитання: «де?», «коли?», «якого роду індивідуум?». Якщо у змісті поняття є ознаки, що відповідають на названі запитання, то вони називаються реєструючими, а в зворотному випадку – нереєструючими. Приклади реєструючих понять: «арифметична дія», «море», «Т. Г. Шевченко», «студенти Слов`янського державного педагогічного університету». Поняття цього виду визначені не тільки якісно. За допомогою частини ознак їх змісту визначається, так чи інакше, і чисельність мислимих предметів, які виділяються із загального числа предметів, що мають якісну визначеність, представлену головною частиною цього поняття.

Нереєструючі поняття – це поняття, що визначаються лише якісно: в них немає ознак, які виділяють у класі предметів певну якісну означеність будь-якої її частини шляхом фіксування просторових або часових меж чи шляхом посилання на одиничність предмета. Тому ці поняття іноді називаються відкритими, на відміну від реєстраційних понять, які часто називають закритими. Приклад не-реєстраційних (відкритих) понять: «людство», «квіти», «рослини», «відданість», «слово» і т.п.

Будь-яке реєструюче поняття за допомогою логічної операції може бути перетворене в одиничне поняття, а саме відкрите поняття при довільному його обмеженні не може стати одиничним. Відкриті поняття можуть відрізнятися одне від одного рівнем загальності, а значить, і рівнем абстрактності і рівнем складності, але ніколи не можуть бути одиничними. Для перетворення відкритого поняття в реєструюче (закрите) зміст першого необхідно мислити у єдності з ознаками поняття «одиничний предмет» або з ознаками поняття «скінчена множина предметів».

По відношенню до реєструючих понять елементами обсягу виступають індивіди в логічному значенні слова, а по відношенню до відкритих – види понять, на які підрозділяється дане поняття, що характеризується більшим ступенем загальності в порівнянні з кожним із наявних видів.

За ступенем загальності відкриті (якісні) поняття, у свою чергу, поділяються на більш загальні і менш загальні. Більш загальні мають назву всезагальні, а менш загальні – особливі (часткові). Всезагальні відносяться до деяких інших понять як рід до виду, а особливе поняття може й не поділятися на види. Воно може належати лише до множини дійсних або тільки мислимих предметів, тобто індивідуумів. Приклади всезагальних понять: «органічний світ», «геометрична фігура», «час», «рідина» і т.п. Відповідно приклади особливих понять: «рослина», «круг», «метан», «вода».

Пусті і непусті поняття. Пустими називаються поняття, яким не відповідає жоден предмет в предметній області. Наприклад, ідеальна дружина є пустими. Але непустими є поняття «числа N > 2 та N < 3 в області «раціональні числа».

Конкретні і абстрактні поняття. Перші з них – це поняття про конкретні предмети (стіл, кінь, рослина тощо), а другі – про властивості і відношення предметів (мужність, хоробрість, білизна, темрява тощо).

Абсолютні і відносні поняття. Абсолютне поняття виражає повний, незалежний від інших предметів зміст. Відносне поняття має ту ознаку, що фіксує відношення одного предмета до іншого (батько-син, вчитель-учень і т.п.), а у змісті абсолютного (безвідносного) поняття така ознака відсутня (наука, культура, мистецтво та ін.).

Позитивні і негативні поняття. Позитивне – це таке поняття, яке сформоване в результаті узагальнення наявних ознак. У негативних поняттях узагальнення проводиться при відсутності ознак, мислиться не заперечення ознак співвідносного позитивного поняття, а тільки відмінність видової ознаки першого від видової ознаки другого за наявності однієї родової ознаки у двох понять. Наприклад, «люди» – «нелюди», «ссавці» – «нессавці».

Дата добавления: 2015-05-22