Сутність і природа освіти

Соціальні функції освіти.

Сутність і природа освіти.

План

3. Типи культурного успадкування та інститути освіти.

Філософія з самого початку виникнення прагнула не тільки осмислити існуючі системи освіти, а й сформулювати нові цінності та ідеали освіти. Саме у цьому зв’язку необхідно згадати імена Платона, Аристотеля, Ж. Ж. Руссо, яким людство зобов’язане усвідомленням культурної та історичної цінності освіти.

Проблема освіти завжди займала важливе місце в філософських концепціях, але виділення філософії освіти в якості особливого дослідницького напрямку почалося лише в XX ст., в англомовних країнах, а саме в США. У 40-х роках Колумбійського університету створюється товариство, метою якого було дослідження філософських проблем освіти, та створення навчальних програм з цієї дисципліни.

Викладання філософії освіти, зараз займає важливе місце у всіх західноєвропейських країнах. І серед представників різних філософських напрямів досі немає єдиної точки зору на зміст і завдання філософії освіти.

Німецька філософія XIX ст. в особі І. Канта, Ф. Шлейермахера, А. Гумбольдта висунула ідею гуманістичної освіти особистості, запропонувала шляхи реформування системи шкільної і університетської освіти, філософи не тільки розмірковували про проблеми освіти, але й намагалися створити проекти нових освітніх інститутів. Дещо інакше, в цьому відношенні, продовжував будувати Г. В. Ф. Гегель, зробивши значний внесок в осмислення сутності і значення освіти в житті кожної людини. Згідно з твердженням Г. Гадамера, поняття освіта, вживається сьогодні в науковому дискурсі, саме в тому сенсі, яке йому надавав Г. В. Ф. Гегель. Зацікавленість гегелівських досліджень в області філософії освіти обумовлені і його систематичним баченням історичного процесу, в порівнянні з суперечливим розвитком діяльності навчання та виховання людей.

Аналізуючи ідеї Г. В. Ф. Гегеля у філософії освіти, можна зазначити, що вони нерозривно пов’язані з загальними концептуальними положеннями його філософської системи, та діалектичним методом, що полягають в активному характері освіти та її розвитку.

В основі його вчення про освіту, під яким він розумів усвідомлення людиною загальності свого існування, лежить принцип розрізнення теоретичного і практичного духу. У теоретичному дусі, згідно Гегелем, переважає прагнення до знання і пізнання. Теоретичний дух покликаний виправляти однобічність свідомості, що відноситься до об’єктів, як до безпосередньо сущих, але не як до суб’єктивних і загальних. Практичний же дух завжди виходить зі своїх інтересів і цілей, він починає з суб’єктивних визначень і прагне перетворити їх на щось об’єктивне. І теоретичний, і практичний дух у Гегеля взаємно доповнюють один одного, породжуючи те, в чому зазвичай виражається розумність об’єктивного і суб’єктивного, окремого і загального.

Водночас, на противагу різним способам буття духу, Гегель розглядається два складових види освіти: теоретичний і практичний, які інколи замінюють поняття інтелектуальної і моральної освіти. Отже, теоретична чи інтелектуальна освіта, надає людині можливість оволодіти різноманітними знаннями, дозволяє зробити перехід від окремого знання до загального, тобто до оволодіння знаннями про предмети загального інтересу. Практична чи моральна освіта, ставить перед людиною завдання, знання міри задоволення своїх потреб і потягів, а також міри співвідношення індивідуального і суспільного в своїй професійній діяльності в ставленні до свого призвання. У даному випадку, цікаво відзначити, що знаходження стриманості, за Гегелем, відбувається завдяки умінню людиною осмислювати все те, що відбувається навколо неї через рефлексію над собою. Під час цього, людині не слід замикатися, вважає він, на відокремленості свого стану. Разом з тим, і теоретична (інтелектуальна), і практична (моральна) освіта так само, як і теоретичний, і практичний дух, у Гегеля є пов’язаними між собою, проте вони не завжди перебувають у рівновазі. Різні соціальні та наукові процеси, можуть посилювати або послаблювати значення та вагу одного з них, у цьому випадку, вважає Гегель, необхідне усвідомлення того, що сталося, щоб відновити їх баланс.

Таким чином, Гегель бачить освіту в нерозривній єдності двох процесів навчання і виховання. У своїй філософській теорії освіти він особливу увагу приділяє питанню про значення освіти в розвитку людини, і вважає, що мета освіти полягає у формуванні духу людини і скрізь підкреслює значення її розвитку як у навчанні, так і у вихованні. Для Гегеля дух є те, що він робить, і його дії в тому, що він робить себе у ролі духу, як предмет своєї свідомості для здобуття самого себе, тому й головне в освіті це духовність. Він це пояснює тим, що духовний зміст освіти зміцнює людську душу і створює їй опору в житті, сприяє розвитку самоконтролю, розсудливості та багатьох інших корисних властивостей. Крім того, духовність в освіті перетворює особистість в самостійну цінність, складаючи внутрішню основу загальної придатності, отже Гегель, стверджує те, що духовність треба закладати у всіх станах.

Розглядаючи освіту як піднесення до духу, Гегель підкреслював, що такий підйом освіти духом є одночасно і його рух до свободи, бо свобода є субстанція духу. Ці питання залишаються і донині актуальнішими щодо різниці освіченості та неосвіченості. Згідно Гегелю, освічена людина не задовольняється чимось туманним, непевним, вона схоплює дійсність у чіткій визначеності знання, отже неосвічена особа зазвичай невпевнено штовхається туди сюди, і найчастіше необхідно докласти чимало зусиль, щоб вона змогла хоч щось зрозуміти з того, про що йде мова і змусити її неодмінно дотримуватися у своїх думках і діях визначеної лінії. Критерії свободи закладаються Гегелем і в обґрунтування відповідних форм поведінки у вихованні дітей. Але Гегель виступає проти того, щоб дозволяти дітям робити все, що їм заманеться, якщо їм буде дана подібна основа для їх примх, це буде, попереджує він, найгіршим способом виховання, у дітей буде формуватися гідна звичка до особливої нестримності, своєрідного розміркування, самолюбства.

Освіта не може бути нав’язаною, згідно Гегелю, вона входить в обов’язок людини перед собою. Людина як духовне створіння потребує освіти, щодо приведення своєї одиничності до все спільності. У людині поєднані дві сторони – одинична і загальна, що обумовлюють її обов’язок: зберегти себе фізичною – з одного боку, і з іншого – утворити. Це означає, що освіта за Гегелем, покликана залагоджувати особливості людини та сприяти, щоб вона поводилась завжди згідно природи речей. Освіта, природно, спрямована на народження розумної, духовної істоти, цей процес формування себе в ході освіти, являє ряд заперечень колишнього з частковим утриманням позитивних моментів. Дана думка Гегеля про те, що освіта є важкою боротьбою людини з самою собою, являється, мабуть, однією з найвидатніших філософсько-освітніх ідей в історії, яка вперше так виразно прозвучала саме у Гегеля. Отже, освіту не можна представляти цілком як активність тільки суспільства, держави, школи, педагога, її не буде, якщо не має зустрічного руху з боку об’єктів навчання і виховання, та не буде прагнення до подолання труднощів, з якими вони зустрічаються в цих процесах.

Таким чином, Гегель у своєму аналізі стосунків освіти вибудовує активний характер, активність суб’єктів освіти (на відміну від І. Канта) йде у зворотному напрямку: від суспільства до індивіда.

Зазначимо, що висновок Гегеля, про орієнтацію освіти на загальне, дає змогу виступити з абсолютно неприйнятною для сучасної педагогіки думкою про те, що не повинно бути ніяких відмінностей у підходах до виховання людей. Своєрідності людини, вважає він, не слід надавати надто великого значення, наставник повинен дбайливо погоджуватися з індивідуальністю кожного зі своїх вихованців, вивчати і намагатися розвивати їх окремо. Своєрідність дітей терпимо у родинному колі, але в школі повинні підпорядковуватися спільним порядкам і єдиними для всіх правилам. Гегель, рекомендує педагогам стежити за тим, щоб їх вихованці відвикали від своєї оригінальності, щоб вони виконували встановлені правила і засвоювали результати загальної освіти. Неважко тут побачити намагання Гегеля до виховання дисципліни, сенс якої зламати свавілля вихованця, ліквідувати у нього все чисто природне і чуттєве. Разом з тим, Гегель вважає, що у вихованні дисципліни не можна обійтися добротою, втім немає прямих висловлювань і про використання фізичного насильства в педагогічній діяльності.

Саме такий напрямок душі до дисципліни, на думку Гегеля, складає справжнє виховання. Все це необхідно для того, вважає він, щоб зробити людину самостійною істотою. Адже тільки тоді, коли людина навчається покори, знімається її залежність від почуттів, схильностей і бажань. Якщо не виховувати у людині почуття підпорядкування, то буде розвивається нескромність і зухвалість. Таким чином, Гегель виступає проти того, щоб в процесі виховання залишати індивіда в сфері його суб’єктивності. Навпаки, за допомогою виховання потрібно надати людині форму все загальності, об’єктивувати його в державі, інакше кажучи, виховання має злити воєдино особисте і державне. Такий погляд Гегеля, як відомо, був навіяний його глибокою повагою до культури Стародавньої Греції, де злиття особистого і полісного проявилося достатньо яскраво. Саме тому і вивчення античної культури, згідно Гегелю є найважливішим засобом, на якому має будуватися гуманітарна освіта людини.

Оцінюючи внесок Гегеля з позиції розвитку філософії освіти, можна прослідкувати те, що багато його ідей потрібні сьогодні і вони продовжують жити в практиці навчання і виховання людей.

Дата добавления: 2015-05-22