Постіндустріальні трансформації та виклики ХХІ століття

Освітня ситуація в Україні.

Сучасні тенденції розвитку освіти.

Постіндустріальні трансформації та виклики ХХІ століття.

План

Тема 5. Філософія і стратегія освіти у глобалізованому світі

Теми для написання рефератів

1. Філософія Е. Ільєнкова про соціальну сутність особистості.

2. Е. Ільєнков: «школа повинна навчати мислити».

3. Сліпоглухота як «збільшувальне скло» знань про формування людини.

4. Методологія філософії неопрагматізма, екзистенціалізму, постмодернізму в сучасних підходах до процесів освіти людини.

5. Е. Тоффлер про освітні процеси і людину в 21 столітті.

6. Формування індивідуальності людини як практичне завдання освіти і масове суспільство.

7. Філософія та її роль у розвитку освіти.

8. Поняття «цінність» і «ідеал» та особливості їх використання у філософії освіти.

9. Освіта та її аксіологічні виміри.

Література

1. Андрєєва Т. О. Від феномена людини до феномена людства / Т. О. Андрєєва. – Донецьк: ДонНУ, 2002. – 237 с.

2. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе // М. М. Бахтин. Вопросы литературы и эстетики. – М.: Худож. лит., 1975. – С. 234 – 407.

3. Гуренко О. І. Полікультурна освіта в Україні: до сутності поняття / О. І. Гуренко [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/160/84/. – Дата доступу: 10.11.2012.

4. Додонова В. І. Постнекласичний дискурс соціальної раціональності: монографія / В. І. Додонова. – Донецьк: ДонНУ, 2011. – 340 с.

5. Дрожжина С. В. Мультикультуралізм як концептуальна модель та праксеологія розуміння сучасного українського соціуму / С. В. Дрожжина. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. – 288 с.

6. Ильенков Э. В. Философия и культура: М.: Политиздат, 1991. – 462 с.

7. Ильенков Э. В. Александр Иванович Мещеряков и его педагогика.// «Молодой коммунист», 2 (1975), с. 80 – 84.

8. Поберезська Г. Г. Україна і Болонський процес – шлях розвитку освіти і науки: Навч. посіб. / Г. Г. Поберезська. – К.: Університет «Україна», 2005. – 88 с.

9. Сериков В. В. Образование и личность. Теория и практика проектирования педагогических систем / В. В. Сериков. – М.: Логос, 1999. – 272 с.

10. Скороходова О. И. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир. – М., 1990. – 448 с. С. 373 – 374.

11. А. В. Суворов. Формирование сознания при слепоглухоте// Ильенковские чтения – 2009. Э. В. Ильенков и перспективы развития гуманистической мысли. ХI Международная научная конференция., Москва: МИЭТ, 2009.

12. Тоффлер Э. Третья волна. М.: АСТ, 2010. – 784 с.

13. Тоффлер Э. Шок будущего. М.: АСТ, 2008. – 560 с.

Вчені по різному характеризують моделі соціальних трансформацій, відповідно до однієї з них історичний розвиток суспільства поділяють на три послідовні стадії: традиційну(доіндустріальну, аграрну), індустріальну (промислову) та постіндустріальну (високотехнологічну). Один з розробників даної теорії Д. Белл у книзі «Майбутнє постіндустріальне суспільство» зазначав, що доіндустріальне суспільство називають переважно добуваючим (оскільки його характеризує сільське господарство, рибальство, видобування корисних копалин, тощо), індустріальне суспільство – переважно обробляючим (його ознакою є те, що машинне виробництво спрямовується на виробництво товарів та обробку матеріалів), постіндустріальне суспільство – інформаційним, тому що телекомунікації та комп’ютери виконують основну роль у виробництві та обміні інформації і знань, національний дохід економічно розвинених держав використовується в першу чергу на виробництво засобів інформації, на освіту та розвиток самої людини. Традиційному суспільству тобто суспільству «закритого типу» не притаманна автономія особистості, реалізувати себе у ньому людина може тільки як елемент корпоративних зв’язків. У сучасних техногенних суспільствах автономія особистості інтерпретується як можливість активного діяльного відношення до дійсності. Переважно ця діяльність екстенсивна, тобто спрямована на зовні, на перетворення і підкорення світу. Людина є центром активності, звідси характеристики сучасних загальнокультурних процесів з використанням поняття «сила»: продуктивні сили, інтелектуальні сили, людський фактор.

У ХХІ столітті суспільство розпочинає творення нової, ще невідомої цивілізації, яка містить можливості як злету, так і занепаду. Все активніше звучать ідеї сучасної глобалістики, підґрунтям якої є зміни і проблеми планетарного масштабу. Світ перетворюється докорінно, стрімко трансформується, вступаючи у фазу постіндустріального (технократичного) розвитку. Світ націлений на новий глобальний порядок. Найвищі досягнення загальнолюдського прогресу, виражені успіхами високих технологій, ефективним промисловим та сільськогосподарським виробництвом, розгалуженою інформаційно-комунікативною мережею, світом витонченого мистецтва. Вони співіснують в одній площині із викликами та загрозами глобальних проблем, про які застерігали ще члени Римського клубу, міжнародної суспільної організації, створеної у 1968 році відомим італійським економістом А. Печчеї з метою поглиблення розуміння особливостей розвитку людства в епоху науково-технічної революції: екологічної катастрофи, загрози світової війни (сьогодні це ще і небезпека тероризму), антропної кризи (перенасичення свідомості інформацією, кризи духовності та тілесності, тощо).

Поступ історії визначається динамікою соціальних процесів у всіх сферах життя суспільства. Зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна поколінь, виникає протиріччя між лавиноподібним розвитком знань і технологій та людською спроможністю їх творчо засвоїти, яке американський соціолог А. Тофлер, автор концепції надіндустріальної цивілізації, назвав «футурошоком», тобто стресом від майбутнього. У свої й праці «Третя хвиля» він одним з перших звернув увагу на те, що раніше, до приходу «третьої хвилі», у суспільстві існували свої принципи і правила, які синхронізували, механізували та стандартизували поведінку і практику людей, після неї все почало мінятися. Надзвичайна складність суспільства ХХІ століття, здатного, за словами І. Пригожина, який оперує категоріями постнекласичної науки, «переживати велику кількість біфуркацій» (роздвоєнь), створює нову ситуацію у світі, тому що складні системи чутливі до флуктуацій (коливань) і це «викликає у нас одночасно і надію, і тривогу». Все це призвело до того, що світ «назавжди позбувся гарантій стабільних, непорушних законів». Грандіозними подіями в масштабах глобальної еволюції, які вже змінюють світ і свідомість людей стала поява новаційних наукових проектів, таких як «Геном людини», «Нанотех», «Інфотех», «Наномед» та інші. Реалізується проект глобальної електронної цивілізації на базі синтезу комп’ютерної служби, телебачення та енергетики. «Комп’ютерна революція» поступово витісняє традиційну друковану продукцію електронними книгами, змінює науку, освіту, духовний світ людини. Виникають нові механізми людського спілкування і взаємодії, розширюється та посилюється взаємозалежність різних культур і релігій.

На думку багатьох дослідників, принципово новий стан суспільства невичерпно характеризується старим категоріальним апаратом гуманітарних наук, тому він потребує оновлення. Провідні філософи, економісти, соціологи, політологи, педагоги наголошують на тому, що найбільш суттєвою характеристикою сучасного світу, яка визначає його картину, є не тільки розвиток науки, але й рух гігантських потоків капіталів, товарів, а також людей, що посилює обмін інформації у світі. Звичними стали терміни «світова економіка», «світова економічна криза», «єдиний інформаційний простір», «єдина грошова одиниця», «громадянин світу», «глобальні проблеми» та інші. Для узагальнення сучасних процесів використовується поняття глобалізація, яке, однак, науковці наповнюють різним змістом. Найбільш відомі підходи до розкриття його сутності містяться у працях У. Бека, Е. Гідденса, Е. Гріна, С. Хантінгтона, З. Бжезинського. Феномен глобалізації є даністю, але він викликає все більше суперечок.

Термін «глобалізація» в науковий обіг впровадив О. Робертсон, використавши його вперше в 1983 році. Спочатку цей термін застосовувався лише стосовно економіки, але поступово поширився на всі соціальні дисципліни. Глобалізація – це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації, це процес «стирання» кордонів між державами і культурами. Основними наслідками цього процесу є світовий розподіл праці, міграція в масштабах всієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення різних культур. Це об’єктивний процес, що носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства, не оминаючи і сферу освіти. Сьогодні глобалізація інтерпретується як комплексне явище, яке включає низку процесів, що відбуваються водночас і має кілька вимірів, найбільш помітним серед яких є глобалізація ринку, виробництва та інформації. У процесі глобалізації відбувається стрімке формування єдиного загальносвітового фінансово-інформаційного простору на базі нових, переважно комп’ютерних технологій, одночасно зі зміною техносфери відбувається зміна інфосфери. Зміни у сучасному світі, які пов`язані з інформатизацією і комп`ютерізацією, зокрема в системі освіти вимагають філософського осмислення. В умовах, коли відбувається становлення інформаційного суспільства виникає нагальна потреба в підвищенні рівня освіти.

Освітню сферу нашого часу також характеризують бурхливі та кардинальні новації, які обумовлюють тенденції розвитку освітнього простору. Зафіксуємо та проаналізуємо останні.

Дата добавления: 2015-05-22