Романтизму

ФІЛОСОФІЯ ТА СВІТОГЛЯД УКРАЇНСЬКОГО

ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ

«Можна припустити, що не верифікованість, а фальсифікованість системи потрібно розглядати як критерій демаркації. Де означає, що ми не повинні вимагати можливості виділити певну наукову систему раз і назавжди в позитивному розумінні, але повинні вимагати, щоб вона жала таку логічну форму, яка давала б можливість завдяки емпіричним перевіркам виділити її в заперечувальному розумінні: емпірична система повинна допускати заперечення шляхом досвіду.

...Закони природи підлягають фальсифікації. Якщо ми визнаємо істинним деяке сингулярне (одиничне, елементарне, «атомарне») висловлювання, що порушує заборону і говорить про існування речі (або події), яка усувається законом, то цей закон буде спростовано (прикладом може бути висловлювання: «В такому-то місці існує апарат, який є вічним двигуном»).

...Декілька випадкових базисних висловлювань, які суперечать теорії, навряд чи змусять нас спростувати її як фальсифіковану. Ми вважатимемо її фальсифікованою лише в тому разі, якщо нам вдалося відкрити ефект відтворення, що спростовує теорію. Інакше кажучи, ми визнаємо фальсифікацію тільки тоді, коли висунуто і підкріплено емпіричну гіпотезу низького рівня універсальності, що описує такий ефект. Подібні гіпотези можна назвати фальсифікаційними гіпотезами».

(Поппер К. Логика и рост научного знания. — М., 1983. — С. 63, 95, 115-116).

Наскільки переконливими для вас є міркування К. Поппера про фальсифікацію як метод перевірки істинності знання?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1.Аналитическая философия: становление и развитие (антология). - М., 1993.

2. Витгенштейн А. Философские исследования. - М., 1994.

3.Г айденко П. П. Э волюция понятия науки. - М., 1980.

4. Гайденко П. Я., Давыдов Ю. Я. История и рациональность. - М., 1991.

5. Кун Т. Структура научных революций. - М., 1997.

6. Поппер К. Логика и рост научного знання. - М., 1983.

7.овременная западная философия. - М., 1991.

8.Спенсер Г. Синтетическая философия. - К., 1997.

10. Хюбшер А. Мыслители нашего времени: Справочник по философии Запада XX века. - М., 1994.

Тема 14. Український романтизм. Самост. Робота (2 год.)

У XIX ст. різні галузі культури Європи охопив романтизм; він став реакцією на обмеженість класицизму, раціоналістичного просвітництва, протиставляючи їм культ почуттів, творчого екстазу, які знайшли місце в художній творчості, релігійності переживань, проголошенні свободи життя, ідеї щастя тощо. Засновниками руху романтизму стали діячі єнського гуртка філологи Ф. та А. Шлегелі, поети А. Тік, Ф. Гарденберг (Новаліс), філософ Ф. Шеллінг, проповідник і філолог Ф. Шлейєрмахер. На формування романтизму вплинули німецькі письменники і поети Гердер, Лессінг, Шіллер, Гете.

•Український романтизм починається з творчості І. Котляревського, визначальними в ній стають ідеї народності, демократизму, а також політична сатира, антикріпосницькі тенденції. Світогляд Котляревського набував глибокого філософського змісту в утвердженні духовних сил народу, життєлюбства, оптимізму, мужності, справжнього сенсу людського існування.

•Ідеї романтизму та народності стають вихідними у творчості представників харківського осередку літератури П. Гулака-Артемовського та Г. Квітки-Основ'яненка. У поетиці українських народних звичаїв вони вбачають «народну душу», народну правду, а народ вважають творцем і провідником культури.

•Важливе місце серед українських романтиків належить М. Максимовичу (1804-1873 рр.). Працюючи в галузі мовознавства, фольклору, етнографії, історії, археології, він виходить на теоретичне узагальнення цих наук з позиції новітніх філософських учень, зокрема натурфілософських ідей Шеллінга. На його думку, завдання філософії - проникнути у внутрішнє знання та єдність предметів, а роль філософа - звести головні галузі знання до загальною початку і розвинути їх у струнку систему. Предмет філософи охоплює всі предмети остаточного пізнання, тому філософія повинна бути історичною наукою. У своїх збірках народних пісень він підтверджує, що вони є найвищим типом мистецтва, яке повинно бути зразком для письменства. Український народ - носій і володар мистецтва, яке стоїть в одному ряду з найкращими проявами народної культури Європи.

З основними принципами світогляду романтизму пов'язує пошуки шляхів національного самоусвідомлення українського народу Галичини провідний діяч «Руської трійці» Маркіян Шашкевич. Філософські засади естетики романтизму державних народів він намагався об'єднати за принципами народів бездержавних, яким був український народ. На перше місце у своїй творчості Шашкевич ставив мову, вважаючи її найважливішою зовнішньою та внутрішньою ознакою національної самобутності. Розглядаючи проблеми, пов'язані з творчістю, Шашкевич наголошував на ідеальному та ірраціональному її змісті і не забував про велике значення людського інтелекту як вольового та пізнавального фактора. Він закликав вірити в етичний розум, сильний і високий, оповитий вічною добротою, ви-плеканий красою природи, приручений чистим серцем.

• Романтичне світорозуміння притаманне і М. В. Гоголю, який своїми засобами та формами літературно-культурної творчості спрямував розвиток української та російської писемності по новому шляху. М. Бердяєв писав, що правда романтизму лежить у невдоволенні скінченністю цього світу, прагненні вийти за межі раціональною порядку. У Гоголя буття розкривається поступово, не спрощено, не однозначно, а в нескінченності вимірів. Задля розкриття багатомірності світу він вводить новий набір архети-пів, міфів, мовних понять-образів. Мета творчості - оживлення душі, і цього можна досягти не розумом, волею, а чуттям. Як і іншим романтикам, Гоголю властива закоханість у природу, її обожнення, злиття з нею, використання її символів, пошуки абсолютної цінності у світі. Призначення людини, вважає він,- полягає в тому, щоб приносити у світ гармонію, добро, красу, працювати над вічним, найдорожчим для нас і завдяки тому знайти своє місце у світі.

Гоголь показує: якщо у природі все йде до ладу, мудро, гармонійно, то в суспільстві (світі) панує безладдя, безглуздя, занедбаність, занехаяність, неправда душі (мертві душі). Для поліпшення світу необхідно як слід узятися за господарство душі. Ключ до світу, життя лежить у власній душі людини. Причина зла - у черствості й омертвінні людини, якій властиві нерозуміння глибин і таємниць своєї душі, брак глибини чуття. Для творення добра людина повинна пізнавати саму себе, свої помилки. Будучи аналітиком, Гоголь немовби розкладає на складові частини якості людини, вона при цьому спрощується, стає ніби мертвою, калікою, потворою. Гоголь руйнує її органічний, цілісний образ, подаючи його у вигляді чудовиська. Потворною є галерея «мертвих душ» здеградо-ваного, здегенерованого колишнього панства.

Не знаходячи в реальності умов удосконалення людини в недосконалих формах дійсності, у пошуках правди і добра, Гоголь звертається до Бога. В ньому він вбачає світ почуттів, розуму, правди, світ, який несе з собою « гармонію і закон, творить усе прекрасне. Гоголь закликає жити для любові, оскільки сама людина є витвором любові Божої до неї.

•Синтез ідей романтизму і народності в єдності літературного, соціально-політичного та національно-визвольного аспектів знайшов своє відображення у творчості діячів Кирило-Мефодіївського братства, яке існувало з 1845 по 1847 рр. Програмним документом братства стали написані професором Київського університету М. Костомаровим (1817-1885 рр.) «Книга буття українського народу» (або «Закон божий») і «Статут слов'янського товариства». «Книгу буття» написано у стилі євангельських пророцтв, перейнятих ідеями месіанства, при цьому ідеї романтизму і народності збережено. У творчих пошуках Костомарова на першому місці стоять проблеми історіографії, рушійних сил суспільного розвитку, національного питання, життя народу та його культури. Виступаючи проти російської школи істориків, представники якої абсолютизували принцип державності, Костомаров вважав, що для історичного аналізу вихідним пунктом повинна бути не держава сама по собі, а діяння людини в певній спільноті та асоціаціях. В історичному процесі народ — не бездушна маса, не матеріал для держави, а жива стихія історії. Він є змістом, а державність — лише формою, яка живиться діяльністю народу. Вивчення історії — це вивчення історії народу, його життя, що є вирішальним в історичному процесі.

Костомаров характеризує український народ як індивідуальність із такими притаманними йому рисами, як нахил до ідеалізму, глибока релігійність, демократизм, замилування свободою, небажання сильної влади. Все своє життя Костомаров обстоював самобутність українського народу, його право на гідне існування, на розвиток національної культури, рідної мови. Важливу роль у цьому він відводив освіті, науці Вирішення національного питання Костомаров вбачав у децентралізації Російської імперії, у становленні федеративних засад у взаємовідносинах народів Росії. Авторитаризмові протиставлялась єдність і спільність народів у федеративно-демократичній організації суспільства, принцип рівності всіх класів і злиття народу в єдине ціле. Вся творчість Костомарова пройнята світорозумінням романтизму, який випливає із самої природи української ментальності.

•Важлива роль у діяльності Братства належала П. Кулішу. Він добре знав західноєвропейську філософію, соціальні вчення, але емоційній, імпульсивній натурі Куліша більше імпонувала романтична традиція, хоча в цьому він був не до кінця послідовним. Український історик філософії Д. Чижевський зазначає, що еволюція поглядів Куліша охоплює шлях від романтизму до позитивізму, від релігійного світогляду до культу миротворчої науки, від православ'я до позитивної релігії для всіх людей. Його чітка послідовність проявляється в ідеї України, її воскресіння. З неї беруть початок основи його романтичного світогляду.

У ставленні до релігії Куліш також залишається романтиком, будучи твердо переконаним, що наука потрібна людям, але за умови, що вона не відхилятиме ідеї «царства Божого» як вільного, тотожного самому життю джерела оновлення, як «слова життя, науки наук», носієм яких є Ісус Христос.

У громадському житті, вважав Куліш, домінуюча роль належить ідей­ним духовним факторам. Ідеї безсмертні, як безсмертна душа людини, в глибині якої (серці) концентруються всі переживання, помисли, надії, пророча сила. Між серцем людини і всім зовнішнім точиться постійна боротьба (боротьба поверхні та глибини душевної). Тому потрібно прислухатися до живого голосу народу, відкинути все зовнішнє, вороже, шкідливе, наслідувати історичну ідею - слово Боже, відображенням якого є народний ідеал.

Зв'язавши історичну ідею та слово Боже, Куліш романтизує минуле. Він не цікавиться теперішнім, оскільки минуле існує як скарб. Він шукає його в народній творчості, поезії, вважаючи, що поезія є первісною щодо історії та філософії. Романтизуючи минуле, Куліш закликає повернутись до його ідеалів. Конкретним втіленням цього постає його хутірська філософія як своєрідна реакція на міщанство та псевдоцінності бездуховної цивілізації й урбанізації.

Куліш високо оцінює роль і значення російської літератури, водночас обґрунтовуючи необхідність становлення нової української літератури, яка посіла б гідне місце серед культур і літератур інших народів. Не відкидав при цьому і досягнень світової культури, з урахуванням якої вважав можливим федеративний устрій Росії як парламентської республіки, до якої мала ввійти і Україна.

• Зі світовою славою Т. Г. Шевченка (1814-1861 рр.) пов'язується величезна кількість багатогранних досліджень його творчості. В цілому ж сутність його поезії становить романтизм, який органічно зростається з традиціями народної творчості. Характеризуючи світогляд Шевченка, Д. Чижевський називає його «антропоцентріїчним»; сутність його полягає у зведенні людини в центр усього буття, всього світу, як природи, так і історії, всіх сфер людської культури. При цьому саме природа, вважав він, відгукується на життя людського серця, говорить з людиною, озивається до неї, підслуховує її, сумує, хвалить Бога, плаче, сміється - все це залежить від того, що переживає людина, яка завжди залишається в центрі образу історії, історичної події. Особливістю його світогляду, на дужку дослідника Г. Грабовича, є відчуття самого себе, власної долі та болю, свого «Я», чітко структурованих через інтенсивний автобіографізм самого митця як поета, носія Слова Шевченко і став великим поетом, генієм, пророком тому, що духовні колізії свого часу зробив драмою свого життя, а патріотизм ~ мірою справжньої любові до людини. Саме через символізм автобіографізму формується модель усього творчого світу Шевченка з чітким висвітленням поділу на демонів добра і зла без будь-якого компромісу стосовно себе та інших, тому в сфері його творчості вміщується увесь космос людської духовності.

Звернувшись до минулого в ідеалах народної традиції, він знайшов мотиви, співзвучні ідеалам суспільної справедливості, свободи і менталітету, протесту проти політичного гніту й усякого посягання на свободу і гідність людини, людської особистості. Завершивши процес формування нової української літератури, розвинув і утвердив українську літературну мову як фактор національної самосвідомості, могутню зброю в розвитку культури українського народу і заклав цим міцні підвалини національного відродження.

• Романтизм, сприяючи пробудженню української національної самосвідомості, вплинув на творчість таких українських діячів культури, як В. Антонович, М. Драгоманов, П. Чубинський, О. Потебня, а згодом - Леся Українка, В. Винниченко, В. Липинський, І. Огієнко. Знайшовши для себе сприятливий ґрунт в Україні, переломлюючись крізь специфічні особливості її соціокультурного буття, романтизм сприяє становленню нової української літератури, пробудженню національної самосвідомості, виявлен­ню національної ідентичності, виробленню історіософських, соціально-політичних ідей, орієнтованих на збереження народної пам'яті, мови, культури, на подальший розвиток відповідно до нових історичних реалій.

ВИСНОВКИ

В історії української філософії можна виділити три основних етапи: а) філософське мислення періоду Київської Русі ~ перевага питань, проблем, пов'язаних із сутністю і природою людини, а також, філософсько-історичної проблематики; б) епоха Відродження і Реформації, українського бароко (XVII-XVIII ст.) — період національно-культурного відродження та боротьби українського народу за відтворення власної державності. Відбувається переміщення центру уваги філософії на розгляд проблеми «людина - світ», починає формуватися професійна філософія; в) етап самобутньої національної філософи, який характеризується вирішальною роллю та впливом романтизму, постановкою проблеми «людина - нація» та формуванням філософії національної ідеї, розвитком професійного філософського знання, тісним зв'язком філософії не лише з релігією, але й і з соціально-політичною думкою і наукою. Таким чином, філософія в Україні розвивалася як невід'ємна частина історичної свідомості нашого народу, відображала процеси, що відбувалися в суспільному житті нації. Як особлива форма самоусвідомлення національної культури, філософія в Україні існувала в тісному взаємозв'язку з суспільно-громадською, політичною, науковою, художньою та релігійною думкою. Всупереч несприятливим історичним обставинам українська освіта, наука та філософія належать до найдавніших: з часів Київської Русі відомі художні твори, літописи тощо, в яких здійснювалось осмислення історії, світу, пошуки сенсу буття. Нитка українського філософського мислення ніколи не переривалася, формуючи духовність народу, нації, особистості.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• Розкрийте зміст основних типових рис української філософії.

• Чим зумовлювалася змістовна спрямованість філософського мислення Київської Русі?

• Окресліть, що було спільного та відмінного в Ідеях західноєвропейського та українського гуманізму в епоху Відродження та Реформації.

• Охарактеризуйте зміст основних філософських ідей Г. С. Сковороди та їх роль у подальшому розвитку вітчизняної та європейської філософії.

•У чому полягає світоглядна особливість українського романтизму? Яку роль у ньому відіграють ідеї німецької класичної філософії?

• Окресліть зміст та концептуальну спрямованість вихідних ідей академічної (університетської) філософії в Україні XIX ст.

•Розкрийте зміст філософії П. Юркевича. В чому полягає її культурно-історичне значення?

Дата добавления: 2015-05-22