Структура буття та місце в ній людини

Буття має певну будову, структурну організацію. Згідно з науковою та філософською картиною світу в бутті можна виділити такі форми:

- неживу природу (механічні, фізичні, хімічні, геологічні, космічні процеси та їх структурні елементи);

- живу природу (клітини, організми, популяції, види, біосфера та ін.);

- світ людського буття (географічне середовище, техніка, матеріальне виробництво, суспільство з його підструктурами, буття особистості, світ духовності - суспільної та індивідуальної свідомості).

Англійський філософ і соціолог К. Поппер і своїй праці «Незбагненний всесвіт» розкриває свою теорію «трьох світів». У структурі буття він виділяє:

- «перший світ», як світ фізики, хімії та біології, тобто живу і неживу природу;

- «другий світ», - світ індивідуальної свідомості, психологічний світ почуттів, суб'єктивного досвіду з його несвідомими проявами і станами свідомості;

- «третій світ» - світ культури, світ витворів людського розуму (твори мистецтва, науки, моральні цінності, соціальні інституції тощо).

Людина, безперечно, становить частку природи, зауважує Попер. Але створивши «третій світ», вона виходить за межі самої себе і за межі приро­ди. «Всесвіт, який оселив у собі життя, - пише він, - є творчим у найкращому значенні цього слова: творчим у тому розумінні, що творцями в ньому були великі поети, великі митці, великі музиканти, як і великі математики, великі вчені, великі винахідники».

Сучасна наукова картина світу ґрунтується на уявленні про світ як такий, що самоорганІзовується, знаходячись у становленні.. Наука вже не шукає незмінної, універсальної сутності буття. Вона розглядає буття в розмаїтті його мінливих проявів, різноманітних форм та рівнів. Як висловився бельгійський вчений І. Пригожий, один із творців теорії синергетики, донедавна наука була наукою про буття і тільки останнім часом вона почала набувати рис науки про становлення.У ній сформувався новий підхід до розуміння світу, нова теорія його самоорганізації - синергетика. «Фізика буття» (пошук незмінної сутності речей як справжньої реальності) доповнюється «фізикою становлення», яка розглядає «незмінні сутності» моментом в процесі самовідтворення і самоорганізації соціальних і природних систем. Природа тут виступає вже не як машиноподібний об'єкт, а як система, що самоорганізується. Так, наприклад, особливістю живих систем є те, що вони спроможні використовувати смерть для своєї самоорганізації. Без процесу контролювання смерті не буває життя (складові організму перебувають завжди в процесі оновлення - розпаду, відмирання і утворення нових живих структур). Як висловився фізик Е. Шредингер, жити означає звільнятися від ентропії та невпорядкованості, водночас живитися ентропією й усувати її (ентропія - це процес наближення до стану термодинамічної рівноваги, «теплової смерті», до стану інертної, мертвої матерії; стан максимальної ентропії - це і є смерть).

Особливістю процесів самоорганізації є те, що вони включають в себе ситуації вибору, можливість альтернативних варіантів подальшого розвитку, а звідси - є необоротними процесами. В науці XX ст. закони природи виявилися не жорстко визначеними, однозначно «запрограмованими», «точними», а такими, що включають в себе певну невизначеність, непередба-чуваність, момент несподіваного випадкового вибору. Тому вони є проявом певної «свободи». У цьому полягає природна передумова і можливість птручання людини в процеси природного та історичного розвитку. Саме цим зумовлена і необхідність відповідальності людини та людства за свої вчинки, які безпосередньо впливають на необоротні світові процеси.

У світі відбувається безперервний процес взаємодії впорядкованості та невпорядкованості, космосу і хаосу. Налагодити зв'язок між космосом і хаосом є призначенням людини в світі. За думкою видатного українського иченого В. І. Вернадського, людині призначено продовжити еволюцію природи на засадах відповідальності за все живе на Землі. Біосфера під іішшврм людської праці і наукових досягнень поступово трансформується її новий стан - сферу розуму, ноосферу. Схожу думку висловлював французький вчений і філософ Т. де Шардеп: космогенез, процес походження та еволюції Всесвіту здійснюється через одухотворення світу, в якому бере участь людина. Тобто на людину покладено космічну відповідальність за постійне подолання ентропії, за збереження життя і розуму у Всесвіті. Людині, щоб бути, потрібно постійно долати, переборювати тенденції до небуття, до ентропії.

Класична модель культури ХУІІ-ХІХ ст. грунтувалася на принципі антропоцентризму, на стратегії володарювання, панування, експансії, на ідеї перетворення природи з метою використання її сил для людських потреб. Гуманізм XX ст. наполягає на тому, що буттю самої людини загрожує безоглядне маніпулювання силами природи. Людина повинна взяти на себе відповідальність за життя, турботу про усвідомлене існування у Всесвіті.

Дата добавления: 2015-05-22