Тема29. Самост.робота (1 год.) Типи ціннісних орієнтацій

Наділяється три основних типи ціннісних орієнтацій, що створюють зміст життя. Ціннісні орієнтації в різні епохи і в різноманітних суб'єктів діяльності зумовлюються традиціями, що склалися, піціальними умовами і власним вибором: орієнтація на саму себе, орієнтація на суспільство і орієнтація на потойбічний світ.

Орієнтація людини на саму себе, захоплення особистим життям і розчарування в усьому, що виходить за його межі, супроводжують епохи занепаду, доки якийсь черговий захід світового масштабу не виправдовує надій (скептицизм і епікурейство після розпаду імперії Олександра Македонського, вульгарний гедонізм, за яким сенс життя, добро зводяться до насолоди в епоху розпаду Римської імперії). Творче прагнення до мети, що уявляється саме для людини важливою як результат глибоко відчутих потреб, бажань і обдарування, приносить щастя і успіх тому, що в такому випадку людина функціонує так, як і потрібно. Адже людина від природи істота постійно спрямована на якусь мету. І оскільки людина створена саме такою, вона не може бути щасливою, якщо не функціонує так, як їй визначено природою, тобто цілеспрямовано. Справжній успіх і істинне щастя не тільки йдуть пліч-о-пліч, але й доповнюють і посилюють одне одного.

Суворим, безжалісним вчителем може виявитися повсякденне життя. Киньте людину в воду, де глибоко, і жорстока необхідність змусить її пливти. Але той же самий експеримент може принести до того, що людина все-таки потоне. З багатьох молодих хлопців військова служба робить справжніх чоловіків, але й немале число серед них робить тяжкими невротиками. Вже давно визнано — успіх супроводжує успіх. Люди навчаються на власних успіхах і помилках у житті. Пам'ять про минулі удачі відіграє роль банку інформації, що надає людині впевненості у власних силах і хисті при вирішенні чергового завдання або проблеми. Але звідки черпати спомини про успіхи, якщо в минулому суцільні невдачі? Тика ситуація дещо порівнювана зі становищем молодої людини, яка не може отримати роботу через відсутність досвіду, який молода людина не спроможна придбати, тому що не може отримати роботу. Доведено, що нервова система людини не спроможна відрізнити фактичну ситуацію від ситуації, яскраво і в деталях створеної уявою індивіда.

Важливим є зміцнення впевненості в своїх силах, успіхах у професійній діяльності тощо. Це важливо в підвищенні шахової майстерності, в закиданні м'яча в баскетбольний кошик, для вдосконалення ораторського мистецтва, подолання страху в будь-якій ситуації, а також успіхів взагалі в будь-якій мислимій життєвій ситуації, в якій успіх зв'язаний з накопичуванням досвіду. Змінивши уявлення про свою зовнішність, людина в усіх випадках змінює саму себе — індивідуальні якості поведінки, — а інколи навіть таланти і хист. Нові знання нерідко приходять зі сторони: не від фахівців, а від осіб, лише побічно пов'язаних з науковою сферою. Адже Луї Пастер не був доктором медицини, брати Райт не фахівці в аеронавтиці, а лише механіки з ремонту велосипедів. Якщо залишатися до кінця точним, то й Альберт Ейнштейн математик, а не фізик. Однак його відкриття в математиці зробили повний переворот в усіх теоріях, що найбільш завзято відстоювали фізики. Пані Марія Кюрі — фізик, а не лікар, але принесла багато надзвичайно корисного медицині. Образ власного Я~ ключ до особи і її поведінки.

Образ власного Я визначає і рамки можливостей людини — те, що людина спроможна або не спроможна зробити. Розсуваючи кордони образу, людина розширює для себе й сферу можливого. Формування адекватного, реалістичного уявлення про саму себе ніби наділяє людину підвищеним хистом, новими талантами, буквально перетворюючи невдачі на успіхи. Є незаперечні факти про наявність в житті так званих типів людей, які досягають успіхів, і невдах, щасливих і нещасливих, здебільшого здорових і схильних до захворювань. Психологія образу власного вкидає світло на концепцію позитивного мислення і, що ще важливіше, пояснює, чому позитивне мислення в одних випадках дає позитивний результат, а в інших ефект відсутній. Справа в тому, що позитивне мислення проявляється тільки тоді, коли збігається з уявленнями людини про себе. Якщо такого збігу немає, потрібно змінити саме уявлення. Мозок людини, вся нервова система діють цілеспрямовано, за принципами здійснення особистої мети, функціонують як розкішний, «спрямований на задану мету механізм», як свого роду внутрішня автоматична система поведінки, що працює на людину, як «механізм успіху» або «механізм невдач», залежно від того, як людина управляє ним і що встановлює за мету.

Образ власного Я змінюється, в кращий або гірший бік, не тільки шляхом міркувань або накопичення теоретичних знань, але, насамперед, в процесі накопичення практичного досвіду. Вільно або мимоволі формується власний образ під враженням переживання в ході минулої творчої діяльності. І людина може змінити його також. Здорова, щаслива, урівноважена людина виростає не з тієї дитини, якій розповідають про любов, а з тієї, що сама в повній мірі випробувала любов. Певність людини в собі, самовладання — результат особистого практичного досвіду, а не чистого знайомства з теорією. Оволодівши психологією образу власного Я, людина створює базу для самонавіяння. В процесі формування образу власного Я в тій або іншій мірі необхідно відтворювати таку життєву ситуацію: ніколи не критикувати себе, не висловлювати несхвалення, не займатися повчанням, ніколи не висловлювати ані найменшого здивування, слухаючи, як внутрішня людина зізнається в своїх страхах, явних пороках, недостойних вчинках або думках, відчутті вини. Тоді, мабуть, вперше в житті та внутрішня людина може дійсно відчувати себе звичайною людиною, відчує, що її власному Я притаманні певні цінності, гідність, починає розуміти саму себе, бачити себе в новому світлі. В сучасних умовах на рубежі XXI ст. викривлення істинних цінностей особливо помітне. В сучасних умовах користь розуміється як споживацтво, а в престижність перетворюється в добро, яке твориться людиною, творчість вироджується в імітацію, моду, а свобода в свавілля. Суспільними цінностями людини стає престижне споживання (не гірше інших — мінімум, на заздрість всім — максимум). Така логіка ціннісних орієнтацій робить життя людини не тільки тяжким, але іноді й нестерпним.

Людина повинна враховувати і враховує умови буття, свої риси характеру, життєвий досвід і сукупно з тим кожного разу підвищує рівень вибору з тим, щоб бути вільною. І не випадково, вибір духовних цінностей — складний, суперечливий процес, найбільш відповідальний, і навіть у житті людина керується духовністю — Розумом, почуттями, волею. Суперечливість вибору цінностей пояснюється тим, що поле духовності людини фактично необмежене, бо охоплює і фантазію, і мрію, і утопію, і віру, і реальні духовні основи людської життєдіяльності. Духовний вибір особи необмежений. Але завжди один з варіантів вибору — добро і зло, правда і неправда, чудове і потворне. Людству відомі варіанти духовного вибору: вибору Понтія Пілата — наважитися розіп'яти Христа або умити руки, альтернатива Сократа — рятувати життя або честь, Гамлета — бути або не бути, вибір Дон Кіхота, Обломова, Раскольникова тощо. Хто ж може обмежити або заборонити духовний вибір особи? Ніхто. Вибір духовних і культурних цінностей — це справа кожної особи, її совісті. Так і вибір системи цінностей не має певних факторів. Людина живе в суспільстві, поруч живуть, діють, народжують дітей люди, що також володіють суверенним правом вибору духовних цінностей.

Орієнтація на суспільство виникає у особи, людини в тих випадках, коли віра в авторитет світового духу слабшає, а нестримний гедонізм — сенс життя в тому, що добро перетворюється в насолоду,— демонструє всі принадності розкладу.

Мета життя (моральний ідеал допомагають формувати уявлення про бажаний спосіб життя. «Все, що робиш, роби добре». Це ідеал. Ідеали потрібні для того, щоб спонукати особу слідувати на практиці прийнятому зразку. Розумова досконалість, що сироп тувалася в майбутнє, повинна стати метою діяльності, а ідеал стає обов'язковістю, робить всю систему поведінки людини надійнішою, дає можливість прогнозувати її позицію в різноманітних ситуаціях і конфліктах. Дійсність може дуже сильно відрізнятися від ідеалів, в ній тяжко знайти можливості для їх реалізації, але це тільки посилює віру в необхідність перетворення життя. Згадуючи про ув'язнення в одній з найстрашніших, жахливих тюрем Німеччини — Моабіт, на дверях якої написано: «Залиш надію, всякий, хто сюди входить», Георгій Димитров писав, що йому допомогла вижити, вистояти віра в ідеал, і справді: не можна жити без ідеалу. Моральні цінності — продукт і елемент людської культури; підносять людину над світом живої і неодухотвореної природи. Цінності — це частина самої людини, щось близьке і безпосереднє, що переживається людьми, жодне визначення не передасть до кінця той зміст і те значення, що зв'язуються зі словом цінності.

Часто буває, що людина потрапляє зовсім ще не в найскладніші з колізій, в яких може опинитися і яка живе серед людейі разом з людьми. І люди змушені посилатися на деяке загальнестановище: «Шануй батька свого». Зосередивши увагу на заповіді і по-конфуціанськи абсолютизуючи її, можна вважати вчинок молодого селянина безпутним. Але якщо ж «закон вищий любові до батька», то вчинок юнака — високоморальний. З позиції суспільної моралі, відзначав Жан-Поль Сартр, необхідність вирішального вибору приводить в будь-якому випадку до аморальності: або до жорстокості у ставленні до матері, або до зради Батьківщини. Але всі випадки свідчать, що моральним є врятувати життя людині, а аморальним — вбити людину або дати їй загинути, не вживаючії спроб врятувати. Ось життєві випадки. Хлопчик, слабкий і забитий, бачить, як день-у-день вітчим знущається з матері: б'є її, тягає за волосся. Хлопчик смертельно боїться і ненавидить вітчима. І під час чергового побиття хлопчик кухонним ножем убиває вітчима-садиста. Вибухає бомба — і кат Чехословаччини Гейдріх падає мертвий. Пізніше в Мінську партизани страчують гауляйтера Краузе. І що ж? Всіх — від хлопчика до чеських парашутистів і білоруських партизанів — звинуватити в аморальності? Адже заповідь «не убий» засуджує всяке позбавлення життя. І хіба не виходить заповідь «не убий» із твердження, що життя людини - найвища цінність? Хіба Павка Корчагін не говорить про це: «Найдорожче у людини — це життя. Життя дається їй один раз». І все таки найпростішою є відповідь буденної свідомості: свідомість, людини не визнає жалості до вищезгаданих жертв, зате співчуває хлопчику і юнаку, захоплюється подвигом чеських патріотів і білоруських партизанів. Отже, виходить: врятувати життя — подвиг, і позбавити життя — подвиг. Чи не парадокс? Але не можна ж говорити про життя взагалі, про людину взагалі. Важливо — який той, кого рятують або прирікають на смерть. Адже люблячий батько, дбайливий сім'янин, цінитель музики і кат — есесівець Ейхман. Вегетаріанець, митець-любитель і трохи артист Адольф Гітлер, який не скривдив й мухи. Зрозуміло, не всі якості людини рівноцінні: Є щось визначальне, що неминуче переважає все інше. Чому в пам'яті народу живе Спартак, а не Красс, Степан Разін, а не «тишайший государ» Олександр Михайлович, Ян Гус, Джордано Бруно, а не деякі отці церкви? Відповідь, здається, проста: герої — ті, що борються за щастя народне, ті, кого називають «світочами людства», ті, чия діяльність в тій або іншій формі виражає відповідну історичну епоху, інтереси мас, інтереси соціальних спільностей. Але й тут людина з позицій життєвої моралі, маючи свою, яка здається їй єдино правильною, моральну оцінку людей і їх вчинків, зайде в тупик. Чи завжди людина, яка виражала інтереси тієї або іншої соціальної спільності, моральна з життєвої позиції. Але навіть «життєва» мораль на перевірку зовсім не єдина і не незмінна.

З самого початку виникнення людського суспільства існує взаємна потреба людей одне в одному. Результатом виступає більш-менш осмислене прагнення до спілкування, потреба в спілкуванні. Потреба робить для індивіда значущим суспільство, причому настільки, що індивід неспроможний усвідомлено відокремити себе від роду, племені. Протягом тривалого періоду, поряд зі справді корисними для роду звичаями і правилами, нормами, складалися і обмежено корисні і просто шкідливі звичаї. Ускладнення суспільних зв'язків, соціальної структури суспільства приводить до гаданого розірвання зв'язків між людьми.

Історичний парадокс сучасності полягає в тому, що, мабуть, ніколи раніше людство не мало потреби в кожному діяльному індивіді, тому що тепер виробничі відносини переходять до ринкової економіки. Конкретне суспільство не може забезпечити зайнятість сотень тисяч здатних до діяльності індивідів, прирікаючи їх на вимушене неробство, яке калічить їх духовної фізично. Відомий філософ Бенедикт Спіноза говорить, що «найнеобхідніший і найкорисніший для людини об'єкт — це інша людина». І якщо Бенедикт Спіноза індивідуалістичний, то це індивідуалізм, в якому, як і пізніше у Людвіга Фейєрбаха, за «іншою людиною» просвічує «людське суспільство». Соціальна природа взаємозв'язку залишається, але може стати менш очевидною. Виявляється, що «людина — вища цінність», однаково як і «суспільство — вища цінність». Факт суспільної свідомості — є моральна цінність.

Сукупність моральних цінностей можна характеризувати як морально-позитивне, як добро. Міжлюдські відносини, що стихійно складаються, спочатку відображаються в суспільній свідомості, а згодом закріплюються в нормах і принципах. Таємниця цінності полягає в тому, що з індивідуальної свідомості цінність невивідна, а розуміння суспільної свідомості є відображенням суспільного буття. Звідси — містифікація, наділення форм суспільної свідомості — мораль, релігія, мистецтво — незалежним від світу явищ буттям, конструювання особливого світу цінностей як ідеального і належного на противагу реальному та існуючому. Існує вираз: «Цінність в моралі є суб'єктивне вираження соціальною взаємозв'язку». Моральні цінності виявляються похідними, що відображають більш-менш повно, більш-менш адекватно те, що є необхідне в самому суспільному бутті, в житті самого суспільства. І в такому сенсі світ цінностей вторинний, похідний, несамостійний, залежить від суспільного буття, тобто виступає як суб'єктивне вираження соціального взаємозв'язку.

Чим же визначається цінність вчинку? Сам собою факт порятунку життя при всій очевидності не дає підстав для його високої оцінки. Так, якщо засуджений до смерті в'язень намагається покінчити з собою, його рятують, поміщають в лікарню, виліковують, а після страчують. Така катівська практика відома і в царськй Росії, і вфашистській Німеччині, і в Іспанії, і в ряді країн Латинської Америки тощо. Цінність акту врятування життя складна, залежить не тільки від загальнолюдської моральної норми, де стверджується, що «життя є добро», не тільки від абсолютного, не формального принципу, відповідного рівню абстрактного гуманізму: «Людина завжди є мета, а не засіб» — але й від тієї конкретизації, яку така норма одержує в певній системі моралі. Свобода ж, виступаючи усвідомленою необхідністю, стосовно до сфер» моралі означає не що інше як усвідомлення необхідності соціальних зв'язків, того, що суспільство потребує у всебічно і гармонійно розвиненій особі, а особа — в суспільстві. Поняття моральні цінності має різноманітний зміст для буденної свідомості і для філософського мислення. Аналіз людської поведінки, діяльності індивіда, особи дозволяє зрозуміти, що ані людина сама по собі, ані вчинок не є моральна цінність, Людина виступає носієм моральної цінності, а вчинок — реалізацією моральної цінності. Сама ж моральна цінність є факт суспільної свідомості.

Ціннісні орієнтації можуть формуватися в будь-якій сфері життєдіяльності людини і суспільства. Вищі цінності відображають фундаментальні відносини і потреби людей, становлять фундамент індивідуального світогляду. Що ж для людини найважливіше, що пояснює її на рівні фундаментального вибору, визначає суттєвість особи? Вищими цінностями виступають: здоров'я, сім'я, любов, свобода, мир, війна, держава, праця, істина, честь, свідомість, пізнання, творчість тощо. У порівнянні із звичайними цінностями, вищі цінності мають швидше орієнтаційний, аніж регулятивний характер. Вищі цінності — це місткі емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій, що визначають усі сфери життя людини. Це цінності суспільного ладу, спілкування, діяльності, самозбереження, цінності особистих якостей, а також загальнолюдські цінності. Цінності визначають зміст існування індивіда, з чого випливає вся його мотивація, Вищі цінності сприяють втягненню людини у вищі інстанції, наповнюючи новим змістом її життя. Потреби в змісті, сенсі життя людини — в інтегральному розумінні світу, універсальному з'ясувальному принципі. Без такого внутрішнього ідейного сенсу людина не відчуває своєї цінності, не спроможна керувати творенням самої себе.

Людина без сенсу життя, без вищої мети є засобом для мети інших людей. Адже у кожної істоти є вбудована система поведінки, що допомагає в найширшому змісті жити. На найпримітивнішому рівні все зводиться до завдання вижити, тобто забезпечити цілісність окремих осіб і всього біологічного виду. Завдання такого механізму, вбудованого природою в тваринах, обмежене пошуками їжі, сховища, подоланням небезпеки і відтворенням потомства, щоб відвернути зникнення виду. Для людини мета життя не зводиться лише до простого виживання, але ще й до задоволення цепних емоційних і духовних потреб. Тому механізм успіху людини — цінності, допомагають їй не тільки уникати і переборювати небезпеку і здійснювати інші, притаманні всьому тваринному світі у функції, але й творити, створювати поетичні твори, управляти ипробішцтвом, займатися комерцією, досліджувати нові горизонти її науці, здобувати спокій духу, удосконалюватися — словом, досягати успіхів у будь-якій іншій сфері діяльності, що ототожнюється з уявленням про щасливе і повнокровне життя.

В сучасних умовах доля світу залежить від кінця зіткнення двох життєвих позицій: безвідповідального задоволення власних потреб з позиції сили і єдності вільної, творчої самореалізації з відповідальною причетністю до становлення світу як цілісної ноосфери, тобто сфери взаємодії природи і суспільства, де діяльність людини стає визначальним фактором розвитку. Адже в сучасних умовах саме на рівень кримінальної свідомості перекладають такі орієнтації: падіння загальної культури, розбещення потреб і зростання технічних можливостей в суспільстві, до зла, розвалу і розпилу будь-якої соціальної системи при допущенні будь-яких засобів неминуче веде хижацька мета. Такі тенденції спостерігаються в суспільстві будь-якої орієнтації і соціально-економічної системи. В сучасному світі руйнівним тенденціям хижацтва і споживацтва можуть протистояти, по-перше, об'єктивна логіка самого виробництва, що веде до хижацтва, прагне до максимального прибутку. Спираючись на приватний інтерес, об'єктивна логіка виробництва змушена орієнтуватися на високу продуктивність праці і якість продукції. По-друге, позитивна трудова тенденція і відповідальність за долю людства і природи стимулюються демократичними традиціями (там, де вони є), що дозволяють суспільній думці (рух зелених) відігравати істотну роль. По-третє, культурно-історичні традиції, що відіграють охоронну роль тощо. В сучасному світі, де існують різноманітні суспільні системи і політичні режими, як зазначає філософ Євген Волчек, «іде боротьба між класичною буржуазною орієнтацією (силою домагатися першості і задоволення потреби за максимумом) на симбіоз мафії, що вироджується, і «масової культури», з одного боку, та нової орієнтації на загальнолюдські цінності, на виживання людства і планети в цілому,—з іншого. Новизна такої орієнтації —в її глобальності і неминучості (альтернатива ~ катастрофа). Виступає така орієнтація як органічне продовження кращих традицій людства, що розвиваються в буддизмі, християнстві, гуманістично орієнтованому соціалізмі — словом, в усіх вченнях, що містять прогресивне, загальнолюдське раціональне зерно».

Природно, потворних форм набирає в сучасних умовах і економіка країн деформованого соціалізму, споживча тенденція у ставленні до природи, людини праці, тому що порушується зворотний зв'язок та відсутня пряма зацікавленість і відповідальність за якість результатів тощо. Звідси — проблеми економіки і розпад моралі. В усьому світі йде боротьба між двома концепціями в аксіології (теорії цінностей) — споживацько-екологічної і гуманістично-космічної. В основу концепції, висунутої ще Френсісом Беконом, покладено принцип «знання — сила», що дозволить маніпулювати всім, що визнається як об'єкт, річ, товар. Такий принцип орієнтує людей не на добро, а на владу. В іншій концепції лейтмотивом виступає цілісність, що розвивається гармонійно в самому світі (людина, суспільство, природа) і в системі ключових цінностей суспільної людини. В цій концепції свобода — вищий прояв гуманізму і творчої самореалізації індивідуальності, шанобливість перед життям і відповідальне ставлення до природи, космосу, орієнтація на єдність користі і добра, на гармонію інтересів людини і суспільства, на творчість, щоспирається на спільність істинних знань про світ, красу тощо. Але зміну ціннісних орієнтацій не виробиш на замовлення. Якщо не вдається витіснити негативні почуття, наступаючи фронтально, то добитися аналогічних результатів можна, замінивши їх позитивними почуттями. На рубежі XX і XXI ст. знову висувається і досить гостро постає проблеми ціннісних орієнтацій людства, знову необхідно вводити необмежений оптимізм людської самовпевненості в межах етичного закону.

Дата добавления: 2015-05-22