Даосизм

Як зазначалося, конфуціанство було основною релігією китайців, але не єдиною. Конфуціанство не торкалося питань, що так хвилювали людину: чи безсмертна душа, чи є загробне життя, що відбувається після смерті. Ці ідеї завжди існували у народі, але стримувалися китайською раціональністю. Майже паралельно з конфуціанством розвивався даосизм.

Даосизм виник у Китаї приблизно 300 р. до Р.Х. одночасно з вченням Конфуція у вигляді самостійної філософської доктрини. Засновником даосизму вважається Лао-цзи (604-517 рр. до Р.Х.). В перекладі Лао-цзи означає "старий філософ". Основи вчення зафіксовані у книзі «Даодецзин»(«Книзі про Шлях та Чесноту»).

За своєю авторитетністю вона прирівнюється до Нового Завіту у християнстві і Корану в ісламі.

Щодо історії самого Лао-цзи, то існують такі цікаві факти. Він мав добру освіту, про це свідчить той факт, що він знаходився на державній службі (був начальником імператорського книгосховища-архіву). Лао-цзи мав прекрасну можливість поповнювати свої знання. У зрілому віці Лао-цзи залишає державну службу і усамітнюється. На самоті він віддається спогляданню і розмірковуваню. Саме тут він і створює основи даосизму. Слід наголосити, що вчення Лао-цзи принципово відрізняється від конфуціанства. Якщо об’єктом вчення Конфуція була земна проблема, то для Лао-цзи об’єктом стає простір духа. Він заглиблюється у проблему глибше, підіймається до чистої ідеї, до рівня надлюдського, космічного. У своїх спогадах Конфуцій зазначає, що мислення Лао-цзи було вищого рівня.

Вчення Лао-цзи є глибоко філософським. Воно стосується сутності світобудови, місця людини у цьому світі. За його вченням світ був єдиним, неподільним, керувався незмінними законами. Основним таким законом був Дао. Для китайців Дао – одна з найважливіших категорій їхньої культури.

Китайський термін "Дао" прийнято перекладати як "Шлях", а в широкому розумінні - "Шлях до істини". Дао - це не божество, воно близьке розуму, це Закон Всесвіту, це інформаційне поле, що пронизує увесь Всесвіт і творить все суще з небуття. За даоською філософією, все будівництво Всесвіту поділено на п’ять етапів. Прокоментуємо ці етапи, які мають неабияке сучасне наукове підтвердження. На першому етапі відбувається запуск програми, момент першоімпульсу, після якого настав етап «Великого початку». У цей час виникає хмара світового ефіру. Ці уявлення Лао-цзи співпадають з сучасними уявленнями космофізиків про еволюцію Всесвіту після Великого вибуху. На наступних етапах Всесвіт поступово матеріалізується, виштовхується з Хаосу, набуває своєї форми і функції. При цьому світовий ефір отримує різну спрямованість. На цьому етапі відбувається розділення на позитивне і негативне, на добро і зло. Народжується Небо і Земля, Світло і Темрява, чоловіче і жіноче, Інь і Ян. Таким чином, виникнення Космосу (порядку) означав матеріалізацію Дао. Так, Дао перестає бути тільки програмою, потенційною можливістю, а перетворюється у матеріалізовану реальність. Дао – це Світовий Закон.

Немає місця у всьому Всесвіті, де б не було Дао. З нашого боку можемо додати, що це стало можливе завдяки голографічній будові світу. Згідно даосизму поділ на Світ і Темряву, на Інь і Ян, на плюс і мінус було необхідно для того, щоб відбувався рух. Для досягнення досконалості у світі виникає людина. Яким чином людина пізнає Дао? «З допомогою серця» - відповідає сам філософ. Сучасна наука уточнює і говорить про те саме, що інформаційний зв’язок людини з інформаційним полем Всесвіту, з Світовим Розумом відбувається через підсвідоме. Тому, з вчення даосизму випливає, що прилучення людини до Дао відбувається не зусиллями волі, або осягненням розуму, а навпаки шляхом визволення від матеріального світу. Власне, це і є медитація. Досягти, добитися обміну інформацією розумом з Дао практично неможливо. Цей обмін належить зверхчутливому досвіду. Тут спрацьовує принцип: чим вище мораль людини тим краще цей контакт буде відбуватися. Це має своє пояснення. Вищі знання, які отримуються з інформаційного поля даються не усім.

Зазначте, що даосизм ніколи не перетворився б на релігію, якби не ставив собі за мету вказати шлях до надприродньої досконалості. Таким шляхом в даосизмі постало вчення про безсмертя і шляхи його здобуття.

Не менш важливим теоретичним принципом у даосизмі стає принцип недіяння. Він проголошує відмову від будь-якої діяльності, пов’язану з егоїстичним людським «Я», і на цій основі – прагнення до гармонії з навколишнім соціальним і природним середовищем. Це окреслюється наступними вимогами:

- людина повинна в усьому керуватися принципом Дао;

- треба вести пасивне існування, уподібнившись природі та всесвіту;

- не потрібно змінювати реальність;

- треба залишити речі такими, якими вони є;

- запобігати будь-якому насиллю;

- людина, яка живе за принципами Дао, досягає простоти, ясності та спокою.

Утверджуючи принцип недіяння, Лао-цзи розумів, що еволюція людства не приведе до істинного прогресу, а навпаки, відведе людину від гармонії його з природою. Він знав, що це тупиковий напрям розвитку людства. Все досягнення людини робить її бездуховною. Будучи ворожим до всіх і всього, ми не можемо виховувати своїх дітей у любові до ближнього. Великі міста знищують наших громадян, перетворюючи їх у наркоманів, бандитів.

Спираючись на натурфілософію Дао, Лао-цзи закликає залишити цивілізоване життя, забути про зобов'язання й проблеми, які накладає суспільство - зажити простим життям серед природи.

Звідси формується основна мета людського життя згідно даосизму:

- пізнати Дао, йти за ним і залишитися з ним - у цьому зміст і щастя життя людини.

Дата добавления: 2015-05-22