Релігії Стародавньої Індії

Первісне населення Індостану (протодравіди) мало досить примітивні, переважно тотемістичні вірування, залишки яких зберігають нащадки цих племен дотепер. Однак, основний напрям релігійного розвитку Індії пов'язується з приходом аріїв – індоіранських племен, які вторглись до Індостану на початку II тис. до Р.Х.

Перший період розвитку релігійних систем Індії називають ведичним за назвою найдавніших релігійних текстів. Веди (санскр. "знання", споріднено слов'янському "ведать") складались протягом II тис. до Р.Х., кілька століть залишаючись в усному переказі, і були канонізовані десь на початку І тис. до Р.Х.. Це дуже обсягові книги, які складають 4 збірки (самхіти): Рігведа – книга гімнів (1028 гімнів, зібраних в 10 розділах – мандалах); Самаведа – книга пісень, що здебільшого повторює теми Рігведи (1549 пісень); Яджурведа – книга жертовних формул-заклинань; Атхарваведа – книга магічних заклинань, яка вважається найпізнішою.

У цей період панує безумовний політеїзм. До вищого рівня пантеону богів ведійської релігії відносять 33 богів (у деяких джерелах 333 або навіть 3399). Здебільшого – це боги природні. Характерним явищем Вед було змішування властивостей різних богів, а також існування разом декількох богів, пов'язаних з одним і тим самим явищем (напр., богами Сонця були Сурья, Сарітар, Пушан, Мітра). Ведичні боги об'єднуються в дві протилежні і ворогуючі групи – асурів і девів. Очевидно, тут відобразився процес зміни богів, які вшановувались у різні часи та різними племенами. Найдавнішими асурами були Дьяус – бог неба, отець богів (аналог давньогрецького Зевса); Варуна – бог небесних і земних вод, творець і охоронець ріти, тобто, космічного ладу, що упорядкував первинний хаос; Мітра – солярний бог, покровитель дружби і вірності; Рудра – покровитель повітря і руйнівних сил та ін. Але ці боги вже не відіграють у Ведах провідної ролі.

Найшанованішим у цей період був Індра. Йому особисто присвячено до 250 гімнів. Це бог грому і блискавки, одночасно – бог-воїн, повелитель всесвіту, гроза демонів. Центральне місце в ведичній міфології посідають міфи про подвиги Індри, зокрема, про перемогу Індри над демоном Врітрою.

Брахманізм – прямий нащадок ведичної релігії. Але при переході від ведизму до брахманізму (приблизно Х-VІ ст. до Р.Х. суттєво змінюється характер релігії, що було пов'язане з формуванням 4-х станів (варн): брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайш’їв (землеробців, ремісників, торговців) і шудр (слуг і рабів). Культ стає виключно справою брахманів, які здобувають виняткового статусу. Вони не тільки здійснювали жертви богам, обряди, а й були радниками царів, контролювали освіту, знання, священні тексти.

В кінці І тис. до Р.Х. брахманізм поступово переростає в індуїзм — тип релігії, який з деякими модифікаціями продовжує панувати в Індії до наших часів.

Після ведичного періоду, близько 600 р. до Р.Х., наступив період Упанішад. В цю епоху індуїзм почав поділятись на дві основні течії: народну, масову релігію та просякнуту філософією, релігію освічених верств суспільства. У священних текстах «Упанішад» релігія «Вед» переосмислювалась заново і зводилась до єдиного принципу абсолютної універсальної душі. Основним положенням цієї пантеїстичної системи є ствердження, що Всесвіт є Богом і Бог є Всесвітом. Універсальна, всеосяжна, абстрактна душа має назву «брахма» (або Брахман), тому течія в індуїзмі, що сформована на «Упанішадах», ще називається брахманізмом.

«Упанішади» — це зібрання 108 філософських творів. Слово «упанішад» означає «сидіти поруч» і вказує на учня, що сидить поруч свого гуру (гуру — важкий, навантажений знанням) і уважно слухає його, щоб осягнути трансцендентну ведичну мудрість. Основний внесок «Упанішад» полягає в тому, що вони констатують нематеріальність Абсолюту, недоступність його для сприймання матеріальними чуттями; навпаки — його можна зрозуміти очищеними, духовними чуттями.

У період «Упанішад» індуїстська концепція спасіння суттєво змінилася. Якщо до цього основний наголос робився на виконанні зобов'язань перед божествами, то тепер підкреслювалася необхідність відсторонення, втечі від життя. Був розроблений досить песимістичний погляд на земне буття, з’явилося вчення про «карму» та «сансару».

Вчення про карму — це моральний закон про непорушний причинно-наслідковий зв'язок між справами людини та її майбутнім життям. Або можна сказати, що це є закон моральної відплати. За законом карми перевтілення людини прямо залежить від суми добрих або поганих діянь. Згідно з цим законом, людина набуває хорошу чи погану карму залежно від того, як вона прожила земне життя.

Вчення про сансару — перевтілення — передбачає, що життя людини є безкінечним ланцюгом перевтілень, нових народжень у різних тілах. Все живе бере участь у цьому безкінечному маскараді життя, і від того, яку карму заслужила жива істота у своїх попередніх втіленнях, залежить тілесна форма її майбутнього існування. Спасіння — втеча з течії перевтілень — досягається філософськими роздумами та медитацією (самосконцентрованістю та самоспогляданням). Мета досягається тоді, коли душа (іскра великого полум'я — Вищого Духа, чи краплі Вселенського Океану) звільнюється від вічного у своєму обертанні «Колеса життя» (мокша або мукті) і зливається з Брахмою — душею Всесвіту.

Виділимо основні особливості індуїзму.

• Індуїзм як народна релігія передбачає існування величезної кількості богів і богинь, а на практиці є багатобожжям та ідолопоклонством. Очолюють пантеон індуїзму три тісно пов’язаних між собою божества – Брахма, Вішна і Шива. Цю трійцю ще називають Тримурти. Вони утворюють органічне ціле.

• Індуїстський світогляд не виокремлює гріха і моральної провини. Гріх для індуїста — це всього лише ілюзія, як і все інше. Людина в останньому втіленні сама стає богом.

Найвідомішим релігійним центром вважається Бенарес, «місце створення світу».

Дата добавления: 2015-05-22