Володимир Соловйов 2 страница

¹ Цит. за: Ведийская мифология // Мифы народов мира. ~ М., 1991. - Т. L - С. 224.

7. Давньоіндійське філософія; моральна віддяка 1 9

Першолюдина тотожна Всесвіту. Люди, що уособлюють її частини, втрачають цю тотожність. Тут закладена глибока думка, що буде згодом розвиватися мислителями як Сходу, так і Заходу. Це думка про те, що людина потенційно є мікрокосм, цілий Всесвіт, проте до цілісності мікрокосму їй необхідно прийти шляхом духовного розвитку. Саме тоді людина зможе відобразити в собі весь Всесвіт, більше того, його абсолютне і божественне начало.

Ця ідея одержує надалі розвиток в Упанішадах — творах релігійно-філософського характеру, які є символічним трактуванням і коментарем Вед. (Санскритське слово упанішад буквально означає — сидіння біля, тобто поруч з якимось учителем для пізнання істини.)

Для Упанішад характерним є виділення поруч з поняттям брахмана — абсолютного світового начала, вищої об'єктивної реальності — також поняття атмана — світового суб'єктивного начала, самосвідомості. Атман в Упанішадах часто ототожнюється з індивідуальним Я людини.

При цьому, якщо брахман є тотожністю мислення і буття, суб'єктивного й об'єктивного, то атман — мисленням, відчуженим від буття. Сенс всесвітнього розвитку — в еволюціонуванні атмана до злиття з брахманом. Результатом є досягнення тотожності мислення і буття в житті людини, вознесіння атмана, а також збагачення брахмана самосвідомістю. У збагаченні Абсолюту людською самосвідомістю — вищий сенс людського існування.

Крім Упанішад коментарями Вед є також "брахмани" й "араньяки ". Головна відмінність цих текстів від Вед — їх більш систематичний і завершений характер.

Коментування Вед і пов'язані з ними ритуали постійно відтворюють касту тлумачів Вед — касту брахманів. Ці коментування породжують таку релігійно-філософську течію, як брахманізм, головним змістом якого виступають окреслені вище проблеми.

20 Лекція 2. Меж/ людини у філософії індії І Китаю

§ 14. Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

Індуїзм приходить на зміну брахманізмові наприкінці І тисячоліття до н. е. На відміну від брахманізму він е більш вільним від впливу Вед; у його межах створюється філософське і релігійне поривання, яке триває й досі.

Можна досить чітко розділити ведійську й індуїстську міфології; водночас необхідно визнати, що вони пов'язані єдиною еволюційною ниткою.

Ранній етап становлення індуїзму виражається в епосах "Махабхарата" і "Рамаяна". Надалі джерелами індуїзму стають релігійно-космологічні поеми пурани.

Які особливості індуїзму як релігійне-філософської системи? Можна виділити дві принципові.

1. На чолі міфологічного пантеону стоять три головних божества: Брахма, Вішну і Шива. Брахма виступає як Єдине, персоніфікуючи Брахмана як Абсолют світу. Вішну — божество, яке уособлює начало, що зберігає світ. Шива виражає начало, спрямоване зруйнувати та відновити світову гармонію.

У тріаді головних індуїстських богів виявляється фундаментальна логіка розвитку нашого Всесвіту, де руйнація старої гармонії і відчуженість від неї є умовою знаходження нової. Ця тріада згодом була визначена в німецькій класичній філософії як теза, антитеза І синтез.

її можна розглядати і як образно-символічне вираження тріади: буденність, граничне буття,метаграничне буття.

2. Другою принциповою особливістю індуїзму є ідеї карми і сансари, що виявилися найбільш цікавими і плідними для західної людини.

Карма, як ми вже зазначали, виступає законом перевтілень безсмертної душі. У результаті праведного або неправедного життя людина може перевтілюватися у вищу або нижчу істоту.

Проте втілення відбуваються в межах матеріального світу. У ході таких втілень стає можливим безкі-

1. Давньоіндійська філософія: моральна віддяка 21

нечне злиття індивідуального духу Атмана — свідомості, відчуженої від буття, із Брахманом як світовим духом, що перебуває в тотожності з буттям. У такий спосіб людина одержує можливість безмежного вдосконалення; але це вдосконалення багато в чому є коловоротом — через неможливість абсолютного злиття з Брахманом.

Процес послідовного ланцюжка втілень, підпорядкований закону корми, одержав назву сан с ар и (від санскритського: коловорот, переродження).

Еволюційний процес, що породжує брахманізм, а потім й індуїзм, породжує також класичні філософські системи Індії. Це — йога, ньяя, ваишешика, веданта, санкхья, міманса.

§ 15. Чому йога поширилася на Заході?

Найбільшу популярність на Заході набули різноманітні течії йоги (від санскритського: глибоке міркування, споглядання). Це відбулося, мабуть, тому, що йога розробляє практичний шлях звільнення (розширення меж буття) людини через систематичні вправи тіла і свідомості, які приводять до внутрішнього зосередження — самадхи. Йогічні вправи є універсальними як для східної, так і для західної людини і на початковому етапі не потребують принципової зміни світогляду. Такі особливості йоги дали змогу адаптувати ЇЇ стосовно повсякденної свідомості сучасного Заходу. Проте завжди потрібно пам'ятати, що широке поширення йоги на Заході є достатньо зовнішнім і не торкається глибинних основ існування.

Водночас, на відміну від йоги й інших класичних шкіл, в індійській культурі виникають течії, котрі світоглядно протистоять брахманізму й індуїзму. Це чарвака або локаятта, джайнізм і буддизм.

Перші два вчення — чарвака і джайнізм (матеріалістичне й ідеалістичне вчення) — так і залишаються в історичних межах Індії. Буддизм же виходить за межі індійської культури, набуває прихильників у багатьох країнах і, нарешті, перетворюється у світову релігію.

22 Лекція 2. МежІ людини у філософії Індії І Китаю

§ 16. Буддизм: шлях звільнення від карми

Засновником буддизму вважається індійський царевич Сіддхартха Гаутама (623—544 до н. е.). Легенда говорить, що батько Гаутами всіляко захищав сина із самого раннього дитинства від споглядання страждань, але якось, вийшовши за двері палацу, юнак побачив немічного старця, зустрівся з хворим, знівеченим проказою, і, нарешті, назустріч йому пройшла похоронна процесія. В одну мить зруйнувався безтурботний світ його дитинства: людське буття постало перед ним потоком безкінечних страждань.

Вражений побаченим, царевич більше не повернувся в будинок батька і все життя шукав шлях звільнення від світового страждання і, знайшовши такий шлях, одержав Ім'я Будди, що означає "просвітлений".

Будда виступив проти неминучості перевтілень людини. Він стверджував, що у межах сансари будь-яке буття є стражданням. Сансарі протистоїть нірвана — стан, у який людина переходить, звільнюючись від пут світу і перевтілень.

Але як можна звільнитися від пуг перевтілень-страждань? Тільки через відмову від бажань емпіричного світу і плекання єдиного бажання — звільнитися від буденності у всіх її проявах. Ця настанова ріднить Будду з Христом, а буддизм — із християнством.

Наведемо кілька міркувань Будди з його першої проповіді (так званої "Сутри, що приводить у рух колесо"), які визначають особливості буддійського вчення:

"Існують дві крайнощі... котрих необхідно уникати:

потурання чуттєвим насолодам — це нецінно, вульгарно, заземлено, неблагородно і марно;

схильність до крайнього аскетизму — це болісно, неблагородно і марно..."

"Що є серединним шляхом,...який сприяє розвиткові кругозору і знання, веде до світу, вищої мудрості, просвітління, нірвани? Це шляхетний восьмеричний шлях, а саме: правильне розуміння, правильна

І. Давньоіндійська філософія: моральна віддяка 23

думка, правильна промова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильний намір, правильне зусилля, правильна концентрація..."

"Потім існує страждання — це істина. Народження, тління, хвороба і смерть є стражданням, зіткнення з неприємним є страждання, розлучення з приємним є страждання, неотримання бажаного є страждання. Потім існує причина страждання... Це бажання, що веде до відродження, супроводжуване жагучим уподобанням до почуттєвих насолод у цьому і в тому житті. Це бажання чуттєвих насолод, бажання існування, бажання неіснування. Потім існує припинення страждання... Це повне відокремлення і руйнація бажань, зречення, відмова, звільнення від них, неприв'язаність до них" ¹.

Буддизм в активній формі проіснував у індійській культурі 1500 років — починаючи з 5-го ст. до н. е. Відомий дослідник буддизму академік Ф. І. Щербатськой виділяє три основних періоди його розвитку.

І. Буддизм періоду хінаяни (Малої Колісниці). Буддизм починає з того, що заперечує можливість існування душі у світі матеріальних перевтілень. "Тіло не має душі, — говорить Будда в "Сугрі про сутність атмана". — Якби в ньому існувала душа, то тіло не було б суб'єктом страждання, Інакше існувала б можливість створювати тіло за розсудом душі" ².

Душа може існувати тільки за межами світу матеріальних втілень, у сансарі ж є лише тінь душі.

"Шляхетно навчений, який розуміє це, — продовжує Будда, — відчуває відразу до тіла, почуттів, сприйняття, дій, свідомості... Тоді його осіняє знання: "Я вільний". Він розуміє, що прив'язаність до відродження закінчена, стає щасливим, робить те, що повинен робити, і для нього неможливо повернутися до старого стану" ³.

¹ Цит. за: Корпев В. И. Сущность учения буддизма // Философские вопросы буддизма. — Новосибирск, 1984, — С. 11.

² Цит. за: Корпев В. И. Сущность учения буддизма // Там же. - С. 12.

³ Там само.

24 Лекція 2. Мела людини у філософії Індії І Китаю

Отже, людина знаходить свою душу тільки через вихід у нірвану.

Іншою важливою особливістю раннього буддизму є вчення про те, що не існує матерія як цілісного світу.

Третьою особливістю є вчення про невідання (авід Ί), яке затемнює свідомість людини, примушуючи її бажати і страждати, і яке постійно відтворює сансару як колесо страждань.

Четверта особливість раннього буддизму — вчення про святого, який звільняється від авід 7 на шляху зосередження і медитації. На цьому шляху може бути досягнутий стан трансу, що наділяє медитуючого надприродними здібностями і перетворює його в надлюдину.

II. Другим етапом розвитку буддійського вчення в Індії стає буддизм махаяни (Великої Колісниці). Ф. 1. Щербатськой так у цілому характеризує цей етап. Наприкінці 5-го ст. існування буддизму в його філософії й релігійному характері відбулися радикальні зміни. Ідеал людини, яка цілком зникає в позбавленій життя нірвані, трансформувався в ідеал людини, яка царює в нірвані, сповненій життя. Буддизм відмовився від ідеалу егоїстичного особистого порятунку на користь ідеалу загального порятунку будь-якої живої істоти" ⁴.

Висунення на перший план ідеалу порятунку не себе, а всього існуючого, є першою найважливішою особливістю буддизму махаяни.

Другою особливістю стає обожнювання Будди. Будда одержує найменування "Тіла вищого блаженства" і перетворюється в Бога. Це означає посилення культового начала в буддизмі махаяни в порівнянні з попереднім періодом.

Третьою особливістю буддизму махаяни є вчення про дві реальності — глибинну і поверхневу. Цей поділ є характерним і для раннього буддизму, проте якщо раніше ілюзорність сансари доводилася через твердження

⁴ Щербатской Ф, И. Буддийская логика // Избранные труды по будцизму. - М., 1988. — С. 59.

1. Давньоіндійська філософія: моральна віддяка 25

про відсутність цілісного світу матерії, то тепер матерія сприймається нереальною через свою несвободу.

Четверта особливість буддизму махаяни полягає в запереченні можливості логічного і раціонального розуміння нірвани. Тільки містичне споглядання дає змогу осягнути її.

Важливо відзначити, що буддизм махаяни, розвиваючись, не відкинув попереднього буддизму хінаяни, а оголосив його можливим шляхом порятунку. Була розроблена теорія, що кожна людина, залежно від її

природних схильностей і "сім'я" Будди, закладеного в її серці, вибирає або "Велику Колісницю", або "Малу". Обидві церкви існували під дахом одних і тих самих монастирів.

III. Третій період буддизму в Індії. Його виникнення прийнято пов'язувати з двома мислителями — святим Асангою і його братом Васубандху.

Головною особливістю цього періоду є посилення інтересу до логічного мислення, що поряд із містичним переживанням відкриває можливість розуміння нірвани як глибинної реальності.

Другою особливістю цього періоду стало посилення скептицизму відносно існування зовнішнього світу. Людське існування є винятково духовним, — заявляють буддисти цього періоду, — наші ідеї не мають опори в матеріальному світі, тому що останній є цілком ілюзорним.

Для буддизму третього періоду характерним є також посилення можливостей людських ідей, вважається, що ідеї можуть давати не тільки відносне, а й абсолютне знання. А це означає, що розширюються можливості людської свідомості в розумінні нірвани.

Отже, ми можемо констатувати, що наприкінці свого існування в Індії буддизм суттєво раціоналізується. Мабуть, це і послужило причиною того, що буддійський світогляд поступово звужує сферу свого впливу і, нарешті, покидає межі Індії, проникаючи в Китай, де наповняється новими смислами.

Що відбувається з буддизмом у Китаї? Для того, щоб відповісти на це запитання, познайомимося з традиційними для Китаю релігійно-філософськими течіями — даосизмом і конфуціанством.

26 Лекція S. Mend людини у філософії Індії І Китаю

2. ДАВНЬОКИТАЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ: ДРУГЕ НАРОДЖЕННЯ БУДДИЗМУ

§ 17. Даосизм: шлях знаходження безсмертя

Даосизм є однією з найдавніших релігійно-філософських течій Китаю. Він зробив величезний вплив на розвиток усіх сторін китайської культури. У тому числі і методів психофізичного тренування, наприклад, у військових мистецтвах (ушу)⁵.

Історія становлення даосизму може бути розділена на два етапи: 1) зародження даосизму (до II ст. н. е.) і 2) розвиток уже сформованого напряму. Корені даосизму сягають у найдавніші вірування шаманського типу.

Центральна ідея даосизму — це ідея Дао — шляху до світової гармонії. Дао властива блага сила де. Вчення про дао і де вперше в завершеній формі зафіксовано в книзі "Дао-дзе-цзин", що приписується філософові VI—V ст. до н. е. Лао-цзи. Подальший розвиток це вчення одержує в праці філософа IV—ІІІ ст. до н. е. Чжуан-цзи, воно було назване його іменем.

Категорія Дао в даосизмі виступає як шлях людини і усього світу, а також загальна основа і закон буття космосу.

Дао виявляється у світі через благу силу де (дослівно чеснота); завдяки де Дао оформляється в кінцевих речах світу. При цьому воно світиться крізь їхню кінечність; щирий мудрець завжди бачить у кінцевому і минувшому прояв вічного Дао.

Для лаоської релігійно-філософської системи характерна віра в можливість набуття тілесного безсмертя через злиття з Дао. Для цього розробляються складні системи психофізичних вправ, а також за допомогою алхімії ведеться пошук еліксирів безсмертя, які розуміються і безпосередньо фізично, і символічно,

⁵ Торчинов Е. А. Даосизм и традиционные китайские системы // Введение к книге Лу Куань Юя "Даосская йога, алхимия и бессмертие". — СПб., 1993. — С. 5.

2. Давньокитайська філософія: друг» народження 27

що знайшло розвиток у практиці зовнішньої і внутрішньої алхімії. Перша орієнтувалася на створення еліксирів як сумішей різних речовин, друга — на створення внутрішнього еліксиру безсмертя за допомогою самозаглиблення і медитації.

Найважливішу роль, на думку послідовників даосизму, для досягнення тілесного безсмертя має правильне сексуальне життя. Для того, щоб зрозуміти, що це означає, необхідно розглянути такі важливі категорії даосизму, як ци, ян, інь.

Ци — це споконвічна енергія, що струменіє по всьому світу, створюючи речі і душі. Більш витончений її стан породжує духовний світ, більш грубий — матеріальний. Можна сказати, що ци — це проявлення Дао в нашому світі і, по суті, вона близька де.

Ци виявляється у світі через чоловіче начало — ян (рух, світло, твердість), а також через жіноче начало — інь (спокій, холод, темнота, м'якість). Лише в з'єднанні ян та інь складають ци і ведуть до Дао *. Тому і сексуальні стосунки в культурі даосизму є не лише актом чуттєвої насолоди і умовою продовження роду, а й засобом подолання роздвоєності світу і знаходження безсмертя (таємнича і навіть шокуюча західну людину практика затримки і недопущення еякуляції у чоловіка під час сексуального з'єднання, на думку даосів, веде до продовження життя, а в ідеалі — до безсмертя). Ідея даосизму про досягнення тілесного безсмертя зробила свій вплив на традиційну китайську гімнастику ци гун, а також на цілий ряд внутрішніх стилів бойових мистецтв і насамперед — тай цзи цюань ("Кулак Великої Межі"). Поняття тай цзи ("Велика Межа") означає з'єднання в одне ціле принципів інь і ян. У стилі тай цзи цюань плавні рухи, що перетікають один в одного, породжують гармонію інь і ян — спокій, який прагне стати рухом, і рух, що перетворюється у спокій.

* Проблема емансипації жінок не є такою актуальною для китайської культури і споріднених із нею культур, бо жіноче начало світобудови урівняне в даосизмі з чоловічим.

28 Лекція 2. МожІ людини у філософи Індії І Китаю

§ 18. Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

Ще одним найдавнішим релігійно-філософським вченням Китаю є конфуціанство, що виникло на рубежі VI—V ст. до н. е. Засновником конфуціанства є давньокитайський філософ Конфуцій (латинізована форма від китайського Кун Фу-цзи — учитель Кун). Конфуцій висуває ідеал держави, в якій імператорська влада зливається з владою чиновників, що поєднують у собі якості філософів, художників і вчених. У цьому — принципова особливість конфуціанства. Етична проблематика не відокремлюється в ньому від проблематики соціальної і державної. Імператор розглядається як носій "небесної" влади й іменується "Син Неба"; в його особистості з'єднуються начала ян та інь, тому другим його іменем є "батько і мати народу".

Конфуцій засновує своє вчення на вірі в божественне Небо, а також у духи предків. Це робить конфуціанство релігійною системою. Специфічною особливістю конфуціанства є ототожнення порядку Всесвіту з державним устроєм. Категорія Дао переноситься на реалії державного життя. Дао стає принципом державної ієрархії і порядку. Сенс людського існування вбачається в розвитку і утвердженні "соціального Дао". Основними рисами цього Дао є справедливість, мужність, поважна обережність, синівська шанобливість, братерська любов, власна гідність, вірність та ін. Проявом Дао в людині є чеснота (де), яка проявляється в товаристві у вигляді етико-ритуальної благопристойності (лі).

Таким чином, на відміну від даосизму конфуціанство зосереджується не на особистості а на суспільстві. Суспільство і держава визнаються головними цінностями, через які набуває цінності й індивідуальне існування людини. Поза суспільством і державою людина є ніщо. Ця ідея конфуціанства пройшла через тисячоліття китайської культури і розгорнулася в XX ст. в практику комуністичного, а потім посткомуністичного режиму. Сьогодні вона є найважливішим ментальним принципом Китаю.

2. Давньокитайська філософія: друге народження 29

§ 19. Буддизм у Китаї

Індійський буддизм зіткнувся в Китаї з багатою філософською традицією, яка справила на нього сильний вплив. Він увібрав у себе багато положень даосизму і конфуціанства; його філософія й догматика були пристосовані до традиційних китайських поглядів ⁶.

Дійсно, категорії даосизму і конфуціанства мали могутній вплив на індійський буддизм, переплавляючи його в щось інше. Отже, ми можемо говорити про друге народження буддизму в Китаї. І цей знову народжений буддизм дуже сильно змінив і даосизм, і конфуціанство.

Проте центральна буддійська концепція людини — концепція "чотирьох шляхетних істин" (буття є страждання; причина страждання — в прив'язаності до помилкового, емпіричного Я; щоб припинити страждання, необхідно звільнитися від помилкового Я; щоб звільнитися від помилкового Я, потрібно засвоїти певні ідеї та оволодіти конкретними практиками) — залишилася незмінною, хоча і набула нового культурного образу.

Отже, буддизм поступово вростає в китайську культуру і зростається з нею. "Труднощі, що супроводжували цей процес, — відзначає Л. Є. Янгутов, — були обумовлені низкою причин: замкнутістю китайської культури, що не мала на той час достатнього досвіду іноземних запозичень, сильним впливом традицій на всі сфери соціального і духовного життя китайців, аж до стилю мислення" ⁷. Але буддійський світогляд переборов ці труднощі і утвердився в Китаї, ставши найбільш масовою з трьох світових релігій.

У китайській культурі виник цілий ряд релігійно-філософських шкіл буддизму, 3 них найвідоміші — тяньтай, цзинту і чань.

Найбільш впливовою течією буддизму як у Китаї, так і за його межами є чань-буддизм.

⁶ Янгутов Л. Е. Категории китайского буддизма // Философские вопросы буддизма. — М., 1983. — С. 20.

⁷ Там само.

30 Лекція 2. Межі людини у філософії Індії і Китаю

§ 20. Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

Школа чань-буддизму сформувалася в Китаї на рубежі V—VI ст. її вчення найбільш близьке до буддизму махаяни. Засновником чань-буддизму вважається легендарний місіонер з Індії Бодхидхарма. Назва школи походить від китайського прочитання санскритського слова дхьяя (китайський варіант — чань-на), що означає містичне споглядання, зосередження.

Основними рисами чань-буддизму стали:

/. Заперечення логічного мислення і письмового тексту як можливостей розуміння І передачі істини. Істина відкривається тільки в інтуїтивному осяянні.

2. Визнання того, що досконалість може бути досягнута лише в процесі активної зміни життя.

У чань-буддизмі високо цінуються ті види ставлення до світу, у яких духовне начало з'єднується з практичним і тілесним. Це фізична праця, творчість художника і поета, а також творчість воїна — бойові мистецтва.

Бойові мистецтва займають виняткове значення. Вони розглядаються як вміла і естетично виражена протидія Світовому Злу, його нейтралізація. У результаті відбувається очищення і просвітлення як воїна, так і світу в цілому.

Бойові мистецтва розвиваються на традиційній китайській основі в цілому ряді чань-буддійських монастирів. Найбільш знаменитим із них стає монастир Шао-Лінь.

Таким чином, для досягнення особистого просвітління людина повинна змінити свою тілесність і стосунки з людьми так, щоб вони відповідали ідеалам буддизму. Цей принцип ріднить чань-буддизм не тільки з різноманітними школами махаяни, а й з вченнями йоги.

При цьому в чань-буддизмі зберігається спрямованість на самотність і відлюдництво, характерні для

2. Давньокитайська філософія: друге народження 31

буддизму хінаяни. Це чудово висловив чань-буддійський поет Ван-Вей (701—761 pp.):

"Люблю читати високі повчання Будди, Час схиляє виконувать піст суворий.

Моя доля — голубина покірність і старечий посох.

Зволікає безсмертя, в узголів'я повзе черепахою.

Верби квітнуть. Весняних гір білизна.

Груші білі. Ховається сонце і птахи.

Вікно. Північ. Опадають персикові пелюстки.

Усамітнююсь, думаю, палю пахощі".

§ 21. Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

У VII ст. чань-буддизм проникає в Японію, де поступово оформлюється у самостійний напрямок (в XII ст.) й одержує найменування дзен-буддизму.

У дзен-буддизмі ще більше посилюється тенденція ставитися до військових мистецтв як до шляху спасіння. Самурай може досягти просвітлення швидше ченця, — так вважав один із патріархів дзен.

Вчення дзен-буддизму відіграло величезну роль у становленні японської культури. Так зване мистецтво дзен — принципи дзен-буддизму, що ввійшли в тканину японської повсякденності, — стає найважливішою ментальною основою цієї культури.

У XX ст. дзен-буддизм досить широко поширюється на Заході — багато в чому завдяки діяльності нашого сучасника Д, Т. Судзукі — дзен-буддиста школи риндзай.

§ 22. Висновки і перспективи. Філософія давньої Індії і Китаю як підґрунтя східних вчень про людину

1. У давньоіндійській філософії, що укорінена у найдавніших міфологічних текстах — Ведах, людина трактується як істота, що нескінченно перевтілюється в матеріальному світі. Межі людини — це межі її інка-

32 Лекція 2. Межі людини у філософії Індії І Китаю

рнації — конкретного втілення в цьому житті. Рівень втілення визначається законами карми, які лежать за безпосередніми межами людської свободи. Вільні вчинки людини творять лише майбутнє і її чергове втілення. У поступальному кармічному прямуванні виявляється сенс життя людини — з'єднання з вищим принципом буття — Брахманом.

1. З появою буддизму людина одержує можливість позбутися безкінечного ланцюга перевтілень і закону карми через вихід у нірвану. Нірвана є подоланням меж людини як істоти, що страждає, і знаходження просвітленості—мудрості в межах однієї інкарнації.

3. У китайській культурі індійський буддизм з'єднується з даосизмом і конфуціанством, істотно впливаючи на них і сам зазнаючи зміни.

4. Головною рисою китайського буддизму стає його активнотворчий характер стосовно індивідуального життя і життя суспільства — результат впливу даосизму і конфуціанства.

У найбільшій мірі це виявляється в чань-буддіізмі, в якому буддійський світогляд стає основою такого діяльного впливу на реальність, як бойові мистецтва.

5. Основні положення індійської і китайської релігійно-філософської думки на тисячоріччя стали інтегруючим началом, що визначає ядро Сходу (Схід у вузькому аспекті) і задає лейтмотив міркувань східних філософів про людину.

ЛІТЕРАТУРА ДО 2-ї ЛЕКЦІЇ

• Аверинцев С, С. Запал но-восточные размышления или о несходстве сходного // Восток—Запад. Исследования. Переводы. Публикации. — М., 1988.

• Корпев В. И. Сущность учения буддизма // Философские вопросы буддизма. — Новосибирск, 1984.

• Костюченко В. С. Классическая веданта и неоведантизм.— М., 1983.

• Лу Куань Юй. Даосская Йога, алхимия и бессмертие. — СПб., 1993.

2. Давньокитайська філософія: Друге народження 33

• Мантатов В. В. К вопросу об изучении философии буддизма // Философские вопросы буддизма.

• Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х т. — М., 1991.

• Щербатской Ф. И. Буддийская логика // Избранные труды по буддизму. — М., 1988.

• Щербатской Ф. И. Концепция буддийской нирваны // Там же.

• Щербатской Ф. И. Центральная концепция буддизма и значение термина "Джатма" // Там же.

• Юнг К. Г. Йога и Запад // Архетип и символ. — М., 1991.

• Янгутов Л. Е. Категории китайского буддизма // Философские вопросы буддизма. — М., 1983.

Лекція З

ЛЮДИНА І її МЕЖІ В АНТИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ

1. Феномен ранньої античної філософії (рання класика).

2. Класична антична філософія (зріла класика).

3. Філософія епохи еллінізму.

§ 23. Попереднє зауваження

Східне філософування про людину укорінене в індійській і китайській філософії. Західне ж розуміння людини укорінене в античній філософи — філософії Давньої Греції і Риму. На відміну від давньосхідної, антична філософія із самого початку протипоставила себе міфології і релігії. Вона протипоставила розум і знання уяві і вірі.

Дата добавления: 2015-05-22