М. Рильський 1 страница

СЛОВНИК ІСТОРИКО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ

АБСОЛЮТИЗМ(необмежений). – форма державного правління, за якої верховна влада повністю належить монархові та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

АВТОКРАТІЯ (грец. – самовладдя) – система правління, при якій необмежена верховна влада в державі належить одній особі.

АВТОНОМІЯ– 1) самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах передбачених загальнодержавним законом (Конституцією); 2) форма самоуправління частини території унітарної держави, яка наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою.

АВТОРИТАРИЗМ (безвладдя) – державний устрій, характерними рисами якого є режим особистої влади, диктаторські методи правління.

АВТОХТОН – (грец. – місцевий, корінний). Народ автохтон – це корінне населення певної території, країни.

АНАРХІЗМ (грец. – самовладдя) – політичні погляди, які заперечують будь-яку владу (перш за все – державну), розглядаючи її як насильство над особою.

АНДРУСІВСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я – угода між Росією і Польщею за спиною України, підписана 1667 р. Згідно цієї угоди Українська козацька держава поділялась на дві частини по Дніпру: Лівобережна залишалася у складі Росії, Правобережна, крім Києва, а також Білорусь переходили під владу Польщі. Запорізька Січ була під владою обох держав. Тим самим було санкціоновано роз'єднання української держави.

АНЕКСІЯ – насильницьке приєднання, загарбання однією державою території (всієї або частини) іншої держави (народу).

АНТРОПОЛОГІЯ – природнича наука, що вивчає людину в часі і просторі, досліджуючи її зовнішній вигляд та диференціацію спадкових прикмет і визначаючи раси як групи людей, що мають у певному поєднанні однакові тілесні і духовні успадковані властивості.

АРХЕОГРАФІЯ – допоміжна історична наука, що виконує опис і публікацію старовинних письмових документів, опрацьовує методи публікації та підготовки пам'яток письменництва до видання.

БЛІЦКРИГ(німец. – блискавична війна) – авантюристична теорія ведення агресивної війни, розрахована на капітуляцію противника в найкоротші строки внаслідок раптового нападу на нього і швидкого просування вглиб країни.

БРАТСТВА – релігійно-національні товариства, що створювались при церковних парафіях у містах України та Білорусії в кінці ХVI-ХVII ст. Відігравали важливу роль у розвитку української культури, освіти, книгодрукування, бібліотечної справи та медицини. Активно виступали за визволення українського народу від соціального, національного та релігійного гніту.

БРАЦЛАВЩИНА – історична область України в ХІУ_ХУІІІ ст.., що займала територію Вінницької і частину Хмельницької областей.

БРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР УНРз державами Четверного Союзу 1918 р.– підписаний у Брест-Литовську 9 лютого 1918 р. між Українською Народною Республікою, з одного боку, та державами Четверного Союзу – Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною – з другого. Країни Четверного Союзу обіцяли надати УНР матеріальну, військову та моральну допомогу в боротьбі з радянською владою. Згідно цієї угоди в Україну мали ввійти німецькі та австро-угорські війська.

БУКОВИНА– історична назва етнічних українських земель, розташованих між середньою течією Дністра і Карпатами. Нині входить до складу України (Північна Буковина – Чернівецька область) та Румунії.

БУКРИНСЬКИЙ ПЛАЦДАРМ– один із плацдармів на правому березі Дніпра, в районі Великого Букрина (80 км на південний схід від Києва), захоплений у вересні 1943 р. військами Воронезького фронту під час битви за Дніпро. Складав 11 км по фронту і до 6 км углиб.

БУНЧУЖНИЙ – член генеральної старшини на Гетьманщині ХVI-ХVIII ст., відповідав за збереження символу гетьманської влади – бунчука, а під час війни керував загоном козацького війська, за дорученням гетьмана бунчужний іноді виконував дипломатичні і судові справи.

БУНЧУК – символ гетьманської влади.

ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР – таємне розпорядження, видане в липні 1863 р. міністром внутрішніх справ Росії П.Валуєвим, яке забороняло

ВЕЛИКИЙ ПЕРЕЛОМ– період розвитку СРСР після нової економічної політики до початку курсу на індустріалізацію і колективізацію. Вперше термін був запропонований у 1929 р. «Великий перелом» означав радикальний перехід до «соціалістичної» перебудови села.

ВЕРМАХТ (нім. Wehrmacht, від Wehr – зброя, оборона та Macht – сила) – назва збройних сил нацистської Німеччини в 1935 – 1945 рр.

ВИБОРНІ КОЗАКИ – привілейована група українського козацтва у ХVIII ст. Створена на підставі указу 1735 р. про поділ українського козацтва на виборних козаків і козаків-підпомічників.

використання української мови у літературній та видавничій діяльності.

ВИРА – найвища грошова кара за вбивство вільної людини, яку платив вбивця князеві, якщо йому вдалося уникнути кривавої помсти.

ВІДЛИГА – політичною реабілітацією і непослідовністю назва періоду перебування М.Хрущова при владі в СРСР (1954-1964), що характеризувався політикою десталінізації,політичною реабілітацією і непослідовністю реформ.

ВІЙНА – найбільш жорстока, найбільш організована і масова форма збройної боротьби, яка має руйнівний, характер і спрямована на знищення противника.

ВІЧЕ – І) народні збори в Давній Русі, на яких обговорювалися і вирішувалися важливі громадські справи; 2) народні збори в західноукраїнських землях у кінці XIX - на початку XX ст.

ВІЧНИЙ МИР – договір 1686 р. між Російською державою й Річчю Посполитою, який остаточно поділив Українську державу на 2 частини: Правобережна Україна залишалася під владою польського короля, Лівобережна Україна і Запорізька Січ – під владою російського царя.

ВОЄВОДСТВО –адміністративно-територіальна одиниця у складі Речі Посполитої. Козацька держава Б. Хмельницького займала територію 3-х воєводств: Київського, Чернігівського та Брацлавського.

ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ» –політика радянської влади, яка охоплювала 1918- 1920 рр. і полягала у суворій централізації політичного й економічного життя країни. Політика «воєнного комунізму» була проголошена в Україні у квітні 1919 р. і розпочалась із застосування продрозкладки, тобто примусових методів заготівлі хліба.

РЕЙКОВА ВІЙНА – операція радянських партизан у період з 3 серпня до середини вересня 1943 р. в тилу німецьких військ на території Російської Федерації, Білорусі та частини України з метою одночасного масового зруйнування залізничного полотна та станційних споруд.

ГАЛИЧИНА» – дивізія СС, створена з українських добровольців 28 квітня 1943 р. в кількості 18 тис. вояків. Емблема дивізії - галицький лев. 22 жовтня 1943 р. реорганізована й перейменована на 14-у галицьку добровольчу дивізію СС.

ВОЗЗ’ЄДНАННЯ – форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає об'єднання народів (націй).

ВОЛЮНТАРИЗМ – соціально-політична діяльність, що характеризується ігноруванням об’єктивних законів історичного розвитку,суб’єктивними бажаннями, рішеннями окремих осіб чи груп осіб.

ВОТЧИНА–комплекс феодальної земельної власності та пов'язане з нею право на феодально залежних селян. Існували князівські, боярські, монастирські й церковні вотчини. Вотчина переходила синам після смерті батька. Найкращою вотчиною вважалося право на володіння київським престолом.

ГАЙДАМА́КИ,дейнеки (тур. Haydımak – «нападати») – учасники козацького та селянського повстання на Правобережній Україні у XVIII ст., отримавшего назву Коліївщина.

ГАЙДАМАЧЧИНА (від «гайдамака» з тур., що означає неспокійну, бунтівну людину) – стихійні народні заворушення на Правобережній Україні. Назва «гайдамака» вперше зустрічається в 1712 р.

ГАЙДУКИ (угор. – піхотинці) – І) учасники збройної боротьби південних слов'янських народів проти турецьких загарбників у ХV - ХІХ ст.; 2) легкоозброєні воїни, які перебували на службі в угорських і польських поміщиків у ХVIII - ХІХ ст.; З) в Росії за Петра І – кінні панські лакеї.

ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА РАДА – орган центрального державного управління в Україні протягом І648-І750 рр., збори козацького війська, на яких обирали гетьмана або розв'язували важливі політичні, військові, фінансові, а також судові справи.

ГЕНЕРАЛЬНА СТАРШИНА – вища військова і цивільна адміністрація в Лівобережній Україні з ІІ половині ХVII - XVIII ст., рада при гетьманові. До Г.С. належали генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний осавул, генеральний хорунжий, генеральний підскарбій та генеральний бунчужний.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ СУД – найвищий судовий орган Гетьманської держави. Очолював Г.В.С. сам гетьман, а його постійним заступником був один із генеральних суддів.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПИСАР – член Генеральної старшини, керівник Генеральної військової канцелярії в козацькому війську й гетьманській державі. Г.П. об'єднував функції канцлера і міністра закордонних справ і зберігав державну печатку.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПІДСКАРБІЙ – член Генеральної старшини, завідував державним скарбом і фінансами в гетьманській державі.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ – український уряд у період між І і ІV універсалами – з 28.06.І917 р. до 22.0І.І9І8 р. (22.01.19І8 р. Г.С. був перетворений на Раду Народних Міністрів УНР).

ГЕНЕРАЛЬНИЙ СУД – найвища судова установа УНР. Створений І7.І2.19І7 р. Складався з карного, цивільного і адміністративного відділів.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ХОРУНЖИЙ – член генеральної старшини, охоронець військового стягу в козацькому війську.

ГЕНОЦИД – (від грец. – рід і лат. – вбиваю) – здійснювані владою масові переслідування, гоніння і навіть знищення певної національної, етнічної, расової, соціальної, культурної, або релігійної спільноти.

ГЕОПОЛІТИКА – політична доктрина, яка надає переважного значення в обґрунтуванні політики держав географічному фактору.

ГЕРАЛЬДИКА – допоміжна історична дисципліна, що вивчає походження і соціальні функції символів, емблем і гербів, закономірності їхнього графічного зображення та особливості композиції їхніх окремих елементів, значення останніх як своєрідних наукових джерел.

ГЕТЬМАН (від нім. – начальник, з тур. – батько народу, від польського – командир) – в Україні в ХVІ – ХVIII ст. – воєначальник козацького війська. З І648 р. гетьман став на чолі державної організації. Гетьман був головнокомандуючим адміністрацією, фінансами, мав законодавчу, а з ХVII ст. також і найвищу судову владу.

ГЕТЬМАН ВЕЛИКИЙ (або земський) – головнокомандуючий військом Великого князівства Литовського в походах.

ГЕТЬМАН ДВІРСЬКИЙ (або польний) – помічник великого гетьмана у Великому князівстві Литовському, командував найманими військами.

ГЕТЬМАН НАКАЗНИЙ – в Україні у ХVII - XVIII ст. – особа, яка тимчасово обіймала посаду гетьмана під час відсутності гетьмана.

ГЕТЬМАНСЬКІ СТАТТІ – документи державно-правового і міжнародно-правового характеру, що визначали устрій України у ХVII - XVIII ст. та взаємовідносини України і Московської держави.

ГЕТЬМАНЩИНА –назва козацької держави на Лівобережній Україні від середини ХVП- до кінця ХVІІІ ст.

ГЛАСНІСТЬ – політика максимальної відвертості та правдив діяльності державних і громадських організацій, дієва й активна форма участі

ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА – міжнародна організація, заснована 0І.06.І9І4 р. у Львові представниками трьох галицьких партій: національно-демократичної, радикальної і соціал-демократичної. Існувала до 1915 р. Лідер – К. Левицький.

ГОЛОВШИНА – термін давньоруського права, що означав І) вбивство; 2) певну суму грошей, що сплачував вбивця на користь родичів убитого.

ГРИВНЯ – І) основна лічильна одиниця т. зв. «кунної» системи в Київській Русі; 2) зливок срібла, що був грошовою і ваговою одиницею в Давній Русі.

ГРОМАДА (община) – сільське адміністративно-територіальне поземельне об'єднання в Україні та Білорусії у дореволюційний період.

ГРОМАДИ – напівлегальні організації української інтелігенції культурницького і суспільно-політичного спрямування, що діяли у другій половині XIX - на початку XX ст. Виникли в умовах пожвавлення національного руху як вияв прагнень інтелектуальної еліти. Не мали усталених програм і не були чіткими організованими структурами, а лише представляли найбільш активну частину національної інтелігенції та студентства. У зв’язку з громадським рухом з’явився термін «українофіли», який спочатку носив негативний відтінок, а згодом стали так називати себе й самі представники культурно-національного руху. Першу українську громаду засновано в Києві в 1859 р.

громадської думки в демократичному вирішенні найважливіших проблем країни.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – сфера політичних відносин у суспільстві (економічних, духовних, релігійних, приватних, сімейних та ін.) галузь самовияву інтересів і волі вільних індивідів. У демократичних системах громадянське суспільство зумовлює і визначає сферу діяльності держави та її органів.

ГУБЕ́РНІЯ –вища одиниця адміністративного поділу і місцевого устрою в Російській імперії, яка з'явилася у XVIII столітті при Петрі I у процесі формування абсолютистської держави.

ДАНИНА – найдавніша форма оподаткування населення, яка здійснювалась у формі прямого державного податку, феодальної ренти, військової контрибуції тощо.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ – законодавчий документ, ухвалений Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р., що проголошував державний суверенітет республіки в складі СРСР.

ДЕМОГОГІЯ – облудні гасла, нездійсненні обіцянки, викривлення фактів, використовувані політичними лідерами або угрупуваннями для досягнення власних цілей, переважно здобуття або утримання влади, маніпулювання свідомості мас

ДЕМОКРАТІЯ (народовладдя) – форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом влади.

ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ – втілення демократичних принципів у організації суспільства.

ДЕПОРТАЦІЯ – примусове виселення з місця постійного проживання й навіть вигнання за межі держави осіб (частини населення), що визнані правлячим режимом як соціально небезпечні.

ДЕРЖАВА – форма організації суспільства, сукупність взаємопов’язаних установ і організацій, які здійснюють управління від імені народу.

ДЕРЖАВНА ДУМА – законодавчий представницький орган Російської імперії (1905-1917 рр.). Введена відповідно до царського Маніфесту про дарування народам Росії політичних свобод і законодавчого представництва, прийнятий 17 жовтня 1905 р.

ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ –процес ліквідації наслідків сталінізації, що почався після смерті Й.Сталіна.

ДЕСЯТИНА – десята частина прибутків, яку сплачувало церкві залежне населення. Вперше встановлена київським князем Володимиром.

ДИКТАТУРА – необмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи, яка спирається на силу, а також відповідний політичний режим.

ДИРЕКТОРІЯ (управління, керівництво) – уряд УНР. Директорію створено 13.11.1918 р. в Білій Церкві лідерами українських соціал-демократів, есерів та соціалістів-самостійників. Головою Директорії до лютого 1919 був В. Винниченко, командуючим військом – С.Петлюра (з 10.02.1919 р. голова Директорії). Директорія припинила своє існування після закінчення радянсько-польської війни 1920 р.

ДИСИДЕНСТВО –це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеології та політиці.

ДИСИДЕНТ (лат. – не погоджуватися, не згодний) – в середні віки – особа, яка відступає від учення пануючої церкви, пануючого віросповідання, пізніше – інакодумаюча особа, не згодна з пануючою ідеологією і політичним режимом і яка їм протирічить.

ДИСКРИМІНАЦІЯ (розрізняю, розділяю) – обмеження в правах або позбавлення прав.

ДИСТРИКТ «ГАЛИЧИНА» – адміністративна одиниця у складі генерал-губернаторства, утвореного переважно з центральних частин Польщі в період німецької окупації під час Другої світової війни. «Дистрикт Галичина» з центром у Львові складався з Львівської, Дрогобицької, Станіславської і Тернопільської областей.

ДІАСПОРА - постійне перебування частини народу на території іншої держави, за межами країни проживання даного народу.

ДОКТРИНА– систематизоване філософське, політичне чи ідеологічне учення, сукупність принципів, концепцій.

ДРУЖИНА– загін воїнів, об’єднаних навколо князя. У Київській Русі дружина становила постійну військову силу й брала участь в управлінні князівством та особистим господарством князя.

ЕВАКУАЦІЯ– вивезення населення, поранених, полонених, а також матеріальних засобів із місцевості, що перебуває під загрозою нападу ворога або стихійного лиха, з театру бойових дій у тил.

ЕКСПАНСІЯ (поширення) – загарбання чужих територій, ринків, джерел сировини, економічне і політичне поневолення інших країн.

ЕНЕОЛІТ – мідно-кам'яний вік, перехідний період від кам'яного до бронзового віку (ІV - III тис. до н.е.).

ЕТНОС (грец. – народ) – вид спільності людей, що історично виник і представлений племенем, народністю, нацією, володіє спільними рисами, стабільними особливостями культури і психологічного складу, а також свідомістю своєї єдності і відмінності від інших.

ЄМСЬКИЙ УКАЗ –таємний законодавчий документ про повну заборону українського письменства. Він забороняв ввозити з-за кордону українські книги, українською мовою видавати оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, влаштовувати театральні вистави і публічні читання. Було заборонено викладання українською мовою, а з бібліотек вилучались українські книжки. З російськомовних текстів цензори викреслювали слово «Україна», замінюючи його на – «Малоросія».

ЗАКУПИ – особи, які змушені були йти до пана за купу (грошову позику) і працювати на нього.

ЗАПОРІЗЬКА СІЧ – суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася у др. половині ХVІ ст. за Дніпровськими порогами.

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР) – назва української держави, створеної 19.10.І9І8 р. Українською Народною Радою у Львові на українських землях колишньої Австро-Угорщини. Перестала існувати юридично 22.01.1919р. після Злуки (об’єднання) з УНР, фактично – з початку листопада 1919 р.

ЗДОЛЬЩИНА – один з видів оренди землі, за яким орендна плата сплачується власникові землі частиною врожаю.

ЗЕЛЕНИЙ КЛИН – південна частина Далекого Сходу Росії. Названа так українськими переселенцями (у 1926 р. 41 % населення Зеленого Клину були українці).

ЗЕМСТВА –органи місцевого (земського) самоврядування, створені згідно з земською реформою 1864 р. Земства займалися питаннями місцевого господарства (розвиток хліборобства, торгівлі, промисловості, утримання й будівництво місцевих льохів, медицини, народної освіти, зв'язку, статистики тощо). Скасовані у 1918 р.

ЗИМОВІ ПОХОДИ – військові партизанські операції, рейди з’єднань Армії УНР в тилу Добровольчої армії Денікіна і більшовицьких військ у І9І9-І92І рр.

ІДЕОЛОГІЯ – упорядкована струнка система поглядів, які виражають відношення до дійсності і містять цілі і програми соціальної діяльності, спрямовані на закріплення, розвиток чи зміну даних суспільних відносин.

ІМПЕРІЯ (влада, панування) – назва великої держави, що складається з метрополії та підпорядкованих їй примусово приєднаних народів (держав); країна, для якої характерна імперська політика.

ІНАВГУРАЦІЯ – урочиста церемонія вступу на посаду глави держави або посвячення в сан.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ – процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства країни.

ІНТЕГРАЛЬНІЙ НАЦІОНАЛІЗМ – різновид українського націоналізму. Виник у 20-х рр. Інтегральні націоналісти закликали до створення нового типу українця, беззастережно відданого нації та справі незалежної державності. Головний ідеолог інтернаціонального націоналізму – Дмитро Донцов. Він стверджував, що нація – це абсолютна цінність, і немає вищої мети, ніж здобуття незалежної держави. На думку Д. Донцова, мета виправдовує засоби, сила волі панує над розумом, краще діяти, ніж споглядати. Майбутня українська держава, на його думку, повинна бути тоталітарною, а не демократичною. Цією ідеологією керувалася Організація українських націоналістів (ОУН).

ІСТОРІОГРАФІЯ (грец. – письмова розповідь про минуле) – І)спеціальна історична дисципліна, що вивчає історію історичної науки; 2) сукупність досліджень, присвячених темі або історичному епосу.

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО – таємна політична антикріпосницька організація, що утворилася в грудні І845 - січні 1846 рр. у Києві й існувала до кінця березня 1847 р. Засновниками товариства були: М.Костомаров, М.Гулак, В.Білозерський, до яких приєдналися 0.Маркович, О.Навроцький, І.Посяда. У квітні 1846 р. до товариства вступив Т.Г.Шевченко.

КІШ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ – центральний орган управління, що виковував адміністративні військові фінансові судові та інші справи в Запорізькій Січі.

КЛЕЙНОДИ (нім. – дорогоцінність) – відзнаки та атрибути влади українського гетьмана і козацької старшини ХVІ - XVIІ ст. До клейнодів належали корогва (прапор), бунчук, булава, пірнач, військова печатка, литаври, духові труби тощо.

КОАЛІЦІЯ – союз, об'єднання на добровільних засадах для досягнення спільної мети. Тимчасовий воєнно-політичний союз двох або кількох держав, укладений для спільних дій.

КОЗАКИ - ПІДПОМІЧНИКИ – категорія козацтва, яка утворилася в процесі його економічного розшарування в кінці ХVII ст., і вперше була оформлена при гетьмані Мазепі в 1701 р. Менш заможні, ніж виборні козаки, козаки - підпомічники повинні були виряджати від 2-3 дворів одного козака для постійної військової служби.

КОЗАЦТВО – збірна назва у ХV-ХVІ ст. козаків в Україні і Росії.

КОЗАЦЬКА РАДА –загальні збори, орган козацького управління в ХVI-ХVIII ст., де вирішувались питання внутрішньої і зовнішньої політики, обиралися гетьмани й козацька старшина.

КОЗАЦЬКИЙ ТАБІР – система оборони з возів на відкритій місцевості (у формі прямокутника чи кола). При наявності часу вози зверху засипали землею.

КОЛАБОРАЦІОНІСТ(фр. – співробітництво) – зрадник, який співробітничав з нацистсько-фашистськими загарбниками у країнах, окупованих ними під час Другої світової війни. В абстрагованому значені – «колабораціонізм» - часто вживається як синонім зрадництва, співробітництва з ворогом.

КОЛАБОРАЦІОНІСТИ– особи з місцевого населення, які співпрацюють із загарбниками під час окупації якої-небудь країни.

КОЛГОСП – колективне господарство селян, створене за принципом артілі.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ (усуспільнення) – соціалістична перебудова сільського господарства шляхом об єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі колективні господарства - колгоспи.

КОЛІЇ́ВЩИНА – велике національно-визвольне повстання протии польського та єврейського гніту в Правобережній Україні 1768 року. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта. Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки – страчені або заслані на Далекий Схід.

КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ – сукупність форм і методів управління суспільства, згідно з якими діяльність людей стимулюється переважно засобами адміністративного примусу.

КОМНЕЗАМИ (комітети незалежних селян) – громадська організація, яка використовувалась більшовиками для зміцнення своєї соціальної бази на селі.

КОНДОМІНІУМ – сумісне володіння кількома державами однієї території.

КОНСЕРВАТИЗМ(зберігати, охороняти) – політична ідеологія і практика, зорієнтовані на збереження існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС – процес розробки й прийняття конституційї держави.

КОНСТИТУ́ЦІЯ ПИЛИ́ПА О́РЛИКА (БЕНДЕРСЬКА КОНСТИТУЦІЯ) –скорочена назва пам'ятки української політико-філософської та правової думки, створеної 1710 року. Повна назва документа – «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою». За оцінкою сучасних українських істориків, це перша європейська конституція в сучасному розумінні.

КОНФЕДЕРАЦІЯ (спілка, об'єднання) –союз окремих суверенних держав, створений переважено для спільних зовнішньополітичних і воєнних цілей і об'єднаний єдиними керівними органами. (У Польщі в ХУІ- ХУПІ ст. – тимчасові військово-політичні союзи шляхти, що створювалися для досягнення певної мети (зокрема, збереження привілеїв).

КОНЦЕНСУС –прийняття рішень або домовленостей на міжнародних конференціях або нарадах на основі спільної згоди учасників без проведення формального голосування за відсутності формально оголошених заперечень.

КОРЕНІЗАЦІЯ – політика, яку проводили більшовики з 1923 р., спрямована на підготовку, виховання й висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при формуванні державного апарату, організацію культурно-освітніх закладів, видання преси мовами корінних національностей.

КУЛЬТ ОСОБИ (від лат.– шанування, поклоніння) – єдиновладдя тоталітарного типу, часто релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння.

КУНА – грошова одиниця Київської Русі.

КУРІНЬ – І) у ХVІ - ХVIII ст. військово-адміністративна одиниця Запорізької Січі, що складалася з кількасот козаків, очолював її курінний отаман; 2) нижча ланка адміністративно-територіальної системи Лівобережної України з 1648 р. до остаточної ліквідації політичної автономії (1781 р.). Курінь був складовою частиною сотні. Кожен курінь складався з 30-40 козаків; З) житловий будинок козаків.

КУРКУЛІ («глитаї») – уведений у часи радянської влади термін для визначення заможних селян, т. зв. сільської буржуазії. Розрізняють гри типи куркулів: І) дореволюційні; 2) куркулі радянської пори що збагатилися і виросли часто навіть серед бідняків, завдяки революції 1917 р. й при сприянні радянської влади; З) куркулі лише за назвою, а в дійсності – маса середняків, що становили опір колективізації.

ЛАВРА – монастир, який, як правило, підпорядковується вищому церковному органові країни.

ЛЕМКИ –етнографічна група українців, які здавна селилися у Карпатах. З 1945 до 1947 рр. було проведено примусове переселення лемків з території Польщі в Західну Україну та в західні воєводства Польщі

ЛІБЕРАЛІЗМ (від лат. – вільний, у первісному розумінні вільнодумство) – система соціально-економічних і політичних поглядів, яка захищає свободи та права особи, приватну власність, демократію, громадянське суспільство, договірний характер державної влади, вільну конкуренцію без права втручання держави в економічні процеси. У переносному значенні — терпимість, потурання комусь чи чомусь.

ЛІТОПИС – найдавніший вид історико-мемуарної прози, що являв собою розташовані в хронологічному порядку коротенькі замітки й докладні оповідання («сказання») про історичні події.

ЛЮТІЗЬКИЙ ПЛАЦДАРМ – один із найважливіших плацдармів на правому березі Дніпра, в районі містечка Лютежа (30 км на північ від Києва), захоплений у вересні 1943 р. військами Воронезького фронту. На початку листопада звідси було розпочато головний наступ на Київ.

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО – міське право на самоврядування, що надавало містам податкового і судового імунітету, права власності на землю, привілеїв у сфері ремесла й торгівлі, а також звільнення мешканців міст від більшості повинностей. Виникло у XIII ст. в місті Магдебург.

МАГІСТРАТ –узагальнена назва органів станового міщанського самоврядування і суду за Магдебурзьким правом.

МАГНАТ – великий землевласник у країнах Західної Європи.

МАЛОРОСІЙСТВО – комплекс провінціалізму серед частини населення України, зумовлений її довгим перебуванням у складі Російської держави. Виявляється у байдужому ставленні до українських національно-державницьких традицій і прагнень, або в активній підтримці російської культури, великодержавної політики.

МАЛОРОСІЙСЬКА КОЛЕГІЯ – І) центральний орган державного управління Російської держави у справах Лівобережної України. Створена за указом Петра І від 16 (27).05. 1722 р.; 2) вищий адміністративний орган гетьманщини, утворений указом Катерини ІІ у 1764 р. Ліквідовано Малоросійську колегію указом від 20 (ЗІ).08. 1786 р.

МАСОНСТВО (англ. – каменяр) – космополітичний релігійно-етичний рух. Масони закликають людей до об’єднання і до морального вдосконалення, без уваги на релігійну і національну приналежність, на принципах рівності, братерства, взаємодопомоги і вірності. В Україні перша масонська ложа виникла в 1784 р. у Києві.

МАТРІАРХАТ (лат., грец. – влада матері) – одна з форм суспільного устрою, яка характеризувалася переважним становищем жінки в суспільстві, головним чином за раннього періоду первіснообщинного ладу.

МЕНТАЛІТЕТ – особливість (специфіка) психології певної нації (народу).

метрополії та підпорядкованих їй примусово приєднаних народів (держав); країна, для якої характерна імперська політика.

Дата добавления: 2015-05-22