Н. Підсумкова зміна резервів 1 страница

G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів.

Е. Компенсуючі статті

D. Помилки та пропуски

С. Короткостроковий капітал

Підсумок А+В відповідає концепції базисного балансу в США

Прямі інвестиції

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

Товари

А. Поточні операції

Послуги

Доходи від інвестицій

Інші послуги та доходи

Приватні односторонні перекази

Офіційні односторонні перекази

Портфельні інвестиції

Інший довгостроковий капітал

Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СДР (СПЗ).

F. Надзвичайне фінансування

Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США

СДР (СПЗ)

Резервна позиція в МВФ

Інші вимоги

Кредити МВФ

19. Ключові показники розвитку національних економік і показники інтернаціоналізації.

У практиці порівняльного макроекономічного аналізу головними показником розвитку національних економік є темпи росту ВВП, ВВП на душу населення тощо. Світовий Банк на основі даних про ВВП на душу населення може поділяти країни на 4 групи: країни з низьким доходом (нижче 975 дол. США на душу населення); країни з доходом нижче середнього (976-3855 дол.США); країни з доходом вище середнього (3856-11905 дол.США); країни з високим доходом (вище 11906 дол.США).

Не менш важливим показником розвитку економік є показник заборгованості. Це агрегатний показник, який визначається через порівняння 4 конкретних показників з їх граничними значеннями: співвідношення зовнішнього боргу і ВНП (50%), боргу і експорту товарів і послуг (275%); приросту боргу і експорту (30%); приросту боргу за рахунок нарахування процентів щодо експорту (20%). Якщо 3 з 4 показників країни перевищили граничний рівень, вона вважається країною з високим рівнем заборгованості.
Рівень, або ступінь, інтернаціоналізації національної економіки взагалі необхідно визначати такими показниками, як:
1) обсяг інтернаціоналізованого (міжнародного) виробництва товарів послуг і темпи його зростання у порівнянні з обсягами і темпами зростання валового продукту в світі;
2) обсяги і динаміка прямих іноземних інвестицій в порівнянні з обсягами і динамікою всіх інвестицій (і внутрішніх, і міжнародних);
3) обсяги і динаміка міжнародної централізації капіталу (у вигляді міждержавного злиття і поглинання компаній) у порівнянні із загальними даними про централізацію капіталу (включаючи внутрішньоринкові злиття і поглинання);
4) обсяги і динаміка великих, складних комплексних міжнародних інвестиційних проектів (проектне фінансування) у порівнянні із загальними масштабами подібних проектів (внутрішніх і міжнародних), наскільки дозволяє статистика, що існує;
5) обсяги всієї міжнародної торгівлі товарами і послугами і темпи її зростання у порівнянні з валовим продуктом (необхідно розглядати товари і послуги не лише в їх сукупності, але і окремо, оскільки інтернаціоналізація товарного виробництва і обігу внаслідок природних причин значно вище, ніж у сфері послуг);
6) дані про міжнародні операції з патентами, ліцензіями, ноу-хау;
7) обсяги і динаміка міжнародних операцій банків та інших кредитних установ у порівнянні із загальними обсягами і динамікою усіх їх операцій;

8) обсяги і динаміка міжнародних фондових ринків у порівнянні із загальними розмірами цих ринків і темпами їх зростання (портфельні інвестиції: загальні і міжнародні), при цьому доцільно розрізняти основні сегменти цих ринків: облігації та інші боргові зобов'язання (державні і приватні), акції, похідні цінні папери (ф'ючерси, опціони), операції своп і репо;
9) обсяги і динаміка валютних ринків у порівнянні із загальними масштабами грошових ринків.
Значення кожного з цих показників, очевидно, неоднозначне, і тому доцільно придати кожному з них певну вагу, віддаючи пріоритет сфері виробництва, науково-технічному прогресу, потім сфері обігу і, нарешті, фінансовій сфері як найбільш динамічній, але у той же час і дуже незалежній і частково відірваній від реального сектора економіки. На основі відповідних даних і з урахуванням їх ваги можна визначити загальний індекс інтернаціоналізації у сучасній світовій економіці, його динаміку і подальші тенденції.

20. Масштаби та основні характеристики діяльності транснаціональних корпорацій.

За останні 50-60 років транснаціональні компанії зайняли домінуючі позиції у світовій економіці. Вони різко посилили взаємозв’язок і взаємозалежність національних економік, інтенсифікували поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперації. Кількість таких компаній стрімко зростає, підвищується їх питома вага у світовій торгівлі. ТНК стали головним суб’єктом руху міжнародних інвестицій, технології та функціонування міжнародного виробництва.

За офіційним визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку, транснаціональна корпорація – це підприємство, що об’єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і проводить єдину політику та загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень.

Серед головних характеристик ТНК слід зазначити такі:

1.ТНК стикаються з низкою факторів середовища, що оточує їх (конкуренти, клієнти, постачальники, фінансові інституції, уряд), тобто відчувають вплив усієї глобальної економічної системи;

2.ТНК оперують об’єднаним пакетом ресурсів, що охоплює активи, науково-технічні знання, торговельні марки, людські ресурси, інформацію. Філіали ТНК мають доступ до ресурсів усієї транснаціональної мережі;

3.Всі філіали ТНК об’єднані загальною стратегією ведення бізнесу.

Переваги ТНК:

1.організація філій, дочірніх компаній там, де вони найбільше потрібні (зростання зайнятості населення, наповнення ринку продукцією, необхідною споживачу тощо);

2.збільшення податкових надходжень до бюджетів країни, де розміщена філія ТНК;

3.постійний прогрес діяльності ТНК (ТНК витрачають на наукові дослідження іноді більше коштів, ніж окремі держави).

Недоліки ТНК:

1.ТНК, маючи сильний вплив на економіку країни, може в ряді випадків протидіяти їй, відстоюючи свої інтереси;

2.часто ТНК намагаються „обійти ” закони (приховування прибутків, вивіз капіталу з однієї країни в іншу тощо);

3.встановлення монопольних цін, що дадуть змогу отримувати надприбутки за рахунок споживача.

Транснаціональними корпораціями контролюється половина світового промислового виробництва, майже дві третини торгівлі, приблизно 80 % патентів і ліцензій на нову техніку. Розгалуженою є галузева структура ТНК: 60 % компаній зайняті у сфері виробництва, 37 % – послуг і 3 % у добувній промисловості і сільському господарстві. Останнім часом встановились чіткі тенденції до збільшення інвестицій у сферу послуг та скорочення їх у виробництві. Найбільші компанії зосереджені в таких галузях, як автомобільна промисловість, електроніка, виробництво електрообладнання, нафтова промисловість, хімічна та фармацевтична промисловість.

Згідно з щорічною Доповіддю про світові фінансові інвестиції (2009 р.), підготовленою UNCTAD, яка традиційно вивчає діяльність ТНК, у світі налічується 82000 ТНК з 810000 іноземними філіями. За останні 40 років кількість ТНК збільшилась майже у 12 разів.

Загалом аналіз діяльності ТНК свідчить, що вони справляють двоякий вплив на країни, в яких працюють. З одного боку, вони несуть з собою передові технології, управлінський досвід і т.д. З іншого ж боку, в їх діяльності присутньо і багато небезпек для приймаючих країн.

21. Мета створення та особливості діяльності Групи Світового Банку.

Формування Групи Світового банку було розпочато рішенням Бреттон-Вудської Конференції про заснування МБРР водночас з МВФ. Світовий Банк є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Спочатку діяльність МБРР була пов'язана з кредитуванням розвинутих країн, що постраждали під час Другої світової війни. Після відбудови їх економіки, а також внаслідок появи великої групи нових держав, цілі й функції змінюються. Постає необхідність створити інститут, який би зосередився на допомозі країнам, що розвиваються. Банк проводить фінансову й консультаційну допомогу з метою підвищення рівня життя й поліпшення життя найбіднішого населення.

Він розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Завданням глобальної боротьби з бідністю є надання людям в усьому світі шансу поліпшити своє життя й життя своїх дітей. Банк також надає допомогу країнам у зміцненні й підтримці основних умов, які необхідні для залучення приватних інвестицій і підтримки їх на належному рівні.

Банк указує на необхідність вживання наступних заходів: інвестування в розвиток людських ресурсів; концентрація зусиль на соціальному розвитку, залученні широких верств населення до рішення проблем розвитку; підтримка реформ охорона навколишнього середовища; Допомога в боротьбі з ВІЛ/Снідом.

Група Світового банку складається з чотирьох основних інститутів –

· Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР) Найбільша частина кредитів спрямовується в галузі інфраструктури та проекти економічного розвитку: енергетику, транспорт, зв'язок. Позики виділяються під процентну ставку, що змінюється кожні 6 місяців. Позики надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п'яти років.

Міжнародної фінансової корпорації (МФК) заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі, МФК надає кредити високорентабельним підприємствам, але без гарантій уряду. має право безпосередньо здійснювати інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що будуються або розширюються, з наступним перепродажем їх акцій приватним інвесторам. Звичайно МФК фінансує не більше як 25% загальної вартості проекту, решта коштів відшукується за рахунок приватних компаній і комерційних банків.

· Міжнародної асоціації розвитку (МАР) Діяльність МАР спрямована на допомогу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу. МАР надає безпроцентні позики найбіднішим країнам. Критерієм "бідності" є рівень ВНП на душу населення, що не перевищує 975 доларів. Позики МАР мають 10-річний пільговий період й погашаються протягом 35-40 років. Решті країн кредит надається заставкою 5% щорічних.Кредити плануються в основному в розвиток інфраструктури і в сільське господарство.

· Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (БАГІ) заохочення іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом страхування їх від некомерційних ризиків: відміна конвертованості національної валюти і пов'язаних з цим перешкод у переказі прибутків у країну інвестора; експропріація майна інвестора, війни, громадянські заворушення; Строк гарантій – 15-20 років по прямих інвестиціях, по позиках – понад 3 роки. Основна вимога надання гарантій: інвестор повинен бути резидентом країни-члена БАГІ; інвестиція ж може призначатися для будь-якої країни, навіть такої, що не входить до БАГІ.Гарантії БАГІ, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25% до 1,25% за кожні 100 доларів вартості гарантії

До цієї ж групи належить також Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), який має специфічні функції, але організаційно пов'язаний із Світовим банком.

Всі організації Світового банку тісно зв'язані, перш за все, єдністю цілей: сприяння стабільному економічному зростанню країн-членів, допомога в реконструкції господарства країн, що розвиваються, заохочення розвитку приватного сектора, заохочення іноземного інвестування. Група єдина й організаційно: практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові – Президенту Світового банку, мають спільну адміністративну систему.

22. Методи міжнародної торгівлі та їх порівняльна характеристика.

Метод торгівлі – це засіб здійснення торговельного обміну (торговельної операції чи торговельної угоди). В міжнародній торговельній практиці використовується два основні методи торгівлі:

1) торгівля напряму (здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем)

2) через посередників

При торгівлі напряму виникає визначена фінансова користь, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижується ризик і залежність результату комерційної діяльності від можливої недбалості чи недостатньої компетенції посередницької організації. Цей метод також дозволяє постійно знаходитись на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на них реагувати. В той же час використання торгівлі напряму передбачає наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. В протилежному випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть сильно зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою є більш ризикованою, що обумовлено економічними, політичними, правовими та соціальними умовами в різних країнах, їхніми традиціями та звичаями, а також великими відстанями між партнерами. В результаті часто буває доцільним, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торговельних операцій.

Переваги залучення посередників:

- підвищують оперативність збуту;

- підвищення прибутку за рахунок прискорення обігу капіталу;

- посередники знаходяться ближче до покупця, тому оперативніше реагують на зміни в ринковій кон’юнктурі, це дозволяє реалізувати товар на більш сприятливих для експортера умовах;

- підвищується конкурентоспроможність товарів за рахунок можливості післяпродажного сервісу;

- являються джерелом первинної інформації про рівень якості і конкурентоспроможності товарів.

Сучасними особливостями діяльності посередницьких фірм в МТ є:

- укрупнення, транснаціоналізація;

- спеціалізація (за товарами, видами діяльності, послугами, угодами);

- підпорядкування невеликих посередницьких фірм крупним виробникам;

- підпорядкування малих і середніх виробників крупним торговельно-посередницьким корпораціям.

23. Міжнародна торгівля послугами, її основні види; участь України у міжнародній торгівлі послугами.

Міжнародна торгівля - торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. При міжнародній торгівля послугами клієнти та ті хто надають послуги є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці.

Основна відмінність торгівлі послугами від торгівлі товарами, в тому, що послуги не мають властивості накопичуватися. Обсяг ринку послуг складає приблизно 25% світового товарного обігу, причому темп росту даного сектору світової економіки значно перевищує темп росту світового товарного обігу. Також торгівлі послугами впливає на зайнятість населення національної економіки в значно більшому ступені, ніж товарний ринок.

Міжнародний ринок послуг складається з: послуг фрахту; інших транспортних послуг; туризму; інших послуг, що надають державні організації (банківські, страхові, біржові, посередницькі, експорт технологій тощо); інших послуг, що надаються приватним сектором.Основну роль в міжнародній торгівлі послуг грають туризм та транспортні послуги.

Під впливом процесів глобалізації у сучасному світовому господарстві, відбувається активний розвиток сфери послуг у більшості країн світу. Так, у розвинених країнах світу частка сфери послуг в структурі ВВП перевищує 70%, в ній зайнято приблизно 65% працездатного населення планети (у США - до 75%).

На практиці сьогодні широко використовується класифікація послуг, запропонована МВФ: транспортні послуги; поїздки; послуги зв‘язку;будівельні послуги;страхові послуги; фінансові послуги; комп‘ютерні та інформаційні послуги;роялті та ліцензійні платежі; інші ділові послуги; послуги приватним особам та послуги в сфері культури та відпочинку; державні послуги, не віднесені до інших категорій.

Класифікація Світового банку передбачає поділ усіх послуг на дві групи:

—факторні послуги, які включають платежі, що виникають у зв´язку з міжнародним рухом факторів виробництва (доходи та інвестиції, роялті та ліцензійні платежі, зарплата нерезидентам);

—нефакторні послуги, які включають решту видів послуг (транспорт, подорожі та інші нефінансові послуги)

В Україні використовується класифікація з виділенням транспортних, інформаційних, інжинірингових, консалтингових, туристичних послуг тощо (тобто класифікація нефакторних послуг).

За даними Світової організації торгівлі Україна входить до списку найбільших експортерів послуг (40 країн, що забезпечують постачання 90,3 % послуг), посідаючи в ньому 40 місце (2008 рік) з обсягом поставок 13,6 млрд. дол. США та 0,4 світового ринку. При цьому тільки 9 країн з 40 (Китай, Нідерланди, Швеція, Республіка Корея, Польща, Малайзія, Бразилія тощо) демонструють подібні та вищі щорічні темпи приросту експорту послуг. Проте Україна не входить в основний список найбільших імпортерів послуг, хоча споживає їх на 10,8 млрд. дол. США. На відміну від балансу товарної торгівлі, сальдо балансу торгівлі послугами є майже традиційно позитивним (у 2007 р. – 4,06, 2008 р. – 5,05 млрд. дол. США).

В структурі національного експорту на послуги припадає 27-29 %, однак в їх видовій структурі переважають транспортні (65,2 %) та «ділові, професійні та технічні» (13,1 %) послуги, решта мають незначну питому вагу: подорожі та фінансові послуги (по 4,2 %), послуги з ремонту – 3,7 %, послуги зв’язку та комп’ютерні – відповідно 2,8 та 2,3 %.

Основними регіонами експорту послуг є країни Європейського Союзу та СНД (близько 30 % припадає на кожен регіон), а в імпорті – беззаперечними лідерами є європейські країни – 58 %, на країни СНД припадає близько 16 %

24.Міжнародна трудова міграція: сутність, причини виникнення, напрямки та наслідки.

Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес переозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Поняття «міжнародна міграція населення» відрізняється від інших понять тим, що його вживають у разі зміни постійного місця проживання за такими первісними мотивами: соціальними, політичними, національними, сімейними, релігійними, особистими.

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція(донорів):велика густота населення; масове безробіття, зумовлене науково-технічним прогресом, закриттям добувних галузей внаслідок вичерпності природних ресурсів, недостатньою соціальною політикою деяких держав; низький життєвий рівень і заробітна плата; виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію(реципієнтів): потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі; потреба у додатковій дешевій робочій силі, і мобільній робочій силі, зокрема, завдяки розвитку сфери послуг, що сприяє створенню додаткових робочих місць;;порівняно висока зарплата.

Можна виділити 5 напрямків міжнародної міграції робочої сили:

1) міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн; 2) міграція в межах промислово розвинутих країн; 3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються; 4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни; 5) міграція наукових працівників, кваліфікованих спеціалістів із промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються.

Сучасні центри тяжіння робочої сили: Зах.Європа, США, Нафтодобувні країни Близького Сходу(В основному з Індії, Пакистану, Філіппін), Латинська Америка(Аргентина, Венесуела), Австралія, Африка(Лівія, Нігерія), країнами-реципієнтами виступають Південна Корея, Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які прибувають вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В’єтнаму, Індії та Філіппін.

Для промислово розвинутих країн наявність іноземної робочої сили з країн, що розвиваються, означає забезпечення ряду галузей, інфраструктурних служб необхідними працівниками, без яких не можливий нормальний виробничий процес. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25% усіх зайнятих у будівництві, третину -- в автомобілебудуванні. Міжнародна міграція робочої сили, що існує в межах промислово розвинутих країн, значною мірою пов'язана з неекономічними факторами. Однак для цих країн характерне таке явище як „відплив інтелекту”, наприклад із Західної Європи до США.

В останні роки зростає міграція робочої сили між країнами, що розвиваються. Існує міграція робочої сили з розвинених країн до країн, що розвиваються. В основному це потік кваліфікованих кадрів з країн Європи і Північне Америки до країн, що розвиваються.

Наслідки: виграють здебільшого самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого становища. Виграють від міграції підприємці, що наймають мігрантів на роботу, оскільки їхні вимоги щодо заробітної плати нижчі.

Країна — експортер трудових ресурсів виграє, оскільки:

експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому разі це валютні перекази емігрантів).Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі самі за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а іноді й більші.: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина;

ослаблюється проблема безробіття; ротація, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших громадян, сприяє (з часом) зростанню кваліфікації й досвіду місцевих спеціалістів; Зростають надходження до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників. Країна — імпортер трудових ресурсів виграє, оскільки:Зростає конкурентоспроможність продукції; Заповнюються вакансії в непрестижних сферах і галузях економіки; Покращується демографічна ситуація в “старіючих” країнах; Зменшується бюджетне навантаження завдяки економії коштів по пенсіям та соціальним пільгам.

Дата добавления: 2015-05-22