Н. Підсумкова зміна резервів 6 страница. 47. Особливості інтеграції центральноєвропейських країн до ЄС

47. Особливості інтеграції центральноєвропейських країн до ЄС.

2004 р. ознаменував новий, безпрецедентний етап розширення ЄС. Число його членів за рахунок держав Центральної та Східної Європи, а також Прибалтики, збільшилося з 15 до 25 (нові члени - Чехія, Польща, Угорщина, Мальта, Кіпр, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва). У 2007 році до ЄС приєдналася Румунія і Болгарія. Той факт, що нові члени – країни з перехідною економікою, автоматично збільшує число спірних питань, які були детально визначені умовами попереднього прийому на нарадах Європейської Ради в Копенгагені (1993), Ессені (1994) та Люксембурзі (1997). Нові члени набагато бідніші, ніж нинішні. Отже, нове розширення повинно розглядатися як “інтеграція для розвитку”. Нові угоди по прийняттю до ЄС повинні включати угоди щодо таких питань, як інтеграційні фонди, соціальна політика та політика з питань охорони навколишнього середовища. Повинні бути обумовлені і періоди переходу, які допоможуть новим членам швидко скоротити розрив між їх рівнем розвитку і рівнем розвитку нинішніх членів. Просуваючись на Схід, ЄС помітно нарощує свій ресурсний потенціал (територію – на 34%, населення – на 29%), перетворюється на найбільший у світі ринок з 500 млн. споживачів, зберігає просторову динаміку інтеграції. Політично складається гегемонія Євросоюзу на основній частині території Європи, що надає йому вже зовсім іншої міжнародної ваги, статусу та позицій. Разом з тим реалії та наслідки розширення ЄС виглядають досить неоднозначно та суперечливо. Рівень економічного розвитку цих країн дуже нерівномірний. до ЄС вступають країни, які не завершили до кінця процеси формування ефективного ринкового господарства, правової держави та громадянського суспільства. Це дозволяє зробити висновок про те, що наслідки такого вступу не були добре прорахованими, сам вступ продиктований скоріше політичними чинниками, ніж міркуваннями зростання економічної ефективності господарювання. Подальше ж посилення співпраці ЄС-15 з новими країнами-членами в напрямку вирішення завдань завершення формування Економічного та Валютного Союзу буде вступати в протиріччя як з економічними реаліями цих країн, так і з інтересами стійкого “анти-євро” блоку Швеція – Велика Британія – Данія. Необхідно, щоб прийняття до ЄС було процесом партнерства, в якому повинні враховуватися інтереси та прагнення країн, що вступають. Новий процес прийняття вимагає інституційних змін набагато більш масштабних, аніж було необхідно раніше. Потрібен відносно тривалий перехідний період, щоб здійснити ці зміни та забезпечити конкурентоспроможність країн-претендентів. Існуючі члени ЄС повинні допомагати претендентам в процесі вступу до Союзу. Вони не повинні створювати зайвих перешкод для процедури, яка буде значним внеском в єдність і благополуччя Європи.

48. Особливості організації діяльності економічних суб’єктів у вільних економічних зонах.

Важливим фактором стимулювання іноземного інвестування національної економіки є створення вільних економічних зон та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності. Відомо, що на сьогодні світовий економічний простір нараховує понад тисячу вільних зон різних типів, в яких виробляється і через які проходить більше 15% світового товарообігу. В таких зонах встановлюється спеціальний митний податковий та інші режими економічної діяльності. Вільні економічні зони можуть бути опорною базою для становлення іноземних інвесторів. Вільні економічні зони (ВЕЗ) – це територія однієї країни, на якій товари не підлягають звичайному митному контролю та відповідному оподаткуванню. Зараз у світі нараховується близько 500 експортно-виробничих зон у 60 країнах. Організація діяльності економічних суб’єктів у вільних економічних зонах для кожної країни є досить специфічною. Наприклад, У Китаї всі підприємства ВЕЗ мають пільгову ставку податку з прибутку в розмірі 15% (при середній ставці 55% для підприємств, розташованих на решті території країни), причому в перший рік підприємство зовсім звільняється від сплати податку, а в наступні 4 роки сплачує його у половинному розмірі. У Південній Кореї підприємства ВЕЗ повністю звільняються від податку на 5 років, а потім ще три роки сплачують його у 50-відсотковому розмірі. У Шрі-Ланці оподаткування може відмінятися на строк до 10 років залежно від специфіки підприємства, з урахуванням чисельності зайнятих працівників, кількості припливу конвертованої валюти, застосовуваної технології. Подібні територіальні утворення стали важливим елементом структурних перетворень у світовій економіці. В цілому у світі існує близько 2 тис. зон: переважно виробничо-експортні, технопарки, офшорні. До останніх належить Кіпр, на території якого зареєстровано близько 800 філій банків. Кіпр приваблює банкірів тим, що на цьому острові податки в 5-10 разів нижчі, ніж у США. Деякі ВЕЗ часто називають “офшорні зони”, в яких уряди з метою створення сприятливого підприємницького клімату надають компаніям ряд пільг: низький рівень податкових ставок та спрощена схема їх нарахування і сплати; прості процедури укладення торговельних контрактів на пільгових умовах; прості процедури трансферту вимог при здійсненні торговельних операцій; спрощений порядок списання витрат, повязаних з укладанням угод;анонімність власників, що значно спрощує видачу різних дозволів та ліцензій; надання ексклюзивних прав, що передбачають пільговий порядок продажу продукції як у країні, де функціонує офшорна компанія, так і в інших країнах; право ведення спрощеного бухгалтерського обліку та звітності. Офшорні компанії можуть мати найрізноманітніші структуру та статутні види діяльності. Так, вони можуть бути представлені власниками вкладів і рахунків у банках, комерційними організаціями, інкасаторськими фірмами для збору роялті, відсоткових відрахувань та комісійних винагород, компаніями з торгівлі нерухомістю, фінансово-кредитними організаціями, інвестиційними компаніями тощо.

49. Особливості середовища міжнародних економічних відносин і роль його структурних елементів.

Під середовищем МЕВ розуміють зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ політико правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні чинники. Особливостями середовища МЕВ є:взаємозв’язок політичних, правових, соціально-культурних, економічних та інфраструктурних елементів середовища; відносна невизначеність середовища, що потребує інформованості, аналізу та розуміння різних подій від суб’єктів МЕВ з подальшим рішенням щодо можливості впливу на фактори середовища або необхідності пристосування до них; динамічне протиріччя — з одного боку, середовищу МЕВ притаманна стабільність, яка обумовлена економічною, політико-правовою, та соціально-культурною стабільністю країн, а з іншого — динамічність та рухливість (розвиток інтеграційних процесів, інформаційно-комунікаційних систем). Фактори політико-правового середовища охоплюють політичні процеси та інститути, законодавство країни. Для суб’єктів МЕВ важлива політична стабільність в країнах, де вони займаються економічною діяльністю. За сучасних умов досягнення абсолютної політичної стабільності неможливо, тому учасники МЕВ можуть стикатися з ризиком експропріації свого майна, припинення торговельних і валютно-фінансових операцій, загальною нестабільністю в тому чи іншому регіоні.Підприємці, які виходять на зовнішній ринок, повинні враховувати правові норми, які регулюють підприємницьку діяльність в межах конкретного зарубіжного ринку; норми екології, контроль за дотриманням стандартів якості і безпеки товарів тощо. Економічне середовище характеризується сутністю економічної системи, структурою економіки, ефективністю і орієнтацією економіки. Вивчення факторів економічного середовища вимагає від суб’єктів МЕВ уваги до загального рівня розвитку економіки відповідної країни, рівня і розподілу доходів в ній, характеру витрат і заощаджень населення тощо. Фактори соціально-культурного середовища МЕВ багато в чому визначають індивідуалізацію попиту зарубіжних клієнтів, ставлення до праці фахівців, поведінку підприємців на фінансових ринках тощо. Економічна поведінка людини в тій чи іншій країні базується на її фізіологічних, психологічних та інших особистих особливостях. Соціальна поведінка людей визначається конкретними груповими нормами. Групи людей формуються внаслідок природжених факторів (стать, сім’я, вік, каста, етнос, раса, національність) або тих, що людина здобуває в процесі навчання, виховання тощо (релігія, політична орієнтація, професія). Існує наступна закономірність — чим більш розвиненим є суспільство, тим більше значення опановують фактори, надбані в процесі життя людини. Сукупність норм, на яких базуються різні дії тієї чи іншої групи можна назвати культурою даної групи. Інфраструктурне середовище пронизує та впливає на розвиток всіх інших умов функціонування суб’єктів МЕВ. Найважливішими складовими елементами інфраструктури МЕВ є: Міжнародний транспорт;Міжнародні інформаційно-комунікаційні системи. Транспортна частина охоплює всі існуючи транспортні засоби та транспортні шляхи світу. Розвиток транспорту є однією з передумов поглиблення процесу міжнародної інтеграції оскільки сприяє зменшенню відстаней у сучасному світі. Основа розвитку інфраструктурного середовища МЕВ — інформаційно-комунікаційні системи. Інформаційно-комунікаційні системи — сукупність засобів збирання, збереження, обробки та передачі інформації. Сучасні засоби передачі інформації, що базуються на супутниковому зв’язку дозволяють передавати будь-які обсяги інформації на будь-яку відстань в короткі відрізки часу. Формування на їх основі глобальних інформаційних систем (Інтернет) стає, з одного боку, найважливішим сучасним фактором розвитку міжнародних економічних відносин, а з іншого — такі системи стають новим “віртуальним” середовищем глобальних економічних відносин.

50. Особливості сучасних процесів міжнародної трудової міграції:

Міжнародна трудова міграція – процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення між країнами, що носить простійний чи тимчасовий характер, і викликаний економічними причинами. Тобто це форма руху відносно надлишкового населення з одного центра накопичення капіталу до іншого. Роль трудової міграції – перерозподіл надлишкової робочої сили між ланками світового господарства.

У світі – 25 млн трудящих мігрантів, а з урахуванням членів їх сімей та нелегальних мігрантів загальна кількість=200 млн осіб.

1)Поступово скорочується міграція робочої сили у Західну Європу і збільшується у країни Північної і Південної Америки, Австралії та деякі інші, і відбувається одночасна трансформація країн Південної Європи з еміграційних в імміграційні.

2)Стрімко зростає кількість іммігрантів у нафтодобувних країнах Близького Сходу.

3)Посилюються масові потоки біженців внаслідок політичних, релігійних та різних форс-мажорних обставин. Ще в 1956 році європейці вперше з часів ІІ світової війни знов зіткнулись з таким явищем, як біженці з Угорщини, а в 1968 році – з Чехословаччини. 90-ті роки увійшли в історію як драматичні для громадян колишньої Югославії, Албанії, жителів Ефіопії і Еритерії, деяких країн Африки і курдів, а з жовтня цього року – Афганістан.

4)Нова геополітична ситуація в Європі, викликана колапсом Радянського Союзу, появою нових незалежних країн, крахом комуністичних режимів в країнах Східної Європи і Балтії і утворення СНД призвели в 90-і роки до нової хвилі мігрантів у різні країни світу, насамперед, до Західної Європи, а також до США, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Канади та в деякі інші.

5)Диверсифікація потоків як за географічним походженням мігрантів, так і країн-реципієнтів. Поступово зростає доля прибулих з Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується доля європейців.

6)Серед ключових причин міграції переважають економічні, що пов’язані з пошуком забезпеченого, заможного життя, наявність стабільного порівняно високого рівня з/п в основних імміграційних центрах.

51. Етапи розширення ЄС.

ЄС – це союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і діючим з листопада 1993 р.

Мета; створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта ECU, від 1999 року — Євро) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу був зроблений в 1951: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі. 1954 p. Бельгія, Нідерланди і Люксембург запропонували створити Спільний ринок, а 1956 p. міжурядова конференція (Венеція) підготувала проекти створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом). Римський договір про створення ЄЕС і Євроатому був підписаний 1957p. і набув чинності з 1958p.

Злиття трьох співтовариств(ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в Єдине Європейське Співтовариство сталося 1967 р., у 1968 р. було утворено Митний союз країн ЄС.

1972 p. підписується Паризька угода у верхах про поетапне створення валютно-економічного та політичного союзу. З 1973 p. діє угода про вільну торгівлю між ЄЕС і ЄОВС, з одного боку, і країнами Європейської асоціації вільної торгівлі - з іншого. Цього ж року до Співтовариства вступають Великобританія, Данія, Ірландія.

1979 p. завершується процес створення Європейської валютної системи (ЄВС), вводиться в дію ЕКЮ.

У 1981 р. до Європейського Співтовариства приєднується Греція, а в 1986р. – Португалія та Іспанія. Приймається єдиний Європейський акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР).

1991 p. підписано угоду між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського економічного простору (ЄЕП). Цього ж року прийнято Маастрихтську угоду, суть якої характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС. Передбачалося створення Економічного і валютного союзу (ЄВС).

1 травня 2004 р. ознаменувало новий, безпрецедентний етап розширення ЄС. Число його членів за рахунок держав Центральної та Східної Європи, а також Прибалтики, збільшилося з 15 до 25 (нові члени - Чехія, Польща, Угорщина, Мальта, Кіпр, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва).

2007 рік - Болгарія, Румунія.

Хорватія розпочала переговори у жовтні 2005 року. У червні 2006 р. чільники Євросоюзу заявили про прогнозований вступ Хорватії до ЄС 2010 року (заява про вступ надійшла 21 лютого 2003 р.).

з 14 квітня 1987 р. Туреччина є офіційним кандидатом (англ. Applicant country, candidate country) на вступ до ЄС. Європейські амбіції Туреччини сягають 1963 року, коли у Анкарі було укладено відповідну угоду. Офіційно, попередні переговори розпочалися у жовтні 2005-го року. Однак аналітики прогнозують можливий вступ Туреччини у 2015-му році. Туреччина має здійснити деякі необхідні соціальні і економічні реформи. Інша проблема те, що лише 3 % території Туреччини належить до Європейського континенту, хоча формально, відповідно до Копенгагських критеріїв географічних вимог немає.

Республіка Македонія отримала офіційний статус кандидата у грудні 2005 року.

Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема, негативні результати референдумів у Норвегії) так і не стали його членами. Однак ці країни є членами єдиної економічної зони ЄС без набуття членства.

Албанія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Сербія офіційно визнані потенційними кандидатами.

52. Етапи становлення світової валютної системи.

Світова валютна система – це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю.

У XVI – XVIII ст. панівною формою функціонування національних валютних систем був біметалізм – грошова система в якій роль загального еквівалента закріплюється за двома благородними металами (як правило, за золотом та сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів та їх необмежений обіг.

Наступною формою функціонування національних валютних систем став монометалізм -

грошова система, за якою один метал (золото або срібло) є загальним еквівалентом та основою грошового обігу. Різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозлитковий стандарт золотодевізний стандарт.

Еволюція світової валютної системи: Паризька валютна система, Генуезька ВС, Бреттон-Вудська ВС, Ямайська ВС.

Дата добавления: 2015-05-22