Вчення про три світи і дві “натури”. Уявлення про Бога

Його філософського світогляду.

Сковорода – засновник української класичної філософії. Особливості

Із «Київської школи» вийшов і той, кого звичайно вважають трохи чи не єдиним представником філософії на українському ґрунті — Григорій Савич Сковорода.

Жив як філософствував. Філософія є саме життя. Так казав Сковорода: «філософія, або любов до мудрости, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, — то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія»

Розчинивши філософію в життьовому чині, Сковорода не покладав занадто вже великої ваги на теоретичне оброблення, формальне усталення, усистематизування своїх філософічних ідей. проте філософія Сковороди є суцільна і монолітна, збудована, так би мовити, в одному стилі, пересякнена одним духом.

В центрі уваги філософа стоять релігійні і моральні проблеми, так би мовити, певна практична проблематика.

для нього центральне в людині не її «теоретичні», «пізнавчі» здібності, а більш глибоке за них емоціонально-вольове єство людського духа -«серце» людини. Із серця піднімається, виростає і думка, і стремління, і почування. На «серце» людини повинна бути звернена і головна увага моральної чинности людини. Відціля вимога «пізнай себе», «поглянь у себе» і т. д. Відціля і визнання рівноцінности ріжних людських типів і людських індивідуумів. Відціля ж і своєрідна теорія «нерівної рівности» людей щодо їх морального та релігійного життя. Ці мотиви є центральні у Сковороди.

Реальність – не моністичне буття, а гармонійна взаємодія 3 світів:

-макрокосмос – великий світ, у якому «живе все порожнє»

-мікрокосмос – світ людини, «світочок», охоплює глибиною великий світ

-символічний – Біблії (розкриття символів Святого Письма)

Кожен з тьох світів є єдністю двох натур:

-видимої(зовнішньої,тіньової) – це природа

-невидимої(внутрішньої, світла) – Бог.

Макрокосмос:

у видимій іпостасі – прир світ відчутих речей (матерія), але це «тінь» справжньої, невидимої натури – Бога. Але Бог – не сама природа, а її джерело. Існування матерії є корелятором існування Бога і в цьому сенс її вічності – функція вічності божественного буття.

Мікрокосмос: це також єдність двох натур:

-«емпіричної» (тілесної) – тінь внутрішньої

-«внутрішня»(справжня,істинна) – божественне в людині

Мікрокосмос не пасивно відтворює структуру макрокосмосу, а є активним моментом у гармонійній взаємодії з макрокосмосом, бо єство «внутрішьої» людини є Бог.

Гармонія між великим світом і людиною відбувається завдяки творчій ініціативі людини (сродний спосіб життя). Ці способи репрезентує людині символ. Тобто між мікрокосм і макрокосм існує посередник – третій світ символів.

Символічний світ – Біблія, де також є дві натури:

-видима – предметна образність символу

-невидима – смисл, розшифрування «сенсу символу»

Бог – реальний, справжній, натура, християнський, але на слав янську манеру – природній, що прагне щастя для усіх людей і це щастя має бути досягнуте на землі. Бог – духовне сонце народу, від нього йде світло і вогонь. Першопричина і причина самого себе.

3. Екзегетика і символіка Г. Сковороди.

Мова Сковороди є мова образів і символів. Тут на допомогу йому приходить і символіка народньої поезії, і символіка античного неоплатонізму, і символіка християнська, як отців церкви, так і української полемічної та проповідної літератури XVI-XVIII віків. — Сковороду часто порівнювали з Сократом. Скоріше він український «досократик». Бо вони шукали понять під покровом слів і образів. Кожен символ (як це було і в досократиків) не має у нього твердого, певно-усталеного, різко обмеженого значення

Екзегетика і символіка пов язана з вчення про три світи – світ символів, квінтесенцією якого виступає Біблія.

Символ – Біблія (джерело – з платонізму(неоплатоніків) – концепція світових ідей).

Символічний світ виступає як окрема реальність, світ сутностей, завдання яких полягає у відсилання людини до божественного.

Символічний світ – Біблія, де також є дві натури:

-видима – предметна образність символу

-невидима – смисл, розшифрування «сенсу символу»

Для нього Святе Письмо (зокрема Старий Завіт) та антична філософія єдині в своєму символічному значінню.

Правда одкривається символічно перш за все в Біблії, яка є повна «уподоблень», «подібностей». Витовмачуючи символічно біблійні образи, Сковорода йде шляхом, яким ішли і деякі з отців церкви — Климент Александрійський, Максим Ісповідник, Ориґен і такий представник юдаїстично-платонічної філософії, як Філон.

Сковорода в своїй символіці є сином свого часу і представником староукраїнської традиції релігійного письменства та проповіді.

4. Людина як “мікросвіт”. Концепція самопізнання. Кордоцентризм.

Мікрокосмос – це малий світ, світочок, світ людини: це також єдність двох натур:

-«емпіричної» (тілесної) – тінь внутрішньої

-«внутрішня»(справжня,істинна) – божественне в людині

Учення про малий світ – Мікросвіт – є основою філософської системи Сковороди. Сутність малого світу – людини – філософ розкриває, виходячи із концепції двоприродності світу. У людині, як у всьому сущому, є видиме та невидиме, тілесне та духовне, тлінне та вічне, зовнішнє та внутрішнє. Свого справжнього прояву, власне людського буття людина набуває не з появою тілесності з її чуттєвими властивостями, а лише за умови осягнення нею невидимості, глибинних внутрішніх духовних витоків.

Мікрокосмос не пасивно відтворює структуру макрокосмосу, а є активним моментом у гармонійній взаємодії з макрокосмосом, бо єство «внутрішьої» людини є Бог.

Гармонія між великим світом і людиною відбувається завдяки творчій ініціативі людини (сродний спосіб життя).

Єство внутрішньої дійсної людини (як у Філона) — сам Бог. Тому пізнати Бога значить пізнати себе самого, служити Богові — значить служити собі самому. любов до Бога є одночасно любов до самого себе. Тому символом людини, що пізнала дійсну Людину, є Нарцис

Два шляхи пізнання: через умовиводи, самопізнання. Якщо божественна сутність все пронизує, то частина її є і у людині. Тому пізнання себе – це пізнання божої природи – пізнання всього світу. Самопізнання – шлях до щастя людини. Самопізнання йде від тіла до думки, мислиться від серця.

«безодня» в людині є «серце», себто джерело думок і бажань людських. Серце позасвідоме (скоріше «над-свідоме» ніж «під-свідоме»), вище і глибше, осередок усього доброго та світлого, Серце наше є дійсною людиною» Голова усього у людині є серце людське. Це центр людської душі, осердя людського в людині, орган самопізнання, самовдосконалення. Це субстанція, що ж основою людського буття і джерелом життєдіяльності людини (Бог). Тому серце – це Бог.

Але якщо є два світи – видимий – зло, невидимий – добро, то і є два серця. Хоч «серце» і є «іскра», але воно може бути і «попільним серцем», згаслим. Сковорода протиставляє серце «нове» і «старе», «зогріте» і «старе». Чисте серце скріпляється в людині не без боротьби. Ця боротьба і є завданням етичного чину людини. Завдання етичного чину людини, щоб «блаженний ранок у серці світити почав».

Ідеї *сродності* та *нерівної рівності*. Поняття щастя.

Дата добавления: 2015-05-22