М.Костомаров про власну самоцінність українського народу. Визначення ним моделі українського національного характеру

Член Кирило-Мефодіївського товариства Миколи Костомарова. Він є автором головного ідеологічного документа товариства «Книги буття українського народу». У центрі концепції головна, з огляду на філософію національної ідеї, проблема «Україна і світ», що одержує своє обгрунтування на основі традицій тогочасного романтизму, сполученого з ідеями християнської філософії, яка від давнини визначала спрямування української культури. Згідно з цією концепцією, історія є накреслений Богом шлях людства до спасіння. Щастя як бажаний результат людської історії можливе при дотриманні двох передумов, які відповідають первісному Божому задумові: всі народи і племена повинні жити на основі рівності, свободи, що панує як всередині кожного народу, так і у відносинах їх один до одного. Другою необхідною передумовою є віра й любов до єдиного, істинного Бога.Інші народи знаходили собі різних божків,а бо ж жили взагалі ні з чим. Єдиним народом, що «не любив... ні царя, ні пана» серед слов'ян пише Костомаров, був народ України, що утворив козацтво, яке «чистоту християнську держало». Але панство, побачивши загрозу, яку їм несло козацтво, знищило його, а Україна, розшматована навпіл, потрапила під владу Польщі й Москви. Так творився не позбавлений елементів месіанізму міфологічний образ України, що утворює концентр, як глибинне, часто не усвідомлюване начало, що визначило спрямованість теоретичних пошуків творців української національної ідеї. З цієї точки зору треба розцінювати історіософську концепцію М.Костомарова, що була значним внеском у теоретичне обгрунтування філософії української ідеї. В центрі історіософських поглядів М.Костомарова — переконання в тому, що головний зміст і спрямування історичного процесу визначає народ. Народне життя — ось головна тема історичних пошуків М.Костомарова, що чітко усвідомлюється ним вже на початку творчого шляху. Історія народу й, передусім, рідного українського народу має спрямовуватись, вважає М. Костомаров, до пізнання «народного духу», який є першоосновою історичного розвитку. На цьому грунті М. Костомаров започатковує школу, яка в основу історичних явищ ставила психологію народу, в підвалини вивчення цих явищ — етнографію.Передусім йшлось про ствердження самості українського народу, неповторності рис, що визначають його характер, мову. На той час це завдання було чи не найважливішим в плані зусиль, спрямованих до відродження національної самосвідомості українського народу. М.Костомаров не лише в численних історичних розвідках відтворює історичний шлях українського народу, шлях відмінний від долі інших слов'янських народів. Він здійснює спробу характерології українського й російського народу, звертаючи увагу на риси, що зумовлюють відмінність їх. Російський національний характер він розцінює як відхилення, що почалось з цього часу, від давньоукраїнського. Риси що відрізняють російський і український національні характери за М.Костомаровим: притаманне росіянам на відміну від українців «повне панування загальності (Бог і цар) над особистістю», пов'язану з цим нетерпимість до чужих вір і зверхнє ставлення до чужих народів. Натомість в Україні з давніх давен звикли чути чужу мову і не цуратися людей з іншими обличчями і звичаями. Тому в Україні панував дух терпимості, а спалахи ненависті до чужих народів мали місце тільки тоді, коли іноземці ображали українські святощі. Росіяни — це народ «матеріалістичний», тимчасом, як для українців характерною рисою є фантазія, що одухотворює увесь світ. Ці відмінності, на думку М.Костомарова, відобразились у фольклорі обох народів. З цим пов'язане й те, що росіяни не люблять природу, на відміну від українців. Так само відмінним є ставлення до жінки, що зумовлюється переважанням матеріального в душі росіянина, та духовного — в українця. В релігії увагу і інтерес у росіянина привертає зовнішня форма, обряд. Для українця ж важливим є «сердечний порив до духовного, незнаного, таємничого і радісного світу». В суспільному житті у росіян панує «загальність», у українців — «особиста свобода» є найважливішою цінністю. Росіяни прагнуть до монархізму, ідеал українців — добровільний союз (федерація). У праці М. Костомарова “Книга буття українського народу” Україна вперше постає як самостійна філософська проблема.В ній, а також у ряді інших праць вчений уперше в українській історіографії з”ясував хід і сутність історії України, показавши, що український народ має свою історію, мову, культуру, психологію, що він є окремим народом, а не частиною “великоруського племені”, як заявляли російські шовіністи. У праці “Дві руські народності” він обґрунтував ідею самоцінності українського народу, здійснив спробу визначити “модель” українського народного характеру.

Дата добавления: 2015-05-22