До релігії і церкви

Антропоцентризм філософського світогляду Т. Шевченка. Ставлення

Основною рисою цілої духовної постаті Шевченка, провідним почуттям в цілій його творчості, основним пафосом його життя треба визнати його «антропоцентризм», — поставлення людини в центрі цілого буття, цілого світу — як природи і історії, так і усіх сфер /168/ культури. І природа, і історія, і культура — мистецтво, наука, релігія — усе має значіння і цінність лише і виключно в залежності від цього загального і універсального вихідного пункту — від людини, її переживань, бажань, потреб, стремлінь.

Цей яскравий, послідовний, «безмежний» антропоцентризм ми маємо відмітити в першу чергу, як одну із прикмет поетичного стилю Шевченка, — в його ставленню до природи. Світ природи, або здається поетові цілком нейтральним, байдужим до людини, життя його тече, незалежно від життя людського; при такому світогляді природа і людина змальовуються або цілком незалежно одна від одної, або ж, як і разом, то лише з метою підкреслити з усією силою їх незалежність взаємну, їх повну байдужість, що навіть в певних випадках виростає в колосальну протилежність між ними.

«антропоцентризм» Шевченка сягає далі. Не тільки природа відгукується на життя людського серця — «говорить» з людиною, «озивається» до неї, «підслухує» її, «сумує», «хвалить Бога», «плаче», «сміється» — усе в залежності від того, що переживає людина, яка завше — в центрі образу. — — — І в історії для Шевченка, в житті історичних подій — завше людська особа і, що ще важливіше — минуле лише постільки для нього цікаве, поскільки в ньому — якісь відповідні відгуки на сучасні «суб’єктивні» проблеми. Не як епічний історик-поет підходить Шевченко до минулого, — його притягає не найбільш чуже, своєрідне, далеке від сучасности, як це найчастіше буває в «історичних письменників».

«егоцентризму» в поезії Шевченка небагато, що тягне його якраз до «загальних» проблем, але для них знаходить він мову не загальних понять, або загальних образів, як це здебільшого буває з «громадськими» та філософічними поетами, а тільки схарактеризовану нами своєрідну мову антропоцентричних наскрізь образів. Навіть для нації він бере, як образ, конкретну, живу людську постать — або /170/ Прометея («Кавказ»), або ж «мати», «стару мати», «заплакану мати» («До мертвих і живих..» і інде). І кому б не належали «Книги битія», їх дух перейнятий тим самим антропоцентризмом — всю історію в них освітлює ідея людської свободи, — отже, цей антропоцентризм був спільний Шевченкові з деким із «братчиків».

Розуміється, оцей історіософічний антропоцентризм Шевченка забарвлював собою і його відношення до релігійних проблем. Минуле релігії освітлене для нього тим саме світлом, що й історія взагалі Недурно Шевченко в своїх перекладах Пророків замінює Ізраїль Україною («Осії, глава XIV»), а в релігійних рухах минулого — найважливіше для нього — боротьба за свободу людини («Неофіти», «Іван Гус»). «Свята Історія» теж безпосередньо зв’язується з проблемами сучасности (в «Царях» і «Саулі»).

Поет свідомо покладає на себе місію натхненного провідника Слова правди – минулої, сучасної і майбутньої; правди, що йде від Бога: Молюся, Господи, внуши їм Уст моїх глаголи.

Тарас Шевченко, беззавітно вірячи в Бога і будучи українським православним християнином, мав доволі критичний погляд на морально-етичні й обрядові аспекти православ’я російського, яке, на основі реакційної неєвангельської формули “православія, самодержавія і народності”, зрослося з деспотичним монархічним режимом. Як у православного християнина у поведінці Шевченка можна розрізнити певну роздвоєність: цілком позитивне ставлення до православного віровчення з його догматами й канонами, з одного боку, і доволі критичне ставлення до Російської православної церкви, її священного Синоду, який був звичайним царським відомством з питань релігії і ревно виконував антиєвангельську у своїй суті політику репресивного імперського режиму. У поетичній і мистецькій творчості Шевченка немає нічого протиправославного, єретичного або інославного. Навіть критики Шевченкових творів і його самого як особи, не наважуються звинуватити Кобзаря у якихось суттєвих порушеннях.

Дата добавления: 2015-05-22