Потебня про мову як чинник національної самоідентифікації

Розробку української національної ідеї У контексті відношення “народ і мова” поставив О. Потебня – вчений-мовознавець, представник філософії українського романтизму. Він глибоко обґрунтував роль національної мови в долі кожного народу, її етноінтегративну функцію. Мова, згідно з його вченням, - головна й обов'язкова ознака єдності народу, знаряддя національної свідомості; вона продукт “народного духа, тому в мові виражена національна специфіка народу, його світосприйняття.Убачаючи головну причину денаціоналізації у політичних умовах буття нації, вчений вважав, що даний процес прискорюється з відривом підростаючого покоління від рідної мови. Він також висловлював припущення, що перенесення двомовності на широкі верстви народу перешкоджатиме збереженню національної ідентичності.О. Потебні належить цікава думка про те, що „ідея національності“ може слугувати як прогресові, коли стверджує взаємоповагу і право народів на самостійне існування, так і регресу, коли стверджує зверхність одного народу над іншим, панування однієї нації над іншою.Потебня, відкинувши теорію божественного походження мов, розробляє теорію, за якою мова є діяльністю. Піднесення національної самосвідомості визначило його звернення до фольклору. Досліджуючи питання відношення між мисленням та мовою, походження мови, значення слова для мислення, ступінь зв'язку слова з душевним життям, Олександр Потебня доводить хибність теорій про свідомо-намірене створення мови, а також теорії божественного походження мови. Попередні теорії заперечували прогрес мови, розглядали її як готову річ. Олександр Потебня доводить, що мова - діяльність, процес виробництва, в якому мова - вічно повторюване зусилля духу зробити членороздільний звук виявленням думки. Сукупність мовних актів і є мовою. У процесі народження слова виявляться протилежність об'єктивності та суб'єктивності, мови та розуміння. Обґрунтувавши ідею, що мова є суспільним явищем, Олександр Потебня приходить до висновку: мова — це засіб не стільки виражати готову істину, скільки відкривати досі невідому істину; стосовно ж того, хто пізнає, мова є чимось об'єктивним, а стосовно світу, того, шо пізнається, мова - суб'єктивна. Велике значення має доведення того, що закони мови єдині для всіх країн і народів, що відмінність між мовами полягає в результаті дії законів. У процесах сучасного мовлення Олександр Потебня вбачає ключ до того, як здійснювалися ці процеси на початку життя людства. Думка про порівняння усіх мов для мовознавства - таке ж велике відкриття, якою стала ідея людства для історії. Обидві вони підтверджують ідею єдності людства. У праці «Думка і мова» Олександр Потебня висуває ідею: мова впливає на міфологічну свідомість. Міф - це особливе слово. Міфологічне мислення на певному етапі розвитку є єдино можливим і розумним, властиве не одному якомусь часові, а людям усіх часів, виникає тоді, коли немає інших пояснень явищ.

Олександр Потебня розглядає народну єдність як великий історичний двигун. Що ж стосується національної специфіки народу, то національна специфіка - стимул, що іде з появою людського суспільства. Мова тільки тому служить для визначення думки, що мова є способом перетворення первісних домовних елементів думки. Тому мова може бути засобом створення думки. Мова як засіб пізнавальної діяльності є способом створення естетичних і моральних ідеалів. А це означає: нормальний розвиток мови є однією з передумов здорового розвитку нації, національного світосприймання. Міжнаціональне спілкування на принципах взаємоповаги та рівноправності сприяє самостійному розвитку нації. Кожна нація вносить вклад у розвиток духовної культури людства.

Дата добавления: 2015-05-22