Естетичні погляди Т. Шевченка

"Щоденник" Т. Шевченка є невичерпним джерелом для розуміння його естетичних смаків і переконань. Крім поривань до істини, важливим у його уявленні було тяжіння до краси, гармонії. "Яким живлющим і дивним є вплив краси на душу людини", — занотував він 18 листопада 1857 p., високо цінуючи красу і в природі, і в мистецтві. Але сухе, схоластичне теоретизування з приводу краси і прекрасного було для Т. Шевченка неприйнятним. Прочитавши книжку К. Лібельта "Естетика, або наука про прекрасне", він записав: "Для людини, обдарованої... божественним розумом — чуттям, подібна теорія е порожньою балаканиною і навіть більше того — шарлатанством. Якби ці мертвотні вчені-естетики, ці хірурги прекрасного замість теорії писали історію образотворчих мистецтв, то від цього було б значно більше користі. Базарі переживе цілі легіони Лібельтів". Т. Шевченко мав на увазі італійського митця й дослідника мистецтва Джорджо Базарі, який 1550 р. опублікував сто тридцять три "Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів". Це були не просто біографії видатних митців, а справді фахова розповідь про красу їхньої творчості, тому вона так захопила Т. Шевченка..

Але захоплювала поета не краса заради краси. Він сприймав її в філософському, глибоко сердечному розумінні. Високо цінуючи, наприклад, талант М. Гоголя, він обов'язково наголошував, що це "справжній знавець серця людського і наймудріший філософ. Навіть найбільший поет повинен побожно схилятися перед ним, як людинолюбом". Відчувши, що традиція М. Гоголя творчо відгукнулася в прозі М. Салтикова-Щедріна, Т. Шевченко ще раз засвідчив свою істинну повагу до цього генія і звернувся до письменників із закликом поставити своє слово на захист людини і всього людяного в житті: "Друзі мої, щирі мої! Пишіть, подайте голос за цю бідолашну, принижену голоту! За цього зневаженого, безсловесного смерда!". Отже, краса мистецька повинна бути ще й дійовою, войовничою і цілеспрямованою. Тільки тоді про неї можна буде сказати словами самого поета із "Щоденника": "...У нас нема зерна неправди за собою".

Можна стверджувати, що Т. Шевченко добре розумівся і на чужих мистецьких творах, і знав ціну самому собі. Коли він писав, що його життя і творчість є частиною історії українського народу, то це були не просто слова. Водночас він не нехтував чужим словом, сказаним про себе. Навпаки, його непокоїло те, що про нього ніби зовсім забула літературна критика.

Дата добавления: 2015-05-22