Формування світогляду І. Франка, його чинники та еволюція

Феномен П.Юркевича і укр. духовність.

П. Юркевич зрозумів, що раціоналізм у його класичних формах вичерпав себе і подальший розвиток філософії в цьому напрямку безперспективний.

Таке розуміння спричинене розвитком філософської традиції, яку називають українською духовністю. На формування світогляду П. Юркевича вплинули Святе Письмо, філософія Платона й Канта. Юркевич добре знав історію розвитку філософських ідей у духовній культурі України. Цим зумовлена оригінальність «філософії серця», що визначається передусім її генетичним зв´язком з українською національно-культурною традицією, в якій емоційний елемент переважає над раціональним і яка зорієнтована на осягнення індивідуального «Я». Крім того, як зазначав Д. Чижевський, характерною рисою психічної вдачі видатних українців, водночас з емоційністю, є схильність до духовного усамітнення, що послугувало імпульсом до визнання етичної цінності індивідуума, визнання для кожної людини права на власний, індивідуальний, етичний шлях. Це значною мірою стосується Юркевича і його «філософії серця», яка є характерною для української теоретичної думки й української духовності загалом.

На світогляд Франка мали вплив позитивізм філософії О. Конта і Г. Спенсера, еволюціонізм у природознавчих дослідах Чарльза Дарвіна і Ернста Геккеля, теорії французьких, німецьких, російських соціологів та багато літературних книг. Проте, Франко залишився собою, мав власний світогляд й увійшов у свідомість наступних поколінь, як невтомний будівничий людських душ укр. народу. У своїх творах І. Франко постає мислителем – гуманістом світового масштабу. Його філософським поглядам притаманний матеріалізм, свідомий діалектичний підхід до природи і суспільства, впевненість у пізнанні навколишнього світу. Згідно з марксизмом він надавав великого значення економічному фактору в суспільному розвитку, ролі народних мас як рушійної сили історії. Ставлячи в центр своєї філософії людину, І.Франко формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство - зло, а праця - добро. Праця у розумінні Франка - єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності й правди. У Франковій творчості постійно виступають дві взаємозалежні сили, які володіють істотою людини і природою суспільства. Це пісня і праця, дух і матерія, книга і хліб. Він був великим просвітителем-гуманістом українського народу, переклав на українську мову частину творів К. Маркса і Ф. Енгельса, пропагував вчення Ч. Дарвіна та його послідовника - матеріаліста Е. Геккеля. У цілому погляди І. Франка можна розцінити як матеріалістичні. Це був мислитель з енциклопедичною освіченістю, глибокий історик свого народу. Франкова філософія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності. Філософія Франка - це також заповідь любові до Батьківщини й до людства. В цілому його філософія - це яскраве втілення філософії українського духу початку XX ст., основи якої заклали Г.Сковорода і Т.Шевченко.

Дата добавления: 2015-05-22