Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Структура переговорного процесу. 1 страница




Структуру переговорного процесу утворюють такі етапи:

1. Взаємне уточнення інтересів, точок зору, концепцій і позицій учасників. Починається він з того моменту, коли сторони сідають за стіл переговорів. Перед тим рекомендують установити і розвинути контакт, створити сприятливий для взаємодії та співробітництва клімат, зняти психологічну напругу, емоційні (страх, тривога тощо) та смислові (розбіжність цілей, вимог, прохань) бар’єри, з’ясувати незрозумілі питання, продемонструвати зацікавленість у конструктивності переговорів, обмінятися інформацією, окреслити власні позиції.

2. Обговорення проблеми (обґрунтування власних поглядів, позицій, альтернатив). На цьому етапі учасники переговорів намагаються зменшити кількість розбіжностей між сторонами. Досягнуті ними результати значною мірою залежать від володіння технікою живого контакту та на індивідуальному та груповому рівнях, інструментарієм риторики, тобто комунікативних можливостей і здібностей партнерів по переговорах. Основним результатом на цьому етапі повинно бути з’ясування меж можливої домовленості. Показниками завершення обговорення проблеми можна вважати досягнення мети або межі, зведення розбіжностей між учасниками до мінімуму, зниження темпу переговорів, формування практичних запитань.

3. Узгодження позицій і вироблення домовленостей. Межами цього етапу є досягнення домовленості й укладання угоди, яка б задовольняла переговорні сторони.

62.Поняття авторитету керівника і його роль в управлінні.

Обійнявши посаду управлінця, людина, як правило, не має особистого авторитету. Разом з посадою вона одержує повноваження і владу. Авторитет же треба завойовувати. Накази авторитетного керівника мають велику переконливу силу і сприймаються підлеглими без найменшого сумніву.

Авторитет – це громадське визнання особистості, оцінка колективом відповідності суб`єктивних якостей людини об`єктивним потребам діяльності.

Авторитет – це стійке ставлення до іншої людини, яке виражається насамперед у почуттях довіри і поваги до неї. Серед складових авторитету особливо важливу роль відіграє довіра. Довіра з`являється із переконаності у наявності в іншій особі певних заслуг, впевненості, що вона діє компетентно і правильно, не підведе у складній ситуації, виявить щирість і добру волю.

Авторитет залежить від професійно-ділових, морально-комунікативних та адміністративно-упорядницьких (стилю управління) якостей. Довіра народжується тоді, коли підлеглі знають, що керівник перш ніж прийняти рішення вибрав краще з тих, що йому запропонували спеціалісти.

Добрий управлінець вважає себе частиною свого господарства, а господарство-частиною свого життя.

Професійно важливі якості сучасного менеджера:

ü Ділова підприємливість – це й добре розвинута ділова уява, вміння передбачати наперед наслідки прийняття рішень, ефект від уведення нових форм господарювання, дивитися в майбутнє;

ü Вміння діяти в умовах невизначеності;

ü Вчасно аналізувати і знаходити правильне рішення, оперативно орієнтуватися у складних умовах роботи, не впадати у відчай.

ü Ділова спрямованість – це висока соціальна спрямованість керівника. Він повинен добре орієнтуватись у сучасному становищі країни, вміло поєднувати особисті і суспільні інтереси.

ü Моральні якості - ставлення до людей, до виконуваної роботи і до себе: скромність, працелюбність, старанність, добросовісність, охайність, справедливість, привітність, ввічливість, повага до людей, чуйність, порядність та ін.

Найбільше в бізнесі цінуються добра репутація і надійність, обов`язковість. Довіра з боку населення створює умови для стабільної діяльності, їхньої зацікавленості в подальшому співробітництві.

У бізнесі діють неформальні закони, згідно з якими більшість ділових відносин базується не на документах, а на словесній угоді, тобто на довірі до слова партнера і поваги до власних зобов`язань.

Порядність передбачає іншу важливу моральну якість – чесність.

Ніщо так не відштовхує людей від керівника і не руйнує його авторитету, як грубість.

 

 

63.Критерії стабільності трудового колективу.

Важливою умовою успішної діяльності виробничого колективу є його стабільність. Стабільність колективу – не обов’язково стабільність вкладу. Це насамперед оптимальна модель його структури.

Можна виділити такі критерії стабільності трудового колективу:

ü у колективі доцільно мати спеціалістів різних рівнів професійної майстерності. Працівники-початківці бачать свою професійну перспективу, а висококваліфікованим працівникам імпонує повага до них з боку молодих. Це сприяє підвищенню задоволеності обох сторін;

ü наявність у колективі різновікових груп. Старші за віком працівники “заражаються” від молоді ентузіазмом, молодь привсається до більшої стриманності в поведінці, дисциплінованості, організованості;

ü стабільнішими є різностатеві колективи. При цьому створюються умови для збагачення емоційно-почуттєвого стану колективу, різноманітнішими є захоплення та інтереси, підвищується дієвість громадської думки.

ü необхідно регулювати кількість працівників з різним мотивами трудової діяльності;

ü бажано мати в колективі кілька критично налаштованих людей, які висловлюються з приводу недоліків незважаючи ні на кого і ні на що. Разом с тим у колективі повинні бути і поступливі люди, не схильні кожного разу через дрібниці до крайнощів загострювати проблеми, що постають, здатні загасити непомірну конфліктність своїх темпераментних співробітників;

ü велику користь приносять люди, які наділені почуттям гумору, вміють викликати заражаючий сміх, розрядити напружену психологічну ситуацію вдалим жартом;

ü необхідно мати в колективі й ентузіастів – громадських діячив. Це соціальнй клей, який утримує людей у колективі, якщо навіть умови і міст праці гірші, ніж у інших колективах.

64.Воля і її взаємозв’язок з розумом і почуттями.

Воля – це психічна діяльність людини, яка виявляється в усвідомлених діях, спрямованих на досягнення поставленної мети, здійснення якої пов`язане з подоланням перешкод. Вольова діяльність полягає в тому, що людина здіснює владу над собою, контролює мимовільні імпульси, а іноді загальмовує їх.

Воля і розум – поняття не тотожні. Людина може бути розумною, примати правильні й необхідні рішення, однак не виконувати їх, через те, що не вистачає вольових зусиль, недостатня вольова регуляція поведінки. Водночас можна спостерігати людей, що розвивають бурхливу діяльність, виявляючи наполегливість у досягненні поставлених цілей, але саме ці цілі мілкі, часто нерозумні. Великі зусилля витрачаються недоцільно (“кипуча бездіяльність”).

Воля і почуття. Почуття можуть стимулювати появу вольових дій. Велике кохання може спонукати людину як на великі подвиги, так і на великі злочини.переживання можуть бути стримуючим засобом поведінки. Вони ніби накладають вето на дій, вчинки людини. Так, почуття совісті стримує людину від непорядного вчинку. Проте найчастіше почуття заважають вихованню вольових дій. Постає потреба діяти в супереч почуттям (наприклад, подолання почуття страху). Людина бореться з горем великої втрати, гнівом, бурхловою радістю, загальмовує ненавість або ревнощі, якщо вони заважають справі. Саме в таких випадках воля вконує одну з основних своїх функцій – гальмівну.

Якщо звернутися до спеціальної психологічної літератури, то можна зустріти близько тридцяти визначень вольових якостей, таких як цілеспрямованість, напполегливість, впертість, рішучість, імпульсивність, ризик, вимогливість, критичність, принциповість, самостійність, витримка і самовладання, мужність і сміливість, лінощі.

65.Взаємозв’язок волі, цілеспрямованості, наполегливості і рішучості в діяльності.

Воля – це психічна діяльність людини, яка виявляється в усвідомлених діях, спрямованих на досягнення поставленної мети, здійснення якої пов`язане з подоланням перешкод. Вольова діяльність полягає в тому, що людина здіснює владу над собою, контролює мимовільні імпульси, а іноді загальмовує їх.

Цілеспрямованість – це вміння підкорити свою поведінку стійким життєвим цілям. Цілеспрямована людина вміє ставити суспільно значущі цілі й досягати їх. Недостатня цілеспрямованість волі, яка свідчить про слабовілля людини, характерезується відсутністю у неї стійких цілей і схильністю в зв`язку з цим легко піддаватися випадковим бажанням. Людина, яка живе без переспективи, навіть не знає, для чого прожила вчорашній день, і не знає, як і для чого житиме завтра. Цілеспрямована людина точно знає, за що бореться і куди йде. Часто кажуть про розсіяність уваги великих вчених, дослідників. Він, мовляв, і краватку одягне задом наперед і не помітить. Так, це розсіяність чи надзвичайна зосередженість на проблемі, яку вчений вирішує день і ніч. Людина із сильною волею при досягненні поставленої мети почувається як гончий пес, який не покине переслідувати звіра, навіть якщо вщент розбиті ноги; як скаковий кінь, який впаде мертвим, але не зійде з дистанції. Слід вчитися тримати мету. Якщо ви не знаєте, куди ви йдете, то ви ніколи не дізнаєтесь, дійшли до мети чи ні.

Наполегливість – вміння активно, енергійно діяти і переслідувати мету до її досягнення. Наполегливість виявляється в подоланні внутрішніх і зовнішніх перешкод. Вольова людина здатна до великого напруження сил, причому труднощі, які виникають, лише посилюють її бажання продовжети справу. Японська приказка стверджує: “якщо ти молодим не відчув труднощів, то їх необхідно купити за велики грощі”. Для того щоб досгти головної мети в житті, потрібна наполегливість: сотню разів випробувати, сотню разів виправити і досягти своєї мети. (Т. Едісон)

Трапляються і викривлені прояви наполегливості, яка є ознакою слабкої волі. Насамперед це впертість. Впертість – необдуманий, нічим не виправданий прояв волі, який полягає в тому, що людина наполягає на своєму рішенні, не враховуючи обставин, що змінилися. Впертість найчастіше виявляється тоді, коли людина переживає сильне почуття образи аба перебуває у стані гніву, коли самолюбство дуже загострене. Коди звужується свідомість і немає її достатньої роботи. У такому разі люлдина визнає лише свої аргументи і не хоче визнати об`єктивну точку зору.

Рішучість – позитивна якість волі, яка виявляється в умінні приймати рішення:

▪ Своєчасно, тобто без марних витрат часу, але не поспішаючи;

▪ Продумано, тобто в результаті обговорення, але без зайвих сумнівів;

▪ Твердо, тобто не змінюючи без важливих причин, прийняте рішення.

Рішучість виявляється не лише у визначенні цілей, а у доборі засобів і шляхів їх досягнення. Необхідний бік рішучості – енергійний перехід від добору дій до способу їх виконання. Необхідно вирішувати проблему одразу, невідкладаючи. Найскладніше – розпочати, перебороти страх перед невідкладним рішенням. Не піддаватися спокусі відтягнути процедуру прийняття рішення. Подолати власну слабку волю буде легше, якщо наперед встановити для себе жорстки строки вирішення питань, розбити рішення проблеми на ряд послідовних етапів.

Особливо яскраво рішучість виявляється в складних життєвих ситуаціях. На перший погляд здається, що рішуча людина легко і вільно вибирає цілі, але це не так. Рішуча людина також переживає складну внутрішню боротьбу, долає суперечливі спонукання. Нерішучі люди довго обдумують, сумніваються. Роздвоєння думок, почуттів – характерна особливість нерішучої людини. Вона витрачає час, а потім все-таки приймає рішення, проте не найкраще. Свої дії визначає, часто виходячі із чужих роздумів.

 

66.Соціально-психолгічна харатеристика ризику і відповідальності в діяльності.

Одним із найхарактерніших проявів волі в професійній діяльності менеджера є вміння ризикувати.

Ризик – це вміння суб`єкта діяти в умовах невизначеності, коли він передбачає можливі несприятливі наслідки у разі невдачі. Ризик може бути ситуативним. При цьому розрахунок – на виграш, очікувана величина якого у разі успіху перевищує рівень несприятливих наслідків при невдачах. Надситуативна активність особистості відбивається в альтруістичному ризику, ризику заради ризику. Цей факт виявлениий на спеціальному приладі – ризикометрі. Надситуативна форма ризику часто спостерігається у монтажників-висотників, автогонщиків, монтерів високовольтних ліній електропередач. Ризик може бути також виправданий і невиправданий, як розумне виваження всіх “за” і “проти” та як безрозсудство.

У психології цьому поняттю відповідають такі взаємозалежні значення:

ü ризик як міра очікуваного неблагополуччя у разі невдачі в діяльності, що визначається поєднанням імовірності невдачі і ступеня немприятливих наслідків;

ü ризик як дія, що загрожує суб`єкту втратою, збитком і т. д.;

ü ризик як ситуація вибору між двома можливми варіантами дії: менш привабливим, однак надійнішим, і привабливішим, але менш надійним.

Неоднозначність, динамічність і складність ситуації на ринку роблять ризик неминучим явищем в управлінні. Відомо водночас і те, що найбільших успіхів досягає той керівник, який може сміливо піти на обгрунтований, виправданий ризик, показниками якого є точний розрахунок, інтуїція, контроль над емоціями, шансові ситуації, здібності підприємця тощо.

З волею тісно пов`язана така особиста якість, як відповідальність. Американський психолог Д. Роттер увів поняття “локус контролю”. Якщо працівник схильний пояснювати свою поведінку і свої вчинки зовнішніми факторами (доля, обставини, випадок тощо), то кажуть про зовнішню (екстернальну) локалізацію контролю. Особи, які належать до цієї катигорії, завжди знайдуть пояснення незадовільній оцінці своєї діяльності (матеріали вчасно не підвезли, верстат зламався, бригадир погано пояснив) чи своєх поведінки (спізнився на роботу, через те, що вчасно не було транспортних засобів, будильник зламався тощо). Психологами встановлено: схильність до зовнішньої локалізації контролю пов`язана з такими рисами особистості, як безвідповідальність, невпевненість у своїх можливостях та здібностях, тривожність, схильність до відстрочення здійснення своїх намірів.

Якщо ж працівник, як правило, бере на себе відповідальність за свої дії і причину їх бачить у своїх здібностях і характері, то є всі підстави вважати, що у нього переважає внутрішня локалізація (інтернальна). Особистості, що мають внутрішню локалізацію, відповідальніші у досягнені мети, схильні до самоаналізу, товариські, незалежні.

Вирішального значення ця риса набуває в управлінській діяльності. Якщо торговий агент не віконує своїх планових завдань, то менеджер по збуту, а не агент повинен нести відповідальність перед комерційним директором. Керівник не має права “розмивати” відповідальність, покладаючи її на підлеглих. Обговорення – спільне, відповідальність – особиста.

 

67.Психологічна характеристика вимогливості і принциповості в діяльності.

Вольовий вплив керівника на підлеглих виявляється в його вимогливості. Вимогливість менеджера повинна характеризуватися сміливістю, постійністю і гнучкістю прояву залежно від ситуації, самостійністю. Ставити вимоги слід диференційовано, ураховуючи індивидуалльні, постійні і тимчасові психологічні особливості й стан підлеглих. Деякі підлеглі обурюються: “Чому це Петрову можна, а мені забороняється?”. Менеджеру слід їм пояснювати, що їх вислови неправомірні. У кожного працівника свої права і обов`язки. Якщо обов`язків більше і результати праці кращі, то і прав більше.

Вимогливість менеджера виявляється в умінні примусити підлеглих працювати, використовуючи різні засоби – від жарту до наказу, впливалючи на підлеглих власним прикладом, ставленням до справи, до людей.

Вимогливість тісно пов`язана з критичністю. Критичність – це здатність менеджера аналізувати відхилення від норми в діяльності та поведінці інших, яка виражається в самостійному, вільному критичному аналізі. При цьому критика повинна бути аргументованою, глибокою, логічною. Пряма критика, навіть справедлива, часто викликає у підлеглих агресивне ставлення до керівника, образу, стрес та інші негативні наслідки. Тому в управлінській діяльності рекомендуються непрямі критичні зауваження, вливи і по можливості не у присутності третьої особи.

Принциповість – уміння людини керуватися у своїх вчинках стійкими принципами, підпорядкувати їм другорядні. Принциповість поєднується з високою моральністю особистості, з умінням підкорити свої особісті інтереси і потреби інтересам і потребам фірми, суспільства. Відсутність принциповості призводить до непостійності у поведінці. Про таку лудину важко сказати, який вибір вона зробить в конкретній ситуації. Вона вважає, що в житті слід мати якомога менше принципів – тільки ті, за які треба стояти насмерть. В усіх інших випадках слід бути безпринципним.

 

68.Поняття самостійності і її значення для авторитету керівника.

Самостійність – уміння підкорити свою поведінку власним поглядам, переконанням, принципам, а не орієнтуватися на тиск оточуючих. Самостійність виявляється в умінні критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність виявляється як у мотивації вольової дії, так і в характері прийнятих рішень. Самостійна людина завжди готова розглянути чужі поради, оцінити їх і, якщо вони розумні, прийняти. Вона мріє бути самокритичною до власних дій, виявляє дисциплінованість.

Керівників можна поділити на три типи. Представник першого типу вважає, що достатньо лише загального керівництва. Якщо йому лише натякнути на недоліки в роботі чи в його особистості – ночі не доспить, виправить усі недоробки і піде далі. Йому лише заважати не треба, господарство досягне найвищих результатів. Представник другого типу виконує стільки, скільки вимагають. Прагне лише виконати план. Перспективними питаннями не займається. Мало будує, не розвиває господарства. Задовольняється мінімумом. І буде це господарство в “середнячках”. Представник третього типу плану не виконує. Потребує постійного втручання вищого керівника, який за нього працює, приймає рішення, примушує ворушитися, діяти. І якщо зверху сильний керівник – усе буде добре, але за рахунок часу й енергії цього керівника.

Безумовно, нині потрібні менеджери першого типу.

 

69.Соціально-психологічна характеристива мужності, сміливості, витримки і самовладання

Витримка та самовладання – здатність володіти собою, постійно контролювати себе і свою поведінку, управляти своїми бажаннями, емоціями, вчинками. Це вміння гальмувати свої психічні та фізичні прояви, які заважають досягненню мети. Витримана людина терпляча і витривала. Витримка виявляється в умінні гальмувати небажані почуття та їх зовнішні прояви. Такі люди здатні подолати свій страх, біль, утому, стримати гнів, зберігати спокій під час небезпеки. Невитриманій людині важко гальмувати свої бажання, недоречні почуття. Витримка виявляється в умінні гальмувати імпульсивні дії, тобто вчинки, які виникають під впливом небажаних спонукань, почуттів. Уміння керувати своїми емоціями вкрай потрібне керівникові. Спокійний, впевнений у собі керівник без потреби не підвищить голосу, вміє володіти собою і, як правило, користується авторитетом серед підлеглих. Витримка робить керівника самокритичним, допомагає утримуватися від необдуманих вчинків, фізіологічною основою витримки є високий рівень розвитку процесу гальмування в корі півкуль головного мозку. Це забезпечує корі можливість контролювати і регулювати під коркою процеси, які зумовлюють емоційні стани, протікання наших почуттів. Разом з тим витримка певною мірою залежить від індивідуальних особливостей типу нервової системи. Так, врівноваженість збудження і гальмування сприяє формуванню цієї вольової якості особистості, а їх неврівноваженість ускладнює його.

Мужність і сміливість – готовність людини йти до досягнення мети, долаючи перешкоди. Поняття “мужність” ширше від поняття “сміливість”. Мужність характеризує більш зрілий, вищий рівень розвитку волі людини. Мужність передбачає не тільки сміливість, а й наполегливість, витримку, готовність іти на будь-які жертви в ім`я поставленої мети. Деякі люди здатні на смертельну небезпеку, але не можуть довго долати труднощі. Таких людей називають сміливими, але не мужніми. Сміливість пов`язана з руховою активністю, тоді як мужня людина не тільки активна, а й витримана, тобто здатна витримувати великі фізичні та моральні перевантаження. Іноді спостерігається бажання у деяких людей видаватися сміливими. Це проявляється у дрібницях, з малим ризиком. У таких людей цю сміливість як рукою знімає у справді небезпечних ситуаціях. Молодецтво, хвацтво кваліфікують як непотрібну сміливість, як негативну якісь волі. Багаторазовий прояв сміливості при досягненні мети називається хоробрістю, відвагою. Відсутність сміливості є проявом слабкої волі – це боягузтво, викликане почуттям страху. Страх за себе, за своє життя керує діями такої людини, яка в результаті може легко змінити, зрадити своєму обов`язку.

 

70.Негативні соціально-психологічні звички і способи їх подолання

Існують люди, в яких є схильність уникати будь-яких можливостей проявити зусилля волі, крім випадків, коли без них ніяк не можна обійтись. Тоді кажуть про лінощі. “Найбільш лінива людина не до всього лінива: вона не лінується мріяти, слухати, взагалі переживати такі приємні відчуття, які не потребують від неї жодних зусиль. Навпаки, лінощі якраз і виявляються у людини в бажанні віддаватися приємним чи навіть байдужим для неї почуттям, не додаючи жодних зусиль. Отже, лінощі можна визначити, як відвертання людини від зусиль” (К. Ушинський).

Лінощі розвиваються на основі негативних звичок, вироблених у результаті певного способу життя і діяльності. Поступово вони перетворюються на схильність, тобто завжди можна себе виправдати. Такі роздуми, як нестача часу, складність того чи іншого завдання, відсутність настрою братися до роботи, стають мотивами лінощів. Цікаво, що люди, як правило, не схильні говорити про свої недоліки, а ось лінощі визнабть усі. У такому вигляді лінощі є ширмою, за якою приховуються нікому не відомі здібності. І це приносить задоволення. Шкода, яку наносять лінощі, обертається великими втратами – невиправданими надіями, незавершеними намірами, бездіяльністю, пасивністю – для людини і для держави.

Досліджуючи причини лінощів, американський інженер, дослідник і організатор виробництва Ф. Тейлор дійшов висновку, що лінощі – найбільш злісні і збиткові прояви для підприємця. Коли енергійна від природи людина працює порід з лінивою, її логіка стає такою: “Для чого мені працювати старанно, якщо цей ледар одержує стільки ж, скільки я, а працює вдвічі менше?”

Боротися з лінощами можна лише включенням у трудову діяльність, формуючи звичку до праці, до трудових зусиль. І здійснювати за цім суворий контроль. Велику роль при цьому відіграє особистий приклад.

Як позитивні, так і негативні якості волі не є природженими. Вони розвиваються у процесі життя і діяльності.

 

71.Види спостережень, їх переваги і труднощі досягнення об’єктивності результатів.

Метод спостереження можна охарактеризувати як один з емпіричних методів соціально-психологічного дослідження, який виявляється в чуттєвому пізнанні явища чи предмета дослідження. Важливо розрізняти спостереження як науковий метод і життєве спостереження. Наукове спостереження завжди цілеспрямоване, спрямоване та систематизоване.

Метод спостереження – це метод цілеспрямованої відповідно до раніше розробленого плану фіксації психічних явищ з метою їх подальшого аналізу і використання для потреб практичної діяльності. Мета спостереження в управлінні – з`ясувати професійно значущі особливості різних психічних процесів шляхом вивчення і порівняння зовнішніх проявів діяльності людини, її міміки, мови, результатів праці.

Наукове дослідження підпорядковується ряду правил та вимог. Однією з вимог є добір способу спостереження.

Спостереження може бути звичайним та інструментальним, при якому бачене та почуте фіксується за допомогою кіно-, фото-, магнітофону та ін. Спостереження потребує ведення журналу спостережень і реєстрації подій, протоколів і т. ін. Спостереження необхідно при можливості повторювати в різний час, у різних умовах і ситуаціях.

При вивченні психіки людини методом спостереження зустрічаються певні труднощі:

ü Існує небезпека одержання необ`єктивної, викривленої інформації про досліджуваний об`єкт. Наприклад, іноді люди по-різному проявляють себе наодинці із собою і на людях;

ü Спостереження не завжди дає змогу відокремлювати випадкові факти від закономірних;

ü Тлумачення одержаних даних можуть мати суб`єктивний характер;

ü Спостерігач, дослідник перебуває в пасивному стані, тобто не може змінити хід психічного явища і змушений чекати, поки з`являться ті чи інші процеси, не має можливості повтору;

ü Спостереження потребує значних витрат часу;

ü Цей метод не дає змоги кількісно проаналізувати зібраний матеріал.

Перевагою цього методу порівняно з іншими полягає в тому, що психіка проявляється в природних умовах, тобто спостереження дає інформацію про дію індивідів незалежно від їх установок на “бажану”, “схвалювану” поведінку. Спостереження дає можливість фіксувати події в момент їх протікання.

Розрізняють певні види соціально-психологічних спостережень.

ü Включене спостереження передбачає, що дослідник сам на певний час стає членом групи – об`єкта дослідження і є рівноправним її членом.

ü Невключене спостереження - це спостереження “з боку”: спостерігач не є учасником групи.

Залежно від позиції спостерігача щодо об’єктів спостереження розрізняють:

ü Відкрите – досліджувані знають, що вони є об’ктом спостереження;

ü Приховане – досліджувані не підозрюють, що ведеться спостереження за їх поведінкою і діяльністю. Цей вид спостереження дає змогу отримати достовірні дані.

За принципом регулярності спостереження поіляють на:

ü Систематичне – дослідник відвідує досліджуваний об’єкт протягом певного часу;

ü Епізодичне.

Спостереження також може бути:

ü Суцільним – фіксуються всі прояви психологічної діяльності протягом певнго часу;

ü Вибірковим –реєструються тільки ті факти, які безпосередньо стосуються питання, що вивчається;

ü Узагальнення незалежних характеристик;

ü Аналіз результатів діяльності.

 

72.Вимоги до змісту і структури анкети.

Анкета (опитувальний лист) – це сукупність упорядкованих за змістом і формою запитань.

При проведенні анкетування слід дотримуватись певних вимог:

необхідно провести інструктаж про заповнення анкети - пояснити мету дослідження, дати гарантію анонімності, пояснити правила заповнення анкети.

За змістом запитання анкети поділяються на дві групи:

1. про факти і події – про поведінку і продукти діяльності опитуваного, а також соціально-демографічні характеристики його особистості;

2. про оцінку цих подій;

За функціями запитання поділяють на:

- основні – використовуються для одержання інформації про факти і події;

- контрольні – уточнюють правдивість відповідей на основі запитання.

За структурою запитання можуть бути:

- відкриті – інструкція не обмежує спосіб відповіді на них;

- закриті – можливості вибору обмежені певною кількістю варіантів відповідей.

Досить поширені функціонально-психологічні запитання – спеціальні запитання, що переводять респондента від однієї теми до іншої, тим самим знімають психологічне напруження і підтримують інтерес до анкети. Вони бувають двох видів:

- контактні – просте, узагальнене запитання, як правило, про інтерес респондента до досліджуваної проблеми;

- буферні - призначені для пом’якшення взаємовпливів запитань в анкеті.

Вимоги до змісту анкети:

ü запитання повинні бути чіткими, короткими і передбачати такі самі відповіді, а також щирість і відвертість респондентів;

ü запитання слід формулювати так, щоб вони були зрозумілі для всіх опитуваних, відповідати рівню їх розвитку, у тому числі і найменш підготовлених;

ü анкета повинна передбачати певні варіанти, які захищають від відмови брати участь в опитуванні, тенденції до згоди, випадковості у відповідях, наявного відхилення у відповідях, категоричності суджень, нещирості;

ü на початку анкети ставляться прості запитання, які поступово ускладнюються – “правило воронки”;

ü найважливіші для дослідження і важкі для респондента запитання доцільно розміщувати в середині анкети;

ü анкету слід починати з контактного запитання, яке створює позитивну мотивацію участі в опитуванні.

Структура анкети:

I. епіграф до анкети і звернення до респондента;

II. повідомлення про мету дослідження, умови анонімності опитування, напрямок використання одержаних результатів та їх значення, правила заповнення анкети та пояснення;




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 509; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.