XVII. Суспільство як система 3 страница

4. Проблема прогресу і перспектив людства

З давніх-давен люди почали замислюватись над питанням: чи мають історичні зміни в суспільстві певну спрямованість? Куди саме йде історія? Чого можна чекати в майбутньому? Чи людство йде до вищих форм суспільного життя, до більш справедливих і гуманних соціальних відносин, до більш високої культури й моральної свідомості, чи, навпаки, воно рухається по низхідній лінії (назустріч термоядерній катастрофі, до згубного перенаселення Землі, до біологічного виродження людини і т.п.)? Як бачимо, суперечки ведуться навколо питань, пов'язаних з проблемою історичного прогресу, перспектив людства.

Ідея суспільно-історичного прогресу набула помітного поширення переважно з XVIII ст. В перекладі з латинської дослівно означає «успіх», «рух уперед». Прогрес означає напрям розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого, від простішого до складнішого, від менш досконалого до більш досконалого. Це такий тип розвитку, при якому відбувається ускладнення певної системи (в даному випадку — суспільства), зростає міра її організованості, цілісності, динамічності, рухомості, її інформаційна насиченість, стають більш різноманітними функції, розширюються можливості дальшого розвитку. Про прогрес можна говорити стосовно системи в цілому, її окремих елементів, структури й інших параметрів виміру об'єкта, що досліджується в процесі його розвитку.

Ще в Стародавньому світі склалося уявлення про те, що в історії людства, як і в природі, панує циклічність: коли завершується черговий цикл змін і подій, людство повертається до початкового стану і все починається знову. Пізніше на основі осмислення історичного досвіду виникла ідея, що зміни в суспільстві відбуваються у певному напрямку і є незворотними. В релігійно-містичній формі ця ідея виражена в християнському вченні про наступний кінець цього світу.

Історичний вклад у теоретичне осмислення історичного розвитку зробили ідеаліст Г.Гегель та матеріаліст К.Маркс. Згідно з марксистським ученням, історичний процес становить єдність поступальності й циклічності. Прогрес завжди має своєю зворотною стороною регрес (повернення, відступ), тобто зміни в напрямку, протилежному прогресу: зниження рівня організованості й динамічності, зростання хаотичності, збіднення функцій і т.п. Однозначного прогресу чи регресу в процесі розвитку не буває. Можна говорити про переважання прогресивних чи регресивних моментів у розвитку, про співвідношення між ними. Незважаючи на всі суперечності і зворотні рухи, історія людства в цілому йшла по шляху прогресу. Щоб переконатися в цьому, зупинимося на об'єктивних критеріях прогресу.

В галузі економіки, матеріального виробництва — це зростання рівня розвитку продуктивних сил, техніки і технологій, широке застосування у виробництві наукових досягнень. В результаті цього значно зростають можливості планомірного впливу людини на явища й процеси природи у своїх цілях. Перехід від одного способу виробництва до іншого, більш досконалого, створював нові можливості і стимули для прогресивного розвитку продуктивних сил.

Постійно прогресує соціальна структура суспільства, розвиток якої веде до подолання класових антагонізмів, експлуатації одних соціальних груп іншими, усунення соціальної нерівності. Дедалі відчутніше пробиває собі дорогу прогресивна тенденція співробітництва, прагнення людей до загального добробуту.

Прогресивні зміни відбуваються в політичному житті, відмітною ознакою яких є розвиток демократії. Вже перехід від самодержавних, абсолютистських форм управління до буржуазно-демократичних республік і конституційних монархій був значним кроком уперед. Історія XX століття довела нежиттєздатність авторитарних і тоталітарних режимів, їх неспроможність забезпечити щастя й прогрес людства. Нині йдеться про поглиблення й розширення самої демократії, надання їй дійсно всенародного характеру.

В духовній сфері суспільного життя найвиразнішим проявом прогресу є швидкий розвиток науки, її проникнення в усі галузі людської життєдіяльності. Ознакою часу є науково-технічна революція, що знаходить своє матеріальне втілення в автоматизації, роботизації, інформатизації виробництва тощо.

Треба зауважити, що з сучасною науково-технічною революцією пов'язані глобальні проблеми, перед якими опинилося суспільство. З ними, з успіхами їх вирішення безпосередньо пов'язані перспективи людства.

Глобальні проблеми зачіпають не окремі народи, а всі нації, держави, людство в цілому. Вони характеризуються планетарною масштабністю. До них відносяться такі, як екологічна,демографічна, сировинна, енергетична, продовольча, проблема відвернення світової термоядерної війни, охорона здоров'я, розвиток фізичних і духовних сил людини тощо. Вони зумовлені переважно негативними наслідками дії НТР, нерівномірністю економічного, демографічного, екологічного, політичного, науково-технічного й культурного розвитку різних країн і регіонів, суперечностями у світовому господарстві та міжнародних відносинах.

Глобальні проблеми мають комплексний характер. Вони взаємопов'язані між собою і взаємообумовлюють одна іншу. Такий тип зв'язків між ними свідчить про те, що практично не можна розраховувати на успіх у вирішенні якоїсь однієї з них при недооцінці або ігноруванні інших. Це означає, що відхід від принципу системності й комплексності, однобічний підхід до вивчення і вирішення глобальних проблем призведе до непередбачених (можливо, навіть непоправних) негативних наслідків, якими буде визначатися перспектива розвитку всього людства.

Актуалізація однієї з ряду названих проблем прямо чи опосередковано відбивається на всій системі глобальних проблем сучасності. Для людства, перспективи його розвитку — це завжди негативний наслідок. Важко (якщо взагалі можливо) заперечити той факт, що нераціональна (чи то бездумна, чи меркантильна) експлуатація можливостей природи не лише загострює мінерально-сировинну й енергетичну проблеми, але й переростає у складну екологічну — забруднення навколишнього середовища, підрив здоров'я людини і людства в цілому.

На початку нового тисячоліття людство опинилося перед необхідністю вирішення спільних планетарних проблем, які прийнято називати глобальними. їх специфіка полягає ще й у тому, що вони не можуть бути вирішені зусиллями окремих держав чи народів. Для цього необхідні скоординовані зусилля всього людства — світового співтовариства.

На завершення розгляду питання звернемо увагу нате, що сам факт визнання подібних проблем глобальними ставить їх на наднаціональний, планетарний рівень, надає їм загальнолюдського статусу. Це зумовлює необхідність дослідження і вирішення їх не лише на рівні сьогодення, але й з урахуванням майбутньої долі людства, перспектив його розвитку.

Дата добавления: 2015-05-22