Питання 1.2. Виникнення і розвиток військової психології

Військова психологія як галузь психологічної науки розвивалася й розвивається з врахуванням конкретних особливостей військової діяльності, яка має екстремальний характер. Розвиткові військової психології притаманні ті самі тенденції розвитку і становлення, що й загальній психології в нашій країні.

Розглянемо два головні етапи виникнення і розвитку військової психології — дореволюційний і післяреволюційний.

Стисла характеристика дореволюційного етапу, яка має такі ознаки:

—відсутність цілеспрямованої роботи щодо створення військової психології;

—вона в цілому розвивалася, а точніше— окремі її проблеми розглядалися в наукових працях, виступах талановитих
полководців;

—тільки наприкінці XIX та на початку XX ст. з'явилася низка робіт, присвячених проблемам військової психології.

Можна почати з Ніколо Мак'явелі (1469-1527), який вважав, що заради зміцнення держави допустимі будь-які засоби. Звідси й походить термін «мак'явелізм», який використовується для визначення політики, що нехтує нормами моралі. Мак'явелі висував ідеї щодо створення «народної армії», мотивації військової служби, що дуже актуальні й сьогодні. Він вважав, що братися за зброю треба тільки воім'я миру, що солдатів обов'язково слід навчати військовій майстерності. Вимагав від солдатів та офіцерів загартування тіла, витримки, вміння володіти зброєю, бо це, на його думку, становить основу мужності.

Наполеон Бонапарт (1769-1821) є одним із найвидатніших полководців свого часу. 1941 р. в СРСР видані його «Вибрані твори». Вій­ськово-психологічні думки він висловлював безапеляційно. Усім відомий його афоризм: «Духовна сила відноситься до фізичної як три до одного». Відома й висунута Наполеоном «формула квадрата», основою якого є розум, а висотою — воля. При цьому під останньою розуміється дуже складний комплекс властивостей командира: сила характеру, мужність, рішучість, енергія, наполегливість. Наполеон дійшов важливого висновку про те, що справа не тільки в тому, що полководець мусить мати розум і волю, а й у тім, що між ними має бути рівновага: «Військова людина мусить мати стільки характеру, скільки й розуму». Він наголошував, що квадрат лише тоді є квадратом, якщо його основа дорівнює висоті; полководцем може бути лише та людина, в якої воля й розум рівні.

Наполеон відчував душу солдата, знав його. У праці Нормана Коупленда «Психология и солдат» [48, с. 38] описано випадок, коли полко­водець під час перевірки варти виявив, що один чатовий заснув на снігу, на своєму посту. Згідно з уставом, Наполеон мав викликати начальника варти й віддати порушника під арешт, а потім під суд і розстріляти перед лавою. Такий злочин не можна було пробачати, хоч би де його було скоєно — у своїй державі чи на ворожій території. Немає жалю до солдата, який ганебно заснув на посту й поставив під загрозу життя своїх товаришів по службі. Наймолодшому капралу було зрозуміло, як мав повестися воєначальник. А що ж він зробив? Наполеон — людина геніальна, а геній діє не як звичайна особа. Він підняв рушницю заснулого чатового, скинув її на плече і зайняв залишений утомленим солдатом пост. Сержант, який прибув зі зміною, побачив, що чатовий спить, а імператор стоїть на його посту. Позитивні результати цього вчинку імператора Франції очевидні.

Наполеон добре розумів людську природу, пристрасне її бажання бути помітною. Ще бувши офіцером-артелеристом, під час оборони Тулона на небезпечній для життя батареї він почепив плакат із написом «Батарея безстрашних» — і на ній ніколи не бракувало солдатів [48, с 24].

Дата добавления: 2015-05-22