Євген Храпливий – організатор економічної освіти

Додаток 1.

Додатки

Приклад статті-повідомлення на тему:

та хліборобського шкільництва на західноукраїнських землях»

У статті-повідомленні розглядаються прогресивні педагогічні ідеї Євгена Храпливого(1898–1949), впровадження їх у практику організації професійного хліборобського шкільництва на західноукраїнських землях на початку ХХ ст., актуалізується можливість їх використання в сучасних умовах.

Ключові слова: економічна освіта, хліборобське шкільництво, кооперація.

Для сучасної освіти актуальними є такі ціннісні орієнтири як розвиток творчого потен­ціалу особистості та її соціаліза­ція, виховання самостійності наукового економічного мислен­ня, формування економічного світогляду, впевненості у власних силах, розвиток здібностей до самореалізації, самоосвіти, самороз­витку особистості.

Важ­ливим джерелом для розбудови системи економічної освіти є теоре­тичні надбання і практичний досвід вітчизняних і зарубіжних педагогів минулого. В опублікованих працях з проблем просвітньо-економічних процесів на західноукраїнських землях кінця ХІХ – початку ХХ ст. чимало уваги приділено педагогічній, науковій, громадсько-економічній та культурно-просвітницькій діяльності українських культурно-освітніх діячів і педагогів.

Проблемі становлення і розвитку українського шкільництва на західноукраїнських землях, ролі освітньо-виховної діяльності громадських організацій та видатних особистостей у національному вихованні, розбудові системи освіти присвячені наукові праці І. Андрухіва, М. Барни, А. Вихруща, І. Гаврищака, Т. Завгородньої, І. Курляк, О. Ковальчук, С. Лаби, І. Мищишин, Н. Сабат, Б. Ступарика.

Передові представники інтелігенції, організатори й активні діячі громадського й просвітницького руху в Україні ХІХ – першої половини ХХ століття І. Брик, М. Галущинський, М. Дужий, І. Калинович, Є. Косевич, С. Магаляс, С. Сірополко, Є. Храпливий, І. Ющишин намагалися у своїх публікаціях донести до простого люду необхідність ціложиттєвого навчання, безперервності освіти, потреби в самоосвіті як шляху до національно-культурного відродження українського народу за умов панування Австро-Угорщини та Польщі.

Метою даної статті є розгляд прогресивних педагогічних ідей вченого, педагога, активного діяча товариства «Сільський господар», організатора економічної освіти та хліборобського шкільництва на західноукраїнських землях Євгена Храпливого (1898–1949), його вагомого внеску у розвиток національної освіти та актуальність використання його досвіду з метою удосконалення змісту, організаційних форм, засобів і методів виховання господарів землі в сучасних умовах.

Вітчизняні вчені (С. Бабенко, С. Гелей, Я. Гончарук, С. Злупко, О. Ковальчук, Є. Лихолат, Я. Малик, Р. Пастушенко, В. Чайковський та ін.), науковці зарубіжжя (І. Витанович, В. Доманицький, А. Качор, Ю. Павликовський, Є. Поточни, Є. Храпливий) опублікували чимало праць, присвячених освітньо-економічним процесам на західноукраїнських землях та діяльності українських кооператорів і педагогів, їхньої педагогічної, наукової, громадсько-економічної та культурно-просвітницької подвижницької праці.

Завдання економічної освіти організатори культурно-освітньої роботи вбачали в тому, щоб молодь перейнялася кооперативним духом. Адже кооперація, як стверджував Ю. Павликовський, «виховує людину-громадянина, людину характеру, людину, яка гідно, без принципового чи чванькуватого вивищування, без затрати власного «я», але й без розчавлювання «я» свого співгромадянина стане двигуном, носієм і співучасником справжньої демократії в господарському і духовному житті народу». Тому, вважав цей вчений, зміст вишколу лежить у площині трикутника, основою якого є загальна освіта, однією з сторін – виховання людини-громадянина та кооператора, другою – спеціальний вишкіл техніка, кооператора-практика, який працюватиме кооператором-економістом чи пропагандистом, ревізором, інструктором [3, с. 308]. Отже, підготовка спеціаліста йшла в 3-х напрямках – як громадянина, як людини з високим загальноосвітнім і культурним рівнем і професіонала у відповідній спеціалізації.

Становлення українського фахового шкільництва в регіоні відбувалося в умовах жорстоких утисків, заборон як австро-угорських, так і польських можновладців. У той же час, незважаючи на відсутність держави, авторитарність системи освіти, прогресивні культурно-освітні діячі Східної Галичини кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. (І. Бариляк, Р. Білинський, Д. Великанович, В. Вербицька, А. Гаврилко, М. Галущинський, А. Жук, А. Качор, К. Коберський, Д. Коренець, А. Кущинський, В. Левицький, К. Левицький, О. Луцький, І. Лучишин, Г. Микитей, А. Мудрик, Ю. Павликовський, А. Палій, З. Петрів, А. Романенко, М. Росткович, М. Токаревський, М. Холєвчук, Є. Храпливий, І. Филипович, І. Ющишин та ін.) сприяли становленню системи економічної освіти молоді на національних засадах, використовуючи передусім громадсько-педагогічне сподвижництво, яке найбільш яскраво виявилося у діяльності товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар», «Ревізійний союз українських кооперативів», «Народна торгівля», «Маслосоюз», Центральний кооперативний банк (Центробанк), Товариство взаємних обезпечень «Дністер», Земельний банк гіпотечний, Союз українок, Товариство взаємних обезпечень на життя і ренти «Карпатія», Краєве пасічницьке об’єднання «Рій», Кооператива інженерських робіт «К. І. Р.» [5, с. 227–245].

Розглядаючи фахову освіту української молоді як важливий чинник соціальної незалежності людини, а в майбутньому – творення незалежної держави України, теоретики і практики кооперативної ідеї підкреслювали ще одну дуже важливу справу, коли йдеться про «добре наладнання хліборобського шкільництва: це справа фахових учителів хліборобства». З цього приводу Євген Храпливий писав: «Далеко легше бути добрим техніком-агрономом, як учителем у хліборобській школі, це тому, бо учитель хліборобської школи мусить бути бездоганним фахівцем, мусить мати довшу хліборобську практику, щоби не вчити тільки книжкової мудрости, і мусить бути добрим педагогом....А скільки треба праці, щоби стати дійсним агрономом-педагогом...» [6, с. 24–25]. У той час, коли у 30-х роках XX ст. у нас було, як зауважує автор «хліборобське шкільництво ледве на початках», за кордоном вже був відповідний досвід. До прикладу, в Німеччині для одержання диплому агронома потрібно було закінчити середню школу, після чого навчатися три або чотири роки у «високій агрономічній школі». «Щоби бути фаховим учителем у нижчій або середній хліборобській школі, треба по середньошкільній матурі аж 8-ох літ праці, а саме: 1) 4 років практики в господарстві; 2) 3 – 4 років студій у високій агрономічній школі; 3) одного року педагогічних студій в окремих педагогічних школах (семінаріях). При цьому практика мусить бути переведена впродовж двох років у селянських господарствах, а впродовж других двох років у більших маєтках і то на відповідальних становищах... З цього видно, як солідно приготовляють тих, що мають вчити хліборобську молодь» [6, с. 25–26].

Хліборобське шкільництво, вважав Євген Храпливий, треба розглядати «як один із складових чинників цілої нашої суспільної агрономії». Для порівняння стану фахового шкільництва на західноукраїнських землях із зарубіжжям наводяться зразки інших країн. До прикладу, у США в 30-х роках було 3 100 чотирилітніх хлоп’ячих хліборобських шкіл із 80 000 учнів і 1 023 дівочих хліборобських середніх шкіл з майже 42 000 учениць. У Чехословаччині, хліборобське населення якої дорівнювалося хліборобському населенню наших західних земель, було 976 хліборобських шкіл різних типів, які в рік навчали 30 – 40 тисяч учнів.

На наших західних землях у 30-х роках XX ст. були: 1) однорічна хліборобська (садівничо-городнича) школа Товариства «Просвіта» у Милованні; 2) школа «Сільського Господаря», яка вела 1–4-місячні курси різних напрямків, у Коршеві; 3) спеціальна молочарська школа «Маслосоюзу» у Стрию, яка здійснювала щороку 6-місячний молочарський курс з «енциклопедією господарських предметів»; 4) спроба вищих агрономічних курсів «Сільського Господаря» в маєтку Мирона Луцького в Янчині біля Перемишля (у майбутньому – однорічні, для тих, що мають середню освіту) [6, с. 27–28].

Євген Храпливий народився 22 червня 1898 р. у с. Лисівці Заліщицького повіту. Батько – Василь Храпливий – був учителем та управителем народної школи в цьому селі. Мати – Стефанія Ганкевич – походила з родини священика. У сім’ї зростали ще троє братів. 1908 р. Євген Храпливий закінчив народну школу. Цього ж року, у зв’язку зі смертю батька, сім’я переїхала до Тернополя під опіку брата матері Зенона Ганкевича. Є. Храпливий вступив до Тернопільської гімназії, де провчився шість років, однак Перша світова війна перервала його навчання. Є. Храпливий емігрував спершу до Моравії, потім – до Австрії. У Відні на українських гімназійних курсах закінчив гімназійну освіту упродовж 1915–1916 рр. Після цього продовжив навчання на агрономічному факультеті Високої земельної академії у Відні. Завершив навчання в академії 1924 р. і отримав диплом за спеціальністю інженера-агронома [4].

Повернувшись 1925 р. до Галичини, на Самбірщину, Євген Храпливий почав працювати у Ревізійному союзі українських кооператив: спочатку референтом, а згодом і до січня 1928 р. – інспектором-ревізором молочарської кооперації. За час роботи тут він написав дві важливі праці – «Основи кооперативного молочарства» і «Молочарське книговодство». Це були професійні посібники для кооперативних молочарень у Західній Україні. У праці «Наші молочарські кооперативи в 1925 р.» Є. Храпливий здійснив змістовний аналіз молочарської кооперації; у праці «Що нас болить?» (1930) фундаментально висвітлив причини невдачі кооперативного руху.

Євген Храпливий ініціював видання першого українського фахового молочарського журналу «Українське молочарство», що виходив з червня 1926 року як окремий додаток до часопису «Сільський світ»; був також співініціатором видання нового молочарського журналу «Кооперативне молочарство», який видавав спершу Ревізійний союз українських кооператив, як додаток до «Господарсько-кооперативного часопису». Останній він редагував з 1928 до весни 1934 року. Одночасно Євген Храпливий почав редагувати двотижневик «Сільський господар», був редактором перших двох випусків річника «Календар «Сільський господар» на 1929 та 1930 рік, а в наступних випусках публікував власні праці – «Про завдання «Сільського господаря», «Наші осяги у Хліборобському Вишколі Молоді і його дальші завдання», «Книжка та часопис – важна допомога у Хліборобському Вишколу Молоді», «Два чергові питання «Сільського господаря», «Десятий календар «Сільського господаря» та ін.

У січні 1928 р. Євген Храпливий став головним директором товариства «Сільський господар» і реалізатором суспільної агрономії. «Доктор інженер Євген Хрипливий – це була душа і мозок всієї праці «Сільського Господаря» між двома світовими війнами», – писав А. Качор, підкреслюючи його невсипущу працю, знання, великий досвід у забезпеченні діяльності товариства «Сільський Господар» [2, с. 21].

Разом із багатьма українськими агрономами Євген Храпливий у 1930–1939 роках опрацював і реалізував свій план розбудови сільського господарства і фахової економічної освіти за західноукраїнських землях; у співпраці з українською кооперацією організував нову систему громадської агрономії, яка поставила собі за мету перебудувати західноукраїнське село за зразком сіл Данії та Німеччини.

Найважливішим завданням товариства «Сільський господар» вважалася боротьба за українське сільськогосподарське шкільництво. Для реалізації цієї ідеї при централі «Сільського господаря» у Львові 1928 р. була створена секція сільськогосподарського шкільництва, головою якої став Й. Райковський. У звіті «Праця «Сільського господаря» в першій половині 1928 р.» Є. Храпливий зазначав, що на 1 вересня того року у селах працювало 67 повітових філій та 409 гуртків «Сільського господаря». Діяльність товариства «Сільський господар» всередині організації у першому півріччі 1929 р. Євген Храпливий висвітлив у роботі «Так працюємо для українського села».

Здійснюючи керівництво розгалуженою практично-організаційною роботою, Є. Храпливий знаходив час на плідну публіцистичну, популяризаторську діяльність, а також на поглиблення власних знань. Він підготував докторську дисертацію «Погляд на плекання рогатої худоби в Східній Галичині в рр. 1880–1930», яку захистив 25 лютого 1933 р. в Українській господарській академії в Подебрадах у професора Костя Мацієвича [1, с. 22].

Євген Храпливий найбільше уваги присвятив фаховому хліборобському шкільництву, зокрема господарським школам і курсам у Милованні, Шибалині, Коршові, Янчині та Державному хліборобському ліцею в Черниці, яким керував доктор М. Холєвчук.

Основне завдання «Сільського господаря» полягало у теоретичній і практичній підготовці селянства до більш продуктивної праці в сільському господарстві та кооперації. Це завдання поставив перед собою Є. Храпливий і реалізував його, організувавши 1932 року хліборобський вишкіл молоді, що мав на меті замінити господарські школи у селах. Він пише велику кількість статей та книжок, присвячених цій справі: в часописі «Сільський господар» (1929) була опублікована його стаття під назвою «Притягаймо молодь до «Сільського господаря». У 1930 р. з’являється стаття з такою ж назвою у календарі «Сільський господар», а в 1932 р. вийшла друком його книжка «Про хліборобський вишкіл сільської молоді». У наступних річниках календаря «Сільський господар», у фаховій господарській пресі та інших виданнях («Діло», «Господарсько-кооперативний часопис», «Правда», «Свобода», «Рідна школа») Євген Храпливий опублікував низку статей, спрямованих на хліборобський вишкіл української молоді загалом та сільської молоді. Порадником в організаційних справах для кружків і філій «Сільського господаря» стала книжка Є. Храпливого «За нашу хліборобську справу» [10], в рецензії на яку часопис «Кооперативна Республіка» наголошував на значенні такого методичного посібника, що є «програмою фахової агрикультурної праці …сільгосптовариств», особливо підкреслювалися «її всесторонність, прозорість плану, конкретність» і доказовість в галузі «практично здійснимих вказівок і порад» [9, с. 373]. Такого роду підручник був надзвичайно потрібний.

При «Сільському господарі» створювалися гуртки хліборобського вишколу молоді, для яких Є. Храпливий розробив програму, видану окремою книжкою «Як працювати в Хліборобському Вишколі Молоді», що потім тричі перевидавалась.

Хліборобський вишкіл молоді 1934 р. здійснювався лише у 16 повітах, з 1935 р. – поширився на всю Галичину й Волинь. Завершилася організація хліборобського вишколу молоді створенням у Львові 14 вересня 1934 р. Головної секції хліборобського вишколу молоді при товаристві «Сільський господар», було обрано першу раду головної секції на чолі з Є. Храпливим, почав виходити часопис «Хліборобська молодь», редактором якого також став Євген Храпливий. У 1938 році «Сільський господар» мав 60 філій, 2 008 Кружків (товариства по селах) і 159 977 членів (фізичних осіб), а в Централі «Сільського Господаря» у Львові працювало 21 працівників, господарських фахівців з високою госпо­дарською освітою. Крім цього, у повітових філіях було 60 працівників звисокою або середньою освітою. «Сільський господар» проробив велику й ґрунтовну працю практичного освідомлення як вести госпо­дарство в наших селах і щойно на тій базі могла розвинутися солідна господарська діяльність української кооперації, – писав А. Качор [2, с. 21].

Подаючи методичні рекомендації щодо організації хліборобського вишколу молоді, Є. Храпливий перш за все звертав увагу на роль знань, освіти для виховання хлібороба і громадянина. «Освічена людина – це та, яку шанують, з якою рахуються. Бо можна забрати їй майно, можуть втомити її старечі роки, а все у неї розум світлий і душа гарна. Так буває з одиницями, так буває з народами. Ті народи, що здавна старалися за освіту, за знання, є сильні і могутні. … першим нашим завданням є добувати собі знання, добувати собі освіту. …Бо ми хочемо такої школи, де вчили б нас направду того, що треба для громадянина-хлібороба, та щоби вчили нас такі люди, які вийшли з нашого народу, з любов’ю ставляться до нашої дітвори та зі серця хочуть подати нам те, що самі знають. …Щоби добути хліборобську освіту поза хліборобськими школами, яких у нас так мало, мусять хлібороби гуртуватися у Гуртках «Сільського господаря», читати пильно наші господарські часописи та книжки, ходити на сходини членів, пильно прислухуватися порадам агрономів та присвоювати собі все те, що вони вказують», – писав Євген Храпливий [11].**

Хліборобський вишкіл молоді, як і товариство «Сільський господар», мав триступеневу організаційну структуру: 1. Головна секція хліборобського вишколу молоді при централі «Сільського господаря»; 2. Секції хліборобської молоді при філіях «Сільського господаря»; 3. Гуртки хліборобської молоді при «Сільському господарі». Агрономи-суспільники в осередках праці влаштовували короткочасні чи довготривалі курси з різних ділянок сільського господарства, організовували масові загальногосподарські курси в Галичині на місцях, в центральній установі товариства у Львові – курси підготовки фахового інструкторського персоналу з метою ведення різноманітних секцій. «Сільський господар» значну увагу приділяв розвитку позашкільної освіти молоді у сфері діяльності своєї секції «Хліборобського Вишколу Молоді», давав загальну і фахову хліборобську освіту. Таким чином плекалася самоосвіта майбутніх господарів, які застосовували свої знання на власних земельних ділянках, створювався новий тип українського селянина не лише як зразкового хлібороба, але і корисного доброго громадянина, господаря.

Є. Храпливий, окреслюючи різноманітні педагогічні форми і засоби навчальної праці: «1.Сходини організаційні та освітні. 2. Книжка. 3. Часопис. 4. Конкурси-змагання читання книжок. 5. Прогульки (екскурсії – З. Г.). 6. Відчити і балачки (дискусії). 7. Курси. 8. Аматорські вистави і хор», детально зупиняється на освітньо-виховному значенні та методиці проведення кожного «засобу самоосвітньої праці Гуртка» [12, с. 86]. При цьому наголошується, що кожна форма освітньої праці повинна мати свою мету. Наприклад, «дискусії мають за завдання не тільки поширити круг знання учнів, але дають також можливість виробити у них громадську відвагу, свободу промовляти, спосібність дискутувати на різні теми»; «аматорські вистави мусять мати за ціль дати глядачам якусь науку, чи то у поважній, чи у веселій формі». А всій фаховій праці Гуртка «Хліборобського Вишколу Молоді» мусить передувати відповідна освітня, теоретична робота, в ході якої важлива роль відводиться веденню записів, конкурсам-змаганням, оцінці та перевірці праці, святковому закінченню та виставкам-показам результатів праці [12, с. 91–96].

Євген Храпливий організував станове Товариство українських агрономів, працював в Українському технічному товаристві, брав активну участь в організації їхніх наукових конгресів. У 1934–1939 рр. він редагував науковий журнал «Український агрономічний вісник», співпрацював в «Українській Загальній Енциклопедії», готував до друку «Українську сільськогосподарську енциклопедію». З метою вивчення прогресивного хліборобства подорожував по Данії, Швеції, Австрії, Чехії, Німеччині, Угорщині. В окремих публікаціях він розповів про свої враження. Досвід зарубіжних країн у сільському господарстві та організації хліборобського шкільництва, наприклад, в Чехословацькій Республіці [8], учений в подальшому використав при написанні підручників та методичних рекомендацій.

Ще однією важливою ділянкою праці Євгена Храпливого було поширення організації сільського жіноцтва в секціях господинь при гуртках товариства «Сільський господар». При централі товариства «Сільський господар» була організована Головна секція господинь, яку очолила О. Кисілевська. За декілька років наполегливої праці Головна секція господинь налічувала 14 тис. організованих селянок.

У 1938 р. Євген Храпливий видав працю «Потреба розбудови нашого хліборобського шкільництва», того ж року був написаний економічний нарис «Карпатська Україна в числах». На відзначення 40-ї річниці товариства «Сільський господар» 1939 р. присвячена праця Євгена Храпливого «Сорок літ праці краєвого господарського товариства «Сільський господар».

Від 1939 р. проживав в еміграції, в Німеччині, продовжував педагогічну і наукову діяльність. Помер Євген Храпливий 6 червня 1949 р. в Єрлянгені, у Німеччині, де і похований.

Євген Храпливий пішов з життя в п’ятдесятирічному віці у розквіті духовних сил, залишивши велику наукову і творчу спадщину.

На основі викладеного можна зробити висновок, що незважаючи на відсутність держави, авторитарність системи освіти, прогресивні культурно-освітні діячі Західної України кінця ХІХ – початку ХХ ст. започаткували й підносили національне відродження краю, економічну освіту, кооперативне та хліборобське шкільництво, використовуючи передусім громадсько-педагогічне сподвижництво. Серед талановитих теоретиків та організаторів економічної освіти в регіоні важлива роль належить Є. Храпливому, який наголошував: «на молодь мусимо звернути увагу, якщо хочемо мати з неї добрих громадян і розумних господарів, виховати молодь, защепити їй усі добрі прикмети, загартувати її волю, сталити її характер, плекати її душу... Молодь мусить зрозуміти, що у наших умовах вона сама повинна взятися за роботу над собою і своїми власними зусиллями мусить добувати те знання і ту освіту, яку повинна дати їй загальноосвітня та хліборобська школа» [7, с. 43].

Педагогічна, організаційно-методична та громадська праця освітніх діячів, педагогів переконує, що українською педагогічною думкою і практикою велися постійні пошуки освіти, яка б не обмежувалася віковою категорією, а пронизувала все життя особистості, охоплювала собою все суспільство.

До подальших напрямів досліджень можна віднести: а) вивчення та збереження українських педагогічних традицій, б) ринкові відносини та використання вітчизняного й світового освітнього досвіду.

Список використаних джерел

1. Качор А. Євген Храпливий. – Львів: РВО «Основа», 1997. – С. 15–40.

2. Качор А. Роля духовенства і церкви в економічному відродженні Західної України. – Вінніпеґ, Накладом Української Вільної Академії Наук, 1992. – Ч. 30. – 31 с. – (Серія: «Літопис УВАН»).

3. Павликовський Ю. Становище та завдання інструкторів // Кооперативна Республіка. – 1937. – Ч. 5. – С. 308.

4. Струк З. Євген Храпливий / Українські кооператори. Історичні нариси. Книга 1. – Львів: Вид-во «Укоопосвіта» Львівської комерційної академії, 1999. – С. 414–420.

5. Храпливий Є. За хліборобську справу: Про те, як основувати кружки та філії «Сільського господаря» та як в них працювати.– Львів: Накладом Краєвого Господарського Товариства «Сільський Господар» та як в них працювати, 1932. – 245 с.

6. Храпливий Євген. За наше хліборобське шкільництво.– Львів: Накладом краєвого господарського товариства «Сільський Господар» у Львові, 1933. – 50 с.

7. Храпливий Є. Про хліборобський вишкіл сільської молоді. – Львів: Сільський Господар, 1932. –72с.

8. Храпливий Є. Хліборобське шкільництво в Чехословацькій Республіці // Кооперативна Республіка. – 1931. – Ч. 10. – С. 372–377. Ч. 11. – С. 406–412.

9. Храпливий Е.: «За хліборобську справу» // Кооперативна Республіка. – 1932. – Ч. 10. – С. 373.

10. Храпливий Е. За нашу хліборобську справу. – Львів: Накладом Краєвого Господарського Товариства «Сільський Господар», 1932. – 245 с.

11. Храпливий Е. Як працювати у Хліборобському Вишколі Молоді. Друге, поправлене видання. – Краків: Накладом «Українського Видавництва» в Кракові, 1940. – 138 с.

12. Храпливий Є. Як працювати у Хліборобському Вишколі Молоді. – Львів: РВО «Основа», 1997. – С. 79–97.

Дата добавления: 2015-05-22