І. Вступ

Наука й її становище щодо працюючих класів

Іван Франко.

/уривок/

В історії людства ми бачимо два великі факти, що дивують нас своєю незвичайною силою і разм з тим вони такі важливі для поступу, як ніякі інші. Факти ці: винахід письма і винахід друку. Обидва ці факти стоять, як величезні верстові стовпи на гранях великих історичних епох. Тисячі, може, навіть сотні тисяч років жила людина, злиденна і слабка в боротьбі за існування зі старшими і сильнішими суперниками – дикими звірами допотопового часу (мамонти, мастодонти і динотерії) і після потопу (леви, гієни, печерні ведмеді й інші). Не маючи відповідної зброї проти них, не знаючи сил природи, що далеко пізніше мали стати до її послуг, первісно вона мусила рятуватися утечею перед іклами і кігтями цих велетнів і живитися з дня на день нужденною сирою рослинною їжею. Вічна тривога, вічна загроза смерті гнали її з місця на місце, перешкоджали їй скупчуватись у більші гурти для спільної допомоги. Нам, що виросли в теперішніх обставинах, в конституційній державі, навіть важко собі уявити цей страшний стан первісної людини, що передував історичним, відомим нам часам. Однак відблиски і спогади про це страшне життя залишилися аж до наших днів у казкових оповіданнях про страшних звірів і драконів, що пожирали людей, і в не менш страшних та кривавих віруваннях про богів, які знаходимо в усіх дикунів, про богів, що так само, як ці казкові дракони, вимагали людських жертв і крові.

Довгі тисячі літ терпіли й боролись првісні люди, доки більше їх розмноження і чимдалі тісніше згуртування не привело повільно до скотарства, а згодом і до рільництва. Це був тільки початок історії, відомої нам також не цілком докладно. Тільки великий винахід – винахід письма розганяє відвічну темноту і кладе початок справжній історії. Письмо дає можливість людям зберігати свої думки для нащадків і передавати їх своїм сучасникам, хоч би й віддаленим на сотні миль: письмо, закріплюючи думки окремих людей, робить можливим розвиток і мислення, подаючи одному в короткім часі те, над чим інший думав і працював ціле життя, і таким чином дає йому можливість починати дальшу працю з того місця, де зупинився його попередник. Коротко кажучи, винахід письма став підвалиною усієї людської культури, наймогутнішим рушієм поступу, що без нього людина не могла б пізнавати послідовно і ґрунтовно закони природи і залишилася б на всі часи не владарем її, а злиденним рабом.

Винахід письма відразу спричиняє величезний поворот у розвитку людства. З одного боку, допомагає людині набувати чимдалі більшого знання, а це в свою чергу допомагає їй підкорювати собі сили природи, використовувати їх, а з другого боку, прискорює розподіл людей на класи, віддаючи в руки одних виключно владу і здобування дальшого знання, і прирікаючи інших виключно на тяжку механічну працю, щоб прогодувати не лише себе, а клас непрацюючих. Ще раз повторюю, що і винахід письма прискорив цей поділ, але не породив його; поділ існував уже раніше, і причину його треба шукати в найдавніших часах, коли людина була змушена боротися за своє існування тільки за допомогою фізичної сили, і коли в цій боротьбі вона не відрізняла, чи бореться з людиною, чи з твариною. На початку сильніший убивав І з'їдав слабкішого ворога, пізніше (за часів рільництва, отже, досягши вже вищого ступеня розвитку), підкорював його собі і використовував до важких робіт нарівні з домашніми тваринами. Але кожна наука, якщо вона хоче бути справжньою наукою, а не шахрайством, мусить спиратися на життєві спостереження, а за перших початків людського розвитку таких спостережень і фактів ще зовсім не було нагромаджено. Таке збирання є дуже клопіткою працею, що часто-густо вимагає посвяти багатьох літ, бо навіть цілого життя. Само собою розуміється, що наука за старовини, серед безнастанної боротьби, за існування з природою і народів з народами, мусила розвиватися дуже повільно. Більше то – у країнах, де наука все-таки рухалася вперед, бачимо чимдалі більший поділ праці на фізичну, важку, з одного боку, і розумову, з другого. Поділ цей був необхідний у ті часи. Він поволі вів і до технічних удосконалень знарядь праці і до щораз нових відкрить в галузі мислення. Поділ цей у своїй грубій і гнітючій формі існував на протязі довгих століть і, незважаючи на цілком протилежний напрямок сьогочасної історії, в певній мірі існує ще в наші дні. Але поряд з своїм благотворним впли­вом на поступ цей поділ праці мав також у вужчих межах і шкідливі наслідки, а саме: серед класу розумово працюючих він породив якесь фальшиве почуття своєї вищості над класом, що працює фізично, збудив у ньому погорду до фізичної праці, підточив його власні сили і його власну моральність – речі, над усуненням яких працює історія новіших століть.

В кількох словах подамо зміст найважливіших ознак часів, що пере­дували винаходу друку, бо тільки чітка картина тих часів дасть нам на­лежне уявлення про величезне значення цього винаходу. Ознаки ці такі:

1) Винахід письма стає основою і головною умовою розвитку точ­них наук, дозволяючи різним людям нагромаджувати наукові матеріали і даючи можливість пізнішим дослідникам починати з того місця, де зупинились попередники.

2) З цією метою він прискорив посередньо поділ людей на працю­ючих фізично і на працюючих тільки розумово, щоб цим останнім дати можливість віддаватися науковим дослідженням,

3) Історична доба, що передувала винаходові друку, це доба кри­вавих воєн, переселення народів, що серед них кипить найстрашніша бо­ротьба за існування, з одного боку, а з другого, людство вибирає собі найсильніших, щоб вони були розповсюдниками поступу.

4) Звідси висновок, що наука і знання за цієї доби могли бути в ко­ристуванні тільки небагатьох людей, тоді як величезні маси були за­йняті здобуванням і розчищуванням ґрунту під засів майбутньої освіти.

Такою була загальна картина світу аж до кінця XV століття, до великої доби культурних переворотів, що потрясли усі основи стародав­нього життя і розуміння. Несподівано, наче удари грому, посипалися ви­находи: пороху, друку, сонячної системи, відкриття морської дороги до Індії, відкриття Америки, наче людство, яке закостеніло за довгі століття серед безнастанних воєн і жорстокостей феодальних часів, раптом про­кинулося до нового життя, несучи руїну і занепад усьому старому су­спільному ладові. Але, може, ні один винахід не мав зробити такого тривалого і такого могутнього впливу на масу людства, як винахід друку...Маленька рухома друкована буква, вирізана спершу з букового дерева, а пізніше відлита з м’якого мета­лу – стала величезним рушієм поступу. Чому? – Тому, що досягнення людської думки, які до того часу зберігались лише в кількох місцях, стали тим, чим справді були – спільним, вічним добром цілого людства. Вона відкрила усім ворота до збільшення знання і правди, понесла однакове блаженне світло і до пишних палаців і під солом'яні стріхи. Оце діло цієї малої рухомої друкованої букви.

ІІ. Що таке наука?

Здавалося б на перший погляд, що немає нічого легшого, як дати відповідь на це питання. Одначе історія розвитку людства навчає нас, що на протязі довгих століть тисячі думаючих людей давали найсупереч­ливіші відповіді на це питання. Вони розуміли науку по-різному, і відповідно до цього розуміння віддавали свої здібності, а деколи і ціле життя цілком непотрібній праці, що не мала ніякого зв'язку з справжньою наукою. Пригадаю тут тільки середньовічних алхіміків і астрологів, їх працю над добуванням філософського каменю, що мав би людині дати вічну молодість і кожний метал міг би перетворити на золото, або також їх спроби віщувати й ворожити по рухові зір. Ми тепер здвигуємо пле­чима, слухаючи про нечувані труднощі й клопоти, що їх не раз ці люди мусили переборювати, добиваючись своєї мети, яка кінець кінцем мусила показатися їм нічим, оманою.

Але нащо сягати в давні часи? Чи не бачимо ще сьогодні багато людей, що на все глибокодумно похитують головою, таємничо мовчать, або з незвичайною гордістю розводяться про «свою мудрість», свою науку, яка на їх думку, є єдиною, абсолютною, правдивою, незмінною,вічною. Такі люди, хто б вони не були, показують завжди тільки те, що правдивої науки з усього у них найменше.

Людина від віків прямує до одної мети, до щастя. Щастя це здобуде аж тоді, коли наука і праця зіллються для неї в одне; коли всяка її наука стане працею, корисною для суспільства, а вся праця буде виявом її роз­виненої думки, розуму й науки. А народи тільки тоді зможуть досягти щастя і волі, коли всі будуть освіченими працівниками, тобто коли кож­ний буде найвсебічніше розвинений, наскільки це можливо, і коли кож­ний зможе використовувати свої сили для добра загального і особистого. Правда, ідеал цей ще далекий і декому він може видаватися недосяж­ним або фантастичним, але хто уважно придивиться до історії, тобто до того шляху, що його люди вже пройшли, а при тім уважно придиви­ться до теперішнього становища, той мусить прийти до переконання, що:

1. Людство з самого початку свого розвитку справді все прямує до тієї мети.

2. Засоби, винаходи, прямування, сучасна боротьба подають надії, що досягнення цієї мети можливе і необхідне, і то не в так далекому майбутньому, як це видається людям маловірним.

Визначивши науку як злиття двох понять, знання і праці, не важко буде нам сказати, яке становище вона мусить займати щодо класів пра­цюючих. Правда, вона єднає і ріднить в собі всіх людей, але з-поміж усіх найближчими їй є працюючі, як ті, ідо працюють фізично, так і ті, що розумово. Правда, нещасливий поділ на працю фізичну і розумову ще затримує людський розвиток, розвиток справжній і необхідний для людини. Одні виховуються на робітників виключно фізичної праці, інші виключно наукової; зрозуміло, що це йде на шкоду їм самим і всьому людству. Але наука не зважає на ці ганебні, хоч і сильні класові пере­городи там, де це стосується її становища щодо людей. Її мета, незва­жаючи на всі перешкоди, одна — з'єднати й зробити щасливими всіх людей. З-поміж робітників від часу до часу вибирає вона своїх найхоробріших борців, що тим чи іншим способом руйнують і нищать ці пе­решкоди, стирають станові різниці, підносячи нижчі й відбираючи у ви­щих їхні привілеї. Усе, що наука відкриє, думка породить, усе те праця перетворює в тіло, в дію, в життя і дає новим поколінням робітників до рук як знаряддя і допомогу в дальшій праці і дальшій боротьбі. Ось яке становище науки. Тільки в робітниках і через робітників набирає вона значення для поступу; через те ми сподіваємося, що вона швидко усуне ці останні перешкоди, що їх ще розділяють, знищить останні при­вілеї, затре рештки слідів дикості і варварства на світі.

ІІІ. Поділ науки

Думаюча людина замислюється в першу чергу над собою, звертає увагу на свої вчинки і намагається погоджувати їх зі своїми думками, розглядає й упорядковує свої поняття, почуття і задумується над їх суттю. Цьому відповідає наука психології, або наука про людську дум­ку. Ця наука розглядає всі духовні дії людини, але вже не з формального боку, як логіка, але з боку їх змісту, причини, протікання і наслід­ків. Тому психологія дає найбільше матеріалу і найбільше вказівок для педагогіки, або науки про виховання людини.

Пізнавши саму себе, тобто пізнавши неначебто одну цеглинку, що мільйони їх складають усе людство, думаюча людина звертається до пізнання цього людства, а передовсім до пізнання тої долі, що вона її пережила досі. З цим зазнайомлює її історія, тобто наука про долю народів з найдавніших часів аж до сьогодні, і етнологія, тобто наука про життя різних народів, про їх установи, звичаї, побут тощо.

Дійшовши зрілого віку, людина стає громадянином держави, бать­ком сім’ї, господарем і власником різних предметів; така людина впли­ває частинно на долю інших таких самих людей, але і сама відчуває на собі їхній вплив. Одним словом, людина стає діяльним членом суспіль­ства і відчуває всі суспільні зв’язки, які раніше хоч і впливали на неї, але не так сильно і не так безпосередньо. Вона замислюється над сут­тю цих зв’язків, досліджує їх початок і мету; цими дослідженнями за­ймається з наукового боку економія суспільна або наука про народне господарство. Ця наука є найважчою і найважливішою з усіх, які дотепер пізнали, бо вона між іншим досліджує, причини злиднів і багатства людей, вчить про працю, її наслідки і їх поділ. Словом, показує нам життя людини в його щоденному і всесторонньому обсязі з усіма його потребами. Для своїх пояснень вона використовує багато інших наук як матеріал. І лише поскільки яка наука має з нею зв’язок, постільки можна вважати її корисною. Безперечно ця наука має найбільше зна­чення для працюючих класів, бо навчає, що єдиною основою людського щастя й добробуту є праця. Тому ця наука завжди сміло й ясно вказує на права працюючих класів, на їх потреби і нестатки і прямує до запровадження справедливішого поділу самої праці і її плодів.

Але усі ці частини ще не вичерпують усієї науки, як праця і тур­бота про хліб насущний не вичерпує ще усього життя. Кожна людина, а тим більше людина, що живе в суспільстві і на кожному кроці суспільством тісно зв’язана, мусить виробити собі певне коло понять про людське життя, про поводження з людьми; це є розуміння вірності, справедливості, правди, дружби і добра. Ці поняття служать основою моралі, що є предметом останньої і найвищої науки – етики. Етика вчить людину жити по-людському – вона завжди і скрізь керує її кроками, вона перероблює її звірячу природу, робить її м’якшою, і таким чином робить її здібною до щастя не тільки внутрішнього (задоволення собою), але і суспільного, яке спирається на поєднанні праці усіх лю­дей і на братерській взаємній любові. Правда, нам ще сьогодні далеко до здійснення цього великого етичного ідеалу, але наука і життя, хоч і по­вільно, прямують до нього, і кожне слово, що ширить здорові, світлі погляди серед людей – прискорює його. Кожний учинок, що виявляє правдиву людську моральність в душі – прискорює його, кожна благородна братерська спонука прискорює його. Нумо швидше й швидше прискорюймо прихід на світ ідеалу любові, братерства і щастя всіх людей.

/Іван Франко. Твори в 20-ти т. – Т. ХІХ. – К., 1956. – С. 18-32/..

Дата добавления: 2015-05-22