Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини

Практика (греч. praktike, від praktikos — діяльний, активний), матеріальна, плотсько-наочна, целеполагающая діяльність людини, що має своїм змістом освоєння і перетворення природних і соціальних об'єктів і складова загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання. Практика багатогранна і має різні рівні. В широкому значенні під Практикою мають на увазі всі види плотсько-наочної діяльності людини, наприклад педагогічну, художню, адміністративну і т.д. Основні форми практичної діяльності людей — виробництво матеріальних благ, праця, а також соціально-перетворююча, революційна діяльність мас, направлена на зміну соціальних відносин. Практична діяльність людей охоплює і їх участь в суспільно-політичному житті, боротьбу класів, соціальні революції. Плотсько-наочна наукова діяльність, зв'язана з використанням приладів, апаратура в процесі спостереження і експерименту, — це теж форма Практики. Під Практикою, перш за все, розуміє не тільки і не стільки плотсько-наочна діяльність окремої людини, скільки сукупна діяльність людства, досвід всього людства в його історичному розвитку. Як за своїм змістом, так і за способом здійснення практична діяльність носить суспільний характер. Сучасна Практика є результат всесвітньої історії, що виражає нескінченно багатоманітні взаємостосунки людей з природою і один з одним в процесі матеріального і духовного виробництва. Будучи основним способом суспільного буття людини, формою його самоутвердження в світі, Практика виступає як цілісна система дій.

До́свід — відображення в людській свідомості законів об'єктивного світу і суспільної практики, одержане в результаті активного практичного пізнання. Сукупність практично засвоєних знань, навиків, знання життя, засноване на пережитому, випробуваному.

Досвід — це перш за все сукупність всього того, що відбувається з людиною в її житті (реальність) і що вона усвідомлює; людина може мати досвід про саму себе, про свої здібності, про свої чесноти і вади, людина також може мати досвід і про думки, ідеї, знання (внутрішній досвід).

У філософії досвід є основою всього непонятійного знання про реальність. До досвіду повинна зводитися вся наука, вона повинна бути достовірною; водночас пізнанню не можна зупинятися тільки на досвіді. Навпаки, досвіду належить бути впорядкованим, звіреним, об'єднаним за допомогою мислення і навіть виправленим та доповненим.

Значення і важливість досвіду були досліджені Кантом в «Критиці чистого розуму»: досвід є головний продукт нашого розуму. З нього починається все пізнання (Кант говорить про «Bathos» — безодні досвіду). Але думки досвіду ніколи не є строго, а завжди тільки приблизно, загальними. Всяке розширення нашого пізнання не може спиратися ні на що інше, окрім як на розширення досвіду. Проте сам досвід є результатом діяльності духу, припускаючи відомі «форми розуму», які тільки і роблять можливим дослід. Лише завдяки досвіду або можливому досвіду поняття одержують свою реальність. Висновки, які виходять за рамки можливого досвіду, є обманливими.

Дата добавления: 2015-05-22