Ідея кінця історії

Поняття і предмет філософії історії

Історія є однією з форм людської думки, які найбільше поділяють дух філософії, найближче стоять до неї. Історія — джерело бага­тьох (якщо не більшості) філософських проблем. Історія − це розвиток суспільства у культурному часі та просторі.

Філософія історії — сфера філософського знання про загаль­ність і сутнісність історичного процесу, іманентну логіку розвит­ку суспільства.

Аналізуючи під властивим тільки їй кутом зору істо­ричний процес, філософія історії розв'язує одну з основ­них проблем − теоретичну реконструкцію історичного минулого через моделювання культурно-історичного пли­ну суспільства у формі часових цілісних символічних конструкцій. В її арсеналі − широкий набір теорій, за­снованих на різних принципах систематизації емпірич­ного матеріалу, різних схемах розвитку людства, моде­лях структуризації світової історії, які можуть бути зве­дені до двох основних типів:

1. Теорії, в межах яких здійснюється поділ історії на стадійно загальні для всього людства етапи.

2. Теорії, що визнають поліваріантність, циклічність історичного розвитку різних народів, певних регіонів.

Її сформулював сучасний американський вчений Френсіс Фукуяма. Кінець історії Фукуяма побачив у тім, що завершується ідеологічна еволюція людства і відбувається універсалізація західної ліберальної демократії, як остаточної форми правління. Якісні зміни у світі будуть відбуватися, однак є серйозні підстави вважати, що світ ідеальний, − світ ідеї лібералізму, − у кінцевому рахунку визначить вигляд матеріального світу.

Фукуяма зазначає кілька версій кінця історії в колишній філософії. Так, Маркс вважав, що в комуністичній утопії розв'яжуться всі протиріччя. Однак ця концепція була запозичена у Гегеля. Саме він першим з філософів став говорити, що людина - продукт конкретного історичного і соціального середовища. Ідея Гегеля, як вона бачиться Фукуямі, — опанувати природним середовищем і перетворити його за допомогою науки і техніки. Тут Фукуяма посилається на Гегеля, який вважав, що принципи ліберально-демократичної держави з часів перемог Наполеона вже не міг вдосконалюватися, хоча попереду була, звичайно, величезна робота з перетворення суспільних відносин.

Фукуяма запевняє, що держава, яка з'являється в кінці історії, ліберальна, оскільки визнає і захищає, через систему законів, невід'ємне право людини на свободу; і вона демократична, оскільки існує за згодою підданих. Така «загальнолюдська держава», як назвав її Олександр Кожев, з'явилася в повоєнній Європі. У цій державі, зауважує Фукуяма, немає ядерних конфліктів, і головним чином, залишається економічна діяльність у рамках Спільного ринку.

Він вважає, що важливо з'ясувати матеріальна чи ідеальна сфера є двигуном історії. Адже від свідомого вибору залежить, куди підуть народи. На відміну від матеріалістичного детермінізму Фукуяма вважає, що й економіка, і політика припускають автономний попередній їм стан свідомості, завдяки якому вони тільки і можливі. Стан свідомості стабілізується в ліберальному напрямі, якщо є достаток.

«Чи дійсно ми підійшли до кінця історії?», — задається питанням Фукуяма. Чи здатен вирішити всі протиріччя лібералізм? Два головних виклики були йому кинуті у XX столітті — фашизм і комунізм. Фашизм був розтрощений фізично. Певною мірою зазнала поразки і сама його ідея.

50 Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи.

Теорію формаційного підходу до розгляду історії розробили К. Маркс та Ф. Енгельс. Згідно з їхньою концепцією суспільство у своєму розвиткові проходить ряд суспільно-економічних формацій, кожна з яких має специфічні соціально-економічні, класово-політичні, національні та інші ознаки. Сутністю формацій є характер економічних відносин залежно від форм власності:

– первісне суспільство – общинна власність;

– рабовласницьке – повна власність рабовласника на засоби виробництва і раба;

– феодалізм – повна власність феодала на засоби виробництва і неповна – на робітника;

– капіталізм – власність капіталістів на засоби виробництва і відсутність її на найманого робітника;

– соціалізм – суспільна власність на засоби виробництва в особі держави.

Цивілізацію характеризують насамперед як культурно-історичну систему. Її ознаками є технічна оснащеність суспільного виробництва, тип культури, роль людського фактора та культури і суспільно-політичних інститутів у розвиткові соціальних процесів та інше. Визначальний вплив на них залишається за економікою, але тільки в кінцевому результаті.

Відповідно до цих ознак визначають якісно різні типи цивілізацій, через які проходило людство у своєму розвиткові:

– космогенна, що охоплює стародавнє суспільстві й епоху Середньовіччя;

– індустріальна, або техногенна, що відповідні капіталістичній і соціалістичній суспільно-економічним формаціям;

– інформаційна, або антропогенна, що формується в наш час.

Як бачимо, для формаційного підходу характерною є соціально-економічна причинність розвитку суспільства.

Для цивілізаційного підходу характерним є більш широке бачення: акцентується увага на тих факторах (культура, свобода особистості, техніка тощо), що пов'язані з діяльністю суб'єкта історичного процесу, його свободи, інтелектуальної діяльності, ролі в суспільстві тощо.

Слід підкреслити, що цивілізаційний підхід до розгляду історії не підміняє і не відміняє формаційний підхід. Цивілізаційний підхід включає в себе формаційний як складову соціальної причинності певних етапів історичного процесу. Зазначимо, що обидва підходи мають елемент ефективності в дослідженні та поясненні розвитку суспільства. Це два ракурси, що мають право на існування і які не заперечують один одного.

Процес становлення цивілізації нового типу, яка отримала назву інформаційно-технологічної або постіндустріального суспільства, почався із середини 50-х років XX ст. Використання інформаційної технології суттєво змінює технічну основу матеріального і духовного виробництва, визначає нові організаційні форми суспільного життя. Відбуваються кардинальні зміни в соціальній структурі, де значна частина робочої сили перетворюється в середній клас. Виникає потреба в постійному підвищенні духовної культури особистості й суспільства. Інтелектуальний потенціал суспільства стає вирішальною умовою його успішного функціонування і розвитку. Основна увага суспільства зосереджується на науково-інформаційних ресурсах, рівневі соціально-політичної свідомості, її маніпулюванні, моральних критеріях, духовно-культурних орієнтаціях. Отже, увага переміщається із зовнішніх умов життєдіяльності людини на її саму, її духовне життя. Тому етап інформаційної цивілізації називають ще антропогенним.

Висловлюють думку, що антропогенна (інформаційна) цивілізація є передумовою або навіть умовою побудови суспільства соціальної справедливості, орієнтованої на людину. Стверджують, що альтернативи цьому суспільству людство в майбутньому не має. Лише в умовах суспільства соціальної справедливості людство може вижити і досягти стійкого розвитку.

Сьогодні суспільство перебуває в кризовому стані. Виникнення глобальних проблем (екологічні, демографічні, загроза ядерної війни і т. ін.), втрата духовних ідеалів значною кількістю громадян, перехід до прагматичного та утилітарного способу існування людей тощо – характерні риси нашого часу. Подолання кризового стану може бути реалізовано лише на шляху переходу до нового, більш ефективного і менш витратного способу існування суспільства.

Про суспільство соціальної справедливості мріяло людство протягом всієї історії свого існування. Досить згадати думки Демокріта відносно "демократичного суспільства", уявлення Платона про "ідеальну державу", релігійні пошуки в Середньовіччі, утопічну країну мислителів Нового часу і, нарешті, соціалістичний та комуністичний ідеал марксизму.

Розмаїття умов існування у кожному регіоні Землі пояснює необхідність теоретичного обґрунтування форм, методів застосування універсального принципу соціальної справедливості, який виключає "зрівнялівку" і вимагає забезпечення відповідності між внеском окремої людини чи соціальної групи в життя суспільства і визнанням та справедливою винагородою за цей внесок з боку суспільства.

51 Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо.

.Глобальні проблеми сучасності і шляхи їх вирішення. Сучасне суспільство якісно змінилися. Утвердити і вибороти право на гідне життя зможуть лише ті нації і країни, які зуміють виробити для собі лінію і логіку динамічного і неухильного соціально-економічного зростання, правильно визнають свої пріоритети і базові цінності, створять сприятливі умови для моделювання інтегрованої концепції розвитку. Американські футурологи Д.Несбіт та П.Ебурдін підкреслюють, що в сучасній цивілізації такі зміни як глобальний економічний бум, розквіт біології, політичні зміни, тріумф особистості, створення універсального способу життя, культурний націоналізм, релігійне відродження, потребують нового світобачення, інтенсифікації шкірного індивідуума, його здатності пристосовуватися до змін, що відбуваються
Глобальні проблеми людства по суті своїй є вираженням суперечливого характері природи та людської історії, які виникли на хвилі світових процесів – формувания єдиного господарчого організму людства, широкомасштабного освоєння природних ресурсів, становлення єдиних коммунікацій і діалогу культур, взаємодії держав. Ці проблеми є негативному проявом логіки суспільного прогресу і є однією з характеристик буття сучасної людини у світі.
Комплекс глобальних проблем – це складний вузол гострих суперечностей, які взаємопов'язані і накладаються одна на одну, пронизуючи весь планетарний організм. Умовно глобальні проблеми сучасності можна поділити на три групи:
1) проблеми, обумовлені политичними реаліями – суперечності між різними державами (перш за всі, проблеми війни і миру, ліквідації економічної і науково-технічної відсталості крїан, що розвиваються);
2) проблеми, які формуються в сфері взаємодії природи і суспільства і є результатом несвоечасної відмови держав від невиправданих методів використання природних ресурсів;
3) проблеми, які складаються в духовній сфері, у взаєминах особистості і суспільства, у процесі адаптації людини до різних проявів науково-технічного прогресу (демографічна, голод та хвороби, проблеми здоров'я, етичні аспекти глобальних проблем сучасності).
Комплекс названих вище проблем людства на цьому не вичерпуєтьтся. До них можна віднести і такі, як міжнародний тероризм, наркоманія і алкоголізм, проблеми культури тощо. Їх гострота і масштаби ставлять питання про духовне і фізичне виживаня людства і збереження людського роду.
Вирішення глобальних проблем є можливим за умов усвідомлення їх гостроти і масштабів, можливих негативних наслідків накопичуваної «критичної маси» цих проблем. Потрібне нове політичне мислення, тобто усвідомлення того, що всі країни і народи мають загальні інтереси. Виживання людства може здійснюватися шляхом відмови від насильства в політиці і міжнародних справах, утвердження загальнолюдських цінностей як проіритету над національними та соціальними інтересами.
Вирішення глобальних проблем є можливим при умові переходу до сталого управляємого розвитку людства.. Економічна діяльність і інтенсивне освоєння природи, демографічні процеси і освоєння космосу мають бути під розумним контролем людства. Задоволення життєвих потреб нинішніх поколінь не може здійснюватися за рахунок майбутніх поколінь. Сьогодні людству потрібен «новий гуманізм», який потребує революції людських якостей, тобто необхідності зміни ціннісної орієнтації та установок людини, її психології і світогляду, відносин між людьми та ставлення до навколишнього світу. Майбутнє людської цивілізації можливе за умов, коли енергія людського розуму буде спрямована на пошук нових форм свого існування та нової місії у світі.
Назвемо і коротко охарактеризуємо найбільш гострі глобальні проблеми людства.
Проблеми війни і миру
Проблема всесвітнього ядерного роззброювання - породження дуже гострого суперництва ряду держав, що розгорнувся в другій половині ХХ сторіччя. Історія людства наповнена нескінченним рядом військових конфліктів. Усього їх на планеті відбулося понад 4500 і вони забрали сотні мільйонів людей.
У 1945 році США застосували атомну зброю проти цивільного населення, стали створюватися більш могутні його види і сучасні засоби доставки. В наш час ряд країн (Росія і США, Англія, Франція і Китай) офіційно мають ядерну зброю. Крім цього «ядерного клубу» є близько 30 країн, які технічно спроможні створювати даний вид зброї масової поразки. За післявоєнну історію людство не раз опинялося на грані його використання, як це було, наприклад, восени 1961 року під час Карибської кризи між США і СРСР. Після 1945 року у світі відбулося понад 100 великі військові конфлікти, у яких загинули десятки мільйонів людей. За один лише 1992-й рік на нашій планеті мали місце 43 військових зіткнень.
Аварія Чорнобильської АЕС показала надзвичайну небезпеку ситуації виходу «мирного атому» з-під контролю людини і беззахисність суспільства перед цим лихом. Неважко уявити собі весь трагізм застосування ядерної зброї на планеті, де постійно мають місце військові конфлікти.
В наш час накопичено і зберігається військових арсеналів у кілька десятків тисяч ядерних боєприпасів. Їхній сукупний потенціал дозволяє знищити все живе на планеті 30-35 разів. Одним з наслідків цього стане «ядерна зима», тобто різкий спад температури внаслідок величезного забруднення атмосфери планети від численних пожеж. Ядерна війна зруйнує матеріальну культуру людства, підірве природні умови існування людини, включаючи і його генетичні основи. Переможців у цій війні не буде, тому що її наслідки буде неможливо локалізувати.
Дана проблема сучасного людства має і економічний аспект. Створення і удосконалювання ядерної зброї вимагає колосальних матеріальних витрат. Парадоксально, але найбільші відкриття науки і техніки, зроблені розумним людством «працювали» насамперед на створення ракетно-ядерного «щита» і «меча». Їх створювали сотні тисяч найбільш кваліфікованих фахівців. Найбільш коштовні і рідкі матеріали і ресурси були використані на озброєння. У даний час щорічні витрати людства на озброєння і військові цілі складають близько 1 трлн. доларів.
Гонка ракетно-ядерних озброєнь поставила людство на грань загибелі від випадковості: недбалість обслуговуючого персоналу, збоїв в комп'ютері і т.п. Не слід забувати і про те, що на планеті маються величезні запаси хімічної і бактеріологічної зброї, що має великий вражаючий ефект. В останні роки були створені і застосовуються нові системи озброєнь з високим ступенем ефективності – вакуумна бомба і лазерна гармата, високоточна зброя, системи залпового вогню й ін. Створюється не тільки нова зброя, але і засоби протидії їй, що ще більше розкручує спіраль гонки озброєнь і породжує дуже складну ситуацію.
Очевидно, що майбутнє людства можливе лише на шляхах повного ядерного роззброювання. Ця ідея усе більш усвідомлюється світовим співтовариством.
Екологічна проблема
Екологічна проблема стала глобальною в другій половині ХХ століття. у зв'язку з бурхливою і неконтрольованою господарською діяльністю людини. Її негативні наслідки мають місце у всіх регіонах нашої планети. Дана проблема по суті своїй означає руйнування біосфери як природного середовища існування людства. Екологічна криза усе більш і більш загострюється і знаходить риси необоротного процесу.
З початком постіндустріальної цивілізації ця криза стала поряд з гонкою ядерних озброєнь найбільшою небезпекою для природи і самого людства. Наприклад, має місце інтенсивне забруднення навколишнього середовища – повітря, водних ресурсів. За останні сто років концентрація вуглекислого газу в атмосфері зросла на 15-20%. Зникають величезні масиви водних ресурсів. Через неправильну обробку й інші причини руйнується ґрунт. 30% території нашої планети вже є пустелею, щорічно до цього додається 6 млн. га площ. Тим часом, на кожного планетянина приходитися усього лише 2,5 га суші, але і цей показник у наш час неухильно знижується.
Стрімко вирубуються ліси-основне джерело атмосферного кисню. Щорічно зникає близько 11 млн.га лісів, що дорівнює території 4 таких країн, як Бельгія. Наша планета усе більше «лисіє», змінює свій ландшафт під впливом людини.
У результаті промислової діяльності людини спостерігається потеплення клімату на планеті, зростає радіаційний фон, що дуже небезпечно для життя. Виникли і розширюються, викликаючи зростаючу тривогу «озонові діри». Людина знищує різні види тварин: китів, моржів і ін. Негативний вплив на природне середовище здійснює військова діяльність держав. Реальністю стали «техногенні» катастрофи – аварії на АЕС, у промисловості і на транспорті, вибухи трубопроводів. Усе це різко неативно відбивається на «самопочутті» природного середовища і самих людей.
Отже, основна причина сучасної екологічної кризи – це експансія людини в природне середовище. Для подолання цього згубного процесу і практичного збереження природи необхідно почати цілий ряд зусиль.
По-перше, необхідно відмовитися від «психології скорення», тобто перебороти крайності антропоцентризму як світогляду. Людина повинна усвідомлювати, що всякі подальші перемоги над природою будуть породжувати негативні наслідки для неї. Більш прийнятним є принцип коеволюції, тобто спільного співіснування природи і людини. Цей принцип означає також, що людина як істота розумна і діяльна бере на себе відповідальність за збереження біосфери на планеті.
Коеволюція є, отже, біоцентризмом, тобто свідомою установкою людини на збереження і відтворення усіх форм і проявів життя на Землі. Біоцентризм є відповідальністю за порядок у космосі як у своєму будинку. Цю ідею раніше висловили В.Соловйов у вченні про всеєдність, М.Федоров в ідеї загальної справи людей. П.Тейяр де Шарден і В.И.Вернадський в концепції біосферно-ноосферної функції людини.
Принцип коеволюції активно осмислюється і в сучасній філософії. Тенденція посилення ролі знань дозволяє сподіватися на те, що ця доброчинна місія буде сповна реалізована мислячим людиною.
По-друге, для вирішення екологічної проблеми від сучасного людства потрібно рішуче змінити модель (тип, способи, прийоми) своєї господарської діяльності.
В 1992 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулася конференція ООН по навколишньому середовищу і розвитку, яка поставила питання про сталий розвиток людства.
По-третє, очевидна гостра потреба в новій екологічній політиці на всіх рівнях її прояву (регіон-країна-людство): суворе екологічне законодавство, інститути державного контролю за станом природного середовища і дотриманням екологічних стандартів суб'єктами господарської діяльності, цільові державні програми по створенню заповідних зон, заохочення безвідхідних і закриття брудних виробництв, обмеження військової діяльності, підготовка фахівців в області екології тощо.
По-четверте, для подолання глобальної екологічної кризи необхідна «екологічна етика», тобто високоморальне відношення до природи, своєрідний екологічний кодекс людини і громадянина. В основі такої етики повинна лежати, за словами А.Швейцера, безмежно розширена відповідальність стосовно усього живого. Потрібний екологічний імператив як обов'язкове для всіх правило, що може бути сформульоване в такий спосіб: «Треба відноитися до природи так, як бажаєш, щоб відносилися до тебе».
Сучасній людині потрібно освоїти нову екологічну культуру, тобто мати міцні знання про природу, виробити гуманне відношення до неї, знати міру в господарській діяльності. Екологічний імператив покликаний стати стрижнем культури виживання людства, коли за словами Ф.Бекона, «природа перемагається підпорядкуванням їй».
Демографічна проблема
Демографічна проблема викликана швидким ростом населення на планеті. На початку Х!Х століття населення складало близько 1 млрд., зараз воно складає більш 6 млрд. людей. Найбільший приріст населення дають країни Азії, Африки, Латинської Америки, де має місце найнижчий рівень життя і її якість.
Учені прогнозують до 2025 року ріст населення до 8,5 млрд. жителів, а в перспективі до 12,5 і навіть до 20 млрд. Це різко загострить проблеми харчування і охорони здоров'я, збільшить навантаження на природне середовище, приведе до конфліктів у світовому співтоваристві.
Багато теорій народонаселення засновані на твердженні про детермінованість демографічних процесів винятково біологічними факторами. Найбільше поширення серед цих теорій має мальтузіанство (по імені англійського економіста і священика Т.Мальтуса), який у 1798 році виступив зі спробою обґрунтувати «вічний закон народонаселення». Суть цього закону, по Мальтусу, складається в «постійному прагненні, властивому всім живим істотам, розмножуватися швидше, ніж це допускається кількістю їжі, що знаходиться в їхньому розпорядженні». Мальтус вважав, що чисельність населення з покоління в покоління росте в геометричній прогресії (1,2,4,8...), а кількість засобів існування лише в арифметичній прогресії (1,2,3,4), в результаті чого народонаселення подвоюється раз у 25 років, а дефіцит засобів існування постійно зростає.
По своїй методології теорія Мальтуса є зразком вульгарної соціології, що не визнає специфіки соціального організму в порівнянні з іншими формами буття. Але рецепти Мальтуса по зменшенню народонаселення використовуються сучасними мальтузіанцями, які вважають, що жорстокість під час війни прямо пропорційна кількості надлишкового населення, отже вихід з демографічних труднощів - у світовій термоядерній війні і масовій стерилізації населення слаборозвинених країн.
Демографічний фактор відіграє значну роль у розвитку суспільства і надмірне народонаселення дійсно викликає величезних труднощів, разом з тим і повільний ріст людей може приводити до старіння нації, недостачі робочих рук.
Демографічний фактор необхідно враховувати при розгляді будь-якої соціальної проблеми, тому що він є не зовнішнім, випадковим для суспільства, а є його внутрішнім компонентом, умовою історичного процесу.
Проблема “Північ – Південь”
Проблема «Північ – Південь» є проблема різниці в рівні і якості життя між населенням промислово розвинутих країн і країн «третього світу». Багато в чому вона склалася в силу причин історичного характеру як результат існування колоніальної системи, несправедливого поділу праці і несправедливого розподілу доходів. В даний час співвідношення доходів між населенням цих груп країн складає 60:1. Смертність у розвинутих країнах світу дорівнює приблизно 12 чоловік на 1000 чоловік населення, а в тих, що розвиваються – близько 67. Відповідно, розрізняється і середня тривалість життя.
Про характер протистояння «Золотого мільярда» і п'яти мільярдів іншого населення можна судити по таким даним. У 1992 році 20% найбільш багатих країн одержували 83% світового доходу, а на частку інших залишалося усього лише 17%. При цьому на частку їхньої найбіднішої частини – 1,4%.
Таким чином, виникає протистояння - «Ситої Півночі» і «Голодного Півдняь». Південь, що не може забезпечити своїх жителів не тільки їжею і дахом, але і духовною їжею. Канада витрачають на освіту в розрахунку на душу населення в 90 разів більше, ніж багато африканських країн.
Енергетична проблема
Енергетична проблема обумовлена стрімким вичерпанням традиційних джерел енергії і ресурсів (лісу, нафти, кам'яного вугілля) чи ж їхньою обмеженістю (водяні ресурси(.
Зростаючі потреби людства спонукують шукати нові джерела енергії у виді енергії океану, вітру, сонця атомної і термоядерної енергії.
Енергію потрібно заощаджувати. І в розвитих країнах світу – особливо після нафтової кризи 70-х років, коли ціни на нафту підскочили навряд чи не в 10 разів, у цьому відношенні домоглися вражаючих успіхів. За прогнозами експертів ООН, енергозберігаючі технології знизять на Заході споживання енергії в цілому протягом найближчих 10-15 років ще приблизно на 15-20%. Ті ж експерти вважають, що в принципі можна зменшити витрата електроенергії на освітлення і гарячу воду в 4-6 разів, на обігрівання будинку – в 6-11 разів, на роботу холодильника – 6-7 разів тощо.
Фахівці порахували, що в США споживання енергії в 6 разів перевершує середньосвітовий рівень і в 30 разів – рівень країн, що розвиваються. Щоб підтягтися до рівня сучасних США, цим країнам у ХХІ ст. треба кожні кілька років подвоювати виробництво і споживання енергії, тим більше, що населення цих країн стрімко росте, і для їхньої індустріалізації, для переселення нових мільярдів латиноамериканців, африканців, арабів, індійців, китайців, індонезійців і т.д. з їхніх хатин в комфортне житла ріст потреби в енергії складатиме 6-9%.

52 Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.

Сутність науково- технічної революції. Задовольняючи свої потреби, люди мають справу не лише з природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також з так званою "другою природою", тобто з тим, що вони створюють. "Створене" знову використовується у виробництві. Між люди­ною і тим, що вона створює, діють взаємозумовлені, досить складні діа­лектичні зв'язки, які значною мірою змінюють умови її життєдіяльності. Сучасне виробництво характеризується не лише матеріальними, а й духовними факторами, поєднанням науки й виробництва. Обов'язкови­ми елементами виробництва виступають результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози, авто­матизовані системи управління, системи наукової організації праці тощо. Дедалі зростаючу роль у виробництві відіграє наука, яка забезпечує тео­ретичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосе­реднім виявом цього стану є науково-технічний прогрес (НТП), який перетворився в головний чинник економічного прогресу.Адже щоб успішно здійснювати сучасне суспільне виробництво не­обхідне знання основних об'єктивних тенденцій розвитку науки і тех­ніки. Окрім того, глибоке розуміння процесів,пов'язаних з НТП, має враховуватися в морально-етичному аспекті виробничої діяльності су­спільства, у вирішенні проблем взаємовідносин людини і природи, вижи­вання людства тощо.Відомо, що будь-яке соціальне явище слід розглядати в розвитку, в чіткому усвідомленні його суті, тобто в сукупності глибинних зв'язків, відношень і внутрішніх законів, які визначають основні риси і тенденції розвитку даного явища. Сучасний етап НТП прийнято називати науко­во-технічною революцією (НТР). Насамперед необхідно уточнити співвідношення понять "НТП" і "НТР".Науково-технічний прогрес — це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил при­роди, це об'єктивна, постійнодіюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, тех­нології та організації виробництва, підвищення його ефективності.Науково-технічна революція — це більш вузьке поняття. Вона являє собою одну із стадій чи форм НТП, коли він набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Виявом науково-технічної революції є до­корінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва, його організації й управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки. Виробництво перетворюється з простого процесу праці в науковий процес, у технологіч­не застосування науки.Необхідно правильно визначити етапи науково-технічної революції, що дає змогу уточнювати перспективу НТР, накреслити головні напрямки її подальшого розгортання. Це в свою чергу сприятиме вдосконаленню управління науково-технічним прогресом з метою успішного вирішення основних економічних, політичних та соціальних завдань, що стоять перед суспільством.Однією з обов'язкових умов визначення етапів науково-технічної революції є чітке визначення її сутності. Більше того, сутність НТР має виступати визначальним критерієм, що дає змогу науково з'ясувати по­чаток НТР та основні етапи її розвитку. Адже неможливо дати науково обгрунтоване визначення місця і часу розвитку будь-якого явища суспіль­ного життя без чіткого уявлення про його зміст, знання глибинних основ, об'єктивних закономірностей існування даного явища. З'ясування сут­ності НТР дає змогу уявно охопити і усвідомити в цілісності масштаби науково-технічної революції та основні етапи її розгортання, а також своєрідність її здійснення на різних етапах суспільного розвитку та своєрідність соціальних наслідків НТР у певних соціальних умовах.Методологічною основою дослідження сутності науково-технічної ре­волюції може бути такий підхід до розвитку науки і техніки, коли в процесі аналізу їхньої ролі та значення у виробництві і взагалі в житті суспільства в центр уваги ставиться трудова людська діяльність в її істо­ричному русі. При цьому розвиток техніки слід розглядати не як само­стійний, сам по собі, а через призму людської активності, тобто як про­цес послідовної передачі виробничих функцій від робітника до техніки, як заміну "природних виробничих інструментів" штучними. В резуль­таті прогресу техніки дедалі більше функцій передається техніці, маши­ні. Можливий такий стан, коли людина в кінцевому рахунку вийде з безпосереднього процесу виробництва і замість того, щоб бути голов­ним елементом процесу виробництва, стане поряд із цим процесом. Отже, розглядаючи сутність НТР, необхідно враховувати цей бік явища, а саме — зміну місця та ролі людини в процесі виробництва, що відбувається в результаті технічного прогресу. Соціальні наслідки НТР. З'ясувавши сутність та основні напрямки сучасного етапу науково-тех­нічної революції, доцільно перейти до характеристики її соціальних наслідків. НТР — явище глобального характеру, воно охоплює як усі сторони внутрішнього життя певного суспільства, так і зовнішні сторо­ни його життя. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. Науково-технічний прогрес створює можливість для розвитку суспільства, а як використовуються наукові і технічні досягнення — залежить від кон­кретної соціально-економічної будови суспільства.Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до та­ких основних груп:

— загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми ви­живання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

— зміна взаємовідносин у системі "людина-техніка" (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);

— зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих,пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих відмінно­стей між людьми розумової і фізичної праці);

— зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеці­алістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це ви­вільняє трудові ресурси);

— підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної під­готовки кадрів;

— прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї — в сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, поглиблення мігра­ційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості);

— "інтернаціоналізації" суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стан­ дартами, цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці);

— втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;

— Однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти. НТР потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базова осві­та і додаткова (що має здійснюватися переважно шляхом самостійної освіти). Вимагається насамперед досконала підготовка кадрів. Адже ви­робництво в нинішніх традиційних галузях промисловості потребує від 35 до 57 відсотків некваліфікованих і малокваліфікованих робітників, 4—8 відсотків спеціалістів із середньою і 1 —2 відсотки з вищою освітою. На повністю автоматизованих виробництвах необхідно мати 40—60 відсотків кваліфікованих робітників з середньою освітою і 20—40 відсотків спеціалістів з вищою освітою.

Дата добавления: 2015-05-22