Психологічні особливості типів темпераменту

У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.

Сангвініку властиві досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Сприймає швидко, але поверхово. Висока спостережливість. Має гнучку зовнішню мову, письмово робить багато помилок. Говорить голосно, жестикулює. Виразна міміка. Має ораторські здібності, хороший агітатор, але часто форма не відповідає змістові (говорить не по суті). Лідер, ініціатор. Життєрадісний, комунікабельний.

Недоліки. Емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах спричинює недостатню зосередженість, квапливість, а то й поверховість. Часто не завершує справу. Не виконує обіцянки. Людина настрою. Добре працює в екстремальних умовах. Сангвінікам швидко набридають люди, тому має мало справжніх друзів. Не любить тонкої скрупульозної роботи. Часто “грає” на публіку. Швидко підпадає під вплив інших людей.

Холерику властиві високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Мислення теоретичне, самостійне, критичне, глибоке, але недостатньо гнучке. Любить дискутувати, доводить свою точку зору. Швидка мова, недоговорює закінчення слів. Дуже реалістичний, ніколи не мріє, не фантазує. Людина діла і слова. Дуже відповідальний. Хороший оратор, прямолінійний, природжений організатор і лідер, має завищену самооцінку і рівень домагань. Честолюбний. Комунікативний за потребою.

Недоліки. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виявитися за відсутності належного виховання в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах. Схильний до афектів (кричить, свариться). Неврівноважений, швидко втомлюється і виснажується. Часто виявляє нетерплячість, виступає різко і критично. Іноді агресивний, гнівливий. Намагається робити все, щоб бути кращим за інших. Довго пам'ятає кривду.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, повільністю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівними, постійними та глибокими почуттями і настроями. Не хвилюється, коли його лають. Впевнений у собі, має реальну самооцінку і рівень домагань. Вірний у дружбі, закохується на все життя. Доброзичливий, рівний у стосунках. Хороший виконавець, охайний, точний, скрупульозний. Цілеспрямований, витриманий, організований. Витримує сильні та тривалі подразники.

Недоліки. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій. Поганий розподіл і переключення уваги. Низький рівень емоційної реакції на події. Відсутнє почуття гумору. Недостатня широта інтересів (вони вузькі і глибокі). Немає здібностей до керівної роботи. Пише краще, ніж розмовляє. Одноманітний і невиразний у міміці, інтонації. Важко звикає до нових людей і обставин.

Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, але слабка їх зовнішня вираженість. Мова тиха, особливо при хвилюванні. Добрий. Ласкавий, любить коли йому співчувають. Має занижену самооцінку. Відповідальний, намагається бути “не гірше за інших”. Радіє, коли його хвалять. Тягнеться до сильних особистостей. Тонко розбирається у людях. Тонко відчуває музику, літературу, живопис. Почуття виникають повільно, але вражають своєю глибиною і силою.

Недоліки. При недостатньому вихованні у меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена аж до хворобливості емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань за таких життєвих обставин, які на це не заслуговують.

Темперамент є основою для формування певних особистісних рис людини (вразливість, емоційність, тривожність, імпульсивність тощо).

Визначення типу темпераменту за опитувальниками та описами за Гіппократом не можна вважати цілком коректним. Метод Б. Цуканова дає змогу об'єктивно вимірювати і кількісно визначати тип темпераменту і похідні від нього якості людини

Б. Цуканов вважає, що представникам різних типів темпераменту притаманні «помилки» — відхилення у «точності» відтворення заданих інтервалів часу: «чисті» холерики «поспіша­ють» і відтворюють часові інтервали швидше, їх секун­да триває 0,7 сек.; «чисті» сангвініки «поспішають» менше, їх секунда — 0,8 сек.; секунда «чистих» мелан­холіків найточніша — 1,0 сек.; «чисті» флегматики «запізнюються» — їх секунда — 1,1 сек. Обґрунтований ним п'ятий (середній) тип темпераменту – врівноваже­ний (секунда триває 0,9 сек.).

Існує дуже мало людей із чистим типом темперамен­ту. Більшість має певний переважальний тип, відповід­но їх називають холероїдами, сангвіноїдами, флегмато-їдами, меланхолоїдами, врівноваженими. Серед 100 людей репрезентативної вибірки 14 належать до холе-роїдної групи, 44 – сангвіноїдної, 4 – врівноваженої, 29 – меланхолоїдної, 9 – флегматоїдної.

Представники різних типів темпераменту мають різні навантаження на нервову систему. Флегматикам, наприклад, протистоїть переважна більшість популяції (91%), яка випереджає їх за темпом діяльності, тому вони не встигають, опиняються у хронічному цейтноті, переживають відповідний стрес.

Холерикам протистоїть 86% людської спільноти, що гальмує їх вроджений швидкий темп життєдіяльності, призводить до певної дезорганізації поведінки, напруження.

Для кожної типологічної групи можна визначити потенційно шкідливі для здоров'я профілі знань і про­фесії. Для холериків такими є все, пов'язане з малою рухливістю, звуженим колом спілкування, низькою енергоємністю (професії бухгалтера, диспетчера, худож­ника тощо). Найсприятливіші сфери – соціологія, фі­лологія, менеджмент, хореографія, театр, педагогіка, спорт тощо.

Сангвінікам найбільше вдаються управлінська, побутово-обслуговувальна, лінгвістична діяльність. їм не підходять позиції підлеглих, керованих.

Меланхолікам не слід обирати професії, пов'язані з надмірною рухливістю, соціальною активністю, публіч­ним спілкуванням, відповідальністю, конфліктами, – професії педагога, актора, менеджера, економіста, юри­ста, управлінця тощо. їм більше підійдуть «індивіду­альні», «кабінетні» професії природничо-наукового, ком­п'ютерно-інформаційного, дизайнерського, мистецтво­знавчого, художньо-естетичного профілів, народних ремесел. При цьому важливо дотримуватися режиму праці і відпочинку.

Для флегматиків шкідливі «комунікаційні» профе­сії – хореографа, менеджера, тренера, водія, лектора тощо. Бажано обирати професії історика, археолога, архіваріуса, перекладача (письмового, а не розмовного плану), мистецтвознавця, кабінетного вченого тощо.

Найбільше скаржаться на здоров'я флегматики (42,8%) і меланхоліки (40,7%), що зумовлено їх психо­фізіологічними можливостями: слабкістю, чутливістю, тривожністю, відлюдністю, схильністю до перевтоми (меланхоліки), повільністю, нестачею часу (флегмати­ки). Впливають також і особливості життєдіяльності (високий темп, надмірні навантаження тощо).

Флегматики і меланхоліки відчувають найбільший дискомфорт у сучасному динамічному житті. Холероїди і сангвіноїди, маючи найкращі психодинамічні передумо­ви для оволодіння сукупністю нівельованих діяльно­стей, у спільній активності з представниками інших типологічних груп дещо тренуються, що знижує ефек­тивність діяльності. За підвищеної амбіційності це породжує стрес дезорганізації (холерики) і стрес незадоволених амбіцій (сангвініки).

Темперамент проявляється не лише у предметній, а й у пізнавальній діяльності та спілкуванні. Наприклад, екстравертів сильніше стимулює музика. Сангвінік і холерик більше, ніж флегматик і меланхолік, схильні до сприйняття й опрацювання ймовірної інформації.

Співвідношення сигнальних систем і успішність розумових дій

І.Павловим усі люди були поділені на три групи залежно від співвідношення першої й другої сигнальних систем. Ті, у кого переважає перша сигнальна система, характеризуються перевагою безпосереднього чуттєвого відображення дійсності в образній формі, а ті, у кого переважає друга сигнальна система, - характеризуються перевагою відображення дійсності у понятійній формі за допомогою абстрактного мислення. Перших було віднесено до художнього типу, а других – до мисленнєвого. Третій тип – змішаний.

Типові особливості школярів художнього й розумового типів

Школярі художнього типу Школярі розумового типу
Риси темпераменту й характеру
Художнє сприйняття світу. Мрійники з яскравою фантазією й уявою. У своїй поведінці схильні покладатися на інтуїцію. Прислухаються більше до почуття, ніж до розуму. Більш відкриті, безпосередні	Більша практичність і реалістичність. Менш відірвані від життя. Більше підпорядкування розуму, логіці. Більш холодні у взаєминах із людьми. Віддають перевагу інтелектуальним заняттям, а не спілкуванню
Нетерплячі. Не вміють тримати себе в руках. Властиві бурхливі емоційні реакції. Низький рівень суб'єктивного контролю, у справах більше покладаються на щасливий випадок	Спокійні й урівноважені. Добре володіють собою навіть у важких ситуаціях. Емоційно стійкі. Більш високий рівень суб'єктивного контролю. Більше покладаються на себе, ніж на інших. Добре усвідомлюють власні недоліки. У невдачах схильні звинувачувати себе
Їм важко адаптуватися до строго регламентованої системи навчання	Добре адаптуються до умов стандартної освіти
Пізнавальні потреби й мотиви навчання
Навчальна діяльність стимулюється більшою мірою соціальними мотивами навчання. Пізнавальна діяльність більше пов'язана з потребою у нових враженнях. Висока допитливість	Навчальна діяльність стимулюється насамперед пізнавальними мотивами
Найбільш значимі мотиви пов'язані зі становленням особистості, із прагненням до самопізнання, до самовдосконалення, самореалізації, з бажанням розібратися у взаєминах людей, усвідомити своє місце у світі	Найбільш значимі мотиви пов'язані із суто інтелектуальною діяльністю. Великий інтерес до теорії, до самостійних пошуків. Заняття шкільними науками розглядаються як засіб для розвитку свого мислення
Вища потреба в спілкуванні, у житті, насиченому яскравими подіями	Вища потреба у самовдосконаленні розуму й вольових якостей. Більше виражена потреба самореалізації в діяльності
Характеристика пізнавальних процесів
Схильність користуватися образними формами репрезентації при запам'ятовуванні зорових об'єктів	Схильність до схематизованого запам'ятовування зорових об'єктів
Здатність до деталізованого збереження в пам'яті зображень (форми, кольору). Запам'ятовують переважно шляхом цілісного схоплювання матеріалу. Запам'ятовування більшою мірою конкретних деталей, ніж основної структури матеріалу	Перевага вербально-логічних форм організації матеріалу в пам'яті. Більш високі результати при значеннєвому запам'ятовуванні. Краще запам'ятовують матеріал абстрактно-логічного змісту, особливо на слух
Більше помилок при слуховому пред'явленні навчального матеріалу	Більше помилок при відтворенні наочно-почуттєвих видів матеріалу (особливо кольору й форми зображення). Більше часу витрачають на згадування значеннєвого матеріалу. Більш складний і опосередкований шлях переробки інформації
Більший розвиток чуттєво-конкретних видів мислення	Більший розвиток вербального й загального інтелекту. Більша виразність здатності до узагальнення матеріалу
Успішність засвоєння шкільних предметів
Краща успішність навчання за тими предметами, де є можливість оперувати наочними образами, зоровими уявленнями, використовувати наочно-образне мислення. Більша успішність у рідній і іноземній мовах, геометрії, хімії, географії. Краще оволодіння практичними знаннями з хімії й фізики	Наявні здатності сприяють успішному засвоєнню всіх основних шкільних предметів

Тема: ХАРАКТЕР

1. Поняття про характер. Природна основа та соціальні впливи на формування характеру

2. Структура та характеристика провідних рис характеру людини

3. Основні риси типового характеру

4. Основні синтетичні властивості позитивного характеру

5. Акцентуації рис характеру.

6. Становлення характеру в онтогенезі

1. Поняття про характер

Характер – сукупність стійких, індивідуальних особливостей людини, що обумовлюють типові для неї способи поведінки в певних життєвих ситуаціях і обставинах.

На відміну від темпераменту, що залежить від вроджених, анатомо-фізіологічних особливостей, і насамперед від властивостей нервової системи, характер людини формується прижиттєво, у процесі соціалізації й виховання в міру того, як людина вступає в різноманітну систему стосунків із предметною дійсністю й іншими людьми.

Повторювані емоційні позитивні й негативні реакції викликають більш тривалі психічні стани, які поступово закріплюються й стають стійкими якостями особистості, рисами характеру. К.К. Платонов визначив три основні особливості рис характеру: вони повинні бути досить вираженими, тісно взаємопов’язаними з іншими рисами й систематично виявлятися у різних видах діяльності.

Багатопланова діяльність збагачує характер. Особлива роль належить провідній діяльності, яка забезпечує максимальний рівень розвитку та вдоско­налення особистості.

Життєвий шлях людей, стосунки, у які вони вступають, умови виховання характеризуються своєрідністю. Характероутворювальнимиє не всі відносини, а тільки найбільш значимі, пов'язані із задоволенням основних життєвих, матеріальних і духовних потреб людини. У першу чергу це ставлення до суспільства й інших людей, до праці, самому собі, речам. У цей час описано більше двох тисяч рис, які зв'язані між собою й утворять структуру характеру – стійкі групи рис, що відбивають різноманітні типи відносин людини до дійсності.

2. Структура та характеристика провідних рис характеру людини

Багатогранність характеру зумовлюють домінувальні, стрижневі, найактивніші і стійкі якості.До провідних рис характеру відносять емоційно-вольові, когнітивно-пізнавальні (інтелектуальні), морально-ціннісні, мотиваційні.Кожна якість має складну психологічну структуру. Об'єднання взаємопов'язаних якостей у систему утво­рює симптомокомплекс рис характеру. У структурі характеру виокремлюють чотири симптомокомплекси, що виражають ставлення людини до інших людей, сус­пільства; до різних видів діяльності (праці, навчання, гри); до речей, матеріальних цінностей; до себе.

Компоненти структури характеру – спрямованість; переконання; інтелект; воля; почуття, темперамент.

Спрямованіст ь – це вибіркове позитивне або негативне оцінне ставлення особистості до вчинків і діяльності, людей і самої себе.

Переконання – знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку, риси характеру (принциповість, правдивість, вимогливість людини до себе неприхильність у боротьбі, упевненість у справедливості й важливості справи).

Інтелект – це теоретичний чи практичний склад розуму (здатність людина тон­ко спостерігати, глибоко аналізувати явища, робити висновки тощо).

Воля – зумовлює силу і твердість характеру, що проявляється в енергійних діях, завзятті, ентузіазмі, активності в діяльності, доведенні справ до кінця, подоланні труднощів. Воля є стрижневим компонентом сформованого характеру.

Почуття – є показниками якісних особливостей характеру (залежно від особли­востей характеру людина може виявляти пристрасне або холод­но-розсудливе ставлення до явищ дійсності).

Темперамент – це природна основа й динамічна форма прояву характеру. Ця складова визначає у характері врівноваженість або неврівноваженість поведінки, велику рухливість або інертність, підвищений або понижений тонус активності, легкість або складність пристосування до нових обставин.

Темперамент і характер

Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його вияву, природною основою характеру. Темперамент впливає на тонус почуттів, ви­разність рухів, вольові вияви, визначає такі риси, як врівноваженість чи неврівноваженість поведінки, рухливість чи інертність, підвищений чи понижений тонус активності, легкість чи складність входження в нове оточення тощо.

Темперамент відіграє важливу роль у формуванні характеру. Однак темперамент і характер не однакові за змістом, оскільки темперамент стосується динаміки психіки і поведінки, а характер є сукупністю всіх форм соціальних зв'язків і стосунків людини.

Характер не тотожний темпераменту, який більш безпосередньо пов'язаний із властивостями вищої нер­вової системи. Темперамент людини оцінюють на під­ставі підконтрольності його волі, підпорядкованості характеру. Риси темпераменту – продукт природи і впливу оточення. Нерідко якісна його зміна відбуваєть­ся під впливом характеру. Між темпераментом і харак­тером можливі тимчасові неузгодженості. Особливості темпераменту можуть сприяти або заважати розвитку певних рис характеру: флегматикові важче, ніж холе­рику чи сангвініку, сформувати в себе ініціативність та рішучість. Для меланхоліка серйозна проблема – подо­лання невпевненості і тривожності. Гуманні особистісні стосунки створюють сприятливі умови для розвитку в холериків стриманості та самокритичності, в сангвіні­ків – слухняності, флегматиків – активності.

Темперамент не однозначно і не фатально визначає розвиток характеру. Під впливом характеру він сам змінюється. Деякі особливості дина­міки психічних процесів одночасно є властивостями темпераменту і здібностей, наприклад сенситивність (чутливість до подразників) у музиці.

3. Риси характеру

Формування характеру відбувається в різноманітних соціальних групах, зокрема: у сім'ї, навчальному класі, компанії друзів, спортивній команді, студентській групі, трудовому колективі тощо. Залежно від того, яка група є референтною для особистості та які цінності вона культивує, у людини розвиваються відповідні риси характеру.

Риси характеру – це психічні властивості людини, які визначають її поведінку в типових обставинах та ситуаціях.

У структурі характеру виділяють декілька груп рис, які виражають різне ставлення людини до дійсності. У вітчизняній психологічні літературі існує два підходи до класифікації рис характеру. Відповідно до першого підходу, риси характеру розглядаються у співвідношенні зі спрямованістю особистості.

Це виявляється у:

- ставленні людини до суспільства, до колективу, до інших людей (чуйність, гуманність, агресивність, товариськість, колективізм, тактовність, ввічливість, правдивість, доброзичливість, безпринципність тощо);

- ставленні до діяльності (працелюбність, працездатність, активність, ініціативність, діловитість, організованість, наполегливість, старанність, сумлінність тощо);

- ставленні до речей (охайність, бережливість, марнотратство тощо);

- ставленні до самого себе (скромність, пихатість, самокритичність, вимогливість, суворість, самовлад-дання, зарозумілість, хвалькуватість тощо).

Згідно з іншим підходом, риси характеру розглядаються у співвідношенні з психічними процесами, і тому виокремлюють такі риси характеру:

- інтелектуальні: допитливість, кмітливість, критичність розуму, глибина думок, принциповість, упевненість, самостійність;

- емоційні: рвучкість, вразливість, гарячковість, байдужість;

- вольові: цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самовладання.

Дата добавления: 2015-05-22