Становлення характеру в онтогенезі

Формування характеру – це процес становлення стійких психо­логічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багато­разових повторень стають звичними й визначають типову модель по­ведінки.

Сенситивним періодом для становлення характеру вважають вік від 2-3 років до 9-10 років, коли діти багато й активно спілкуються як з дорослими, так і однолітками.

Важливу роль у формуванні й розвитку характеру дитини відіграє його спілкування з оточенням. У вчинках і поведінці дитина наслідує близьких дорослих людей. За допомогою научіння через наслідування й емоційне підкріплення дитина засвоює форми поведінки дорослих.

Стиль спілкування дорослих один із одним на очах у дитини, способи ставлення до самої дитини надзвичайно важливі для становлення характеру. Одними з перших у характері людини закладаються такі риси: доброта, товариськість, чуйність, егоїстичність, байдужість. На думку науковців, формування саме цих рис починається у перші місяці життя дитини і залежить від поведінки та ставлення до малюка мами.

У ранньому дошкільному дитинстві формуються такі риси: як охайність, сумлінність, відповідальність, наполегливість, працелюбність. Вони формуються й закріплюються в дитячих іграх та різноманітних видах домашньої праці. У цей період важливими є позитивні підкріплення батьків у вигляді схвалення та заохочення вчинків і поведінки дитини.

У молодшому шкільному віці оформлюються риси характеру, що виявляються у ставленні до інших людей. Якщо в школі існує підтримка рис, набутих дитиною в умовах сім'ї, то вони закріплюються і, як правило, зберігаються упродовж життя. Якщо отриманий досвід не схвалюється однолітками, учителями та іншими дорослими, відбувається перебудова характеру, яка супроводжується вираженими внутрішніми й зовнішніми конфліктами.

Вияви рис ха­рактеру в молодшому шкільному віці пов’язаний із характеристиками темпераменту. Під впливом навчання і виховання у дітей молодшого шкільного віку формуються такі риси характеру, як товариськість, колективізм, цілеспря­мованість, акуратність, любов до праці, охайність, сміливість. Через недостатню сформованість вольових процесів у молодших школярів спостерігаються імпульсивність поведінки, примхливість, впертість. Однак більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у виявленні своїх почуттів і ставлень. Важливою умовою формування рис характеру є життя учнів у шкільному колективі, їх участь у дитячих організаціях.

Особливості становлення характеру підлітків: 1) підліток підпадає під значний вплив суспільних умов, виявляє інтерес до навколишньої дій­сності, прагнення до праці фізичної та ро­зумової; 2) поступово утворюються певні риси, сукупність яких становить характер особи, активно розвиваються й закріплюються вольові риси характеру; 3) спостерігається чутливість до думки колективу, оцінки якого щодо будь-якого виду діяльності відіграють значну роль у фор­муванні характеру підлітка; 4) неврахування вікових особливостей підлітків зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки; 5) відбувається дебют акцентуації рис характеру.

Особливості становлення характеру старшокласників: 1) юнаки досягають фізич­ної зрілості й здатності виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру; 2) розвиваються й закріплюються базові моральні й світоглядні риси; 2) пристосовую­чись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій, максималізму; 3) спостерігається критичне ставлення до засвоюваних ними знань, до висловлювань дорослих; 4) домінують такі риси характеру як відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість, принциповість, самостійність; 5) можливі переживання з приводу наявності у себе негативних рис. Старшокласники, здебільшого, вважають, що вони самі винні в усіх негараздах, намагаються виправити власні недоліки, починають розуміти властивості свого характеру, активно займаються самовихованням.

Варто зазначити, що характер не є сталим утворенням. Він формується і трансформується протягом життєвого шляху людину, тому після завершення навчання у школі або іншому навчальному закладі характер людини продовжує формуватися та змінюватися залежно від світогляду, переконань, звичок, моральної поведінки. Цей процес у психологічних джерелах розглядається як самовиховання особистості. Він передбачає, що людина здатна позбутися зарозумілості, здатна критично подивитися на себе, побачити власні недоліки. Це дозволить визначити напрямки й цілі подальшої роботи над собою.

Тема: Здібності

1. Поняття про здібності, природна основа здібностей

2. Структура та види здібностей

3. Якісна та кількісна характеристика здібностей

4. Взаємозв'язок навчання та розвиткузадатків і здібностей школяра

1. Поняття про здібності, природна основа здібностей

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, синтез індивідуально-типологічних властивостей, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками. По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну лю­дину від іншої. По-друге, здібностями називають не взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відно­шення до успішного виконання якої-небудь діяльно­сті або багатьох діяльностей. По-третє, поняття “здібність” не зводиться до тих знань, навичок або вмінь, які уже вироблено у даної людини.

Здібності виявляються у швидкості, глибині, міцності ово­лодіння способами і методами діяльності, у готовності до навчання; у цілеспрямованій діяльності особистості. Основні показники наявності здібностей – легкість засвоєння нової діяльності, широта перенесення виро­блених індивідом способів сприймання, вмінь та нави­чок.

Здібності пов'язані з темпераментом і характером людини (але темперамент і характер не є здібностями), із загальною спрямованістю особистості і стій­кою схильністю людини до певної діяльності.

Природною передумовою здібностей є задатки – спадкові властивості периферичного й центрального нервового апарату. Задатки –морфологічні та функціональні особливості будови мозку, органів чуття і руху, які є природними передумовами розвитку здібностей.

Здібності розвиваються із задатків у процесі виховання, учіння, навчання, самого життя. Задатки не містять у собі здібностей і не гарантують їхнього розвитку. Задатки багатозначні: на основі одного й того самого задатку можуть сформуватися різні здібності. Наприклад, на основі худо­жнього типу можуть виявитися здібності і актора, і письменни­ка, і художника, і музиканта. На основі мисленнєвого типу мо­жуть розвинутися здібності і математика, і лінгвіста, і філософа.

Зі здібностями тісно пов'язані нахили, тобто вибіркова спря­мованість індивіда на певну діяльність, що спонукає нею займа­тися.

Задатки обумовлюють різні шляхи формування здібностей, впливають на рі­вень досягнення, швидкість розвитку здібностей.

До задатків належать: 1) типологічні особливості нервової системи; 2) співвідношення першої та другої сигнальної систем; 3) індивідуальні особливості будови аналізаторів, окремих діля­нок кори головного мозку тощо.

Здібності людини є складною синтетичною властивістю, які поєднують низку загальних і часткових властивостей, залежно від співвідношення двох сигнальних систем. Відносною перевагою першої сигнальної системи характеризується худо­жній тип. Мислительний тип, у якого переважає друга сигнальна система, і середній тип з характерною для нього врівноваженістю обох сигнальних систем. Ці відмінності в сучасній науці пов'язують з функціями лівої (словесно-логічноі) і правої (образної) півкулі головного мозку. До часткових властивостей належать: уважність, здатність тривалий час зосереджуватися на діяльності; чутливість, сприйнятливість до зовнішніх вражень; спостережливість. Важливу роль відіграють особливості мислення (гнучкість, швидкість, самостійність) та пам'яті (повнота, точність відтворення, міцність запам'ятовування тощо).

2. Структура та види здібностей

Розрізняють здібності загальні та спеціальні.

Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляються в усіх видах діяльності – навчанні, праці, грі, розумовій діяльності, тобто забезпечують продуктивність оволодіння знаннями. Завдяки загальним здібностям люди успішно оволодівають різними видами діяльності, легко переходять від однієї діяльності до іншої. В учнів загальні здібності виявляються в успішному засвоєнні різних навчальних дисциплін. В основі загальних здібностей лежать задатки, що ство­рюють сприятливі умови для виконання будь-якого виду діяльності. Серед них – висока пластичність кори головного мозку, що забез­печує майже безмежні можливості в засвоєнні, аналізі та відтворенні нового матеріалу при високій працездатності; пізнавальна актив­ність і допитливість, вміння усвідомлювати завдання, планувати, організовувати його виконання; надзвичайна спостережли­вість, сенситивність (загострена чутливість), свіжість і гострота сприймання; яскравість уяви, перевага її творчих компонентів; осо­блива загальна реактивність нервової системи тощо.

Спеціальні здібності (мовленнєві, математичні, літературні, зображальні, спортивні, творчі) – це здіб­ності до певного виду діяльності, для виконання якої необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Так, уява – важлива ознака літературних здібностей, абсолютний музичний слух – підґрунтя музичних здібностей, педагогічний такт у педагога тощо.

Загальні та спеціальні здібності взаємопов'язані й доповнюють одна одну. Серед видатних діячів було багато людей, у яких поєднувався високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей (М. Ломоносов, Т. Шевченко, М. Бородін та ін.)

3. Якісна та кількісна характеристика здібностей

Здібності можуть мати неоднакову спрямованість, від­повідати різним видам діяльності, тобто мати якісну характеристику. Якісна характеристика здібностей дає підстави для висновків, у якій галузі діяльності людині легше проявити себе, досягти успіхів.

Будь-яка діяльність вимагає від людини не однієї здібності, а багатьох. Наприклад, літературні здібності охоплюють вразли­вість, спостережливість, образну пам'ять, творчу уяву, здатність до творчого та виразного мовлення.

Дата добавления: 2015-05-22