Взаємостосунки особистості у групі

Особливу увагу, у соціально-психологічному вивченні груп і ко­лективів приділяють взаємостосункам їх членів. У процесі розвитку групи взаємини в ній закономірно змінюються. На початковому етапі групового розвитку вони бувають відносно безликі, за несприятливих умов можуть ставати конфліктними, а за сприятливих – перетворю­ватися в колективістські. Усе це відбувається за порівняно короткий час, протягом якого самі індивіди, що утворюють групу, не можуть змінитися як особистості.

У кожної людини є свої позитивні і негативні риси, особливі пе­реваги і недоліки. Те, якою стороною, негативною чи позитивною, вона виступає у взаєминах з людьми, залежить від цих людей і со­ціального оточення, від особливостей групи, в яку вона включе­на у цей момент часу. Іншими словами, поведінка людини в групі визначається не лише її особистісними рисами, й особливостями групи.

Помічено таку закономірність: що ближче за рівнем свого роз­витку група перебуває до колективу, то сприятливіші умови вона створює для вияву кращих сторін особистості і гальмування того, що в ній є гіршого. І навпаки, що ближче у своєму розвитку група перебуває до корпорації, то більше можливостей вона виявляє для вияву в системі взаємостосунків гірших сторін особистості з одно­часним гальмуванням кращих особистісних спрямувань.

Досліджуючи малі групи, психологи часто переконувалися в то­му, що пізнання психологічних закономірностей взаємодії і взаємо­стосунків людей дає змогу підвищити ефективність групової робо­ти. Соціально-психологічні характеристики групи можна розділити на два класи: формальні, ті що описують структуру, способи органі­зації спільної діяльності і спілкування людей, та змістові, які безпо­середньо відображають взаємостосунки в цій групі: норми, ціннісні орієнтації, ролі, статуси, внутрішні настанови, лідерство /…/

Суттєве значення для успішної роботи групи мають і особистісні сто­сунки, що в ній склалися. Взаємні симпатії та антипатії, інтенсивність та емоційний фон міжособистісних контактів, інші форми взаємодії і вза­ємостосунків по-різному відображаються на ефективності групової ро­боти. Позитивні емоційні взаємини членів групи найчастіше сприяють їхній успішній спільній роботі. Однак у групах різного рівня соціально-психологічної зрілості ці взаємостосунки виявляють себе по-різному. При виконанні порівняно простих завдань, які є звичними для членів групи і не вимагають від них великих спільних зусиль, не викликають емоційної напруги, особисті взаємини істотно не впливають на резуль­тати групової роботи. Якщо ж групі потрібно виконати незвичні завдан­ня, що вимагають складних, узгоджених дій, скоординованих зусиль, які породжують підвищену емоційну напругу, то краще в роботі виявляють себе більш розвинуті у соціально-психологічному плані групи.

Успіх роботи групи залежить і від організації її діяльності. Існує декілька форм організації:

– колективно-кооперативна, основана на тісній взаємодії і взаємо­залежності учасників групи в роботі;

– індивідуальна, що базується на самостійній роботі кожного;

– скоординована, при якій кожний працює самостійно, але співвід­носить процес і результати своєї роботи з діяльністю інших учас­ників групи.

Вибір тієї чи іншої форми організації спільної праці зумовлений двома чинниками: завданнями, які стоять перед групою і рівнем її соціально-психологічної зрілості. Здебільшого, за винятком деяких індивідуально-складних, творчих видів праці, перевагу віддають ко­лективно-кооперативній формі організації спільної діяльності. Вона володіє потенційно максимальним ефектом, тобто найкраще мобілізує інтелектуальні, емоційні та фізичні ресурси чле­нів групи, поліпшує можливості сприйняття, опрацювання інформа­ції і прийняття оптимальних рішень. Ця форма організації роботи найкраще попереджує і можливість появи помилкових рішень. При складній творчій роботі перевагу мають індивідуальна і скоордино­вана форми організації спільної діяльності, епізодично поєднувані з колективно-кооперативною формою організації праці /…/

Група здійснює істотний вплив на психіку і поведінку індивіда. Частина особистих змін, породжених психологічним впливом групи зникає, як тільки людина виходить із сфери впливу групи, інші про­довжують існувати і при певних умовах, закріплюючись, перетворю­ються в особистісні риси.

Пізнаючи інших людей, суб'єкт пізнає і самого себе, формується як особистість. Школяр, оцінюючи успішність товаришів у навчанні, не може не порівнювати її з власними успіхами і здібностями; оцінюючи доброзичливість чи недоброзичливість у взаєминах однокласників, намагатиметься зробити висновок щодо власних рис характеру. За­лежно від своїх ціннісних орієнтацій він прагнутиме коригувати по­ведінку в стосунках з іншими. Тому важливе значення в міжособис­тісних стосунках має соціально-психологічна ідентифікація

– уміння зрозуміти іншу людину, уподібнивши себе їй, тобто вміння стати на її позицію (децентрація). Це допомагає краще зрозуміти партнера зі взаємодії.

Зміст міжособистісного сприймання обов'язково включає в себе інтерпретацію поведінки іншої людини. В буденному житті суб'єкту, зазвичай, не вистачає інформації про мотиви дій і вчинків тих, хто навколо, і тоді він вдається до приписування (атрибуції) причин їх­ньої поведінки. Приписування здійснюється або на основі подібності поведінки партнера зі спілкування з якимось іншим зразком з ми­нулого досвіду суб'єкта сприймання, або на основі аналізу власних мотивів, відповідних конкретній ситуації. У такому разі може діяти механізм ідентифікації.

Знання педагогом змісту та механізмів міжособистісного сприй­мання значною мірою полегшує йому налагодження комунікативних контактів зі своїми вихованцями і допомагає ефективніше коригува­ти в бажаному напрямі навчально-виховний процес.

Отже, можна з деякими застереженнями прийняти положення, що людина як особистість є продукт, результат численних групових впливів. Майже все, за винятком генетичних особливостей, у її психі­ці і поведінці складається і закріплюється під впливом участі в діяль­ності різних малих (сім'я, клас) і великих (суспільство) груп. Кожна із значущих (референтних) соціальних груп робить свій внесок у психіку і поведінку особистості, який не є однозначно позитивним чи нега­тивним, про що свідчить наявність у різних людей індивідуальних переваг і недоліків.

Майже кожній людині є чому навчитися в інших людей, однак ли­ше постійне спілкування індивіда з більш розвиненими, ніж він сам, особистостями, які володіють широким спектром знань, умінь і на­вичок, забезпечить йому можливість залучення до відповідних духо­вних цінностей.

Тільки через пряме спілкування і особисті контакти в групах одні люди передають іншим свій життєвий досвід. Усе, чим володіє сучас­на людина, – від елементарних гігієнічних навичок і володіння мо­вою до моральних цінностей та здатності до різних видів діяльності, вона бере від інших людей. У що більшу кількість різних за рівнем розвитку і психологічними характеристиками груп у процесі своєї життєдіяльності входив індивід як активний їхній учасник, то більше у нього можливостей для набуття і вияву різноманітних особистіс­них якостей і властивостей. Особливо це стосується вищої духовної культури, яка передається від людини до людини тільки в результаті навчання і виховання, через безпосереднє міжособистісно-групове спілкування.

На психологію індивіда група впливає через систему відносин, яка в ній склалася, зокрема, через стосунки (взаємини) цього індивіда з рештою учасників групи. Групові взаємини виникають і здійсню­ються між членами групи під час їхніх контактів. Вони можуть стосу­ватися предметної діяльності членів групи, організаційної структури групової діяльності, міжособистісного спілкування. Об'єднувальним чинником групових взаємин є мета предметної діяльності групи, суспільно-ціннісні та особистісно значущі питання спільної життєді­яльності. Оскільки в різних відносинах індивіди проявляють як "по­зитивні" так і "негативні" риси, то для забезпечення переважно пози­тивного впливу групи на особистість важливо забезпечити сприятли­ві міжособистісні стосунки в групі (сім'ї, класі, школі та ін.)

Важливим чинником індивідуального психічного розвитку лю­дини є її знання про саму себе, які вона може отримати лише від інших людей у процесі безпосереднього спілкування з ними. Група і люди, що її утворюють, є для індивіда своєрідним дзеркалом, кожне з яких по-своєму відображає його "Я". Точність, глибина відобра­ження якостей особистості в групі прямо залежить від інтенсивнос­ті, відкритості, різнобічності спілкування цієї особистості з іншими членами групи.

Отже, для розвитку і формування індивіда як особистості група є незамінною. Те саме, але більшою мірою, стосується високорозвиненої групи – колективу, який в діяльності і розвитку кожної конкрет­ної людини відіграє позитивну роль (A.C. Макаренко, В.О. Сухомлинський). Однак свою позитивну роль у розвитку особистості колектив реалізує лише тоді, коли психологічна і педагогічна теорія та практи­ка колективу не стає предметом політичних маніпуляцій та ідеологіч­них вивертів (P.C. Немов).

Дата добавления: 2015-05-22