Перші державні утворення на території України

Тема 1. Первісне суспільство.

СТАРОДАВНЯ Й СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Модуль I.

(ДО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII СТОЛІТТЯ)

При вивченні стародавньої історії України застосовують археологічну періодизацію, в основі якої покладені характерні властивості основних матеріалів, із яких виготовляли знаряддя праці, предмети побуту, зброю тощо. Відповідно до цього виділяють такі періоди: палеоліт (стародавній кам’яний вік) 1 млн. років тому – 11 тис. до н.е.; мезоліт (середній кам’яний вік) 10–6 тис. до н.е.; неоліт (новий кам’яний вік) 6–4 тис. до н.е.; енеоліт (мідно-кам'яний вік) 4–3 тис. до н.е.; бронзовий вік II – поч. I тис. до н.е.; ранній залізний вік IX ст. до н.е.– IV ст. н.е.

Упродовж палеоліту на території України проживали люди кількох типів: пітекантропи (архантропи) – 1 млн.–150 тис. років до н.е., неандертальці (палеоантропи) – 150–35 тис. років до н.е., кроманьйонці (людина розумна) 35–40 тис. років до н.е. Першою формою людського суспільства було первісне людське стадо, яке приблизно 100 тис. років до н.е. замінюється родовою общиною. Спорідненість у роді визначалася за материнською лінією через домінування жінки в суспільному, економічному житті людського колективу (матріархат). Окремі роди об’єднувалися в племена. Виникає релігія (у формі фетишизму, тотемізму, анімізму, магії), мистецтво (наскельні розписи, різьбярство, скульптура з глини. У період мезоліту встановлюються природно-кліматичні умови, які мало відрізняються від сучасних. З’являються нові знарядді праці. Було винайдено лук і стріли (перший механічний пристрій); мисливство стає провідною галуззю господарства, відбувається приручення тварин. Формується племінна організація. За доби неоліту людина переходить від привласнюючого господарства до відтворюючого (землеробство й скотарство). Цей перехід називають “неолітичною революцією”. Люди переходять до осідлого способу життя, займаються прядінням і ткацтвом, виготовляють досконаліші знаряддя праці з каменю й кісток. Людина створила перші штучні матеріали – кераміку й тканини, навчилася добувати вогонь. У період енеоліту люди опановують технології виготовлення й обробки першого відомого металу – міді; вдосконалюється землеробство (започатковано орне землеробство, скотарство). Формуються великі племена, територіальні общини. За доби енеоліту на теренах України сформувалися дві господарські системи – землеробська й скотарська, які відрізнялися своєрідним життєвим рит-мом, менталітетом, матеріальною та духовною культурою. Виокремлення землеробства й скотарства в окремі галузі господарства називають першим суспільним поділом праці. У лісостеповій смузі набула поширення Трипільська культура (4–3 тис. до н.е.). У бронзовий вік поширюються вироби з бронзи – першого штучно створеного людиною металевого сплаву міді з кольоровими металами. Триває поглиблення суспільного поділу праці. Відбувається перехід до батьківської (патріархальної) общини; зростає майнова й соціальна нерівність. Залізний вік характеризується появою залізних знарядь праці. Перехід до залізного віку ознаменувався зростанням соціальної нерівності й формуванням ранньодержавних утворень. Відбувся другий суспільний поділ праці – ремесло відокремилось від землеробства. Унаслідок цього виникає виробництво речей безпосередньо для обміну, тобто торгове виробництво. Набуває розвитку торгівля, яка поступово виходить за межі окремих племен.

Початок раннього залізного віку на теренах України пов'язаний з виникненням найдавніших великих племінних союзів та рабовласницьких держав, появою перших письмових відомостей про південну частину українських земель. Першим народом Східної Європи, ім’я якого зафіксоване в письмових джерелах, були кіммерійці, які в IX–VIII ст. до н.е. заселяли все степове Причорномор'я від Дону до Дністра. Майже одночасно з ними в південній частині Криму проживало корінне населення – таври. Від таврів походить і назва Кримського півострова – Таврида, введена царським урядом після приєднання Криму до Росії 1783 р. У середині VII ст. до III ст. до н.е. у південноукраїнських степах панували іракомовні племена скіфів. Вони утворили державу Скіфія – перше політичне об’єднання на півдні Східної Європи в ранньому залізному віці (центром Скіфії у V–III ст. до н.е. було Кам'янське городище поблизу м. Нікополя). З кінця III ст. до н.е. скіфи зазнали натиску сарматів і стали відходити на південь – в Нижнє Подніпров'я та Степовий Крим, де заснували Малу Скіфію (біля сучасного Сімферополя). Протягом III ст. до н.е. – III ст. н.е. у Північ-ному Причорномор'ї панували сармати, які прийшли з приволзько-приуральських степів. На території Сарматії виникли декілька сарматських племінних об’єднань: оарси, сіраки, язиги, алани. Сармати були скотарями-кочівниками. Необхідні продукти землеробства й ремісничі вироби вони отримували від осілих сусідів шляхом обміну, данини й звичайного пограбування. Жодного сарматського поселення не виявлено. Єдиними пам’ятками, які вони залишили є кургани. В середині III ст. н.е. вони втрачають провідну роль в причорноморських степах. У IV ст. н.е. сармати, розбиті гунами, розсіялися в Західній Європі, на Кавказі та у Хазарському каганаті. Утворення античних міст-держав в Північному Причорномор’ї та Криму пов’язано з так званою Великою грецькою колонізацією VIII–VIст. до н.е. Основ-ною причиною, що штовхала греків у далекі краї, стала нестача землі в Греції, а відтак, і продуктів харчування. Грецькими поселеннями в Причорномор’ї були Істрія (у Придунав’ї), і Борисфеніда (на острові Березань), Ольвія (у пониззі Південного Бугу, на узбережжі Керченської протоки засновані міста Пантікапей, Німфея, Фанагорія, на території Західного Криму – Херсонес тощо. Майже усі міста-поліси були демократичними або аристократичними республіками, де раби, жінки та іноземці не мали права громадянства. Найвищим органом законодавчої влади були народні збори. Виконавча – перебувала в руках колегії та чиновників. Окремо існувала судова влада. У політичному розвитку античних міст-держав розрізняють два періоди: на першому (VII–I ст. до н.е.) вони були незалежними утвореннями; на другому (середина I ст. до н.е. – 70-ті рр. IVст. н.е.) – перебували в залежності від Риму. Удару грецьким містам-державам завдала варварська навала, яка відбулася двома хвилями (у III ст. – готи, у IVст. – гуни). Уціліли лише Херсонес і Пантікапей, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії. Грецькі міста-держави були осередками античної цивілізації в Північному Причорномор’ї. Вони мали значний вплив на розвиток місцевого населення цього регіону українських земель. Завдяки грецьким поселенням місцевий люд отримав можливість прилучитися до передових для свого часу надбань античної цивілізації.

Слов’яни – одне з найбільших угрупувань давньоєвропейського населення, що сформувалося в середині 1 тис. до н.е. Їхня історія в останні століття до нашої ери та в першій половині I тис. н.е. добре відображена в археологічних матеріалах (зарубинецька, черняхівська та інші археологічні культури). Питання походження слов’ян на сьогодні ще недостатньо вивчено. Існує кілька теорій щодо походження східнослов’янського етносу, та часу, коли це відбулося: вісло-дністров-ська, вісло-одерська, дніпро-одерська, вісло-дніпровська теорії. У писемних джерелах початку нашої ери слов’яни згадуються під назвою “венеди”. У IV ст. джерела повідомляють, що слов’яни походять з одного кореня й відомі під трьома назвами: венедів, антів, склавинів. Отже, слов’яни сформувалися як самостійна етнічна спільнота на початку I тис. н.е. Це був час Великого переселення народів (II–VII ст.). Слов’яни займали райони Вісли, Дністра, Прип'ятського Полісся, сягали Верхнього Подніпров'я. Східні слов’яни, що жили на землях сучасної України, в IV ст. об’єдналися в державну формацію антів (етнонім “анти” іранського походження і означає пограничні жителі, люди, що живуть з краю), яка займала територію між Дністром і Дніпром, а в період найвищого свого піднесення простягалася від Дону до Румунії. До складу цього об’єднання входило близько 70 племен. В Антському об’єднанні панував демократичний лад. Важливі справи вирішувалися на народних зібраннях. За часів загальної небезпеки обирали правителя, авторитет якого визнавав увесь народ. Поступово реальна влада зосереджувалася в одних руках. Маючи досить сильну військову організацію, анти вели успішні війни зі своїми сусідами. На початку VII ст. у результаті тривалої боротьби з аварами праукраїнське Антське об’єднання розпалося. Почалося формування нових племінних союзів та державних утворень. У VII–VIII ст. у східних слов’ян активно розгортається процес державотворення, що набув логічного завершення в IX ст. із виникненням Київської держави.

Дата добавления: 2015-05-22