Грецька культура класики

Класична Греція — період в історії Греції, що охоплює 5—4 століття до нашої ери, доба найвищого розквіту полісного ладу. В результаті перемоги греків у греко-перських війнах (500-449 до н. е.) відбувається бурхливий розвиток Афін, створюється Делосський союз (на чолі з Афінами). Доба найвищої могутності Афін, найбільшої демократизації політичного життя і розквіту культури припадає на час правління Перикла (443-429 до н. е.). Боротьба між Афінами і Спартою за гегемонію в Греції і протиріччя між Афінами і Коринфом, пов'язані із боротьбою за торговельні шляхи призвели до Пелопоннеської війни (431-404 до н. е.), яка завершилася поразкою Афін. Мистецтво Давньогрецьке мистецтво класичного періоду Греції прийнято ділити на наступні етапи:

· раннє — «суворий стиль», перша половина 5 століття до н. е.);

· високе — висока класика, друга половина 5 століття до н. е.);

· пізнє (400—325 до н. е.).

Архітектура В період класики отримала розвиток регулярна система планування міст (архітектор Гіпподам), вищої гармонійності і тектонічної врівноваженості досягла ордерна система архітектури (архітектори Іктін, Каллікрат). Особливе місце в архітектурі доби класики посідає комплекс споруд Афінського акрополя (храм Ніки Аптерос, головний храм Афін — Парфенон, Пінакотека, Пропілеї, Ерехтейон), Храм Зевса Олімпійського в Афінах. Література У класичну добу основними літературними жанрами стали трагедія і комедія, основні сюжети яких, як і архаїчний період, звертались до міфології.

18. Грецька культура періоду еллінізму

Після смерті Александра Македонського (323 до н.е.) його імперія розпалася на окремі царства: Єгипет (монархія Птолемеїв), Сірія (монархія Селевкідів), держави Малої Азії і Македонії. В усіх завойованих країнах поширювалася (і почасти розвивалася) грецька духовна культура (Еллінізм), що сама вбирала деякі риси східних культур, що відповідають духу соціальних змін в Скульптура поступово відходить від монументалізму, стає по-своєму більш інтимною, створюються образи чарівних пухких дітей, розвивається дрібна пластика, з´являються камеї — синтез пластики і ювелірного мистецтва, садово-паркова архітектура (особливо в Александрії Єгипетській).
Шедевром античної скульптури є фриз храму-вівтаря Зевса в Пергамі (180 до н.е.). В будівництві храмів переважав іонічний ордер, велике поширення одержали круглі храми, з´явилися відкриті вівтарі Як будівельні матеріали широко використовувався камінь і сирцева цегла. В літературі періоду еллінізму, як і у філософії, зростала увага до окремої людини, її переживань, проблем.. Виник новий жанр — твори для розважального читання. Поширені були пригодницькі романи. Витончена і водночас барвиста, багатоманітна культура еллінізму, стала заключним етапом у розвитку культури Давньої Греції. Культура Римської імперії розквітла саме на основі культури еллінізму.

19. Давньогрецька міфологія

Давньогрецька міфологія була основою розвитку однієї з найдавніших цивілізацій світу — Стародавньої Греції, колиски сучасної цивілізації.. Надзвичайна цінність феномену давньогрецької міфології полягає в тому, що вона підштовхнула людей до необхідності інтелектуального розвитку, до появи багатьох наук, зокрема логіки, математики, риторики тощо. Міфологія Стародавньої Греції є яскравим явищем світової цивілізації. Її виникнення починається ще з періоду патріархату стародавньогрецьких племен. Грецька релігія почалася з міфології, яка увібрала в себе анімістичні і фетишистські уявлення, і своєї довершеності досягла в олімпійській міфології - загальна грецька міфологія періоду патріархату. Важливим в грецькій міфології є поняття культу, вірування. Головним елементом релігійного культу були храми, які для греків були житлом богів, і вони були уособлені в скульптурах. Храм також був громадським приміщенням, де зберігалися державні і приватні кошти, документи та інше.

20. Давньогрецька модель світу

Перші філософи неминуче повинні були зіткнутися з питанням про те, що слід вважати першоосновою, першопричиною всіх існуючих речей. Фалес (самий старший з милетских натурфілософів) і Анаксимен вважали, що первинною субстанцією, з якої все виникає і в яку, зрештою, все перетворюється, повинна бути одна з чотирьох основних стихій. Фалес при цьому віддавав перевагу воді, а Анаксимен - повітря. У V ст. провідним напрямком залишилася натурфілософія, що склалася в Іонії в попередньому столітті. Найбільш яскраві представники стихійно-матеріалістичної натурфілософії цього часу - Геракліт Ефеський, Анаксагор і Емпедокл.
Аристотель вважав, що матеріальний світ первинний, а світ ідей вторинний, що форма і зміст невіддільні одне від одного як дві сторони одного явища. Вчення про природу постає в його трактатах перш за все як вчення про рух, і це одна з найбільш цікавих і сильних сторін системи Арістотеля.

Дата добавления: 2015-05-22