Негритюд

Концепція, що розвинулась впродовж останніх 60 років у контексті всесвітньої боротьби народів з темним кольором шкіри за свободу і єдність. Вона репрезентує інтелектуальний відгук антільських та сенегальських негрів, що здобули французьку освіту, на колоніальне правління, зокрема, політику асиміляції. Е.Сезер з Мартініки вперше вжив термін «негрітюд» у 1935 р. У сучасній Франції про темношкіру людину кажуть «чорний», раніше казали «негр», що мало зневажливий відтінок, подібно до американського «нігер». Е.Сезер навмисно поклав в основу терміну слово, що мало негативні конотації. Після підхоплення та розвитку сенегальською інтелігенцією негрітюд наприкінці 40-50-х рр. став філофським та історичним виявом прагнень африканців до політичної та культурної свободи й самореалізації. З часів незалежності франкомовних африканських територій він продовжував слугувати рушієм для вираження американських сподівань у сучасному світі. Провідний ідеолог негрітюда, молодший сучасник Е.Сезера – Л.С.Сенгор (певний час президент Сенегалу) тлумачив негрітюд як сукупність культурних цінностей Чорної Африки, а пізніше сформулював концепцію: негрітюд – це комплекс цивілізаційних цінностей – культурних, економічних, соціальних, політичних, - які характеризують чорні народи, точніше негро-африканський світ. Почуття спільності, ритму, хист до міфотворчості є сутіними елементами негрітюду, що міцно вкарбовані в усі витвори та дії чорної людини.

81.Основні напрямки мистецтва

Зазвичай поняття напрям, перебіг і стиль є синонімами класифікації різних мистецьких епох. іноді поняття стиль може означати будь-яке окреме явище в мистецькому напрямку або течії. У західній художній культурі перші два значні напрями відрізняються в епосі середньовіччя. 1-Перший напрямок романське мистецтво (10-12вв.) Поняття "романський" походить від слова "римський", в архітектурі культових будівель романська епоха запозичила основоположні принципи цивільної архітектури. Романське мистецтво відрізнялося простотою, величністю. 2-Другий напрямок - Готичне мистецтво. Поняття готика походить від поняття варварський. Готичне мистецтво відрізнялося своєю піднесеністю, готичним соборам було притаманне прагнення вгору і характерний багатий зовнішній і внутрішній декорум. Готичне мистецтво відрізнялося містичним характером, багатим і складним символічним поруч. Зовнішня система стін, велику площу стіни займали вікна, дрібна деталізація. 3-Третій напрям - Епоха відродження яка характеризується гуманістичними і антропоцентрическими тенденціями зумовила пріоритет чуттєвого начала. Душевно природне в людській культурі стало домінуючим принципом. Епоха Відродження не створила будь-якого виділяється і характерного для всього культурного простору Західної Європи мистецького спрямування. 4-Першим з напрямків після Відродження стало борокко (скромний) воно відрізнялося химерністю стилю, містицизмом. Однак на відміну від Готичного стилю мало не стільки сакральний, скільки світського характеру і користувалася досягненнями мистецтва відродження. Головний прояв-Палацово-паркова архітектура. 5 - Класицизм спирався на зразки римської художньої культури. Для нього характерна гармонія, домірність у творах мистецтва, чітка ієрархія жанрів. Класицизм протиставляв чуттєвості, змінити, мужності. У драматичних творах класицизм зумовив закон триєдності, який означав єдність часу, місця, дії. 6 - Романтизм. Романтичне мистецтво заперечувало класицизм звинувачуючи його у штучності художніх законів і методів. Воно мало на меті звільнити горизонти творчості від чого б то не було обмежує творче натхнення. Романтизм відрізняло - всечеловечность, універсальність. У той же час він відрізнявся прагненням глибше проникнути в епохи минулого, пізнати давні спадщини. 7-реалізм-характерне прагнення до правдивого відображення реальної дійсності в якому підкреслюється передусім соціальний зміст. Реалістичне мистецтво розкривало людину як істоту певне соціальними процесами. 8 - Натуралізм. Завдання-Розкриття різних прихованих потайних сторін людського життя. 9 - Модернізм-загальне позначення худ. Тенденцій, шкіл, течій, діяльність окремих майстрів 20 ст. поривають з традиціями мистецтва і вважають формальний експеримент основою свого творчого методу. Поява пов'язана з кризою культури 20 ст. і з технічним прогресом. Основна тема-самотність і розгубленість людини у світі натовпу. У рамках виділяють безліч течій а) Фавизм-відсутність гармонії б) експресіонізм в) Сюрреалізм г) Абстракціонізм (відволікання) виділяють геометричний і експресивний д) Оп-Арт - створюється ефект використання оптичних засобів.

82.Основні риси європейської кульутри ХІХ ст.

В історію світової культури XIX ст. увійшло як доба піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецтва, музики. Саме в цей час з'явились твори, які становлять дорогоцінне надбання духовної культури людства.

Аналізуючи розвиток культури за цей період, передусім варто зазначити, що на нього вплинули значні світоглядні та соціальні зміни. Поглиблювалась наукова революція, набирала оберти капіталізація суспільства, посилювались демократичні процеси в політичному житті. Висхідний розвиток більшості європейських країн сприяв поширенню прогресивних ідей. Історія людства бачилась як цілісний висхідний процес, на вершині якого знаходились цивілізовані країни Заходу. Пріоритет західної, європейської культури не підлягав сумніву. Філософи та історики першої половини XIX ст. прагнули з'ясувати закономірності різних періодів світової історії, намагалися перекинути місток між минулим, сучасним і майбутнім, використати так звані об'єктивні закони історії для розбудови нового «досконалого» суспільства.

Світоглядні уявлення європейської людини цієї доби формувалися під безпосереднім впливом принципу історизму, інтерес до історичних наук у першій половині століття надзвичайно зріс. У XIX ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини, розпочатий у попередні століття

83. Основні риси Європейської кульутри ХХ ст.

На рубежі XIX—XX ст. у світі завершується перехід до капіталістичного способу виробництва, створюються могутні монополії, провідні західні держави розподіляють світ на сфери впливу, колонізуючи відсталі в економічному відношенні країни.

культура XX ст. розвивалася у тісному зв´язку з політикою, в умовах, коли змінювалися стереотипи людської поведінки з орієнтацією її на діловитість, підприємливість, уміння забезпечити себе і родину матеріальними благами. На зміст західної культури впливали наукові відкриття та технічні здобутки в різних галузях: освоєння космосу, розвитку комп´ютерних технологій, систем комунікації, появи нових синтетичних матеріалів, досягнення в галузі біології (клонування, генна інженерія). Завдяки таким глобальним змінам сучасне суспільство називають «постіндустріальним», «інформаційним» тощо.

На рубежі XIX—XX ст. виникає велика кількість несхожих між собою художніх напрямів, які прийнято називати терміном «модернізм». Модернізм (фр. moderпе — сучасний, новітній) характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, відмовою від відтворення чуттєво-конкретної дійсності, предметності світу. Модернізм відмовляється від правдоподібності, відображення реальних узагальнених образів та форм реального життя.

У мистецтві початку XX ст. виникає також авангардизм (фр. avante-garde — передовий загін), що об´єднав найрадикальніші кола модерністів, які прагнули докорінно оновити художню практику, шукали новаторські засоби вираження форми і змісту творів, боролися за все нове у мистецтві.

84.Особливості культури Стародавнього Риму

Римська культура склалася під впливом культур багатьох народів, насамперед етрусків і греків. Використовуючи іноземні досягнення, римляни в багатьох областях перевершили своїх учителів, піднявши загальний рівень власного розвитку до небувалих висот. В свою чергу, римська культура в пору свого розквіту вплинула на сусідні народи і на наступний розвиток Європи.

Історія давньоримської культури починається з ІІІ ст

Свої особливості мало образотворче мистецтво. Якщо грецька скульптура прославилася насамперед узагальненими образами, які втілювали людську красу, то в Римі значного розвитку набув жанр психологічного скульптурного портрета. Його джерелами були: особливий культ родини (латиною - “фамілії”), предків у римлян, з одного боку, а з другого - нове сприйняття особистості, її ролі в історії.

Література. В ІІ-ІІ ст. До н.е. виникає римська наукова і художня література. Після завоювання Римом Греції почалося знайомство з грецькою культурою, яку римляни взяли за взірець. Грецька мова стає звичною у вищому світі. Численні копії творів грецького мистецтва заповнили громадські будови Риму, житлові будинки і вілли. Видатними вченими республіканського Риму 1 ст. до н.е. були енциклопедист Марк Варрон, який залишив не менше 500 книг з різних галузей знань і Лукрецій Кар. Вагомий внесок у розвиток римської культури зробив оратор, філософ і письменник Марк Цицерон В історії римської науки в добу імператорів знання не примножувалось, а лише систематизувалися і засвоювались раніше накопичені наукові досягнення. Однак і в цей час продовжували з'являтися визначні вчені, такі як Клавдій Гален у медицині, Клавдій Птоломей у географії та астрономії, Сальвій Юліан у галузі права, Луцій Колумелла в агрономії.

85.Особливості культури Стародавньої Греції

Література ранніх греків, як інших народів, сходила до традицій стародавнього фольклорної творчості, що включала казки, байки, міфи і пісні. Зі зміною суспільних умов почався швидкий розвиток народної поезії-епосу, який прославляв діяння предків і героїв кожного племені.
Про рівень поетичної творчості ранніх греків свідчать епічні поеми "Іліада" і "Одіссея" - видатні пам'ятники світової літератури. Обидві поеми відносяться до кола історичних оповідань про похід ахейських військ після 1240р. до н.е. на Троянське царство.
Значні зміни, що відбувалися у грецькій культурі протягом V ст., Чітко позначаються в літературі. Початок століття бачить захід хорової лірики - того жанру літератури, який панував в архаїчну епоху, тоді ж народжується грецька трагедія - найбільш повно відповідає духу класичного поліса жанр літератури.

Особливе значення має антична філософія. У Стародавній Греції зароджується філософія як наукова теорія, розвивається система понять, ставляться і отримують своє оригінальне розв'язання основні філософські проблеми. Однією з найважливіших рис давньогрецької філософії є космологізм - розробка питань про походження Всесвіту, про природу людини. Театральні вистави стали невід'ємною складовою державних свят - Діонісій і Ліней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (збереглися театр Діоніса в Афінах, амфітеатр в Епідаврі). Найбільш довершеним архітектурним ансамблем класичної Греції є афінський Акрополь. Головний храм Акрополя - біломармуровий Парфенон - храм Афіни Парфенос (Афіни-Діви), його архітектори Іктін і Каллікрат.

86.Особливості первісної кульутри

Протягом сотень тисяч років мозок наших далеких пращурів поступово вдосконалювався, тобто стали розрізнятися функції правої та лівої півкулі. Тривалий час у первісної людини дві півкулі діяли нероздільно, як у нинішніх дітей до 2-3 років, тобто було неможливим абстрактне логічне мислення. На основі такого типу мозкової діяльності сформувалася морфологічна свідомість, для якої витвір фантазії, творчий витвір, невіддільні від світу реальності. Культура, яка заснована на міфологічній свідомості називається синкретичною. Синкретичність – одна з головних особливостей первісної культури.. в первісній общині все існувало в нерозривній єдності – на всіх одне імя, однакові зачіски, прикраси, одяг, танці, міфи, ритуали. Тобто «я» розпочалося з «ми». В такій культурній ситуації переважає тип фантазії, перевалює уява над осмисленням, аналізом. Другою особливістю первісної культури була її традиційність. Тобто всі структурні складові життя людини залишалися стабільними, жорсткими, передаючись від покоління до покоління, як неписаний закон, освячений міфологічним уявленням. Міф для первісної людини – особливий спосіб пояснення світу, в якому людина, суспільство і природа існують неподільно. Первісна культура була культурою табу. Звичай табу виник з тотемізмом. Він був чи не найважливішим важелем культури та впорядкування всього суспільно-соціального устрою первісного суспільства. І надзвичайно важливою рисою первісної культури був ритуал – театралізоване дійство, побудоване на емоціях, уявленнях, діях стосовно божества або природного явища, яким воно присвячувалося. Період первісності в історії людства надзвичайно важливий, адже протягом всього цього тривалого часу людина практично здійснила найважливіші свої винаходи.

87.Особливості розвитку української культури ХVІІ -ХІХ ст.

. Обмеження, а потім і ліквідація взагалі української автономії негативно позначилась на культурних процесах. Внаслідок посилення в Україні русифікації українська культура втрачала свою самобутність. Та все ж друга половина XVII і особливо XVIII ст. були періодом дальшого піднесення української культури. Про це свідчила, насамперед, вища освіта, основним осередком якої була Києво-Могилянська академія. Ще до присвоєння в 1701 р. звання академії, цей навчальний заклад не поступався своїм освітнім рівнем європейським університетам. Видатним українським філософом і просвітителем був письменник Григорій Сковорода. Основні філософські твори він написав у період мандрування: "Діалог, или Разглагол о древнем мире", "Наркісс. Разговор о том: узнай себя". Сковорода розробив філософську концепцію трьох світів: безконечного всесвіту - макрокосму, мікрокосму - людини і "символічного" світу Біблії. Сковорода виступив з критикою офіційного християнства як догматичного і схоластичного вчення. Водночас він не заперечував релігії, а намагався відшукати в ній невидиме духовне начало. Сковорода вважав, що людина досягає щастя в житті тільки тоді, коли піднімається вище матеріальних інтересів.. В Україні кінця XVII-XVIII ст. поглиблюється увага до історії. В цей час з являється цілий ряд козацьких літописів: Самійла Величка, Григорія Грабянки, Самовидця. Основна їхня тема - події визвольної війни українського народу

88.Особливості середньовічної культури

Термін "середні віки", точніше "середній вік" (від лат. medius - середній), виник в Італії у ХV-ХVІ ст. серед гуманістів. На різних етапах розвитку історичної науки в це поняття вкладали різний зміст. Гуманісти, просвітителі вважали середні віки періодом глибокого культурного занепаду на противагу високому злетові культури в античному світі і в новий час.

Негативно до Середньовіччя ставився також Гегель, називаючи його своєрідним типом варварства. Романтики, а також представники християнського персоналізму, досить високо оцінювали роль Середньовіччя в історії культури, вважаючи цю епоху найбільш плодотворним періодом духовно-культурного піднесення у світовій історії.

Позитивний вклад середньовіччя в історію культури людства величезний, він дістав прояв в усіх її галузях — в освіті, філософії, конкретних наукових знаннях, мистецтві.

89. Первісне мистецтво

Пеìрвісне мистеìцтво — мистецтво, що склалося в умовах первіснообщинного суспільства в процесі трудової діяльності людини. Виникло близько 30 тис. років тому, за доби пізнього палеоліту.

Первісне мистецтво представлене, насамперед, розписами, рельєфними зображеннями на стінах печер і відкритих скелях. Зображували на них переважно тварин, на яких полювали. Часто малюнки гравірувалися на кістці мамонта або камені. Згодом виникла кругла скульптура — жіночі статуетки (т. з. венери), фігурки тварин тощо. Розквітло також декоративно-ужиткове мистецтво, широко відоме з розписів керамічного посуду.

. Закріплюючи в мистецтві результати трудового досвіду, людина заглиблювала і розширювала свої уявлення про дійсність збагачував свій духовний світ і усе більш підносився над природою. Виникнення мистецтва означало тому величезний крок вперед в пізнавальній діяльності людини, сприяло зміцненню соціальних зв'язків і посиленню первісної общини. Безпосередньою причиною виникнення мистецтва були реальні потреби повсякденного життя. Так, наприклад, мистецтво танцю виросло з мисливських і військових вправ, зі своєрідних інсценувань, що образно передавали трудові заняття первісної общини, життя тварин. У виникненні пісні і музики велике значення мали ритми трудових процесів і ту обставину, що музично-пісенний супровід допомагав організації колективної праці.

90.Поняття «культура» в епоху Відродження

В основі культури епохи Відродження (14-17ст) лежить принцип гуманізму, утвердження гідності і краси реальної людини, її розуму та волі, її творчих сил. На відміну від культури Середньовіччя, гуманістична культура Відродження носила світський характер. Жагуча спрага пізнання реального світу і захоплення ним сприяли піднесенню науки і привели до відображення в мистецтві найрізноманітніших сторін дійсності і передали величний пафос багатьом творінням художників.

Важливу роль для становлення мистецтва Відродження мало нове розуміння античної спадщини. Вплив античності найсильніше позначився на формуванні культури Відродження в Італії, де збереглося безліч пам'ятників давньоримського та давньогрецького мистецтва.

Основною ознакою культури Відродження, на противагу церковно-феодальній культурі, є її світський характер. Люди Відродження піддавали критиці систему феодального світогляду, їм були чужі його ідеали і догми (ідея «гріховності» людини, її тіла, пристрастей і прагнень) Ще однією особливістю був індивідуалізм. Не походження людини, а її розум і талант, заповзятливість повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність. Індивідуалізм, який лежав у основі нового світогляду, був у прямій протилежності до феодального корпоративного світогляду, згідно з яким людина утверджувала своє існування тим, що була членом якої-небудь корпорації — общини в селі, цеху в місті і ін. Ідеалізованим вираженням раннього індивідуалізму було утвердження гуманістами цінності окремої людської особи і всього того, що з нею пов'язано. Це мало безперечно прогресивне значення.

91.Предсловянське населення України та його культура

З європейських культур залізного віку одна з найяскравіших і найбільш цікавих для нас — скіфська культура (VII ст. до н. е.-III ст. н. е.). Скіфська культура — це культура величезного світу кочових, напівкочових і землеробських племен, що жили на широкому просторі Євразії — в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ. Багато відомостей про скіфів залишили античні автори, особливо Геродот. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа. Уміючи добре обробляти ґрунт, скіфи-землеробці отримували значну кількість пшениці, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінилися скіфські коні. У свою чергу греки ввозили в Скифію вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) і інші. Культура скіфів українських степів була місцевим своєрідним виявом культури величезного кочового іраномовного світу, який розвивався в євразійських степах від Алтаю до Нижнього Дунаю протягом І тис. до н. е. Вона творчо вбирала в себе впливи сусідів і відповідно пережила кілька етапів історичного розвитку.

92.Проблеми культури в працях просвітителів

Під Просвітництвом прийнято розуміти прогресивну ідейну течію епохи становлення капіталізму, пов'язану з боротьбою проти феодальних порядків.. За часом - це приблизно друга половина XVII-XVIIІ ст. Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічної справедливості», рівності. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. В цьому вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження. У XVIIІ ст. особливо поширилась філософська та суспільно-політична думка французьких просвітителів: Вольтера (1694-1778), Ш.-Л. Монтеск'є (1689-1755), Д. Дідро (1713-1784), Ж.-Ж. Руссо (1712-1778). Одним з найбільш відомих англійських письменників цієї доби був Д. Дефо (1660-1731), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалась пихатість аристократії. Небачену славу приніс йому роман «Робінзон Крузо». Цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відважної боротьби з небезпекою. Чимало передових ідей висловив у своїх творах великий англійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667-1745). У своєму романі «Мандри Гуллівера» під виглядом казкових подорожей головного героя Свіфт висміяв вади сучасного йому суспільства: жадібність, підозрілість, несправедливість.

93. Ранні форми релігії

До перших вірувань відносять: фетишизм, анімізм, тотемізм, магія, шаманізм—тобто політеїстичне вірування наших предків.. Тотемізм (мовою індіанців-оджибве (журавля) тотем означає — його рід) є віра у надприродну спорідне­ність людських колективів з певними видами тварин. Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників, помічників у розв'язанні всіх конф­ліктів. Усі вважалися братами й сестрами людей, і то­му свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами.. Фетишизм (від португ. fetico — зачарована річ) — це віра в існування у матеріальних об'єктів надпри­родних властивостей. Фетишами називають мате­ріальні предмети, що їм віруючі приписують надпри­родні властивості. Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою релігії. Якщо магія "подвоювала" шляхи впливу на природу, то фетишизм "подвоїв" ще й вла­стивості матеріальних об'єктів. Магія (від грецьк. maheia — чаклунство) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу. Приміром, деякі з північноамериканських індіанців ще у XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконували особливий мисливський танець: танцю­вальним рухам вони приписували надприродні вла­стивості заманювати бізонів до стійбищ і забезпечува­ти вдале полювання. Анімізм (лат. апіта —душа, дух) — віра в існування в тілі людини її двійника — душі, від якої залежать її життя, фізіологічний і психологічний стан. Шаманізм не належить до числа найранніших форм релігії. У народів середньої ступіні дикості він перебуває як би в стадії зародження. Отже, формування шаманських вірувань і обрядів відбувалося при наявності вже цілком сформованих у свідомості людини уявлень про надприродне.

94. Різноманітність поглядів на суть культури

Слово «культура» стало вживатися в якості наукового терміну в історико-філософській літературі європейских країн з другої половини XVIII століття - «століття Просвітництва». Однією з найважливіших тем, хвилювало- європейську громадську думку в цей період, була «сутність» або «природа» людини. у XVIII столітті в суспільну думку увійшла проблема осмислення спе цифіку способу життя людини. Будь-яка реальна культура несе в собі як позитивні, так і негативні, небажані прояви людської активності (наприклад, переслідують вання інакомислячих, релігійні чвари, злочинність, війни)

Дата добавления: 2015-05-22